Рішення № 89654869, 05.06.2020, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 373/1240/19

Номер провадження 2/373/368/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

05 червня 2020 року м. Переяслав

Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого – судді Опанасюка І.О.,

за участю секретаря судових засідань Олійник Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 373/1240/19 за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення суми страхового відшкодування, -

встановив:

Представник позивача звернувся до суду із позовом і просить стягнути із відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 23332 грн. 46 коп. та судовий збір в розмірі 1921 грн. 00 коп.

Посилається на те, що 21 червня 2018 року о 11 год. 30 хв. ОСОБА_1 , керуючи автонавантажувачем вилковим DFG Juhgheinrich, номерний знак НОМЕР_1 , в с.Красилівка Броварського району Київської області по провулку Димерсткий. 4, під час руху заднім ходом скоїв зіткнення з автомобілем марки “IVECO”, номерний знак НОМЕР_2 , який стояв та належисть ПП “Транс Логістік”. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Вина відповідача у вчиненні даного адміністративного правопорушення встановлена постановою Броварського міськрайонного суду від 19 липня 2018 року. Між ПАТ “Страхова компанія “ПЗУ Україна” і ПП “Транс Логістік” було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ №125895 від 20.03.2018 року, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіль марки “IVECO”, номерний знак НОМЕР_2 . Згідно до умов договору ПАТ “Страхова компанія “ПЗУ Україна” сплатила суму страхового відшкодування в розмірі 23332,46 гривень.

Представником позивача до суду подано клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач до суду не з`являється. Про день та час розгляду справи повідомлений належнич чином. Відзиву на позов, а також будь-яких заяв та клопотань до суду не направляв

Суд ухвалив проводити заочний розгляд справи та вирішити її на підставі наявних доказів в порядку ст. 280 ЦПК України.

З`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.

21 червня 2018 року о 11 год. 30 хв. ОСОБА_1 , керуючи автонавантажувачем вилковим DFG Juhgheinrich, номерний знак НОМЕР_1 , в с.Красилівка Броварського району Київської області по провулку Димерсткий. 4, під час руху заднім ходом скоїв зіткнення з автомобілем марки “IVECO”, номерний знак НОМЕР_2 , який стояв та належисть ПП “Транс Логістік”. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2018 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а.с.33).

Між ПАТ “Страхова компанія “ПЗУ Україна” і ПП “Транс Логістік” укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ №125895 від 20.03.2018 року, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - автомобіль марки “IVECO”, номерний знак НОМЕР_2 .

Заява про настання страхового випадку по договору страхування Авто КАСКО (а.с.35-40) надійшло до страхової компанії 22.06.2018.

22.06.2018 було складено АКТ огляду транспортного засобу, а саме: автомобіль марки “IVECO”, номерний знак НОМЕР_2 (а.с.41-42).

Згідно рахунку № НОМЕР_3 /344257 від 22.06.2018 всього до сплати було нараховано 28391,09 гривень (а.с. 43-45).

Платіжним дорученням №18080 від 03.07.2018 ПрАТ СК “ПЗУ України” сплатила ПП “Транс Логістік” 23332,46 гривень страхового відшкодування за автомобіль IVECO АЕ3035ІС без ПДВ, дог. АМ. НОМЕР_4 від 20.03.2018 (а.с.46).

02 листопада 2018 року на адресу відповідача була направлена регресна вимога про виплату страхового відшкодування.

Суд приймає до уваги подані позивачем докази, на підставі яких встановлені обставини справи, та вважає їх належними, допустимими, достовірними, а їх сукупність достатньою для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Зважаючи на те, що правовідносини, що виникли між сторонами по справі регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд дійшов висновку про необхідність їх застосування.

Відповідно до ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно ч.1 ст.988 ЦК України страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові.

Відповідно до ст.33 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

У підпункті «ґ» 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Такий обов`язок встановлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

Як вбачається із правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 16 січня 2019 року по справі № 208/7291/13-ц, факт неповідомлення страховика про ДТП є підставою для відшкодування страхувальником у порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування. Проте в разі, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами, відповідач як особа, винна в ДТП, та притягнутий до адміністративної відповідальності за умови, що страховик сплатив страхове відшкодування, свідчить, що сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування шкоди у недоговірних зобов`язаннях.

Це узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-284цс15 та від 22 березня 2017 року у справі № 6-2011цс16.

Отже, в даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, він зафіксований правоохоронними органами, вина відповідача у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди встановлена постановою суду, яка набрала законної сили. Страхова компанія визнала цей факт, узгодила із потерпілим розмір страхового відшкодування та виплатила його. Тому невчасне повідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути взяте за основу ухвалення рішення про задоволення позову.

Як вбачається із правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 16 січня 2019 року по справі № 208/7291/13-ц, висновки судів про те, що неповідомлення страховика про настання страхового випадку є підставою для пред`явлення регресного позову, не ґрунтуються на правильному застосуванні підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33, підпункту «ґ» 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Крім цього, як вбачається із поданих доказів, власником джерела підвищеної небезпеки (автонавантажувача вилкового DFG Juhgheinrich, номерний знак НОМЕР_1 ) на момент дорожньо-транспортної пригоди було ТОВ “Логістік Юніон”. Дана обставина встановлена постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2018 року, що набрала законної сили (а.с.33).

Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.

Згідно з підпунктами «г» і «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України № 1961-IV від 01 липня 2004 року страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо ДТП визначено в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам ПДР; а також якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Таким чином, норми спеціального Закону № 1961-IV надають страховику, який виплатив страхове відшкодування, альтернативне право на звернення з позовом у порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, у визначених Законом випадках.

Однак, суд звертає увагу на склад сторін у цій справі.

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Із правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05 грудня 2018 року по справі № 426/16825/16-ц, вбачається, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-108цс13).

Таким чином, альтернатива, визначена підпунктом 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV, до спірних правовідносин не застосовується.

Виняток із загального правила, визначеного частиною другою статті 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц та № 727/1561/16-ц від 15 травня 2019 року.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши всі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.

На основі викладеного, керуючись ст. ст. 979, 988, 1172, 1187 ЦК України, ст.ст.33, 38 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, згідно ст.ст. 10, 12, 13, 19, 80, 81, 141, 263-265, 268, 273, 274, 277, 279,280, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення суми страхового відшкодування – відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХIIІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

позивач – Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», адреса місцезнаходження: 04053, м.Київ, вул. Січових Стрільців (Артема), 40;

відповідач – ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

СУДДЯ І.О. Опанасюк