Рішення № 89622837, 20.05.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.05.2020Справа № 50/155за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Державного підприємства Заводу "Генератор" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська,18, ідентифікаційний номер 14312453)

про стягнення 109 242,00грн,

в межах справи №50/155

За заявою Відкритого акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України"

до Державного підприємства завод "Генератор" (ідентифікаційний номер 14312453)

про банкрутство

Судді: Мандичев Д.В. (головуючий)

Івченко А.М.

Ягічева Н.І.

Представники сторін:

від позивача -не з`явилися

від відповідача - Волощенко В.П.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №50/155 за заявою Відкритого акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" до Державного підприємства завод "Генератор" (ідентифікаційний номер 14312453) про банкрутство.

Судом було встановлено, що в матеріалах справи знаходиться нерозглянута позовна заява ОСОБА_1 від 17.07.2019 та доповнення до неї від 05.09.2019. Разом з тим, у матеріалах справи також міститься відзив ДП завод «Генератор» на позовну заяву від 16.08.2019 року.

Враховуючи вищезазначене, а також той факт, що дана заява не була розглянута у зв`язку із перебуванням справи в апеляційній та касаційній інстанціях, суд ухвалою від 17.02.2020 призначив розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання кредиторських вимог до боржника у розмірі 109 242,00 грн. у судовому засіданні на 26.02.2020.

Так, у судовому засіданні, що відбулось 26.02.2020, колегія суддів, дослідивши подану ОСОБА_1 заяву, постановила закрити провадження у справі з розгляду заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами на суму 109 242,00грн. як заяви в розумінні ст.ст 45,46 Кодексу України з процедур банкрутства та відкрити провадження з розгляду позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення з Державного підприємства Завод "Генератор" компенсації у вигляді середнього заробітку за затримку заробітної плати у розмірі 109 242,00грн. в межах справи №50/155.Розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначити судове засідання у справі на 25.03.20.

20.03.2020 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

Судове засідання, призначене на 25.03.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням суддів Ягічевої Н.І та Івченка А.М. у відпустці.

Після виходу суддів Ягічевої Н.І. Івченка А.М. з відпустки, колегія суддів ухвалою від 13.04.2020 призначила розгляд справи у судовому засіданні на 20.05.2020.

У судовому засіданні 20.05.2020, представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, надавши заперечення аналогічні тим, що викладені у відзиві.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 20.05.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Позивач з 21.02.2002 року по 09.06.2010 рік працював у відповідача -ДП завод «Генератор». На підприємстві із 2007р. зупинили виплату зарплати, а у 2009 р. позивач звернувся до суду та судовим наказом від 25.09.2009 р. було стягнуто із відповідача заборгованість у сумі 11735,63 грн. Далі, згідно судового наказу №2-н-498 від 30.11.2011 року, виданого Оболонським районним судом м. Києва на користь позивача з відповідача було стягнуто заборгованість у сумі 5 033,47грн., та відповідно до постанови відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві №30229474 від 24.04.2013 про закінчення виконавчого провадження рішення суду виконано фактично.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.07.2013 у справі №2/756/3032/13 стягнуто з ДП завод «Генератор» на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку заробітної плати у розмірі 58 956,00грн. З тексту вказаного рішення судом встановлено, що вказану заборгованість стягнуто за період з 09.06.2010 по 24.04.2013.

На виконання вказаного рішення Оболонським районним судом міста Києва видано виконавчий лист від 26.07.2013.

Відповідно до постанови Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального Управління юстиції у місті Києві №56611181 від 25.10.2018 про закінчення виконавчого провадження рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03.07.2013 №2/756/3032/13 фактично виконано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на стягненні з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2013 по 25.10.2018 в розмірі 109 242,00грн.

У відповідності із ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум,що належить йому від підприємства,установи,організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із частиною 1статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року, з наступними змінами, "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно із ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно із ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналіз приписів статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі невиконання такого обов`язку з вини роботодавця, у працівника виникає право вимагати виплати йому роботодавцем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період триваючого порушення роботодавцем права працівника на оплату праці. При цьому, до предмета доказування при розгляді зазначеного спору входять такі юридичні факти, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та проведення роботодавцем остаточного розрахунку із звільненим працівником. Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 27.03.2013 у справі №6-15цс13.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до обґрунтованого висновку, що у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку з 26.07.2013 по 25.10.2018, що становить 109 242,00грн.

При цьому, суд перевірив та погоджується з розрахунком, наданим позивачем.

Заперечення відповідача щодо пропуску строків позивача, передбачених ст. 233 КЗпП України, оцінюються судом критично, виходячи з наступного.

За змістом частини 1 статті 233 КЗпП України вбачається встановлення законодавцем обмежень щодо строків звернення працівника до суду за захистом своїх трудових прав - у тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, частиною 2 статті 233 КЗпП України працівнику гарантовано захист його права на оплату праці шляхом звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці.

Отже, законодавцем розмежовано порушення права працівника на оплату праці та порушення його інших трудових прав (незаконне звільнення чи переведення на іншу (нижчеоплачувану) роботу, незаконне накладення дисциплінарного стягнення тощо) при визначенні часових меж реалізації працівником права на звернення до суду за захистом його порушених прав.

В постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі №6-76цс14 суд дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є обставини невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, чинним законодавством покладено на роботодавця, який перебуває у процедурах банкрутства, обов`язок щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як роз`яснено п. 20 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2012 від 22.02.12).

Як вбачаються з матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем проведено 25.10.18, що підтверджується постановою Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 25.10.2018 №56611181.

З матеріалів справи судом встановлено, що у 2018 році позивач звернувся з позовом до Оболонського районного суду міста Києва про стягнення з ДП завод «Генератор» компенсації за затримку заробітної плати у сумі 109 242,00грн., за наслідками чого було відкрито провадження у справі №756/15296/18 від 12.12.2018.Вподальшому ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 21.06.2019 закрито провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, так як стосовно відповідача відкрито провадження у справі про банкрутство.

Відтак, ОСОБА_1 17.07.2019 заявив позовні вимоги до Господарського суду міста Києва в межах справи про банкрутство Державного підприємства завод «Генератор».

Отже, сукупність вказаних строків дає підстави вважати, що позивач не пропустив трьохмісячний строк на звернення до суду.

Також суд критично оцінює посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України», та зазначає, що умисне ухилення від виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з боку роботодавця, дає підстави для стимулювання такого роботодавця вчинити дії на дотримання норм трудового законодавства. Такими стимулюючими заходами в спірних правовідносинах є вимога працівника виплати йому роботодавцем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому суд відзначає, що сама по собі наявність судового рішення, яке не виконувалось відповідачем, як боржником, умисно (про що свідчить в тому числі лист прокуратури міста Києва від 26.12.2011 року) не може ставити під сумнів наявність у позивача права вимагати виплати законодавчо обумовлених сум.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі та стягнення з боржника компенсації середнього заробітку за час прострочення несвоєчасної виплати у розмірі 109 242,00 грн. за період затримки розрахунку за період з 26.07.2013 по 25.10.2018.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства Заводу "Генератор" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська,18, ідентифікаційний номер 14312453) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) компенсацію за затримку заробітної плати у розмірі 109 242 (сто дев`ять тисяч двісті сорок дві)грн.,00грн.

3. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено:27.05.2020

Головуючий суддя Мандичев Д.В.

Суддя Івченко А.М.

Суддя Ягічева Н.І.