Рішення № 8963255, 03.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 54/52003.03.10 За позовом Приватного підприємства "АЗЧ-Сервіс"

до Відкритого акціонерного товариства "Мостобуд"

про стягнення 31 170,90 грн.

Суддя Демченко Т.С.

Представники:

від позивача          не з’явився

від відповідача           не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "АЗЧ-Сервіс" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Управління механізації ВАТ "Мостобуд" про стягнення 24 732,84 грн. основного боргу, 3 258,28 грн. інфляційних втрат та 3 179,78 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань по оплаті товару, поставленого позивачем за договором № 140-УМ від 15.11.2007 р.

Ухвалою суду від 17.12.2009 р. порушено провадження у справі № 54/520, розгляд справи призначено на 03.02.2010 р.

Представником позивача у судовому засіданні 03.02.2010 р. подано клопотання про вирішення спору у більш тривалий строк, ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Клопотання судом задоволено, строк вирішення спору продовжено.

На виконання вимог суду позивач у судовому засіданні подав витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, з якого вбачається, що Управління механізації ВАТ "Мостобуд" є філією (іншим відокремленим підрозділом) Відкритого акціонерного товариства "Мостобуд".

Як передбачено ст. 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі –позивачами і відповідачами –можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред’явлено позовну вимогу.

Пунктом 1 Роз’ясненняВищого арбітражного суду України № 02-5/492 від 28.07.1994 р. "Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб" визначено, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 ГПК України господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Представник позивача не заперечив проти заміни первісного відповідача Управління механізації ВАТ "Мостобуд" на належного –Відкрите акціонерне товариство "Мостобуд". У зв’язку з необхідністю заміни неналежного відповідача, суд відклав розгляд справи на 03.03.2010 р.

У судове засідання 03.03.2010 р. представники сторін не з’явились. Відповідач відзиву та витребуваних судом документів не надав.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

15.11.2007 р. між Приватним підприємством "АЗЧ-Сервіс" та Управлінням механізації ВАТ "Мостобуд" був укладений договір поставки запасних частин № 140-УМ, відповідно до умов якого позивач, як постачальник, зобов’язався передати у власність відповідача запасні частини, автошини, акумуляторні батареї, витратні матеріали та аксесуари (надалі –товар) партіями, за найменуванням, у кількості, комплектності, асортименті та по цінам, які вказуються у Специфікаціях, що є обов’язковими додатками до цього договору, з умовою відстрочення платежу, а відповідач, як покупець, зобов’язався сплатити за нього грошову суму та прийняти товар на умовах цього договору.

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

На виконання умов договору за видатковими накладними № РСРН021244 від 17.05.2008 р. та № РСРН034675 від 01.10.2008 р. позивач передав відповідачу товар на загальну суму 24732,84 грн. Товари за вказаними накладними відповідно до п. 2. Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16 травня 1996 р., був отриманий представником відповідача, повноваження якого на отримання товару підтверджуються наявними в матеріалах справи довіреностями серії ЯОЧ № 561692 від 15.05.2008 р. та ЯПК № 264188 від 30.09.2008 р.

Таким чином, факт передачі товару позивачем та його прийняття відповідачем вважається судом доведеним.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.3.1. договору передбачено, що відповідач повинен здійснити оплату товару у відповідності із специфікацією, в термін 25 робочих днів включно з моменту отримання партії товару, що підтверджується товарною накладною.

Таким чином, відповідач повинен був оплатити товар у такі строки:

- за видатковою накладною № РСРН021244 від 17.05.2008 р. –у строк до 20.06.2008 р.

- за видатковою накладною № РСРН034675 від 01.10.2008 р. –у строк до 05.11.2008 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Всупереч зазначеним вимогам відповідач не виконав свій обов’язок по оплаті переданого позивачем товару в установлений договором строк.

З огляду на викладене, позовна вимога про стягнення основного боргу визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у сумі 24732,84 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивач просить стягнути з відповідача 3 258,28 грн. інфляційних втрат станом на 30.06.2009 р. Згідно з розрахунком суду розмір інфляційних втрат за вказані позивачем періоди становить 3 432,69 грн. Оскільки в силу вимог ст. 83 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі заявлених позовних вимог без відповідного клопотання позивача, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у сумі 3 258,28 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3 179,78 грн. відсотків за користування грошовими коштами.

Як передбачено ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Зазначене положення про оплатність користування чужими грошовими коштами охоплює як випадки правомірного користування грошовими коштами, так і випадки несвоєчасної сплати грошових коштів за будь-яким оплатним зобов’язанням. При цьому обов’язковість сплачувати проценти у відносинах між суб’єктами господарювання випливає зі змісту ч. 1 цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як передбачено ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Статтею 1057 ЦК України визначено, що договором, виконання якого пов’язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, комерційний кредит може мати місце у всіх випадках, коли за оплатним договором передбачена сплата однією стороною грошових коштів на його виконання, зокрема, при купівлі-продажу товарів.

За договором купівлі-продажу комерційний кредит може бути наданий продавцем покупцю шляхом відстрочення або розстрочення оплати товарів.

До комерційного кредиту застосовуються відповідні положення ЦК України, що регулюють зобов’язання з кредитних договорів та договорів позики (ч. 2 ст. 1057 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказане положення конкретизовано у ст. 694 ЦК України стосовно договору купівлі-продажу товару в кредит.

Відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Абзацом 2 ч. 5 ст. 694 ЦК України встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений обов’язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Таким чином, проценти за користування грошовими коштами, передбачені ст. 536 ЦК України, можуть виступати як платою за користування грошовими коштами, так і мірою відповідальності за порушення грошового зобов’язання.

Оскільки до відносин комерційного кредиту, різновидом яких є купівля-продаж в кредит, застосовуються положення ЦК України, що регулюють відносини позики та банківського кредиту, для визначення правових наслідків порушення договору комерційного кредиту слід звернутися до відповідних правових наслідків порушення договору позики, які встановлені, зокрема, ст. 1050 ЦК України.

Згідно з ч. 1 зазначеної статті, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Враховуючи, що позивач не просить стягнути з відповідача проценти за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач не надав доказів повної оплати поставленого товару та не навів підстав для звільнення від обов’язку його оплатити.

З урахуванням викладених вище фактичних обставин, наявних у матеріалах справи письмових доказів, наданих представником позивача пояснень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 27 991,12 грн.

З огляду на часткове задоволення позову, витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, 5, ідентифікаційний код 01386326) на користь Приватного підприємства "АЗЧ-Сервіс" (62421, Харківська обл., Харківський р-н, с. Тернова, ідентифікаційний код 33092533) 24 732 (двадцять чотири тисячі сімсот тридцять дві) гривні 84 коп. основного боргу, 3 258 (три тисячі двісті п’ятдесят вісім) гривень 28 коп. інфляційних втрат, 279 (двісті сімдесят дев’ять) гривень 91 коп. державного мита та 211 (двісті одинадцять) гривень 92 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині у позові відмовити.

4.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                                 Т.С. Демченко

Датою підписання повного тексту рішення є 13.03.2010 р.