Рішення № 89622734, 20.05.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/177/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2020 справа № 908/3022/19

м. Запоріжжя Запорізької області

за позовом концерну "Міські теплові мережі" (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; поштова адреса: 69002, Запоріжжя, вул. Щаслива, буд. 2-А)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Техніка та сервіс" (69006, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 183-А)

про стягнення 22776,95 грн.,

господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.

при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.

учасники справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Курилін В.О., ордер АР № 1003286 від 25.11.2019

Концерн "Міські теплові мережі" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Техніка та сервіс" про стягнення 22776,95 грн., які складаються з 11206,63 грн. основного боргу за відпущену теплову енергію, 11206,63 грн. пені, 163,46 грн. інфляційних втрат та 200,23 грн. 3% річних.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2019 справу № 908/3022/19 передано на розгляд судді Носівець В.В. (після зміни прізвища - Левкут В.В.)

Ухвалою суду від 31.10.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі №908/3022/19, присвоєно справі номер провадження 18/177/19, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 27.11.2019; судове засідання відкладалось на 11.12.2019.

Ухвалою від 11.12.2019 постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі з 11.12.2019; замінити судове засідання 11.12.2019 з розгляду справи по суті підготовчим засіданням; оголошено перерву у підготовчому засіданні до 28.01.2019; строк підготовчого провадження продовжувався на тридцять днів, оголошувалась перерва до 25.02.2020. Підготовче провадження закрито 25.02.2020, розгляд справи по суті призначено на 31.03.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Левкут В.В. з 24.03.2020 по 02.04.2020 на лікарняному, судове засідання, призначене на 31.03.2020 не відбулося. Сторони телефонограмами повідомлені про неможливість проведення судового засідання 31.03.2020 та перенесення судового засідання на 14.04.2020 о 12 год. 20 хв.

Ухвалою від 06.04.2020 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 14.04.2020. Ухвалою від 14.04.2020 судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 28.04.2020 о 14 год. 30 хв.

У зв`язку з виробничою необхідністю, судове засідання, призначене на 28.04.2020 перенесено на 20.05.2020. Сторони телефонограмами повідомлені про неможливість проведення судового засідання 28.04.2020 та перенесення судового засідання на 20.05.2020 о 15 год. 00 хв. Ухвалою від 27.04.2020 судове засідання перенесено на 20.05.2020.

В судовому засіданні 20.05.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судове засідання 20.05.2020 не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. У судових засіданнях 27.11.2019, 11.12.2019, 28.01.2020 представник позивача був присутній, мав можливість висловити свої доводи, позовні вимоги підтримував.

В обґрунтування вимог позивач зазначив наступне. Концерн «Міські теплові мережі» (Теплопостачальна організації) здійснює постачання теплової енергії в гарячій воді в нежитлове приміщення V підвального поверху літ. А-3, що знаходиться в будинку № 183-А по пр. Соборний в м. Запоріжжі загальною площею 108,55 кв. м., яке знаходиться у житловому будинку та має єдину систему централізованого опалення. Згідно інформації, наданої Запорізькою міською радою від 07.04.2017, вказане нежитлове приміщення передано в оренду ТОВ «Техніка і Сервіс», договір оренди укладений до 21.01.2020. Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами щодо необхідності укладення договору, надсилав проект договору, проте, на час подання позовної заяви договір не укладений. З метою недопущення порушення прав інших мешканців житлового будинку в частині отримання належних послуг з централізованого опалення, позивач здійснював відпуск теплової енергії з початку опалювальних сезонів 2018-2019 років відповідно до рішень про початок та закінчення опалювальних сезонів у м. Запоріжжя. За твердженням позивача, відповідачу відпущено теплову енергію за період: з листопада 2018 року по квітень 2019 року на загальну суму 11206,63 грн., що підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії, надісланими на адресу відповідача. Зобов`язання по сплаті вартості спожитої теплової енергії в сумі 11206,63 грн. відповідачем не виконані. Допущене відповідачем порушення, за доводами позивача, є підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді передбачених ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 193, 232, 275-277 ГК України, Закон України "Про теплопостачання", Закон України "Про житлово-комунальні послуги", Правила користування тепловою енергією, позивач просив позов задовольнити.

Відповідач у відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечив та зазначив, що твердження позивача про споживання ТОВ «Техніка і Сервіс» теплової енергії є безпідставним. Відповідно до технічного паспорту БТІ нежитлове приміщення лі. А-3, яке перебуває в оренді відповідача, розташоване у підвалі будинку № 183-А по пр. Соборному у м. Запоріжжя. КП «ВРЕЖО № 13» (попереднім балансоутримувачем за договором оренди) проведено обстеження та видано довідку, згідно якої у спірному приміщенні труби опалення проходять транзитом, теплоізольовані і теплового навантаження не несуть. Відсутність опалення також підтверджується актом обстеження, складеним 18.01.2016 представниками позивача. Про наведені обставини відповідач неодноразово повідомляв позивача відповідними листами. За доводами відповідача, позивачем не доведено факту користування відповідачем тепловою енергією. Просить в позові відмовити.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що знаходження у відповідача в оренді нежитлового приміщення V підвального поверху літ. А-3, що знаходиться в будинку №183-А по пр. Соборний в м. Запоріжжі загальною площею 108,55 кв. м. покладає на останнього обов`язок щодо укладення з теплопостачальною організацією договору про постачання теплової енергії. Про наявність теплопостачання свідчить акт прийому-передачі орендованого майна від 21.01.2005, підписаний з боку відповідача, в якому зазначено про оснащення приміщення теплозабезпеченням. В обґрунтування рахунків на оплату позивач зазначив, що відповідно до ст.ст. 8, 9, 10 Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунки на оплату на оплату теплової енергії формуються на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги за нормою споживання і розподіляється між усіма споживачами.

Зважаючи на належне повідомлення позивача про розгляд справи, суд вирішив за доцільне розглянути справу за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю в судовому засіданні представника позивача.

Суд приймає до уваги встановлений згідно постанови КМУ від 11.03.2020 № 211 з 12.03.2020 карантин та внесення 30.03.2020 у зв`язку з цим змін до законодавчих актів України, в тому числі ГПК України, щодо продовження строків. Разом з тим, враховуючи відсутність з боку позивача заяв щодо розгляду справи по суті, підстави для продовження процесуального строку на строк дії такого карантину відсутні.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статутних документів Концерну «Міські теплові мережі» основним предметом його діяльності є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла і побутової потреби населення та на комунально-побутові потреби підприємств, організацій, установ.

Згідно своїх господарських зобов`язань позивач здійснює постачання теплової енергії в будівлю (об`єкт) за адресою: пр. Соборний буд. 183-А в м. Запоріжжі.

Нежитлове приміщення V підвального поверху літ. А-3, що знаходиться в будинку №183-А по пр. Соборний в м. Запоріжжі загальною площею 108,55 кв. м. передано в оренду ТОВ «Техніка і Сервіс» згідно договору № 1168/13 оренди нежитлового приміщення від 21.01.2005.

Листом № 918/09-3 від 25.05.2018 позивач звертався до відповідача з пропозицією укладення договору купівлі-продажу теплової енергії у гарячій воді відповідно до вимог закону та направляв для підписання примірники договору.

Також листом № 482/09-3 від 16.04.2019 позивач повідомив відповідача про необхідність укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 102682 від 01.06.2019 та направив примірники договору.

Договір на постачання теплової енергії сторонами у справі не укладений.

З метою недопущення порушення прав інших мешканців житлового будинку в частині отримання належних послуг з централізованого опалення, позивач здійснював відпуск теплової енергії з початку опалювальних сезонів 2018-2019 років відповідно до рішень про початок та закінчення опалювальних сезонів у м. Запоріжжя.

За твердженням позивача, відповідачу відпущено теплову енергію за період: з листопада 2018 року по квітень 2019 року на загальну суму 11206,63 грн., що підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії за спірний період, надісланими на адресу відповідача. Виставлені позивачем рахунки залишені без оплати.

Спір у даній справі виник з підстав того, що в період з листопада 2018 року по квітень 2019 року теплова енергія використовувалася відповідачем без укладення договору та не оплачена останнім. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що поставляв теплову енергію відповідачу в спірний період та її вартість обчислювалась відповідно до Розрахунку теплового навантаження на спірне приміщення та згідно з «Нормами і вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житла та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні, які затвердж. Держкомітетом України по жилого-комунальному господарству 14.12.1993.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, заслухавши представників сторін, суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України "Про теплопостачання", "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 (надалі - Правила № 1198) та "Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

- теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;

- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно зі ст. 4 названого Закону проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 25 Закону встановлено обов`язок споживача по своєчасному укладенню договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Частиною 2 ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до п. 4 Правил №1198 користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією.

З аналізу положень зазначених вище Правил, зокрема, пункту 44, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції чинній з 10.12.2017) споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі №904/7377/17.

В той же час, для стягнення заборгованості за поставлену позивачем та фактично спожиту відповідачем теплову енергію, доказуванню підлягає факт поставки/споживання такої теплової енергії, обсяг спожитої теплової енергії та її вартість.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи містить ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до ч. 1 ст. 275, ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

У відповідності до п. 23 Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Як зазначалося вище, у зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу теплової енергії відповідачем не укладено, позивач виконав нарахування плати за спожиту теплову енергію за показниками будинкового приладу обліку на опалення пропорційно тепловим навантаженням за період з листопада 2018 року по квітень 2019 року на загальну суму 11206,63 грн., виходячи з величини теплового навантаження 6949 ккал/год, визначеного на підставі загальної площі 108,55 кв. м.

Частиною 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Позивачем обставини споживання відповідачем теплової енергії на суму 11206,63 грн. не доведені, належні та допустимі докази в обґрунтування цих обставин не представлені.

Матеріали справи не містять помісячних показників будинкового засобу обліку теплової енергії та показників приладу обліку, що має суттєве значення для визначення суми заборгованості, яка підлягає сплаті за спірний період. Недоведеними є також обставини щодо розміру теплового навантаження на об`єкт відповідача.

Позивач зазначив у розрахунку (арк. справи 89) про використання при розрахунках вартості спожитої відповідачем теплової енергії величини теплового навантаження 6949 ккал/год згідно Розрахунку теплового навантаження виконаного Концерном №1150/09 від 24.02.2016, проте у матеріалах справи такий розрахунок відсутній. До позовної заяви позивачем долучено Розрахунок теплового навантаження по кожному виду теплоспоживачння для договору, згідно з яким тепловий потік на опалення та гаряче водопостачання на орендоване відповідачем приміщення складає 10965 ккал/год.

На підтвердження заявленої до стягнення суми заборгованості позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що об`єкт теплопостачання має спільну з житловим будинком № 183-А по проспекту Соборному у м. Запоріжжі систему опалення, отримання теплоносія підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювальних сезонів 2018-2019 років, відповідно до яких концерном "Міські теплові мережі" розпочинались та закінчувались відповідні опалювальні сезони в м. Запоріжжі.

Також позивач вказує на наявність укладеного з відповідачем діючого договору оренди на спірне приміщення та акт прийому передачі орендованого майна, згідно з яким передане відповідачу приміщення оснащене теплозабезпеченням.

Разом з тим, в наданому позивачем акті огляду від 18.01.2016 зазначено, що у спірному приміщенні транзитні трубопроводи ізольовані мінеральною ватою або зашиті гіпсокартоном. Гаряче водоспоживання відсутнє (немає підводу). Приписом № 294/07 від 20.01.2016 позивач зобов`язав відповідача до 10.02.2016 звернутись до відповідної філії Концерну щодо укладення договору та виконати розрахунок теплового навантаження на опалення по фактичному теплоспождиванню нежитлового приміщення.

В свою чергу, відповідачем надано копію довідки балансоутримувача про те, що в орендованому ТОВ «Техніка і Сервіс» приміщення будинку № 183-А (підвал) труби опалення походять транзитом, теплоізольовані і теплового навантаження не несуть, радіатори опалення у приміщення відсутні.

Також відповідачем надано докази надання відповіді на пропозицію позивача щодо укладення договору (вх. № Філії Концерну 1421 від 19.01.2016), згідно з якою відповідач, посилаючись на матеріали технічної інвентаризації ЗМБТІ та фототаблиці, вимоги припису щодо укладення договору купівлі-продажу теплової енергії визнав безпідставними.

Отже, зважаючи на встановлені судом обставини, в даному випадку не можна вважати доведеним факт поставки відповідачу теплової енергії, при цьому в обсягах, визначених позивачем у спірних актах.

Окрім того, відповідності до Закону України "Про природні монополії" нав`язування послуг забороняється.

Також суд звертає увагу, що позивач застосовує для розрахунку КТМ 204 України 244-94, що затверджені 14 грудня 1994, виходячи з загальної площі приміщення, а не опалювальної, та плутаючи поняття теплове навантаження опалення та теплове навантаження системи опалювання споживача.

Разом з тим, з набуттям чинності ДБН В.2.5-67:2013 "Опалення, вентиляція та кондиціонування" введено нові методики для визначення теплового навантаження системи опалення приміщення та визначення проектної (розрахункової) потужності системи опалення будівлі, які регламентуються ДСТУ Б EN 12831 "Системи опалення будівель. Метод визначення проектного теплового навантаження".

Належне відповідачу приміщення є підвальним приміщенням житлового будинку і ніколи не було житловим приміщенням.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" підвал будинку віднесено до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, який призначений для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Отже, під час проектування та будівництва саме в підвалі розташовуються комунікації будинку, які забезпечують його експлуатацію як житлового, труби опалення, водопровід, каналізація тощо.

Після отримання такого приміщення користувач не може в односторонньому порядку змінити проект трубопроводів будинку, не може змінювати їх розташування і використовує підвал, враховуючи його статус, як допоміжного приміщення.

Суд звертає увагу, що відповідачем спірне підвальне приміщення використовується з 2005 року на підставі договору оренди, проте до 2016 року спірних питань між сторонами щодо опалення не виникало. Ані Концерн не звертався до ТОВ «Техніка і Сервіс» з вимогою щодо укладення відповідного договору, ані відповідач не звертався до Концерну з питанням підключення його приміщення до центрального опалення.

Враховуючи вищенаведене, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за отриману теплову енергію в сумі 11206,63 грн. заявлена позивачем необґрунтовано і задоволенню не підлягає.

Відсутність у відповідача зобов`язань по сплаті основного боргу виключає підстави для покладення на нього відповідальності у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 3 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Таким чином, рішення господарського суду не може бути викладено нечітко та ґрунтуватися на припущеннях. Зважаючи на вищевикладені обставини, представлені позивачем докази не можуть бути прийняті судом як належні.

В даному випадку, за наведених у позовній заяві та доповненнях до неї підстав, позовні вимоги позивача не є обґрунтованими. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт надання відповідачу послуг теплопостачання, тому в задоволенні заявлених позовних вимог слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 01.06.2020.

Суддя В.В. Левкут