Рішення № 89642173, 26.05.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/1734/20

Провадження 2/127/1068/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2020 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

з участю секретаря судових засідань Шеремети А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 0549 про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

позов мотивований тим, що постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 05.03.2007 року було задоволено позов ОСОБА_1 і стягнуто з військової частини А 0549 на його користь грошову компенсацію продовольчого пайка (набору продуктів харчування) за період з 11.03.2000 року по 14.02.2007 року в сумі 31 787, 54 грн. Судове рішення набуло законної сили 16.03.2007 року, однак, за відсутності бюджетного фінансування на ці видатки, досі залишається не виконаним.

Позивач вважає, що за цей період від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення він втратив 118 612,56 грн., 3% річних від простроченої суми складає 12 292, 52 грн.

Крім того, внаслідок тривалого невиконання судового рішення, що є обов`язковим до виконання відповідно до п.9.ч. 2 ст. 129 Конституції України, позивачеві завдано душевних страждань, як у зв`язку з тривалим порушенням його права на отримання грошової компенсації за продовольче забезпечення, так і внаслідок протиправних дій командування військової частини А 0549 про відмову позивачеві у такій виплаті. Позивач наголошує, що розчарований тим, що органи, які мають виконувати належним чином та діяти відповідно до вимог закону та ст. 19 Конституції України, ігнорують вимоги закону, що підірвало віру позивача до державних інституцій. Він відчував незручності, пов`язані з тим, що мав обмежувати себе та свою родину у достатньому харчуванні, адже не отримав належне йому продовольче забезпечення.

Позивач вважає, що порушене його право на повагу до приватного життя в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також завдано моральну шкоду, яку оцінив в 10 000 грн.

Зазначаючи правовою підставою ст.ст. 23, 1066, 1167, 625 ЦК України, ОСОБА_1 просив стягнути з військової частини А 0549 на його користь шкоду: 118 612, 56 грн. - інфляційні втрати за весь час прострочення виконання постанови Замостянського районного суду м.Вінниці від 05.03.2007 року; 12 292, 52 грн. - 3% річних від простроченої суми та 10 000 грн. моральної шкоди.

Судом вчинені наступні процесуальні дії.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.01.2020 року у відкриті провадження у даній справі було відмовлено (а.с. 13).

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11.03.2020 року (а.с.53-56) апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28.01.2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19.03.2020 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у даній справі (а.с. 72).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Федчук Т.М. позовні вимоги підтримала. Надала письмову відповідь на відзив, яку приєднано до матеріалів справи (а.с. 86-88). Наголосила, що постанова Замостянського районного суду м. Вінниці від 05.02.2007 року про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за продовольче забезпечення в сумі 31 787, 54 грн. за період з 11.03.2000 року по 14.02.2007 року, з урахуванням індексу інфляції, станом на час розгляду даної справи не виконана. Такі дії відповідача є порушенням ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і підставою для відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінив в 10 000 грн. Відповідно до ст. 625 ЦК України просила стягнути з відповідача інфляційні і 3% річних. З врахуванням позиції відповідача про застосування позовної давності представник позивача надала розрахунок інфляційних, 3% річних за три роки до дня звернення до суду з позовом. Додатково повідомила, що позивач звертався до відділу ДВС з приводу примусового виконання рішення, але виконавчий лист був повернутий без виконання в зв`язку з відсутністю коштів у відповідача. До ДКСУ позивач не звертався, оскільки не був обізнаний щодо норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Разом з тим, просила врахувати, що непред`явлення виконавчого листа до виконання не припиняє зобов`язання, встановленого рішенням суду. Відповідні роз`яснення надані ВС в постанові від 31.07.2019 року № 910/3692/18.

Представник військової частини А 0549 - Зданевич В.В. , що діє на підставі довіреності від 02.01.2020 року (а.с. 83), позов не визнала, надала письмовий відзив на позов, який приєднаний до матеріалів справи (а.с. 79-82). Вважає, що вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки в 2007 році діяв закон щодо економії бюджетних коштів, тому були призупинені виплати військовослужбовцям. Військова частина постійно надавала заявки на кошти для виплати компенсацій за рішеннями судів, однак кошти з бюджету не надходили. На сьогоднішній день рішення суду не виконане. Разом з тим, оскільки дані відносини випливають із трудових, до них не може бути застосована ст. 625 ЦК України. Моральна шкода не підлягає стягненню, оскільки позивач сам не здійснив необхідних дій для спрямування судового рішення для примусового виконання відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Крім того, доказів в підтвердження понесення моральної шкоди, позивач не надав. В судовому засіданні представник Зданевич В.В. заявила про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 .

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що постановою Замостянського районного суду м.Вінниці від 05.03.2007 року (справа № 2-а-1654-2007) позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з військової частини А 0549 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за продовольче забезпечення в сумі 31 787, 54 за період з 11.03.2000 року по 14.02.2007 року, з урахуванням індексу інфляції.

Постанова набрала законної сили 16.03.2007 року (а.с. 6).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч.1, ч. 2 ст.18 ЦПК України).

Однак, станом на день ухвалення судом рішення у даній справі, постанова Замостянського районного суду м. Вінниці від 05.03.2007 року (справа № 2-а-1654-2007) не виконана.

Таким чином, між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, тому при вирішенні спору суд застосовує відповідні норми ЦК України.

Згідно із частиною 5 статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно із частиною першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Наведене вище узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (14-16цс18).

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України).

У рішенні суду від 05.03.2007 року визнано грошові зобов`язання військової частини, визначено їх розмір, ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в даному випадку у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 року).

Заперечення відповідача і твердження, що позивач сам не вчинив дій щодо забезпечення примусового виконання рішення на підставі Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не звернувся до ДКСУ з заявою про виконання судового рішення, суд вважає необґрунтованими.

Правовідносини між сторонами виникли ще до вступу в дію Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року.

Крім того, Європейський суд з прав людини у п. 46 рішення від 15.10.2009 року у справі Юрій Миколайович Іванов проти України констатував, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином повідомлено про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передачі іншому компетентному органу для виконання.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (п. 52).

Відповідно до положень Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право доступу до суду, що гарантується статтею 6 §1, передбачає не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу, виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи. Так як у разі невиконання рішення концепція «захисту прав судом» не працює. Суд зазначив, що право за судовий захист, яке гарантується статтею 6 §1 може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов`язкове судове рішення залишалось не виконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок.

Також суд вважає необгрунтованим твердження позивача щодо безпідставності застосування ст. 625 ЦК України до трудових правовідносин, що виникли між ОСОБА_1 та військовою частиною А 0549. Грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Оскільки на підставі судового рішення про стягнення коштів між сторонами виникло грошове зобов`язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Розрахунок інфляційних витрат на суму 31 787, 54 грн., що наданий позивачем, нарахований ним за період з 05.03.2007 року по 23.01.2020 року в сумі 118 612, 56 грн., 3 % річних за вказаний період становить 12 292,52 грн. (а.с. 65-69).

В судовому засіданні представник відповідача Зданевич В. заявила про застосування позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на відповідний позов виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Інфляційні втрати, нараховані на суму 31 787, 54 грн., за період з 23.01.2017 року по 23.01.2020 року (дня звернення до суду з позовом) становлять 9 118, 02 грн., 3% річних за вказаний період становить 2 861 грн.

Дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Обґрунтовуючи позов про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначив, що тривалим невиконанням відповідачем судового рішення йому завдана моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, порушенні його права на достатній життєвий рівень, втраті віри до державних інституцій, обмеженні позивача та його родини у достатньому харчуванні, тому оцінив шкоду в 10 000 грн.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України (на які посилається позивач), відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно п.п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Однак, позивач не довів належними і допустимими доказами факту заподіяння відповідачем моральної шкоди і причинного зв`язку між протиправними діями відповідача та моральними стражданнями.

Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід стягнути з відповідача пропорційно задоволених вимог, оскільки позивач при зверненні до суду з даним позовом від сплати судового збору був звільнений.

Ціна позову ОСОБА_1 в частині стягнення 3% річних і інфляції становила 118 612 грн., позов задоволений на 10,09%, тому судовий збір в сумі 119,67 грн. (1186?10,09%=119,67 грн.) підлягає стягненню на користь держави. Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору в частині вимог щодо відшкодування моральної шкоди судовий збір слід залишити за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 11, 23, 509, 611, 625, 1167, 1177 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

позов задоволити частково.

Стягнути з військової частини А 0549 на користь ОСОБА_1 11 979, 02 грн., з яких 2 861 грн. - 3% річних та 9 118,02 грн. - сума втрат від інфляції.

В решті позову - відмовити.

Стягнути з військової частини А 0549 на користь держави судовий збір в сумі 119, 67 грн.

Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України, розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (в редакції закону №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року).

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений статтею 354 ЦПК України продовжуються на строк дії такого карантину.

Учасники справи:

-позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , прож.: АДРЕСА_1 ;

-відповідач - військова частина А 0549, код ЄДРПОУ 24981497, 21001 м. Вінниця, вул. Стрілецька, 105.

Повне судове рішення складене 03 червня 2020 року.

Суддя: