Рішення № 8962666, 12.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/1612.03.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВБР Електрік»

до Малого приватного підприємства «КРУЇЗ»

про стягнення 21418,91 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

від позивача: Булгакова І.В. –довіреність № б/н від 05.06.2009 р.

від відповідача: не з"явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВБР Електрік»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Малого приватного підприємства «КРУЇЗ»(відповідача) заборгованості в розмірі 21418,91 грн., з яких 20900, 97 грн. –основний борг, 204,43 грн. –3 % річних та 313,51 грн. –інфляційні нарахування за період з 12.08.2009 р. по 08.12.2009 р. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач поставив відповідачу продукцію відповідно до видаткових накладних та довіреностей відповідача, проте, останній зобов‘язання по оплаті поставленої продукції виконав лише частково.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2010 р. порушено провадження у справі № 39/16 та призначено справу до розгляду на 22.02.2010 р. о 11:20 год.

Представники сторін в судове засідання 22.02.2010 не з"явились, документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не подали та не надіслали.

Представник позивача 22.02.2010 р. через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Судом клопотання задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 12.03.2010 о 11:10 год.

Представник позивача в судовому засіданні 12.03.2010 р. подав документи на виконання вимог ухвали суду від 29.01.2010 р., зокрема витяги з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 21-10/837 від 16.02.2010 р. щодо позивача та відповідача, довідку про наявність рахунків позивача в банківських установах, банківські виписки на підтвердження часткових розрахунків відповідача за спірними видатковими накладними, а також фіскальні чеки з описами вкладення у цінний лист на підтвердження направлення відповідачу акту звірки взаємних розрахунків.

Представник позивача в судовому засіданні 12.03.2010 р. подав заяву про збільшення розміру позовних вимог від 22.02.2010 р., відповідно до якої позивач збільшив позовні вимоги в частині 3% річних та інфляційних нарахувань, визначивши суми до стягнення відповідно у розмірі 334,99 грн. та 731,53 грн. за період з 12.08.2009 р. по 22.02.2010 р.

Відповідно до 4 ст. 22 ПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині.

Вищий господарський суд України в п. 3.7 роз’яснення від 18.09.1997 року № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” зазначає, що під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві –така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Судом встановлено, що позивачем у вищезазначеній заяві від 22.02.2010 р. було збільшено суму позову за тією ж вимогою (зокрема, в частині 3% річних та інфляційних нарахувань), яку було заявлено у позовній заяві. Крім того, позивачем оплачено держмито в частині збільшення позовних вимог (платіжне доручення № 35 від 11.02.2010 р. в матеріалах справи). А тому новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 21967,49 грн., з яких: 20900,97 грн. основного боргу, 334,99 грн. 3% річних і 731,53 грн. інфляційних нарахувань за період з 12.08.2009 р. по 22.02.2010 р.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 12.03.2010 р., не зЧявився, відзив на позов з підтверджуючими документами на виконання вимог ухвал суду від 29.01.2010 р. не подав і не надіслав.

Учасники спору вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. З п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/16 від 29.01.2010 р. було направлене відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві У якості підтвердження отримання відповідачем 01.02.2010 р. названої ухвали суду в матеріалах справи знаходиться повідомлення про вручення поштового відправлення № 668047.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/16 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 22.02.2010 р. та 12.03.2010 від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

В судовому засіданні 12.03.2010 р., за згодою представника позивача оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На твердження позивача, ним на підставі усної домовленості з відповідачем було поставлено останньому продукцію (обладнання) (надалі –Продукція) на загальну суму 76009,23 грн., що підтверджується наведеними у позовній заяві видатковими накладними, які підписані представником відповідача на підставі довіреностей Малого приватного підприємства «КРУЇЗ»(копії накладних та довіреностей знаходяться в матеріалах справи).

Зібрані у справі докази свідчать, що розрахунок за отриману Продукцію був здійснений відповідачем лише частково у сумі 55108,26 грн., що підтверджується банківськими виписками, копії яких додані позивачем до матеріалів справи.

У зв’язку з вищенаведеним у відповідача виникла заборгованість за поставлену Продукцію у розмірі 20900,97 грн., яку станом на час звернення позивача з позовом до суду відповідач не оплатив.

З матеріалів справи вбачається, що 14.07.2009 р. позивач надіслав відповідачу лист з вимогою погасити заборгованість у сумі 20900,97 грн. протягом 7 днів з моменту отримання даної вимоги (надалі –Лист).

Направлення вищезазначеного листа відповідачу підтверджується фіскальним чеком № 7074 від 14.07.2009 р. з описом вкладення у цінний лист. Крім того, з огляду на повідомлення № 2416637 відповідач отримав вимогу позивача про сплату заборгованості 05.05.2009 р. (копії фіскального чеку, опису та повідомлення знаходяться в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Зібрані у справі докази, зокрема, спірні видаткові накладні, які підписані представником відповідача на підставі довіреностей, свідчать про вчинення сторонами правочину, який містить ознаки договору поставки, що в свою чергу, свідчить про наявність між сторонами цивільних прав і обов‘язків відповідно до ст. 11 ЦК України.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

По матеріалам справи встановлено, що на момент подачі позову до господарського суду, відповідач відповідно до спірних видаткових накладних, які підписані його представником на підставі довіреностей отримав спірну Продукцію на загальну суму 76009,23 грн., тоді як оплатив її лише частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 545 Цивільного кодексу України, прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Частиною 8 ст. 193 Господарського кодексу України також визначено, що управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов’язання, на вимогу зобов’язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов’язання повністю або його частини.

Згідно ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р. № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»також встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Зокрема, первинними правопідтверджуючими документами щодо поставки товару вважаються накладні.

Отже, спірні видаткові накладні, які підписані представником відповідача на підставі довіреностей, приймаються судом у якості належних доказів поставки позивачем Продукції на загальну суму 76009,23 грн. та отримання цієї Продукції відповідачем.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, оскільки договір у письмовій формі на поставку Продукції між сторонами не укладався та фактично між сторонами існувала усна домовленість про поставку цієї Продукції (шляхом підтвердження до виконання замовлення стосовно продажу, зокрема, обладнання позивача), а у накладних строк (термін) оплати Продукції сторонами не був встановлений, у такому випадку для визначення строку (терміну) виконання відповідачем обов’язку щодо оплати спірної Продукції суд застосовує норми цивільного законодавства, зокрема, приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Враховуючи, що лист з вимогою погасити заборгованість у сумі 20900,97 грн. був надісланий відповідачу 14.07.2009 р. та отриманий останнім 05.08.2009 р. (підтверджується фіскальним чеком № 7074 від 14.07.2009 р. з описом вкладення у цінний лист, повідомленням № 2416637), суд прийшов до висновку, що відповідач по справі повинен був виконати обов‘язок по оплаті заборгованості за поставлену Продукції у семиденний строк з 05.08.2009 р., а з 12.08.2009 р. починається прострочення виконання грошового зобовЧязання з боку відповідача.

З урахуванням зазначеного, строк виконання зобов’язання щодо оплати Продукції згідно спірних видаткових накладних станом на час вирішення спору є таким, що настав.

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 20900,97 грн. основного боргу за поставлену згідно спірних видаткових накладних Продукцію визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному розмірі.

Крім того, у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язання по сплаті основного боргу у семиденний строк від дня отримання відповідачем вимоги позивача, останній просить суд стягнути з відповідача 334,99 грн. 3% річних і 731,53 грн. інфляційних нарахувань за період з 12.08.2009 р. по 22.02.2010 р. (193 дні).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 334,99 грн. 3% річних за період з 12.08.2009 р. по 22.02.2010 р. (193 дні) обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку розміру інфляційних нарахувань судом визначено суму останніх за період з 12.08.2009 р. по 22.02.2010 р. (193 дні) у розмірі 1546,67 грн. (20900,97 грн., сума основного боргу х 1,074, середній індекс інфляції за період –20900,97 грн. = 1546,67 грн.).

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних нарахувань у розмірі 731,53 грн., а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви та до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 22.02.2010 р. не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань. Тому вимоги позивача в частині стягнення інфляційних нарахувань визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 731,53 грн.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судові засідання не з»явився, доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 219,68 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 202, 203, 205, 207, 525, 526, 530, 545, 610, 612, 625, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 181, 193, 265 ГК України, ст.ст. 22, 33, 34, 44, 47, 49, 75, 77, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Малого приватного підприємства «КРУЇЗ»(03134, м. Київ, вул. Булгакова, буд. 6, кв. 43, ідентифікаційний код № 21600075; р/р № 2600000440035 в АКБ «Правекс –Банк», МФО 321983), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВБР Електрік»(02175, м. Київ, шосе Харківське, буд. 55; ідентифікаційний код 32527242; р/р № 2600955013581 в КРФ ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 300830) 20900, 97 грн. (двадцять тисячі дев»ятьсот гривень 97 коп.) основного боргу, 334, 99 грн. (триста тридцять чотири гривні 99 коп.) 3% річних, 731,53 грн. (сімсот тридцять одну гривню 53 коп.) інфляційних нарахувань, 219,68 грн. (двісті дев»ятнадцять гривень 68 коп.) держмита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного тексту рішення: 16.03.2010 р.