Рішення № 89668302, 26.05.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 199/8691/19

Провадження 2/206/277/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

26 травня 2020 року в залі суду в м. Дніпрі Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючий суддя Сухоруков А.О.,

при секретарі Панюшкіній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

23.10.2019 року представник позивача звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В прохальній частині позову позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_1 ) заборгованість за кредитним договором № 50034344 від 18.10.2007 року в розмірі 188406,44грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» (ЄДРПОУ 36676934, р/р НОМЕР_2 у банку АТ «Райффайзен Банк Аваль», місцезнаходження: м. Львів, вул.. Саль-Стоцького, 1, адреса реєстрації – м. Київ, вул.. Сурікова, буд. 3а).

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог позивачем вказано, що 18.10.2007 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір № 500034344 про відкриття та порядок ведення рахунку покриття міжнародної платіжної картки VISA Альфа-Банк з відновлювальною кредитною лінією фізичної особи-резидента. Відповідно до умов договору, банк надав відповідачу кредит в сумі 8050,00 доларів США для задоволення потреб, а відповідач зобов`язалась своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом у розмірі 19,99 % річних, та повернути кредит відповідно до графіку платежів у повному розмірі. 18.12.2012 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір про відступлення права вимоги № 2012-1-2/1, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. 27.12.2012 року між ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» та ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» було укладено договір купівлі-продажу (відступлення прав вимоги) № 27/12/2012-01, у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відступило позивачу право вимоги від відповідача по кредитному договору. Відповідач ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Однак, взяті на себе зобов`язання не виконав, внаслідок чого станом на 07 жовтня 2019 року утворилась заборгованість в сумі 188406,44 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 43073,72 грн.; заборгованість за відсотками - 0,00 грн.; заборгованість за пенею - 145332,72 грн.; заборгованість за комісією - 0,00 грн. Вказана заборгованість відповідачем не сплачена, тому позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом (а.с. 1-5).

14.11.2019 Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська винесено ухвалу про передачу справи до Самарського районного суду м. Дніпропетровська (а.с. 60).

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2019 року позовну заяву було залишено без руху, у встановлений строк представником позивача були усунуті вказані недоліки (а.с. 66).

19.12.2019 Самарським районним судом м. Дніпропетровська постановлено ухвалу про відкриття провадження по справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву в якій просив суд розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі (а.с. 95).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, через розміщення оголошення на сайті «Судова Влада» (а.с. 88). У справі є достатньо доказів для її вирішення, що у сукупності із вказаними вище обставинами дає суду підстави для застосування положень ч. 1 п. 1 ст. 280, ст.ст. 281-282 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав:

Судом встановлено, що 23.07.2007 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір № 500034344 про відкриття та порядок ведення рахунку покриття міжнародної платіжної картки VISA Альфа-Банк з відновлювальною кредитною лінією фізичної особи-резидента. Відповідно до умов договору, банк надав відповідачу кредит в сумі 8050,00 доларів США для задоволення потреб, а відповідач зобов`язався своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом у розмірі 19,99 % річних, та повернути кредит відповідно до графіку платежів у повному розмірі (а.с. 7-10).

18.12.2012 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір про відступлення права вимоги № 2012-1-2/1, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором (а.с. 25-34).

27.12.2012 року між ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» та ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» було укладено договір купівлі-продажу (відступлення прав вимоги) № 27/12/2012-01, у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відступило позивачу право вимоги від відповідача по кредитному договору (а.с. 36-48).

Відповідач ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Однак, взяті на себе зобов`язання не виконав, внаслідок чого станом на 07 жовтня 2019 року утворилась заборгованість в сумі 188406,44 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 43073,72 грн.; заборгованість за відсотками - 0,00 грн.; заборгованість за пенею - 145332,72 грн.; заборгованість за комісією - 0,00 грн.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що в разі якщо договором встановлено обов`язок Позичальника повернути позику (кредит) частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини Позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до умов договору.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки тощо.

Частина 1 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд визнає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При залишенні позовної заяви без руху на підставі ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2019, судом було зазначено, що позивачу необхідно надати обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, однак обґрунтованого розрахунку позивачем не було надано.

Суд дослідивши письмові матеріали справи приходить до висновку, що заборгованість за пенею в розмірі 145332,72грн, яку позивач хоче стягнути з відповідача не чим не підтверджується оскільки не надано обґрунтованого розрахунку заборгованості з якого б було видно обчислення, порядок нарахування сум (множення, додавання, нарахування пені), а відтак суд не може вважати заявлену до стягнення суму пені обґрунтованою.

Отже в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за пенею в розмірі 145332,72грн. слід відмовити.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 12 ЦПК учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами, встановленими статтею 76 ЦПК, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом частини 2 статті 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 43073,72 грн., у задоволенні решти позовних вимог на думку суду слід відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України на користь позивача необхідно стягнути судовий збір, однак враховуючи, що позовні вимоги були задоволені частково, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 768,40грн., тобто мінімальної суми встановленої Законом України "Про судовий збір" на 2019 рік.

Керуючись ст.ст. 526, 530, 611, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ) заборгованість за кредитним договором № 50034344 від 18.10.2007 року станом на 07.10.2019 року, а саме в частині заборгованості за тілом кредиту в розмірі 43073,72грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» (ЄДРПОУ 36676934, р/р НОМЕР_2 у банку АТ «Райффайзен Банк Аваль», місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, адреса реєстрації – м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3а).

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» (ЄДРПОУ 36676934, р/р НОМЕР_2 у банку АТ «Райффайзен Банк Аваль», місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, адреса реєстрації – м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3а) суму сплаченого судового збору в розмірі 768,40 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Самарським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача, поданою протягом двадцяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.

Повне судове рішення складено 26 травня 2020 року.

Суддя А.О. Сухоруков