Рішення № 8960361, 12.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/2912.03.10 За позовом Об'єднання підприємств «Українська ліга музичних прав»

до Товариства з обмеженою відповідальністю уматра-ЛТД»

про спонукання до укладення договору про виплату винагороди за комерційне використання об’єктів суміжних прав

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Ховхун Ю.Е. (довіреність № б/н від 06.10.2008р.)

Від відповідача: Войтенко О.В. (довіреність № 18 від 18.06.2008р.)

Бригинець С.М. (довіреність № 0119/1 від 14.01.2010р.)

СУТЬ СПОРУ:

Об’єднання підприємств «Українська ліга музичних прав»(позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю уматра-ЛТД»(відповідач), в якому просить суд зобов’язати відповідача укласти з позивачем договір про виплату винагороди за комерційне використання об’єктів суміжних прав, проект якого додається.

Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов’язані з розглядом справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права»та Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003р. «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань»(назва Постанови в редакції Постанови КМ № 450 від 02.04.2009р.) відповідач, одним з видів діяльності якого є утримання мережі магазинів »та є суб’єктом комерційного використання фонограм, не уклав з позивачем, який являється уповноваженою організацією колективного управління, що здійснює збір винагороди за комерційне використання фонограм, договір про виплату винагороди за комерційне використання фонограм та їх примірників.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.11.2008р. порушено провадження у справі № 39/29 та призначено справу до розгляду на 08.12.2008р. о 10:30.

Представник позивача з’явився в судове засідання, призначене на 08.12.2008р., вимоги ухвали суду від 17.11.2008р. виконав.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 08.12.2008р., з’явився, вимоги ухвали суду від 17.11.2008р. не виконав в повному обсязі.

В судовому засіданні 08.12.2008р. представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи з метою належної підготовки до розгляду справи по суті. Представник позивача проти заявленого відповідачем клопотання не заперечував. Невиконання відповідачем вимог ухвали суду від 17.11.2008р. в повному обсязі перешкоджає розгляду справи по суті та вирішенню спору в судовому засіданні 08.12.2008р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.12.2008р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 17.12.2008р. о 14:10 год.

08.12.2008р. відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання відповідача судом задоволено.

В судовому засіданні 17.12.2008р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю, з огляду на те, що позивач не надав доказів існування фактів, з якими позивач пов’язує позовні вимоги. Відповідач зазначив, що між сторонами відсутній спір з приводу укладення будь-якого договору, в торговельних мережах відповідача не здійснюється публічне виконання опублікованих з комерційною метою фонограм, відсутні будь-які докази публічного виконання музичних творів відповідачем, позивач не надав доказів на підтвердження його повноважень на укладення договорів про сплату винагороди.

В судовому засіданні судом досліджені подані позивачем докази, а саме: диск CD-R 52х8186 50LJ 0356 за допомогою технічного засобу.

Представник відповідача подав клопотання, яким просить зобов’язати позивача надати суду докази укладення з авторами та іншими суб’єктами авторського права або суміжних прав договорів або доручення, відповідно до яких позивачу надано право вимагати сплати винагороди (роялті). Клопотання відповідача судом задоволено.

В судовому засіданні 17.12.2008р. представники позивача та відповідача звернулися до суду із спільним клопотанням про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з необхідністю надання додаткових доказів. Спільне клопотання сторін про продовження строку розгляду справи судом задоволено.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.12.2008р., відповідно до ст.ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, строк вирішення спору продовжений, розгляд справи відкладено на 19.01.2009р. об 11:10 год.

В судовому засіданні, призначеному на 19.01.2009р., представник позивача надав письмові пояснення по справі, в яких пояснив, що обов’язковість наявності у позивача доказів укладення з суб’єктами суміжних прав договорів або доручень, відповідно до яких позивачу надано право вимагати сплати винагороди (роялті), законодавством не встановлена, а єдиним доказом наявності у позивача права вимагати сплати винагороди за комерційне використання об'єктів суміжних прав публічними способами є факт визнання його уповноваженою організацією колективного управління.

Позивач також надав заперечення на відзив відповідача, в яких також зазначив, що позивач дійсно не є єдиною уповноваженою організацією колективного управління, з якою відповідач міг би укласти спірний договір, однак відповідач не лише не уклав договору з будь-якою уповноваженою організацією колективного управління, а навіть не звертався до жодної з них. Крім того, позивач вказав, що уповноважені організації колективного управління здійснюють збір винагороди (роялті) за комерційне використання публічними способами будь-яких фонограм та зафіксованих у них виконань творів незалежно від того, перебувають чи не перебувають майнові суміжні права на ці фонограми та/чи зафіксовані у них виконання творів в управлінні уповноваженої організації, отже потреба в ідентифікації об’єктів суміжних прав відсутня.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз‘яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз’яснені судовим експертом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2009р., відповідно до ст.ст. 41, 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 16.02.2009р. о 10:50 год. та зобов’язано сторони надати суду перелік питань, які, на думку сторін, необхідно поставити на вирішення судового експерта.

23.01.2009р. судом було направлено на адресу Державного департаменту інтелектуальної власності запит за вих. № 06-37.1/230 з проханням надати вичерпний перелік організацій колективного управління майновими правами, які уповноважені здійснювати збір і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм.

09.02.2009р. через відділ діловодства суду отримано відповідь на запит за вих. № 06-37.1/230 від 23.01.2009р. від Державного департаменту інтелектуальної власності за вих. № 16-08/643 від 05.02.2009р., в якому повідомлено, що станом на 05.02.2009р. організаціями колективного управління, які уповноважені здійснювати збирання і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та зафіксованих у них виконань є Об’єднання підприємств «Український музичний альянс», Об’єднання підприємств «Українська ліга музичних прав», Всеукраїнська організація «Всеукраїнське агентство з авторських та суміжних прав».

В судовому засіданні 16.02.2009р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, подав повідомлення про зміну поштової адреси та письмові пояснення по справі, в яких вказав на обставини, на підставі яких позивач є єдиною уповноваженою організацією колективного управління, з якою відповідач має можливість укласти спірний договір.

Крім того, позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: диску для лазерних систем зчитування із записом відео фіксації фактів публічного виконання фонограм музичних творів від 25.01.2009р. (Диск № 2) та диску для лазерних систем зчитування із записом відео фіксації фактів публічного виконання фонограм музичних творів від 27.01.2009р. (Диск № 3). Клопотання позивача судом задоволено.

В судовому засіданні 16.02.2009р. представники позивача та відповідача проти проти призначення судової експертизи заперечували. Відповідач запропонував господарському суду перелік питань, які, на його думку, мають бути роз’яснені судовим експертом. Позивач наданим йому правом не скористався та переліку питань суду не надав. Остаточне коло питань, які повині бути роз’яснені судовим експертом, визначаються судом відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2009р., відповідно до ст.ст. 41, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, у справі № 39/29 призначено судову експертизу матеріалів відеозвукозапису, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Провадження у справі № 39/29 зупинено до закінчення проведення судової експертизи.

22.07.2009р. через канцелярію суду Науково-дослідним інститутом судових експертиз були повернуті матеріали справи № 39/29 разом з висновком № 2884 судової експертизи відеозвукозапису від 01.07.2009р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2009р., відповідно до ст.ст. 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, поновлено провадження у справі № 39/29 у зв’язку із закінченням проведення судової експертизи, розгляд справи призначено на 14.09.2009р. о 10:20 год.

В судовому засіданні 14.09.2009р. представники позивача та відповідача надали письмові пояснення з урахуванням висновку судової експертизи № 2884 від 01.07.2009р.

В судовому засіданні, призначеному на 14.09.2009р., оголошувалася перерва до 05.10.2009р. о 10:20 год.

Відповідач в судове засідання, призначене на 05.10.2009р., не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час розгляду справи повідомлений у встановленому порядку.

В судовому засіданні 05.10.2009р. представник позивача подав усне клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання позивача судом задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2009р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 19.10.2009р. о 15:10 год.

В судовому засіданні, призначеному на 19.10.2009р., оголошувалася перерва до 23.10.2009р. о 14:00 год.

В судовому засіданні 23.10.2009р. представник позивача подав клопотання про залучення доказів до матеріалів справи, а саме: диску для лазерних систем зчитування із записом відеофіксації фактів публічного виконання фонограм музичних творів. Клопотання позивача судом задоволено.

В судовому засіданні судом були досліджені надані позивачем докази, а саме: диск для лазерних систем зчитування із записом відеофіксації фактів публічного виконання фонограм музичних творів в торговельному закладі під торговельною маркою »в м. Харкові.

Представник позивача в судовому засіданні звернувся до суду з усним клопотанням про проведення огляду та дослідження доказів у місці їх знаходження, а саме: дослідження фактів публічного виконання фонограм музичних творів в торговельному закладі під торговельною маркою smo»за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 35/1. Клопотання позивача судом задоволено.

З метою дослідження доказів у місці їх знаходження, в судовому засіданні 23.10.2009р. суд оголосив перерву до 23.10.2009р. о 15:40 год.

Відповідно до ст. 39 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд може провести огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження в разі складності подання цих доказів.

Під час дослідження доказів у місці їх знаходження, а саме: за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 35/1, судом не виявлено фактів комерційного використання відповідачем у належному йому торговельному закладі під торговельною маркою »адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 35/1 об’єктів суміжних прав способом публічного виконання фонограм музичних творів.

В судовому засіданні, призначеному на 23.10.2009р., оголошувалася перерва до 09.11.2009р. об 11:00 год.

В судовому засіданні 09.11.2009р. представник позивача подав усне клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. Клопотання позивача судом задоволено.

Представник відповідача подав усне клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. Клопотання відповідача судом задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2009р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 30.11.2009р. о 14:20 год.

Представник позивача в судовому засіданні 30.11.2009р. подав належним чином засвідчену довіреність від 01.02.2009р., видану уповноваженою організацією колективного управління ОП «Українська ліга музичних прав»Юркевичу Олексію Анатолійовичу.

В судовому засіданні досліджувалися докази по справі, а саме: диск для лазерних систем зчитування із записом відеофіксації фактів публічного виконання фонограм музичних творів.

Відповідно до ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, Шевченко Т.О. –посадова особа ТОВ «Суматра-ЛТД»дала пояснення щодо належності поданих позивачем доказів, а саме: фактів публічного виконання фонограм музичних творів в торговельному закладі під торговельною маркою »в м. Харкові, де Шевченко Т.О. працює на посаді завідуючої, в яких зазначила, що в торговельному закладі під торговельною маркою »здійснювалося публічне виконання фонограм музичних творів, які були зафіксовані на дисках, що надавалися раз на місяць ТОВ «Суматра-ЛТД».

В судовому засіданні 30.11.2009р., оголошувалася перерва до 14.12.2009р. о 14:50 год.

В судовому засіданні 14.12.2009р. представники сторін заявили усне клопотання про відкладення розгляду справи для проведення переговорів щодо врегулювання спору мирним шляхом. Клопотання судом задоволено.

В судовому засіданні 14.12.2009р., оголошувалася перерва до 21.12.2009р. о 12:40 год.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 21.12.2009р., не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час розгляду справи повідомлений у встановленому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2009р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.02.2010р. о 09:50 год.

В судовому засіданні 01.02.2010р. представник відповідача подав усне клопотання про долученя доказів до матеріалів справи, а саме: договору № 29/01/10 від 29.01.2010р., укладеного між відповідачем та ТОВ «Індормедіа». Клопотання відповідача судом задоволено.

Представник позивача подав усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні. Судом клопотання позивача задоволено.

В судовому засіданні 01.02.2010р., оголошувалася перерва до 22.02.2010р. о 12:00 год.

12.02.2009р. позивач через відділ діловодства суду подав заяву про зміну предмету позову, в якій просить суд зобов’язати ТОВ «Суматра-ЛТД»укласти з ОП «Українська ліга музичних прав»договір про виплату винагороди за комерційне використання об’єктів суміжних прав, проект додано до позовної заяви та визнати недійсним абз. 3 п. 2.1. договору № 29/01/10 від 29.01.2010р. щодо надання ТОВ «Індормедіа»ТОВ «Суматра-ЛТД»майнового права на публічне виконання об'єктів суміжних прав.

Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов’язані з розглядом справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України визначає процесуальні права та обов’язки сторін, якими вони наділяються з метою їх використання щодо всебічного, повного то об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого досудового врегулювання спору у видках, передбачених статтею 5 Господарського процесуального кодексу України в цій частині, відмовитись від позову, зменшити розмір позовних вимог.

Предмет позову –це певна матеріально –правова вимога позивача до відповідача, а підстава позову –це фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до позивача. Зміна предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову –це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна не допускається. Вказане вище, зокрема підтверджується п. 3.7. Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/1289 з послідуючими змінами та доповненнями та п. 2 Інформаційного листа Вищого Господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228.

За таких обставин заява позивача про зміну предмету позову судом не прийнята.

В судовому засіданні 22.02.2010р. відповідач надав письмові пояснення у справі.

В судовому засіданні 22.02.2010р., оголошувалася перерва до 12.03.2010р. об 11:00 год.

В судовому засіданні 12.03.2010р. за згодою представників сторін оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На момент подачі позову об’єднання підприємств «Українська ліга музичних прав»(позивач) відповідно до ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права», Постанови Кабінету Міністрів від 18.01.2003р. № 71 «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань»(назва Постанови в редакції Постанови КМ № 450 від 02.04.2009р.), Наказу Міністерства освіти і науки України від 21.05.2003р. № 309 «Про затвердження порядку визначення уповноважених організацій колективного управління», було визначене Державним департаментом інтелектуальної власності однією з організацій колективного управління, уповноважених здійснювати збір і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та зафіксованих у них виконань, що підтверджується наявним у матеріалах справи листом Державного департаменту інтелектуальної власності за № 16-08/643 від 05.02.2009р., наданим на запит суду від 23.01.2009р. № 06-37.1/230, та наявним у матеріалах справи листом за № 16-07/736 від 10.02.2009р., направленим Державним департаментом інтелектуальної власності на адресу позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент подачі позову позивач здійснював свою діяльність на підставі статуту, зареєстрованого Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 21.02.2003р. за № 35879, відповідно до п. 3.2. якого предметом діяльності позивача є колективне управління майновими авторськими та суміжними правами у відповідності з чинним законодавством України та виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України свідоцтва про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією № 3 від 07.10.2003р., відповідно до якого позивач був уповноважений здійснювати збір і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм:

комерційне використання зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах виконань, публічне виконання опублікованих з комерційною метою фонограм та їх примірників, публічна демонстрація опублікованих з комерційною метою відеограм та їх примірників у місцях з платним, безплатним входом;

публічне сповіщення та ретрансляція (повторне публічне сповіщення) зафіксованих у фонограмах виконань, а також безпосередньо фонограм, опублікованих з комерційною метою, та їх примірників у передачах ефірного і (або) супутникового радіомовлення;

публічне сповіщення та ретрансляція (повторне публічне сповіщення) зафіксованих у фонограмах виконань, а також безпосередньо фонограм і (або) відеограм, опублікованих з комерційною метою, та їх примірників у передачах ефірного і (або) супутникового телебачення, кабельного радіомовлення, і (або) телебачення чи через мережу Інтернет

у порядку, визначеному в Постанові Кабінету Міністрів від 18.01.2003р. № 71 «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати», та контроль за правомірним використанням таких фонограм (відеограм).

На момент винесення рішення позивач є єдиною уповноваженою організацією, визначеною Державним департаментом інтелектуальної власності здійснювати збір і розподіл винагороди (роялті) за використання фонограм, відеограм, опублікованих з комерційною метою та зафіксованих у них виконань за видами комерційного використання фонограм, відеограм, опублікованих з комерційною метою:

публічне виконання фонограм, опублікованих з комерційною метою, публічна демонстрація відеограм, опублікованих з комерційною метою,

що підтверджується наявними у матеріалах справи витягом з рішення Державного департаменту інтелектуальної власності за № 7/2009-УО від 02.04.2009р. та свідоцтвом від 02.04.2009р. № 5/УО, виданим Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України від 02.04.2009р. за № 7/2009-УО позивача було включено до Реєстру уповноважених організацій колективного управління, а свідоцтво про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією № 3 від 07.10.2003р., видане позивачу Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, було визнане таким, що втратило чинність та є недійсним з дня прийняття Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України вказаного рішення від 02.04.2009р. за № 7/2009-УО.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідач є суб'єктом господарювання, одним з видів діяльності якого є утримання мережі магазинів під торговельною маркою «Космо»(«Соsmo»).

Згідно виданої Головним міжрегіональним управлінням статистики у м. Києві довідки АА № 184177 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) від 09.06.2008р. та виданого Головним управлінням статистики у м. Києві витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) від 13.11.2008р., наявних у матеріалах справи, основним видом діяльності відповідача є «Інші види оптової торгівлі»(51.90.0 за КВЕД).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були зафіксовані факти публічного виконання відповідачем фонограм музичних творів в утримуваних відповідачем торгівельних закладах «Космо», що підтверджується наявними в матеріалах справи актами фіксації фактів публічного виконання музичних творів:

- від 15.09.2008р., складеним приватним підприємцем Ховхуном Юрієм Едуардовичем, як представником позивача, за участю громадян України Цір Сергія Григоровича та Бережного Ігната Володимировича, в якому зазначено, що 15.09.2008р. з 17:24 год. до 17:24 год. у приміщенні магазину »за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 35/1, який утримується відповідачем, шляхом відеозапису, здійсненого за допомогою мобільного телефону «Моторола»(модель MOTORAZR v3i), були зафіксовані факти публічного виконання фонограм музичних творів шляхом їх подання через репродуктори, розташовані у приміщенні, внаслідок чого виконання музичних творів було доступним для сприйняття відвідувачами та персоналом закладу;

- від 25.01.2009р., складеним приватним підприємцем Ховхуном Юрієм Едуардовичем, як представником позивача, за участю громадян України Балаконенка Вадима Олександровича та Бережного Ігната Володимировича, в якому зазначено, що 25.01.2009р. з 16:33 год. до 16:35 год. у приміщенні магазину під торговельною маркою «Космо»за адресою: м. Київ, просп. Героїв Сталінграду, 46 (на другому поверсі супермаркету «Сільпо») шляхом відеозапису, здійсненого за допомогою мобільного телефону y Ericsson»(модель Z710i), були зафіксовані факти публічного виконання фонограм музичних творів шляхом їх подання через репродуктори, розташовані у приміщенні, внаслідок чого виконання музичних творів було доступним для сприйняття відвідувачами та персоналом закладу;

- від 27.01.2009р., складеним приватним підприємцем Ховхуном Юрієм Едуардовичем, як представником позивача, за участю громадян України Балаконенка Вадима Олександровича та Бережного Ігната Володимировича, в якому зазначено, що 27.01.2009р. з 12:26 год. до 12:28 год. у приміщенні магазину під торговельною маркою «Космо»за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 35/1 шляхом відеозапису, здійсненого за допомогою мобільного телефону Ericsson»(модель Z710i), були зафіксовані факти публічного виконання фонограм музичних творів шляхом їх подання через репродуктори, розташовані у приміщенні, внаслідок чого виконання музичних творів було доступним для сприйняття відвідувачами та персоналом закладу;

- від 05.06.2009р., складеним Юркевичем Олексієм Анатолієвичем, як представником позивача згідно довіреності від 01.02.2009р., за участю громадян України Галєти Станіслава Олексійовича, Пономаренка Олександра Петровича та представника відповідача Шевченко Тетяни Олександрівни, в якому зазначено, що 05.06.2009р. з 13:45 год. до 14:25 год. у приміщенні магазину за адресою: м. Харків, вул. Отакара Яроша, 25/46 (торгівельна діяльність за вказаною адресою здійснюється відповідачем згідно наявного в матеріалах справи торгового патенту ТПБ № 335523 з 01.08.2009р. по 31.07.2010р.) шляхом відеозапису, здійсненого за допомогою мобільного телефону »(модель N70, серійний № 5091511А4), були зафіксовані факти публічного виконання фонограм музичних творів шляхом програвання диску на належному відповідачу програвачі ».

В матеріалах справи наявні також відеозаписи фіксацій публічного виконання фонограм музичних творів, здійснених позивачем 15.09.2008р., 25.01.2009р. та 27.01.2009р., зафіксовані за допомогою комп'ютерної техніки на дисках для лазерних систем зчитування CD-R Verbatim 818650LJ0356 з рукописною позначкою «Диск № 1», CD-R Verbatim 818550MD0744 з рукописною позначкою «Диск № 2. Космо, Г. Сталінграду, 46 25.01.09», CD-R Verbatim 818550МЕ0744 з рукописною позначкою «Диск № 3. Космо, Б. Хмельницького, 35/1 27.01.09», надані позивачем у якості доказів.

В судовому засіданні було встановлено, що позивачем на адресу відповідача: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 19 був направлений лист за вих. № 04/22/09/08 від 22.09.2008р. з пропозицією укласти договір про сплату винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм та відеограм та відповідний проект договору для підписання.

В матеріалах справи наявний також лист за вих. № 1553 від 20.10.2008р., направлений відповідачем на адресу позивача: 01133, м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5А, оф. 33 у відповідь на отриманий лист за вих. № 04/22/09/08 від 22.09.2008р., в якому відповідач зазначив, що в об'єктах торгівельної мережі відповідача публічне сповіщення опублікованих з комерційною метою фонограм не здійснюється та просив надати належне підтвердження фактів, на які позивач посилався у зверненні, та підтвердити наявність у позивача відповідних договорів із суб’єктами авторського права на право укладати договори та контролювати сплату роялті, однак відсутні будь-які докази підписання між позивачем та відповідачем договору про сплату винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм та відеограм.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України, відносини, пов’язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

До відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності –це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До об’єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать фонограми.

Частина 1 ст. 449 Цивільного кодексу України встановлює, що об’єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об’єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є, зокрема, фонограми.

Відповідно до п. 1 ст. 35 Закону України «Про авторське право і суміжні права»від 23.12.1993 року № 3792-XII, об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є, зокрема, фонограми.

Суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного кодексу України, іншого закону чи договору (ч. 1 ст. 421 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 450 Цивільного кодексу України, первинними суб’єктами суміжних прав є, зокрема, виробник фонограми. Суб’єктами суміжних прав є також особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону (ч. 2 ст. 450 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 1 ст. 36 Закону України «Про авторське право і суміжні права», суб'єктами суміжних прав є, зокрема, виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм.

Первинними суб'єктами суміжних прав є, зокрема, виробник фонограми ( п. 1 ст. 37 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Суміжне право виникає внаслідок факту, зокрема виробництва фонограми (п. 2 ст. 37 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей (п. 3 ст. 37 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Відповідно до ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України, майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об’єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майновими правами інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав, згідно ч. 1 ст. 452 Цивільного кодексу України, є: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

До майнових прав виробників фонограм, відповідно до п. 1 ст. 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права», належить їх виключне право на використання своїх фонограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

а) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм у будь-якій формі і будь-яким способом;

б) розповсюдження серед публіки фонограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;

в) комерційний прокат фонограм і їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми або за їх дозволом;

г) публічне сповіщення фонограм та їх примірників через будь-які засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;

д) будь-яку видозміну своїх фонограм;

е) ввезення на митну територію України фонограм та їх примірників з метою їх поширення серед публіки.

Виключним правом, відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об’єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам в межах строку, встановленого законом.

Згідно ч. 1 ст. 426 Цивільного кодексу України, способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються Цивільним кодексом України та іншим законом.

Використанням фонограми, згідно ч. 1 ст. 454 Цивільного кодексу України є: пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі фонограми; продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми; оренда оригіналу чи примірника фонограми; забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми з місця та в час, обраних нею.

Використанням фонограми є також інші дії, встановлені законом (ч. 2 ст. 454 Цивільного кодексу України).

Поняття публічного виконання фонограм, як одного із способів використання об’єктів суміжних прав суб'єктами господарювання під час здійснення ними своєї діяльності, визначене ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», відповідно до якої публічне виконання - подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Згідно ч. 2 ст. 426 Цивільного кодексу України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Частиною 3 ст. 426 Цивільного кодексу України встановлено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Пунктом 1 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права»передбачено, що допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:

а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;

б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;

в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Позивач звернувся до суду про зобов’язання відповідача укласти з позивачем договір про виплату винагороди за комерційне використання об'єктів суміжних прав, проект якого додається.

Отже, предметом спору в даній справі є вимога про зобов’язання відповідача укласти з позивачем договір про виплату винагороди (роялті) за комерційне використання об’єктів суміжних прав способом публічного виконання у належних відповідачу торгівельних закладах під торговельною маркою «Космо», а підставами позову є факти використання відповідачем у торгівельних закладах «Космо»фонограм музичних творів способом публічного виконання без укладення договору про виплату винагороди за комерційне використання об’єктів суміжних прав.

За таких обставин вбачається, що доведенню у даній справі підлягають факти використання відповідачем фонограм музичних творів шляхом їх публічного виконання без укладення договору про виплату винагороди за комерційне використання об’єктів суміжних прав, а обов’язок доведення вказаних фактів повинен бути покладений на позивача.

В якості доказів факту використання відповідачем фонограм музичних творів шляхом їх публічного виконання в магазинах «Космо»15.09.2008р. та 27.01.2009р. за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 35/1, 25.01.2009р. за адресою: м. Київ, просп. Героїв Сталінграду, 46 та 05.06.2009р. за адресою: м. Харків, вул. Отакара Яроша, 25/46, позивачем подані відеозаписи фіксацій публічного виконання фонограм музичних творів на дисках для лазерних систем зчитування та акти фіксації фактів публічного виконання музичних творів від 15.09.2008р., 25.01.2009р., 27.01.2009р., 05.06.2009р.

В процесі розгляду справи суд дійшов висновку, що для вирішення справи по суті необхідно визначити достовірність відеозаписів, дату здійснення відеозаписів, адресу, за якою здійснювався запис, джерело виникнення звуку.

З метою об’єктивного вирішення спору у справі № 39/29, оскільки вказані питання належать до предмету доказування до справі, а для встановлення чи спростування цих фактів необхідні спеціальні знання, судом, відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, призначено судову експертизу матеріалів відеозапису, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення експерта були поставлені наступні питання:

1. Чи містить відеозапис на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 1) ознаки монтажу?

2. Чи можливо встановити дату створення запису на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 1) і якщо так, то яка дата створення запису на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 1)?

3. Чи відповідає дата запису даті подій, відтворених на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 1)?

4. Чи одночасно проводився запис відображення та звуку на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 1)?

5. Чи зазнав змін наданий запис на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 1)?

6. Чи можливо за записом на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 1) встановити джерело виникнення звуку і якщо так, то що є джерелом виникнення звуку?

7. Чи можливо за записом на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 1) встановити адресу, за якою здійснювався запис, і якщо так, то за якою адресою здійснювався запис?

8. Чи можливо за записом на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 1) встановити, фонограма якого музичного твору виконується, якщо так, то фонограма якого музичного твору виконувалася?

9. Чи містить відеозапис на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 2) ознаки монтажу?

10. Чи можливо встановити дату створення запису на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 2) і якщо так, то яка дата створення запису на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 2)?

11. Чи відповідає дата запису даті подій, відтворених на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 2)?

12. Чи одночасно проводився запис відображення та звуку на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 2)?

13. Чи зазнав змін наданий запис на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 2)?

14. Чи можливо за записом на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 2) встановити джерело виникнення звуку і якщо так, то що є джерелом виникнення звуку?

15. Чи можливо за записом на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 2) встановити адресу, за якою здійснювався запис, і якщо так, то за якою адресою здійснювався запис?

16. Чи можливо за записом на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 2) встановити, фонограма якого музичного твору виконується, якщо так, то фонограма якого музичного твору виконувалася?

17. Чи містить відеозапис на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 3) ознаки монтажу?

18. Чи можливо встановити дату створення запису на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 3) і якщо так, то яка дата створення запису на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 3)?

19. Чи відповідає дата запису даті подій, відтворених на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 3)?

20. Чи одночасно проводився запис відображення та звуку на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 3)?

21. Чи зазнав змін наданий запис на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 3)?

22. Чи можливо за записом на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 3) встановити джерело виникнення звуку і якщо так, то що є джерелом виникнення звуку?

23. Чи можливо за записом на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 3) встановити адресу, за якою здійснювався запис, і якщо так, то за якою адресою здійснювався запис?

24. Чи можливо за записом на диску для лазерних систем зчитування (Диск № 3) встановити, фонограма якого музичного твору виконується, якщо так, то фонограма якого музичного твору виконувалася?

22.07.2009р. судом одержано висновок № 2884 судової експертизи відеозвукозапису від 01.07.2009р. з матеріалами справи № 39/29.

При наданні відповіді на поставлені питання експерт дійшов наступних висновків:

1, 4, 5, 9, 12, 13, 17, 20, 21. На наданих на дослідження компакт-дисках CD-R Verbatim, серійний № 818650LJ0356 (№ 1), CD-R Verbatim, серійний № 818550MD0744 (№ 2), CD-R Verbatim, серійний № 818550МЕ0744 (№ 3) зафіксовано по одному відео файлу, відповідно «15-09-08_1724.3gp», .3gp», .3gp». Встановити, чи піддавались вказані відеофайли монтажу чи будь-яким іншим змінам та чи одночасно в них зафіксовано звук та відео зображення, неможливо з причин, наведених в дослідницькій частині висновку.

2, 10, 18. Інформація про дату створення досліджуваних відеофайлів «15-09-08_1724.3gp», .3gp», .3gp»наведена на Рис. 4, 5, 6 висновку.

3, 11, 19. Оскільки експертним шляхом неможливо встановити достовірність дати створення досліджуваних відеофайлів, питання щодо порівняння дат створення вказаних файлів з інформацією, наведеною в матеріалах господарської справи, експертом не вирішувалося.

6, 14, 22. Встановити джерела виникнення звуку у досліджуваних відеофайлах неможливо з причин, наведених у дослідницькій частині висновку.

7, 15, 23. У досліджуваних відеосюжетах не виявлено інформації щодо адреси, за якою здійснювалася фіксація вказаних відеофайлів.

8, 16, 24. Дослідження на предмет встановлення відповідності фрагментів музичних фонограм, запис яких міститься в досліджуваних відео файлах, фонограмам відповідних музичних творів в рамках експертизи не проводилося, оскільки вказане питання виходить за межі компетенції експертів з дослідження матеріалів відеозвукозапису.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема висновками судових експертиз.

Згідно ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов’язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.

На підставі матеріалів справи, з огляду на те, що висновок експертизи фактично не надав відповіді на поставлені питання, отже не підтвердив і не спростував обставин відносно достовірності відеозаписів, дати їх здійснення, адреси, за якою вони здійснювалися та джерела виникнення звуку, які мають значення для вирішення справи по суті, а також враховуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, зокрема беручи до уваги пояснення Шевченко Т.О. щодо здійснення публічного виконання фонограм музичних творів у магазині «Космо»за адресою: м. Харків, вул. Отакара Яроша, 25/46, суд дійшов висновку, що надані позивачем відеозаписи фіксацій публічного виконання фонограм музичних творів на дисках для лазерних систем зчитування можуть вважатися належними доказами використання відповідачем у своїй господарській діяльності об’єктів суміжних прав (фонограм музичних творів та їх примірників) у спосіб, передбачений ч. 1 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Стосовно наданих суду актів фіксації фактів публічного виконання музичних творів від 15.09.2008р., 25.01.2009р., 27.01.2009р., 05.06.2009р. суд вважає за необхідне зазначити, що за наявності доказів використання відповідачем фонограм музичних творів та їх примірників, якими є відеозаписи, вказані акти фіксації також є належними доказами по справі, оскільки вони містять опис обставин, за яких була отримана в якості доказів відеозйомка використання відповідачем фонограм музичних творів та їх примірників.

З огляду на вищевикладене, судом відхилено твердження відповідача про те, що позивачем не надано належних доказів публічного виконання об’єктів суміжних прав відповідачем.

Виходячи з аналізу п. 1 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права», суд дійшов висновку, що для будь-якого суб'єкта господарювання (а відтак і для відповідача), основними передумовами для нарахування та виплати винагороди за використання фонограм, як і для укладення відповідного договору, є:

- використання фонограм, які опубліковані для використання з комерційною метою;

- пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм та їх примірників;

- використання фонограми або її примірника шляхом публічного виконання чи публічного сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі.

Згідно ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права», опублікування твору, фонограми, відеограми —це випуск в обіг виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, розумні потреби публіки шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, щоб будь-яка особа могла його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або у зв'язку з переданням права власності на них чи володінням ними іншими способами.

Відповідно до п. 4 ст. 15 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, прийнятого Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року, до якого приєдналася Україна (Закон України від 20.09.2001 № 2732-III «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми»), фонограми, доступні для загального відома через дротові і не дротові засоби зв'язку таким чином, що представники публіки можуть отримати до них доступ із будь-якого місця і в будь-який час за їхнім власним вибором, вважаються як такі, що були опубліковані з комерційною метою.

Таким чином, під опублікуванням «з комерційною метою»мається на увазі опублікування фонограм з метою отримання прибутку (доходу).

На основі викладеного суд дійшов висновку, що відповідачем здійснювалося виконання саме фонограм, які опубліковані для використання з комерційною метою.

На момент виникнення спірних правовідносин ані Господарський та Цивільний кодекси України, ані Закон України «Про авторське право та суміжні права», ані Постанова Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р. «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань»(назва Постанови в редакції Постанови КМ № 450 від 02.04.2009р.) не містили визначення поняття «комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань».

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р. «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань»в редакції від 02.04.2009р., яка діє на момент прийняття рішення, комерційним використанням опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань є пряме чи опосередковане використання зазначених об'єктів суміжних прав шляхом:

- публічного виконання фонограми або її примірника чи публічної демонстрації відеограми або її примірника;

- публічного сповіщення (публічного повторного сповіщення) зафіксованого у фонограмі або відеограмі та їх примірниках виконання шляхом передачі в ефір;

- публічного сповіщення (публічного повторного сповіщення) зафіксованого у фонограмі або відеограмі та їх примірниках виконання за допомогою проводів (через кабель).

Відповідно до п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р. «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань»(назва Постанови в редакції Постанови КМ № 450 від 02.04.2009р.) в редакції від 08.06.2005р., яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до числа суб'єктів, які здійснюють комерційне використання фонограм і (або) відеограм, належать підприємства та організації торгівлі, які здійснюють публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) шляхом трансляції і ретрансляції фонограм, відеограм, виконань у передачах ефірного, супутникового, кабельного телебачення та радіомовлення або через мережу Інтернет тощо.

Відповідно до розділу 4 Господарського кодексу України, одним з видів господарської діяльності є господарська комерційна діяльність (підприємництво). Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво —це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Згідно ст. 79 Господарського кодексу України, господарські товариства (а відтак і відповідач) створені з метою одержання прибутку (доходу).

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем здійснювалося комерційне використання фонограм та їх примірників.

Згідно ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права», публічне виконання —це подання виконань, фонограм, передач організацій мовлення, у тому числі, за допомогою будь-яких пристроїв і процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Як вже зазначалося, згідно з п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р. «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань»(назва Постанови в редакції Постанови КМ № 450 від 02.04.2009р.) в редакції від 08.06.2005р., яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до числа суб'єктів, які здійснюють комерційне використання фонограм, були віднесені підприємства та організації торгівлі. Таким чином, здійснення продажу товарів на підприємствах та організаціях торгівлі, зокрема, у магазинах, універмагах, універсамах, будинках торгівлі, торговельних центрах тощо (а відтак і в магазинах відповідача), де можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, з музичним супроводом відноситься до використання фонограм або їх примірників шляхом публічного виконання чи публічного сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі.

За таких обставин суд дійшов висновку що відповідачем здійснювалося використання фонограм або їх примірників шляхом публічного їх виконання.

Як вже зазначалося, згідно п. 1 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права»допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, але з виплатою винагороди, зокрема таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм та їх примірників, як публічне виконання фонограми.

Пунктом 2 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права»встановлено, що збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у п. 1 ст. 43 Закону, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою (центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності згідно ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права») уповноваженими організаціями колективного управління.

Відповідно до п. 3 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права», розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у п. 1 ст. 43 Закону, порядок та умови її виплати визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно інформації, розміщеної на офіційному веб-порталі Державного департаменту інтелектуальної власності http://www.sdip.gov.ua/ua/managment_information.html, на момент прийняття рішення в Україні перебувають на обліку та діють одинадцять організацій колективного управління, які мають певну сферу діяльності. Зокрема, позивач є єдиною уповноваженою організацією колективного управління, яка здійснює збирання і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та зафіксованих у них виконань (використання способами: публічного виконання фонограм, публічної демонстрації відеограм), що підтверджується також наявним у матеріалах справи свідоцтвом від 02.04.2009р. № 5/УО, виданим Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на збір винагороди в тому числі за використання фонограм способом публічного виконання, оскільки на момент прийняття рішення являється єдиною уповноваженою організацією колективного управління, яка здійснює збирання і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та зафіксованих у них виконань (використання способами: публічного виконання фонограм, публічної демонстрації відеограм).

Суд критично оцінює та відхиляє твердження відповідача про те, що позивач має право на укладення договорів про збір винагороди лише в тому випадку, якщо він наділений необхідними повноваженнями суб’єктами суміжних прав, оскільки законодавством не надано право позивачу на укладення договору на збір винагороди у разі відсутності повноважень від суб’єктів суміжних прав з урахуванням вищевказаного та з огляду на наступне.

Діяльність уповноважених організацій колективного управління регулюється п.п. 2-4 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р. «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань»(назва Постанови в редакції Постанови КМ № 450 від 02.04.2009р.) та наказів Міністерства освіти і науки України від 21.05.2003р. № 311 «Про затвердження Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення на гляду за їх діяльністю», від 22.12.2008р. № 1175 «Про затвердження Порядку визначення уповноважених організацій колективного управління, які здійснюватимуть збирання і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм».

Отже, на підставі норм чинного законодавства уповноважені організації колективного управління є стороною господарських відносин стосовно збору, розподілу винагороди в тому числі і виробників фонограм за використання фонограм наведеними у ч. 1 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права»способами, а також стосовно дій з контролю щодо правомірності такого використання.

Відповідно до п. 4 ст. 43, п. 4 ст. 47 та п. 6 ст. 48 Закону України «Про авторське право і суміжні права», уповноважені організації колективного управління мають право вимагати від осіб, які використовують об’єкти суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об’єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

З урахуванням вищевикладеного, суд погоджується з твердженням позивача про те, що єдиним доказом наявності у нього права вимагати укладення відповідного договору та виплати на його підставі винагороди (роялті) за комерційне використання об’єктів суміжних прав публічними способами, визначеними п. 1 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права»є факт визначення позивача уповноваженою організацією колективного управління, що підтверджується відповідним свідоцтвом.

Однак, проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з імперативними нормами ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права»та положеннями Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003р. «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань»в редакції від 02.04.2009р., яка діє на момент прийняття рішення, виплата винагороди є обов’язковою для суб’єктів, які здійснюють використання опублікованих для використання з комерційною метою фонограм без згоди виробників фонограм.

Єдиною підставою для збору винагороди за використання опублікованих для використання з комерційною метою фонограм без згоди виробників фонограм та здійснення контролю за правильністю і своєчасністю її виплати, є договір, який укладається відповідними суб’єктами із визначеними уповноваженими організаціями.

Частиною 1 ст. 187 Господарського кодексу України встановлено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Отже, укладення між суб’єктами, які здійснюють використання опублікованих з комерційною метою фонограм, та уповноваженими на збір винагороди організаціями договору про виплату винагороди за комерційне використання об'єктів суміжних прав за рішенням суду можливе виключно за наявності прямої вказівки закону про обов'язковість укладення відповідного договору для цих суб'єктів господарювання. Така правова позиція викладена, зокрема і в постановах Верховного Суду України від 24.06.2008р. по справі № 30/370, від 19.08.2008р. по справі № 24/219 та в постанові Вищого господарського суду України від 24.12.2009р. по справі № 13/134-08-3990.

Використання об’єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом (ч. 3 ст. 426 Цивільного кодексу України).

З урахуванням змісту ч. 3 ст. 426 Цивільного кодексу України та виходячи із аналізу норм чинного законодавства вбачається, що винятковими випадками правомірного використання об’єктів суміжних прав без дозволу суб’єктів цих прав є випадки, передбачені Законом України «Про авторське право і суміжні права», зокрема в ст.ст. 42 (вільне використання об’єктів суміжних прав), 44 (використання об’єктів, на які строк дії суміжних прав закінчився), 43 (використання об’єктів суміжних прав без дозволу суб’єктів суміжних прав, але з виплатою винагороди уповноваженій організації колективного управління).

З огляду на те, що позивач на момент винесення рішення є єдиною на території України уповноваженою організацією на збір винагороди за комерційне використання фонограм та зафіксованих у них виконань творів способом публічного виконання, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, суд вважає, що укладення договору між відповідачем, як суб’єктом, що здійснює використання опублікованих з комерційною метою фонограм, та позивачем, як єдиною на момент винесення рішення уповноваженою на збір винагороди організацією, було б обов’язковим в силу закону лише у випадку передбаченого ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права»використання відповідачем опублікованих для використання з комерційною метою фонограм без згоди виробників фонограм.

Однак, як було встановлено в судовому засіданні та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 29.01.2010р. між відповідачем та ТОВ «Індормедіа»був укладений договір № 29/01/10, відповідно до п. 2.1. ст. 2 якого ліцензіар (ТОВ «Індормедіа») на умовах, визначених договором, надає ліцензіату (відповідач) майнове право (невиключну ліцензію) та приймає винагороду/виплату (роялті) від ліцензіата за:

використання програмного продукту edia»для цілей публічного виконання об’єктів авторських та суміжних прав ліцензіара;

публічне виконання об'єктів авторського права і об'єктів суміжних прав на території закладів ліцензіата, перелік яких наведено у додатку № 3 до договору, а ліцензіат зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) ліцензіару відповідно до положень договору.

Як вбачається із змісту договору № 29/01/10 від 29.01.2010р., майнові права на об'єкти авторського права та суміжних прав, щодо яких ліцензіар уклав договір з відповідачем, належать йому на території України на підставі договорів із суб'єктами авторського права і суміжних прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 426 Цивільного кодексу України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об’єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об’єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог Цивільного кодексу України та іншого закону (ч. 4 ст. 426 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1107 Цивільного кодексу України, розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється, зокрема на підставі ліцензійного договору.

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін (ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України).

Пунктом 2 ст. 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права»також передбачено, що майнові права виробників фонограм і виробників відеограм можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ним відхилено твердження позивача про те, що умова договору № 29/01/10 від 29.01.2010р. про надання ліцензіаром відповідачу майнового права на публічне виконання об'єктів суміжних прав суперечить нормам Цивільного кодексу України та Закону України «Про авторське право і суміжні права», якими не передбачено право виконавця та виробника фонограми, які є первинними суб’єктами суміжних прав, дозволяти чи забороняти використання створених ними об’єктів інтелектуальної власності саме способом публічного виконання та не віднесено використання об’єктів інтелектуальної власності зазначеним способом до майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти суміжних прав, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 424 Цивільного кодексу України передбачено, що майновими правами інтелектуальної власності, зокрема, є виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності.

Частиною 2 ст. 424 Цивільного кодексу України передбачено, що законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 452 Цивільного кодексу України також встановлено, що майновими правами інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав є, в тому числі виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав.

Перелік майнових прав виробників фонограм наведений в п. 1 ст. 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Згідно ч. 1 ст. 454 Цивільного кодексу України, використанням фонограми є: пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі фонограми; продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми; оренда оригіналу чи примірника фонограми; забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми з місця та в час, обраних нею.

Отже, як вбачається з вищенаведеного, істотною складовою майнового права виробників фонограм є виключне право дозволяти іншим особам використання їхніх фонограм.

Способи використання фонограм визначені у ст. 454 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права», які містять вичерпний перелік можливих способів використання фонограм, серед яких, як правильно зазначив позивач, відсутній такий спосіб використання, як публічне виконання опублікованих з комерційною метою фонограм, користувачами якого, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р. «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань», є підприємства та організації торгівлі (а відтак і відповідач).

Однак, суд зазначає, що відсутність серед можливих способів використання фонограм, передбачених ст. 454 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права», свідчить не про те, що вказаними нормами законодавства не передбачено право виконавця та виробника фонограми, які є первинними суб’єктами суміжних прав, дозволяти чи забороняти іншим особам використання створених ними об’єктів інтелектуальної власності саме способом публічного виконання, а про те, що такий спосіб використання фонограм може здійснюватися без згоди виробників фонограм, але з виплатою винагороди відповідно до ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

При цьому суд звертає увагу на те, що змістом вищевказаних норм законодавства передбачена можливість суб'єктів господарювання використовувати фонограми способом публічного виконання без згоди виробників фонограм, але з виплатою винагороди уповноваженим організаціям коллективного управління, а не обов'язок саме такого використання. Тобто при здійсненні використання фонограм способом публічного виконання суб'єкти господарювання мають право, на свій вибір, або укласти ліцензійний договір на використання об'єктів суміжних прав з суб'єктом снміжних прав та здійснювати на його підставі виплату винагороди за використання об’єктів суміжних прав суб’єктам суміжних прав безпосередньо, або без згоди суб’єкта суміжних прав укласти договір про виплату винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм з уповноваженою організацією колективного управління та здійснювати на його підставі виплату винагороди за використання об’єктів суміжних прав суб’єктам суміжних прав через організацію колективного управління.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з твердженням відповідача про те, що чинним законодавством України не передбачено обов’язку суб'єктів господарювання щодо укладення в обов'яковому порядку договорів з уповноваженими організаціями колективного управління та сплати їм винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм у разі їх використання на підставі укладеного договору з суб'єктами суміжних прав.

Відповідно до п. «а»ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права», порушенням, зокрема суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують, зокрема майнові права суб'єктів суміжних прав, визначені статтями 39, 40 і 41 закону, з урахуванням передбачених статтями 42 і 43 закону обмежень майнових прав. Враховуючи факт підписання між відповідачем та суб’єктом суміжних прав (ТОВ «Індормедіа») договору № 29/01/10 від 29.01.2010р., який надає йому право використання фонограм способом публічного виконання, суд не вбачає в діях відповідача порушення вимог законодавства у сфері суміжних прав в цілому та прав суб’єктів суміжного права зокрема.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про зобов’язання відповідача укласти з позивачем договір про виплату винагороди за комерційне використання об'єктів суміжних прав, проект якого додається, є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.

Оскільки суд встановив наявність обставин що стали підставою для відмови позивачу в задоволенні позовних вимог, про які зазначено вище, суд не вважає за доцільне досліджувати зміст запропонованого позивачем договору та з’ясовувати істотні умови цього договору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зі змісту спірних правовідносин вбачається, що обов’язок доведення факту використання відповідачем фонограм способом публічного виконання без укладення договору про виплату винагороди за комерційне використання об’єктів суміжних прав повинен бути покладений на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належними засобами доказування довів факт використання відповідачем фонограм музичних творів шляхом їх публічного виконання у розумінні цього терміну згідно ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», однак не довів факту використання відповідачем у своїй господарській діяльності фонограм музичних творів та їх примірників у спосіб, передбачений ч. 1 ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права», тобто без згоди суб’єктів суміжних прав, що є підставою для укладання між позивачем та відповідачем відповідного договору та виплату відповідачем позивачу винагороди за комерційне використання об'єктів суміжних прав.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при відмові в позові витрати по сплаті державного мита розмірі 85,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. та витрати за проведення експертизи в розмірі 2760,00 грн. покладаються на позивача.

Відповідно до п. б ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 “Про державне мито”, державне мито стягується із заяв, що подаються до господарських судів із позовних заяв немайнового характеру - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян , що складає 85,00 грн.

Звертаючись до суду з позовною заявою позивач сплатив 85,00 грн. платіжнггим дорученням № 33 від 03.11.2008 року.

Платіжним дорученням № 575 від 08.02.2010 року позивач додатково сплатив держмитов розмірі 85,00 грн.

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 ГПК України позивачу підлягає до повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 85,00грн.

Керуючись ст.ст. 33, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повернути Об'єднанню підприємств «Українська ліга музичних прав»(01021, м. Київ, вул. Шовковична, 10, оф. 28; ідентифікаційний код 32309633; рахунок № 2600710748 в ВАТ «СЕБ Банк», м. Київ, МФО 300175) з Державного бюджету України 85,00 грн. (вісімдесят п’ять грн.), перерахованого платіжним дорученням № 575 від 08.02.2010 року, оригінал платіжного доручення № 575 від 08.02.2010 року залишити в матеріалах справи № 39/29.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                 Гумега О.В.

Дата підписання

повного тексту рішення

16.03.2010 року