Рішення № 89593072, 28.05.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/6170/19

Провадження № 2/127/870/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2020 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Іщук Т.П.,

за участі секретаря судового засідання Коваленко Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» в особі регіонального відділення ПАТ «Креді Агріколь Банк», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів – Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ПАТ «Креді Агріколь Банк» про визнання недійсним кредитного договору, застосування наслідків недійсності правочину. Свої вимоги мотивує тим, що 01 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 та АТ «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк» був укладений договір про надання споживчого кредиту №660/708660, за умовами якого отриманий кредит в іноземній валюті в сумі 29539,49 доларів США зі сплатою 13,2 % річних, строком до 30 вересня 2015 року. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 01 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 , АТ «Індустріально-експортний банк» та позивачем був укладений договір поруки №660/708660. Позивач вважає, що кредитний договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача. ОСОБА_1 вважає несправедливими умови кредитного договору щодо: можливості зміни процентної ставки у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, передбаченої п. 2.7.1 договору, права вимоги банком повернення кредиту у разі незгоди зі зміненою процентною ставкою, передбаченого п. 2.7.3 договору, адже умов, що регулюють питання зменшення відсоткової ставки взагалі не передбачено, обов`язку позичальника достроково повернути кредит, сплатити проценти, штрафні санкції у випадку отримання від банку відповідної вимоги, передбаченого п. 3.3.13 договору, права банку вимагати від позичальника сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, передбаченого п. 5.2 договору, оскільки такі умови ускладнюють розрахунки між сторонами внаслідок змінності величини облікової ставки, вважає несправедливим п. 5. 3 договору, що передбачає штраф за порушення позичальником умов договору. Вважає, що наведені пункти договору регулюють питання розрахунків між сторонами, їх несправедливі умови мають суттєве значення для висновку про несправедливість умов договору в цілому. Крім того при укладенні кредитного договору були допущені порушення вимог законодавства, оскільки його зміст та умови були розроблені безпосередньо банком за відсутності фактичної можливості позичальнику вносити зміни до нього. Банк не дотримався вимог закону стосовно істотних умов договору: не надав позичальнику та поручителю повної, об`єктивної, достовірної інформації про умови кредиту перед та під час укладення договору, навмисно приховав та невірно відобразив фактичні дані і відомості відносно визначення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, у змісті кредитного договору не встановив та не визначив для позичальника умови договору про збереження реальної вартості предмету застави. Відсутність в умовах правочину зазначених застережень та домовленостей суттєво порушує баланс договірних правовідносин позичальника, істотно знецінює вартість предмету застави та значно погіршує становище заставодавця, що є недопустимим. Крім того Законом України «Про захист прав споживачів» визначена заборона надання споживчих кредитів у валюті. Зі змісту договору також убачається відсутність встановлених законодавством обов`язкових умов, необхідних для його укладення, а саме: не встановлено умов надання кредиту, зокрема про можливі настання валютних ризиків для позичальника, відсутні обов`язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення боргу за предметом застави шляхом оприлюднення їх у письмовій формі ще до укладення такого договору, не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості відносно досягнутої домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету застави та збереження її реальної вартості, не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його структурних підрозділів. Серед іншого умовами кредитного договору споживача не попереджено про валютні ризики під час виконання зобов`язань. Позивач вважає, що у момент підписання кредитного договору вона та ОСОБА_2 були введені в оману банком щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки. Тому її волевиявлення та ОСОБА_2 на укладення кредитного договору у вигляді та розмірах, зазначених у кредитному договорі, суперечило їх волевиявленню на його укладання саме на таких умовах. За визначених обставин позивач вважає кредитний договір недійсним, відповідно, як наслідок, недійсними договори застави та поруки, що укладалися на його забезпечення. Позивач просила визнати недійсним кредитний договір від 01 жовтня 2008 року №660/708660 та застосувати наслідки визнання договору недійсним – визнати недійсним договір поруки від 01 жовтня 2008 року №660/708660.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі. Витребувано у ПАТ «Креді Агріколь Банк» (правонаступник АТ «Індустріально-експортний банк») завірену в установленому порядку копію кредитного договору № 660/708660 від 01 жовтня 2008 року із додатками та змінами, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Індекс-Банк».

Копія цієї ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї документами надсилалися відповідачам, однак правом подання відзиву на позовну заяву відповідачі не скористалися.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» залучене до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» надав пояснення на позовну заяву, в якій вказує про недоведеність позовних вимог, правову невизначеність позивача у підставах визнання кредитного договору недійсним. При цьому зазначає, що ОСОБА_2 не примушувався до укладання договору, не був введений в оману, кредит виданий належним чином. Дисбалансу прав сторін договору допущено не було. Порушень Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні договору допущено не було.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2019 року витребувано від ПАТ «Креді Агріколь Банк» належним чином засвідчену копію договору поруки № 660/708660 від 01 жовтня 2008 року із додатками та змінами, який був укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ «Креді Агріколь Банк».

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2019 року витребувано від ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» оригінал кредитного договору №660/708660 від 01 жовтня 2008 року із додатками та змінами, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Креді Агріколь Банк» та оригінал договору поруки №660/708660 від 01 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПАТ «Креді Агріколь Банк».

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2019 року в справі призначалася судова економічна експертиза, виконання якої доручене експертам Вінницького відділення КНДІСЕ. Суд не здійснював повторний виклик судового експерта в судове засідання зважаючи на відмову представника позивача щодо такого виклику.

У судовому представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. При цьому також звертав увагу на положення п.1.2 договору поруки та зазначав про обман поручителя щодо реальної процентної ставки.

Інші учасники справи в судові засідання не з`явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили, заяв про відкладення не подавали.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом установлено, що 01 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 та АТ «Індустріально- експортний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк») був укладений кредитний договір №660/708660, відповідно до п. 1.1 якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 29539,49 доларів США, строком з 01 жовтня 2008 року до 30 вересня 2015 року. Згідно п. 1. 2 договору кредит надається на купівлю автомобіля Hyundai Sonata V для особистих потреб.

Пунктом 1.4.1 договору передбачена сплата позичальником процентної винагороди щомісячно, в розмірі 13,2% річних у валюті кредиту, починаючи з дня списання коштів з рахунку позичальника до моменту повного погашення заборгованості за цим договором. Розділом 2 цього договору визначений порядок надання кредиту та сплати процентів. При цьому п. 2.7-.2.7.3 передбачене право банку ініціювати зміну розміру процентів за цим договором, порядок їх зміни та наслідки відмови позичальника у їх зміні, що полягають у поверненні кредиту, сплаті нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій у повному обсязі.

Крім того, у розділі 5 договору визначена відповідальність позичальника у разі порушення умов цього договору, зокрема, щодо сплати штрафу за порушення умов цільового використання кредиту у розмірі 25 % від суми коштів, використаних не за цільовим призначенням (п. 5.1 договору), штрафу у розмірі 1% від суми кредиту за кожний випадок порушення без поважних причин пунктів 3.3.2-3.3.5, 3.3.7-3.3.12 договору (п. 5.3 договору), а також сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня, у разі прострочення сплати процентів та повернення кредиту у визначені договором терміни.

Повернення кредиту здійснюється відповідно до Графіку погашення заборгованості, що є Додатком №1 до договору та є невід`ємною його частиною. Додатком №2 до кредитного договору, підписаним позичальником ОСОБА_2 , визначені умови кредитування, що включають відомості про орієнтовну сукупну вартість кредиту, абсолютне значення подорожчання кредиту, процент подорожчання кредиту, реальна процентна ставка у % річних (19,67%).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за даним кредитним договором 01 жовтня 2008 року між АТ «Індустріально-експортний банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір поруки №660/708660, за умовами якого ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання перед банком відповідати у повному обсязі по зобов`язанням позичальника, які виникають з умов кредитного договору.

16 вересня 2009 року сторони кредитного договору уклали договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору №660/708660 від 01 жовтня 2008 року, за яким, зокрема, погодили строк користування кредитом з 01 жовтня 2008 року до 15 вересня 2018 року, а також визначили новий порядок повернення кредиту, сплати та нарахування процентів, виклали Графік погашення за кредитним договором , а також Умови щодо надання кредиту, обслуговування та погашення заборгованості за кредитом, відповідно у додатках №1 та №2 у новій редакції.

Того ж дня, 16 вересня 2009 року АТ «Індустріально-експортний банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду №660/708660Р до договору поруки №660/708660 від 01 жовтня 2008 року, виклавши умови договору щодо строку виконання зобов`язань у новій редакції.

03 лютого 2012 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» (правонаступник прав та обов`язків ПАТ «Індустріально-експортний банк», що ніким не оспорюється) та ОСОБА_2 підписали договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору №660/708660 від 01 жовтня 2008 року, змінивши порядок надання, повернення кредиту та процентів, а також у частині відповідальності позичальника за порушення умов кредитного договору. Сторони погодили викласти Графік погашення за кредитним договором, а також Умови щодо надання кредиту, обслуговування та погашення заборгованості за кредитом, відповідно у додатках №1 та №2 у новій редакції.

Обставини укладення договору встановлені у справі №127/17686/13-ц за позовом ПАТ «Креді агріколь Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2013 року у справі №127/17686/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь банку суму заборгованості за кредитним договором №660/708660 від 01 жовтня 2008 року в розмірі 11 127,89 доларів США, що становить еквівалент в гривнях по курсу НБУ на 04 липня 2013 року – 88 945,23 грн, з яких: 82 717,88 грн. - поточна заборгованість за кредитом; 970,59 грн. – нараховані відсотки по кредиту за період з 01 червня 2013 року по 03 липня 2013 року; 5 083,71 грн. - прострочені відсотки; 173,05 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, а також 889,45 грн судового збору. Дане рішення набрало законної сили та сторонами не оскаржувалося.

Судом також установлено, що 30 жовтня 2018 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт уклали договір про відступлення права вимоги №ІІІ-2018, відповідно до якого первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор набуває право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, у тому числі за кредитним договором №660/708660 від 01 жовтня 2008 року.

За положеннями статей 626–628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Із змісту ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що була чинною на момент укладення кредитного договору), ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в їх системному зв`язку вбачається, що банк, як фінансова установа при видачі споживчого кредиту зобов`язаний надати споживачу усю необхідну інформацію, в тому числі і щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 як поручитель вказує про недійсність кредитного договору №660/708660 від 01 жовтня 2008 року, посилаючись на норми Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за №541/13808, а саме перед укладенням договору про надання споживчого кредиту не повідомив позичальника ОСОБА_2 та її як майбутнього поручителя у письмовій формі про кредитні умови, зокрема, орієнтовну сукупну вартість кредиту, не надав інформації щодо реальної процентної ставки та абсолютного значення здорожчання кредиту, не попереджено про можливі валютні ризики. Тобто загалом не надав позичальнику та поручителю всю необхідну інформацію перед укладенням кредитного договору, що, за твердженням позивача, вплинуло на прийняття ним рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення вищевказаного спірного договору на невигідних для нього умовах. Крім того кредитний договір містить несправедливі умови, адже передбачають можливість у банку змінити розмір відсоткової ставки та у разі незгоди позичальника із такою зміною вимагати повернення кредиту та нарахованих відсотків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Разом із тим, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року № 6-1341цс15, такий висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № № 357/18171/15-ц.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» дає визначення поняття «споживач» - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Нормами цієї ж статті визначено, що послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року №1023-XII з наступними змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Як вбачається із договору поруки №660/708660 від 01 жовтня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Індустріально-експортний банк» (правонаступником якого являється «ПАТ «Креді Агріколь Банк»), ОСОБА_1 є поручителем, яка брала на себе зобов`язання забезпечити належне виконання кредитного договору №660/708660 від 01 жовтня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_2 . Підписавши договір поруки, позивач підтвердила своє волевиявлення солідарно відповідати з боржником перед кредитором на умовах повернення кредиту, що конкретно зазначені у кредитному договорі та його додатках.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку, а такому такий вид зобов`язання є похідним від зобов`язання основного.

З системного та логічного аналізу вказаних норм закону слідує, що поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а лише особою, яка своєю відповідальністю забезпечує належне виконання обов`язків боржника в договорі споживчого кредиту (споживача), оскільки договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов`язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.

Оскільки позивач виступає лише поручителем за кредитним договором, вона не є фактичним споживачем банківських послуг, у розумінні статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», тому відповідно на відносини, що виникли між сторонами, положення Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджуються. Відповідно дія Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини, у тому числі щодо недійсності правочину з тих підстав, з якими позивач пов`язує його недійсність, зокрема стосовно несправедливості його умов, застосування банком нечесної підприємницької практики, що вводить позичальника в оману (статті 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів») не поширюється.

Такого висновку суд дійшов з урахуванням висновків Верховного Суду, викладений у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 162/236/18.

За таких обставин, суд вважає безпідставними доводи позивача щодо порушень її прав, оскільки, ОСОБА_1 як поручитель не є споживачем банківських послуг. Факт порушення прав саме позивача при укладенні оспорюваного кредитного правочину не встановлено.

Інших підстав позивач не зазначала та доказів, які б підтверджували, що оспорюваним правочином порушено її права та інтереси, позивач не надала.

При цьому суд звертає також увагу, що правочин, який вчинений під впливом обману, в разі його доведеності, може бути визнаний недійсним лише за позовом сторони правочину.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що всупереч ст. 81 ЦПК України позивач не довела та не підтвердили жодними належними та допустимими доказами факт порушення її прав позивача при укладенні оспорюваного правочину з підстав зазначених нею, а тому дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю вимог.

Щодо заявленої позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, а саме визнання недійсним договору поруки №660/708660 від 01 жовтня 2008 року, то зважаючи, що ця вимога є похідною від первісної вимоги, в задоволенні якої судом відмовлено, відповідно не підлягає задоволенню і вимога про визнання недійсним договору поруки. При цьому суд звертає увагу, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, просила визнати недійсним договір поруки саме як наслідок визнання недійсним кредитного договору, а не з будь-яких інших підстав.

Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до ст.141 ЦПК України. Зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 203, 215, 216, 230, 638-640, 1054, 1055 ЦК України, ст. 13, 49, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» в особі регіонального відділення ПАТ «Креді Агріколь Банк», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів – Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину – відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Вказані строки продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ,

Відповідач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 ,

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» в особі регіонального відділення ПАТ «Креді Агріколь Банк», м. Вінниця, вул. Театральна, 10, код ЄДРПОУ 14361575,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37-41, пов. 6, оф. 42, код ЄДРПОУ 41153878.

Повний текст рішення складений 02.06.2020.

Суддя: