Рішення № 8959923, 25.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 28/4625.02.10

за позовом          приватного підприємства „СК-Кула”, м. Армянськ

до          приватного підприємства „ФСК”, м. Київ

про          стягнення 171443,85 грн.

Суддя Копитова О. С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Недашковський В.М., за дов. №80 від 21.01.2010

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство „СК-Кула” звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до приватного підприємства „ФСК” про стягнення 171443,85 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору №22 від 18.01.2007 року щодо оплати поставленої продукції, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 149516,66 грн. Також за порушення виконання грошового зобов‘язання позивач, з посиланням на п. 10.3 Договору просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 18176,64 грн. та з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути втрати від інфляції в розмірі 1943,90 грн. і відсотки річних в розмірі 1806,65 грн.

          Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.12.2009 року порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 04.02.2009 року.

Розгляд справи відкладався.

          Ухвалою Заступника Голови Господарського суду від 22.02.2010 строк розгляду справи продовжено на місяць.

Під час розгляду справи позивач заявив клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать відповідачу та знаходяться на р/р 26008301382073 у Ватутинському відділенні Промінвестбанку м. Києва. МФО 322283.

          Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

          Згідно п.1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 №01-8/2776 „Про деякі питання практики застосування забезпечення позову” заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

          Суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, в тому числі й на адресу реєстрації, відповідач в судові засідання, зокрема призначене на 25.02.2010 року, не з’явився, вимог ухвал суду не виконав, причини неявки в судове засідання невідомі. Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представників відповідача в судовому засіданні 25.02.2010 року від останніх до суду не надходило.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю належним чином повідомлених про дату та час судового засідання представників відповідача, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 25.02.2010 року за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ :

18.01.2007 року між приватним підприємством „СК-Кула” (продавець) (далі за текстом – позивач) та приватним підприємством „ФСК” (дистриб’ютор) (далі за текстом –відповідач) було укладено договір №22, відповідно до п.1.1 дистриб’ютор стає представником продавця з реалізації всього асортименту товару продавця на умовах договору.

Сторони домовились, що позивач поставляє товар в об’ємі, зазначеному в заявці протягом 2-х днів з моменту погодження заявки (2.1 договору).

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що позивач надає відповідачу товарний кредит на суму 75000,00 грн. Подальші поставки здійснюються після оплати попередньої партії товару (п.4.2 договору).

Додатковою угодою від 01.04.2008 року сторони змінили п.4.1.та 4.2 договору та погодили, що оплата товару здійснюється не пізніше 21 банківського дня з моменту поставки. Сума відстрочених платежів не повинна перевищувати 100000,00 грн.

Відповідно до матеріалів справи та пояснень, наданих позивачем, на виконання умов договору позивач протягом січня 2007 року по грудень 2009 року здійснював відповідачу поставку товару, зокрема було передано товару згідно наступних документів:

-          видаткова накладна №321 від 17.03.2009 на суму 19121,01 грн., довіреність ЯПД №127642 від 17.03.09, товарно –транспортна накладна №75 від 17.03.2009

-          видаткова накладна №368 від 02.04.2009 на суму 19550,16 грн., довіреність ЯПД №127649 від 02.04.09, товарно –транспортна накладна №91 від 02.04.2009

-          видаткова накладна №476 від 13.04.2009 на суму 18904,51 грн., довіреність ЯПД №127654 від 13.04.09, товарно –транспортна накладна №1095 від 13.04.2009

-          видаткова накладна №516 від 22.04.2009 на суму 20312,40 грн., довіреність ЯПД №127683 від 22.04.09, товарно –транспортна накладна №121 від 22.04.2009

-          видаткова накладна №532 від 24.04.2009 на суму 19862,08 грн., довіреність ЯПД №127664 від 23.04.09, товарно –транспортна накладна №128 від 24.04.2009

-          видаткова накладна №544 від 28.04.2009 на суму 19644,10 грн., довіреність ЯПД №127665 від 28.04.09, товарно –транспортна накладна №134 від 28.04.2009

-          видаткова накладна №619 від 05.05.2009 на суму 19269,29 грн., довіреність ЯПД №127667 від 05.05.09, товарно –транспортна накладна №140 від 05.05.2009

-          видаткова накладна №684 від 15.05.2009 на суму 20481,08 грн., довіреність ЯПД №127676 від 15.05.09, товарно –транспортна накладна №178 від 15.05.2009

Свої зобов’язання щодо оплати товару відповідач не виконав, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 149516,66 грн.

25.06.2009 року позивач направив відповідачу претензію на суму 149516,66 грн. з вимогою погасити заборгованість в строк до 01.07.2009 року (лист №081 від 25.06.2009).

Згідно матеріалів справи відповідач відповідь на претензію не надав, заборгованість не погасив.

Матеріали справи не містять доказів погашення заборгованості в розмірі 149516,66 грн. відповідачем на дату винесення рішення. Розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 149516,66 грн., що підтверджується довідкою позивача за підписом директора та головного бухгалтера.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 628 Цивільного кодексу України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Суд вбачає, що укладений сторонами спору Договір №22 за своєю правовою природою є змішаним договором, та поєднує у собі елементи декількох договорів. При цьому, до правовідносин сторін, які випливають з зазначеного договору в частині поставки позивачем товару та оплати відповідачем вартості поставленого товару, слід застосовувати положення Цивільного кодексу України про договори поставки.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 691 Цивільного кодексу України визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Факт поставки позивачем відповідачеві товару підтверджується матеріалами справи, зокрема підписом уповноважених осіб відповідача на товаророзпорядчих документах. Повноваження представників на отримання товару підтверджуються довіреностями на отримання товарно –матеріальних цінностей, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає доведеним факт поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем на умовах, встановлених Договором.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище відповідач зобов’язався оплатити поставлений товар з відстрочкою платежу в 21 банківський день з моменту отримання товару.

Матеріали справи не містять доказів на спростування доводів позивача викладених в позовній заяві, зокрема доказів погашення відповідачем заборгованості в розмірі 149516,66 грн. на дату прийняття рішення.

Враховуючи викладені обставини, господарський суд приходить до висновку щодо підставності вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.

Відповідно до п. 10.3 Договору в випадку затримки оплати товару, дистриб’ютор сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за весь період прострочення.

Суд враховує зазначені положення Договору, однак при розрахунку пені не може дійти однозначного висновку щодо погодженої сторонами суми яка має братись за основу під час обчислення розміру неустойки. Ні п. 10.3, ні інші пункту Договору не містять зазначених положень.

За таких обставин суд приходить до висновку, що сторони в Договорі не досягли згоди щодо порядку нарахування та сплати пені та вважає, що позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції та відсотків річних є правомірними та підлягають задоволенню: інфляційні нарахування підлягають стягненню у визначеному позивачем розмірі 1956,57 грн., а 3% річних - за уточненим розрахунком суду в розмірі 1781,91 грн.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Відповідач наведених позивачем обставин не спростував, доказів погашення заборгованості в повному обсязі не надав.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства „ФСК” (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1-а, р/р 26008301382073 в Ватутінському відділенні Промінвестбанку, м. Київ, МФО 322283, код ЄДРПОУ 32345577 або з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь приватного підприємства „СК-Кула” (96012, АР Крим, м. Армянськ, вул. Промислова, 2, р/р 26008456453520 в КРФ АКБ „Укрсоцбанк”, м. Сімферополь, МФО 324010, код ЄДРПОУ 32611358) 153242,47 грн. (сто п’ятдесят три тисячі двісті сорок дві гривні сорок сім копійок), з яких 149516,66 грн. (сто сорок дев’ять гривень п’ятсот шістнадцять гривень шістдесят шість копійок) основного боргу, 1943,90 грн. (одну тисячу дев’ятсот сорок три гривні дев’яносто копійок) інфляційних нарахувань, 1781,91 грн. (одну тисячу сімсот вісімдесят одну гривню дев’яносто одну копійку) відсотків річних, а також 1532,71 грн. (одну тисячу п’ятсот тридцять дві гривні сімдесят одну копійку) державного мита, 210,98 грн. (двісті десять гривень дев’яносто вісім копійок) витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                                                      О. С. Копитова