Рішення № 89634255, 29.05.2020, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/4234/18

№ 2/207/222/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2020 року Баглійський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Тюлюнової В. Г.

при секретарі: Куцевол Л. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Акціонерний банк “Укргазбанк” до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

03 грудня 2018 року до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшла вищезазначена позовна заява про стягнення з відповідача боргу за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 01 лютого 2017 року між сторонами укладено договір комплексного банківського обслуговування та встановлення ліміту дозволеного овердрафту № ASJ-43578-17-DOM строком на 12 місяців, згідно з яким відповідачу встановлено ліміт овердрафту в сумі 32400,00 грн., зі сплатою 0,0001% річних, 30 % річних (базова процентна ставка) та 48% (ставка на прострочену заборгованість). У зв`язку із порушенням цього договору з боку відповідача, позивач просить стягнути з відповідача борг в сумі 26587,06 грн., та покласти на нього судові витрати в розмірі сплаченого судового збору.

21 травня 2019 року по справі прийнято заочне рішення, яке скасовано ухвалою суду від 19 липня 2019 року за заявою відповідача та призначено судовий розгляд у загальному провадженні на 27 вересня 2019 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв`язку із неявкою сторін та поданням заяв по суті спору.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому послався на неправильність розрахунку заборгованості, а також на безпідставність стягнення процентів поза строком дії договору і, у зв`язку із цим, просив суд відмовити в задоволенні позову.

У відповіді на відзив, позивач вказав на безпідставність тверджень відповідача про неправильність розрахунку у зв`язку із наявністю відповідних доказів і відсутністю доказів на спростування доводів позивача з цього приводу.

Сторони до суду з`явилися та підтримали свої вимоги та заперечення викладені в заявах по суті справи в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, керуючись завданнями цивільного судочинства, оцінюючи належність та допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

01 лютого 2017 року між сторонами укладено договір комплексного банківського обслуговування та встановлення ліміту дозволеного овердрафту № ASJ-43578-17-DOM строком на 12 місяців, згідно з яким відповідачу встановлено ліміт овердрафту в сумі 32400,00 грн., зі сплатою 0,0001% річних, 30 % річних (базова процентна ставка) та 48% (ставка на прострочену заборгованість).

Вказане визнається сторонами, а також підтверджується матеріалами справи, зокрема: копією заяви-анкети від 01.02.2017 року № ASJ-43578-17-DOM (а.с. 18) та додатком до заяви-анкети (а.с. 19). У відзиві на позов відповідач зазначає, що дійсно укладав з позивачем вказаний договір, отримував банківську картку, а також користувався грошовими коштами і здійснював погашення заборгованості.

За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором, відповідно до статті 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке сталося під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, зокрема: після спливу визначеного договором строку кредитування. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного суду при розгляді справи № 910/10156/17 (постанова від 10 квітня 2018 року) дійшла висновку, що наслідком неправомірного користування чужими грошовими коштами, тобто прострочення виконання грошового зобов`язання (як договірного, так і позадоговірного), є нарахування відсотків річних відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України. Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати сплату процентів, розмір яких визначений договором або законом (зокрема, частиною 1 статті 1048 ЦК, – у правовідносинах, що виникають з договору).

Враховуючи вказане, ключовим у застосуванні вказаних вище норм є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто наступає прострочення виконання грошового зобов`язання. До цього моменту можливим є нарахування процентів у якості плати, зокрема, згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК, після цього моменту – нараховуються відсотки річні відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК.

Виходячи із викладеного, заперечення відповідача щодо строку нарахування процентів, який не може перевищувати строк встановлений договором, заслуговують на увагу та приймаються судом.

Отже, як було встановлено судом, термін кредитування за кредитним договором становить 12 місяців, тому після спливу цього строку подальше нарахування відсотків за кредитним договором є неправомірним.

Таким чином, у зв`язку із порушення встановлених договором строків, з відповідача підлягають стягненню заборгованість з 01 лютого 2017 року до 01 лютого 2018 року. З огляду на викладене, а також на доданий до позову розрахунок (а.с. 6 — 7), який зроблений на підставі наявних в справі банківських виписок, з відповідача підлягає стягненню заборгованість в сумі 12077,44 грн., заборгованості по процентах (поточна) та 8115,32 грн заборгованості по процентах (прострочена), а разом: 20192,76 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що додаток А до договору (а.с. 35 — 44) не може вважатися допустимим доказом по справі, адже не містить підписів сторін договору. Зазначене випливає із правової позиції, викладеної у постанові Великої палати Верховного суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17).

Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17) зазначила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Однак, вказане жодним чином не спростовує обставин, які визнаються сторонами та інших умов договору, які викладені у заяві-анкеті від 01 лютого 2017 року (а.с. 18) та у додатку до заяви-анкети (а.с. 19), зокрема: щодо строку кредитування 12 місяців, ліміту в сумі 32400,00 грн., базової ставки 30 %, ставки прострочених відсотків в розмірі 48 % тощо.

У зв`язку із задоволенням позову, судові витраті у вигляді судового збору в розмірі 1338,23 грн., підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за правилами, встановленими п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Також, суд нагадує, що у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Сутяжник проти Росії" (№ 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства “Акціонерний банк “Укргазбанк” до ОСОБА_1 про стягнення боргу, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерний банк “Укргазбанк” заборгованість в сумі 20192,76 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерний банк “Укргазбанк” судові витрати в сумі 1338,23 грн.

В іншій частині позову — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому копія рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя В. Г. Тюлюнова