Рішення № 89622730, 27.05.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/55/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2020 Справа № 908/603/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14) в особі Кам`янсько-Дніпровського району електричних мереж (71304, Запорізька область, м. Кам`янка-Дніпровська, вул. Чкалова, буд. 8; код ЄДРПОУ 00130926)

До відповідача: Великобілозерського навчально-виховного комплексу №1 (школа-дитячий садок) Великобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області (71400, Запорізька область, Великобілозерський район, с. Велика Білозерка, вул. Шкільна, буд. 5-А, код ЄДРПОУ 26291070)

про стягнення 3 575,06 грн.

Без виклику представників сторін

СУТНІСТЬ СПОРУ:

В провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа № 908/603/20 за позовом Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” в особі Кам`янсько-Дніпровського району електричних мереж до Великобілозерського навчально-виховного комплексу №1 (школа-дитячий садок) Великобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області про стягнення заборгованості за перевищення договірної величини споживання електричної енергії в квітні та травні 2018 року у розмірі 3 575,06 грн.

Ухвалою суду від 27.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/603/20 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, розгляд справи по суті розпочато з 22.04.2020, сторонам запропоновано здійснити відповідні процесуальні дії.

14.04.2020 від Великобілозерського навчально-виховного комплексу №1 (школа-дитячий садок) Великобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області до Господарського суду Запорізької області надійшов відзив на позовну заяву № 98 від 10.04.2020 (вх. № 7550/08-08/20 від 14.04.2020), в якому відповідач заперечив проти позову та просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити. Крім цього, у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд здійснити розгляд справи за відсутністю відповідача.

21.04.2020 від Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” в особі Кам`янсько-Дніпровського РЕМ до суду надійшла відповідь на відзив № 63-333/797 від 16.04.2020 (вх. № 7997/08-08/20 від 21.04.2020), згідно якої позивач підтримав доводи викладені у позовній заяві. Просить суд позов задовольнити.

Ухвалою суду від 22.04.2020, у зв`язку з запровадженням карантину на території України, процесуальні строки продовжені до 17.06.2020, оголошено перерву у судовому засіданні до 27.05.2020 о 10 год. 30 хв. без виклику (повідомлення) сторін, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

27.05.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 05.04.2018 між Публічним акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” в особі Кам`янсько-Дніпровського району електричних мереж та Великобілозерським навчально-виховним комплексом №1 (школа-дитячий садок) Великобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області укладено договір про постачання електричної енергії №894 від 05.04.2018 з подальшими змінами та доповненнями до нього. Відповідачем було порушено умови вказаного договору в частині своєчасної оплати рахунків за перевищення договірної величини електроспоживання в квітні та травні 2018 на загальну суму 3 575,06 грн. Однак, відповідачем вказану заборгованість не сплачено. На підставі викладеного, посилаючись ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 275, 276 Господарського кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву № 98 від 10.04.2020 (вх. № 7550/08-08/20 від 14.04.2020) відповідач зазначив, що рахунок № 894/4п від 04.05.2018 на суму 2 519,55 грн. отримано ним 14.06.2018 за вх. № 107, що підтверджується відміткою на рахунку. Рахунок № 894/5п від 12.06.2018 на суму 1 055,51 грн. отримано відповідачем 20.06.2018 за вх. № 118. Вказані рахунки сплачені, про що вказано у призначенні платежу у цих платіжних дорученнях № 195 від 14.06.2018 суму 2 519,55 грн. – плата за перевищення договірної величини електроспоживання за квітень 2018 та № 198 від 20.06.2018 на суму 1 055,51 грн. – плата за перевищення договірної величини електроспоживання за травень 2018. Враховуючи викладене відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповіді на відзив № 63-333/797 від 16.04.2020 (вх. № 7997/08-08/20 від 21.04.2020) позивач підтвердив фактичне надходження грошових коштів за наданими відповідачем платіжними дорученнями № 195 від 14.06.2018 на суму 2 519,55 грн. та № 198 від 20.06.2018 на суму 1 055,81 грн. Проте, у вказаних платіжних дорученнях в графі «призначення платежу» відповідачем зазначено «плата за електроенергію за квітень 2018» та «плата за електроенергію за травень 2018» відповідно. На підставі призначень платежу вказані кошти було зараховано як сплату за спожиту електричну енергію. З урахуванням викладеного, позивач просить суд позов задовольнити.

Станом на 27.05.2020 запропонованих заперечень на відповідь на відзив відповідач на адресу суду не надіслав.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

05.04.2018 між Публічним акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” в особі Кам`янсько-Дніпровського району електричних мереж (постачальник електричної енергії, позивач) та Великобілозерським навчально-виховним комплексом №1 (школа-дитячий садок) Великобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області (споживач, відповідач) укладено договір про постачання електричної енергії №894 з подальшими змінами та доповненнями до нього (далі - договір).

Відповідно до розділу 1 Договору, постачальник електричної енергії продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку № 1 “Обсяги постачання електричної енергії споживачу”, а Споживач оплачує Постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Точки продажу електричної енергії визначаються додатком № 2 “Точки продажу електричної енергії споживачу”.

Згідно п. 2.1. Договору, під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, Сторони зобов`язуються керуватися чинним законодавством України та правилами користування електричною енергією (далі – ПКЕЕ).

Пунктами 2.3.2., 2.3.4. Договору визначено, що споживач зобов`язується: дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього договору; оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатка № 4 «Порядок розрахунків за активну електричну енергію» та Додатка № 5 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Споживач має право на зміну (коригування) договірних величин споживання електричної енергії у порядку, визначеному умовами розділу 5 цього договору (п.п. 3.2.1. договору).

Відповідно до п. 4.2.2. Договору, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно із вимогами розділу 5 цього Договору, Споживач сплачує Постачальнику електричної енергії двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин. При цьому плата за перевищення договірної величини потужності стягується із споживача з приєднаною потужністю 150 кВт і більше та середньомісячним споживанням 50000 кВт.год. і більше.

Згідно абз. 1 п. 5.1. Договору, для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік, споживач не пізніше 1 листопада поточного року надає постачальнику електричної енергії відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії за формою додатку № 1 «Обсяги постачання електричної енергії споживачу», у 2-х екземплярах, оформлених зі своєї сторони.

Пунктом 6 додатку № 4 «Порядок розрахунків за активну електричну енергію» до договору встановлено, що за підсумками розрахункового періоду постачальник електричної енергії виписує споживачу рахунок для остаточного розрахунку. Сума платежу при остаточному розрахунку визначається, виходячи з тарифів на активну електричну енергію та фактичного обсягу спожитої електричної енергії, згідно даних наданого Споживачем «Акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію» з урахування сум платежів, що надійшли від споживача.

Рахунки направляються постачальником споживачу поштою рекомендованим листом нарочним або віддаються уповноваженому представнику споживача під розпис у пронумерованому, прошнурованому та скріпленому печаткою постачальника журналі (п. 9 додатка № 4).

Пунктом 9.5. договору встановлено, що цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє з 01.01.2018 до 31.12.2018, а в частині проведення розрахунків – до повного виконання сторонами своїх грошових зобов`язань. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії. Умови, а також термін дії договору, можуть бути переглянуті в будь-який момент за узгодженням сторін.

Додатком №1 до договору були визначені обсяги постачання електричної енергії відповідачу на квітень 2018 в розмірі 4 870 кВт.год. та на травень 2018 в розмірі 4 060 кВт.год.

Згідно п. 7 додатку № 4 до договору, у разі перевищення Споживачем договірної величини споживання електричної енергії, що визначається постачальником електричної енергії при підбитті підсумків розрахункового періоду на основі «Акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію», сума платежу для остаточного розрахунку збільшується на величину вартості, визначеної із середньозваженого тарифу, різниці фактично спожитої та договірної величин споживання електричної енергії. Умови цього пункту не застосовуються при визначення вартості електричної енергії, використаної на комунально-побутові потреби споживачів, що віднесені відповідно до ПКЕЕ до категорії «населений пункт».

Відповідно до п. 10 додатку № 4 передбачено, що Споживач зобов`язаний у термін, що не перевищує п`яти операційних днів з дня отримання рахунку, здійснити оплату рахунку, що направляється йому постачальником електричної енергії. Датою отримання рахунку вважається, зокрема, при направленні рекомендованим листом – дата, зазначена на фінансовому чеку поштового відділення, що підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту – 3 дні); у випадку вручення рахунку уповноваженому представнику споживача під розпис в журналі, дата зазначена у журналі; при направленні нарочним – дата вручення споживачу.

Судом встановлено, що доказів припинення дії договору про постачання електричної енергії № 894 від 05.04.2018 або визнання його недійним сторонами до матеріалів справи не надано, отже договір є чинним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було перевищено договірну величину споживання електричної енергії за квітень 2018 року на 1 215 кВт.год. та за травень 2018 року на 509 кВт.год., згідно акту про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію за квітень, травень 2018 року та відповідно до звітів про спожиту електричну енергію у квітні-травні 2018 року, які підписані обома сторонами та скріплені печатками підприємств. Позивачем було виставлено відповідачу рахунки № 894/4п від 04.05.2018 на суму 2 519,55 грн. та № 894/5п від 12.06.2018 на суму 1 055,51 грн.

Вказані рахунки були направлені на адресу відповідача, про що свідчать реєстри відправленої кореспонденції за відповідні місяця.

В матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії платіжних доручень № 195 від 14.06.2018 на суму 2 519,55 грн. та № 198 від 20.06.2018 на суму 1 055,51 грн.

Як вбачається з платіжного доручення № 195 від 14.06.2018 на суму 2 519,55 грн., призначення платежу «оплата за електроенергію за квітень 2018 згідно договору № 894 від 05.04.2018 рахунок № 894/4 від 04.05.2018 без ПДВ»; з платіжного доручення № 198 від 20.06.2018 на суму 1 055,51 грн., призначення платежу «оплата за електроенергію за травень 2018 згідно договору № 894 від 05.04.2018 рахунок № 894/5 від 12.06.2018».

Предметом розгляду справи є стягнення заборгованості за перевищення договірної величини споживання електричної енергії в квітні та травні 2018 року на загальну суму 3 575,06 грн., в т.ч. за квітень 2018 у розмірі 2 519,55 грн. та за травень 20108 у розмірі 1 055,51 грн.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи № 908/603/20, відзив на позовну заяву та додаткові письмові пояснення, суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як зазначено у ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

За порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання. (ст. 235 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 236 Господарського кодексу України, у господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій, як встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов`язань стороною, яка порушила зобов`язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо.

Згідно ч. 1, 2 ст. 237 Господарського кодексу України, підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Пунктом 4.2.2. Договору про постачання електричної енергії № 894 від 05.04.2018 передбачено, що за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно із вимогами розділу 5 цього Договору, Споживач сплачує Постачальнику електричної енергії двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин. При цьому плата за перевищення договірної величини потужності стягується із споживача з приєднаною потужністю 150 кВт і більше та середньомісячним споживанням 50000 кВт.год. і більше.

Таким чином сторонами передбачено застосування оперативно-господарської санкції за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, а тому позивач обґрунтовано здійснив її нарахування за період з квітня по травень 2018 включно на загальну суму 3 575,06 грн., з яких за квітень 2018 на суму 2 519,55 грн. відповідно до рахунку № 894/4п від 04.05.2018 та за травень 2018 на суму 1 055,51 грн. відповідно до рахунку № 894/5п від 12.06.2018, які підтверджені матеріалами справи.

Проте, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач 14.06.2018 здійснив оплату рахунку № 894/4п від 04.05.2018 за квітень 2018 у розмірі 2 519,55 грн. відповідно до платіжного доручення № 195 на суму 2 519,55 грн. (призначення платежу «оплата за електроенергію за квітень 2018 згідно договору № 894 від 05.04.2018 рахунок № 894/4 від 04.05.2018 без ПДВ») та 20.06.2018 здійснив оплату рахунку № 894/5п від 12.06.2018 за травень 2018 у розмірі 1 055,51 грн. відповідно до платіжного доручення № 198 від 20.06.2018 на суму 1 055,51 грн. (призначення платежу «оплата за електроенергію за травень 2018 згідно договору № 894 від 05.04.2018 рахунок № 894/5 від 12.06.2018»).

Отже, доводи позивача, викладені у відповіді на відзив щодо зазначення відповідачем у платіжних дорученнях № 195 на суму 2 519,55 грн. та № 198 від 20.06.2018 на суму 1 055,51 грн. в графі «призначення платежу» - «плата за електроенергію за квітень 2018» та «плата за електроенергію за травень 2018» відповідно, у зв`язку з чим кошти, що надійшли від відповідача на рахунки позивача було зараховано як сплату за спожиту електричну енергію, не відповідають фактичним обставинам справи та наявними у ній доказам.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини (правовий висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24.05.2017 року у справі №6-951цс16 та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 28.03.2018 року у справі № 757/44693/15-ц).

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).

Обраний спосіб захисту, який не відповідає змісту порушеного права позивача та характеру правопорушення, є підставою для відмови в позові (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 31.01.2018 року у справі № 909/743/16).

За змістом ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до абзацу 4 пункту 3.12. Постанови № 18 від 26.12.2011р. Пленуму ВГСУ " Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, враховуючи предмет та визначені Позивачем підстави позову, відсутність належних доказів на підтвердження обставин, що викладені у позовній заяві, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог. Доводи позивача судом до уваги не приймаються в силу викладеного.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 233, 236 – 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано: 01.06.2020.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.