Рішення № 89625573, 03.06.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2020 року справа № 580/722/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства “Черкаський завод телеграфної апаратури” до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

27.02.2020р. до Черкаського окружного адміністративного суду звернулось Приватне акціонерне товариство “Черкаський завод телеграфної апаратури” (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області (далі-відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати вимогу ГУ ДПС у Черкаській області Ю - 1200-17 від 07 лютого 2020 року, якою позивачу було нараховано недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 63 434,69 грн. та суму фінансових санкцій (штрафу) в розмірі 7872,59 грн.

В обґрунтування позовних вимог, представником позивача зазначено, що спірна вимога не містить інформації про період за який нараховано недоїмку та звернув увагу на протиправність оскаржуваної вимоги зазначивши що позивач не має простроченої заборгованості зі сплати єдиного внеску станом на дату прийняття спірної вимоги.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.03.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

30.03.2020р., до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Представник зазначив, що у відповідності до відомостей інтегрованої картки платника податків, за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного внеску починаючи з 2013 року. Також зазначено, що у період з 2014 по 2020 рік відповідачем сплачувались внески по зобов`язанням із 20.11.2014р., які зараховувались у порядку календарної черговості виникнення недоїмки, а станом на 07.02.2020р. (дату формування вимоги) недоїмка залишились несплаченою у розмірі 71307,28грн. Крім того зазначено, що форму вимоги встановлено додатком Інстукції, яку затверджено наказом Мінюсту від 20.04.2015р. №445, відтак спірна вимога повністю відповідає встановленій формі та містить необхідні реквізити, відтак прийнята у чіткій відповідності до вимог Податкового кодексу України та чинного законодавства, в зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог представник відповідача просив відмовити.

09.04.2020р. позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначив, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 21.08.2004р. було відкрито провадження у справі про банкрутство ВАТ «Черкаський завод телеграфної апаратури», та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (справа № 18-10-14-01/2759). Зазначено, що постановою господарського суду Черкаської області від 26.02.2013р. року припинено процедуру санації по справі №18-10-14-01/2759, визнано банкрутом ВАТ «Черкаський завод телеграфної апаратури». Так, зазначено, що вимоги відповідача до позивача зі сплати ЄСВ, які виникли в межах провадження справи про банкрутство з 21.08.2004р. та до моменту введення судом ліквідаційної процедури 26.02.2013р. та були заявлені і включені до реєстру вимог кредиторів, підлягають погашенню виключно на умовах мирової угоди. Інші вимоги, які виникли за вказаний період та до зазначеної дати, вважаються погашеними відповідно до приписів ст. 83, 77 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Також відповідачем зазначено, що у позивача з моменту введення судом ліквідаційної процедури — 26.02.2013р. та до моменту закриття провадження у справі про банкрутство -25.09.2018р. не могло виникнути зобов`язання зі сплати ЄСВ, в силу приписів статті 38 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якою визначено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, відтак оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Приватне акціонерне товариство “Черкаський завод телеграфної апаратури” перебуває на обліку в ГУ ДПС у Черкаській області.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 21 серпня 2004 року порушено провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства “Черкаський завод телеграфної апаратури”, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та накладено арешт на все майно боржника.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 16 вересня 2005 року введено процедуру санації строком на 12 місяців.

Постановою господарського суду Черкаської області від 26 лютого 2013 року припинено процедуру санації по справі №18-10-14-01/2759, визнано банкрутом відкрите акціонерне товариство "Черкаський завод телеграфної апаратури", відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 25.09.2018 року у справі № 18-10-14-01/2759, зміненою постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 року було затверджено мирову угоду від 29.05.2018 року, укладену між боржником ВАТ «ЧЗТА», в особі ліквідатора - Лахненка Є.М., головою комітету кредиторів - ПрАТ «Агропроммеханізація» в особі директора Маковського П.М. та інвестором ТОВ «Фортекс», в особі директора Прокопчука О.В. Провадження у справі про банкрутство боржника ВАТ «Черкаський завод телеграфної апаратури» - закрито.

Згідно з даними ІКП по коду платежу 71010000 «єдиний внесок нарахований роботодавцем на суми заробітної плати, винагороди за договором ЦПХ, допомоги по тимчасовій непрацездатності» за позивачем станом на 07.02.2020р. значиться податковий борг в сумі 71307,28 грн.

07.02.2020р. Головним управлінням Державної податкової служби у Черкаській області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю - 1200-17, якою позивачу було нараховано недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 63 434,69 грн. та суму фінансових санкцій (штрафу) в розмірі 7872,59 грн.

Позивач, вважаючи протиправною прийняту вимогу, звернувся з даним позовом до суду, за захистом порушених прав та інтересів зі сторони суб`єкта владних повноважень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. №2343-XII (в редакції, чинній на 16.09.2005р. - дату введення процедури санації (далі - Закон №2343-XII)), Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

-забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Відповідно до статті 1 Закону №2343-XII, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Закон №2343-XII втратив чинність 21.10.2019р. у зв`язку із прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018р. №2597-VIII (далі - КУПБ).

Правове регулювання правового режиму мораторію на задоволення вимог кредиторів у зв`язку із набранням чинності Кодексом не змінилося.

Відповідно до ч. 5 ст. 41 КУПБ, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Системний і порівняльний аналіз наведених норм свідчить, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів не змінилося, а встановлена цими правовими нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: 1) зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов`язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; 2) припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.

Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.

Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Отже, встановлена нормою абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній дату введення процедури санації) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Аналогічний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 23.10.2019р. у справі № 2340/4157/18 та у постанові від 14.11.2019р. №818/1896/18.

Суд зазначає, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 25.09.2018р. №18-10-14-01/2759, якою затверджено мирову угоду та закрито провадження у справі про банкрутство, зазначено, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними.

Як вбачається з інтегрованої картки позивача, недоїмка зі сплати єдиного внеску позивачем станом на 31.12.2012 р. складала 217458,62 грн., тобто після введення мораторію та вважалась поточною заборгованістю позивача, в зв`язку із чим позивач не звільнений від відповідальності за вказаними зобов`язаннями.

Крім того, як вбачається із інтегрованої картки позивача, ним самостійно сплачено до бюджету за зобов`язаннями зі сплати єдиного внеску у 2014 році — 1317,52 грн., у 2015 році — 33308,66 грн., у 2018 році - 1005,21 грн., у 2019 році — 184233,77 грн.

З урахуванням зазначеного, оскільки недоїмка позивача зі сплати єдиного внеску є поточною заборгованістю, посилання позивача з приводу того що вимоги відповідача зі сплати ЄСВ, які виникли в межах провадження справи про банкрутство з 21.08.2004р. та до моменту введення судом ліквідаційної процедури 26.02.2013р. та були заявлені і включені до реєстру вимог кредиторів, підлягають погашенню виключно на умовах мирової угоди, а інші вимоги, які виникли за вказаний період та до зазначеної дати, вважаються погашеними відповідно до приписів ст. 83, 77 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», суд вважає необгрунтованими.

Щодо посилань позивача про відсутність у нього зобов`язань зі сплати ЄСВ з моменту введення судом ліквідаційної процедури — 26.02.2013р. та до моменту закриття провадження у справі про банкрутство - 25.09.2018р. в силу приписів статті 38 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 38 Закону №2343-XII, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури а також припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.

Разом з тим, суд зазначає, що у відповідності до інтегрованої картки платника, у період з 26.02.2013р. (дати визнання позивача банкрутом) та до моменту закриття провадження у справі про банкрутство - 25.09.2018р., відповідачем не нараховувалось штрафні санкції та пеня за податковими зобов`язаннями позивача. Контролюючим органом почато нарахування штрафних санкцій та пені у 2020 році, тобто після закриття провадження у справі про банкрутство та відновлення діяльності підприємства.

Крім того, як встановлено судом із відомостей ІКП позивача, недоїмка позивача зі сплати ЄВ у період з 26.02.2013р. до 25.09.2018р. збільшувалась у зв`язку із самостійним нарахуванням платником податкових зобов`язань з Єдиного внеску на підставі поданих декларацій.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктом 54.1 ст. 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

При цьому, податкове зобов`язання, самостійно визначене платником податків оскарженню не підлягає (п. 56.11 ст. 56 ПК України), та має бути сплачене протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57 ПК України).

Сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання за змістом пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України визнається податковим боргом.

З урахуванням зазначеного, беручи до уваги самостійне нарахуванням платником податкових зобов`язань з Єдиного внеску, посилання позивача про протиправність дій податкового органу при збільшенні недоїмки позивача у період з 26.02.2013р. до 25.09.2018р. суд вважає необгрунтованими.

Крім того, як уже встановлено судом, контролюючим органом почато нарахування штрафних санкцій та пені у 2020 році, тобто після закриття провадження у справі про банкрутство та відновлення діяльності підприємства.

Згідно до п.1 ч.1 ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010р. №2464-VI (далі — Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

У відповідності до п.п. 2,10 ч.1 ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Таким чином, позивач є страхувальником в розумінні Закону №2464-VI та зобов`язаний сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст. 25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

На підставі вищевикладеного, оцінюючи посилання позивача щодо протиправності оскаржуваної вимоги суд приходить до висновку про їх необгрунтованість.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, з огляду на необгрунтованість позовних вимог, приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

У відповідності до положень ст. 139 КАС України, судові витрати зі сплати судового збору не підлягають розподілу.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.А. Білоноженко