Вирок № 89583901, 02.06.2020, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/851/19

1-кп/467/38/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2020 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі :

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретаря судового засідання Андросової А.В.

прокурорів Пахомова О.С., Донаканян А.Д., Мокряк І.М.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Вишневського А.В.

потерпілої ОСОБА_2

потерпілого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка об`єднане кримінальне провадження 120191501700000213, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 червня 2019 року по обвинуваченню

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Воєводське Арбузинського району Миколаївської області, громадянина України, не працюючого, не одруженого, на утриманні неповнолітніх та/або непрацездатних осіб не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживав за адресою : АДРЕСА_2 , раніше судимий :

- вироком Арбузинського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2003 року за ч.3 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 104, 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки;

- вироком Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2004 року за ч.3 ст. 185 КК України, із застосуванням ст.70, 71 КК України до 5 років позбавлення волі;

- вироком Арбузинського районного суду Миколаївської області від 04 березня 2011 року за ст. 395 КК України до 2місяців арешту;

- вироком Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2012 року за ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 185, ч.1 ст. 263 КК із застосуванням ст. 70 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

- вироком Єланецького районного суду Миколаївської області від 04 червня 2015 року ч.2 ст.15, ч.2 ст.186, ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України із застосуванням ст.ст. 70,71 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі; звільнився з Казанківської ВК №93 по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 162, ч.3 ст. 185 КК України, -

ВСТАНОВИВ :

Формулювання обвинувачення, що визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення правопорушення та наслідків, що настали, а також форми вини, мети і мотиву

Суд визнав доведеним, що 09 червня 2019 року, близько 14 год.00 хв., більш точного часу в ході досудового розслідування не установлено, у ОСОБА_1 , який перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходився на АДРЕСА_2 , виник умисел, направлений на незаконне проникнення до житла ОСОБА_2 .

Реалізуючи свої наміри, ОСОБА_1 , 09 червня 2019 року, близько 14 год. 00 хв., більш точного часу в ході досудового розслідування не установлено, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, без передбачених законом підстав та всупереч волі володільця житлового будинку, керуючись особистими мотивами, з метою з`ясувати місце перебування свого батька та мачухи, шляхом злому металевої засувки замикаючого пристрою до вхідних дверей, через вхідні двері незаконно проник до житлового будинку АДРЕСА_1 , який перебуває у володінні ОСОБА_2 , тим самим порушивши недоторканість її житла.

Таких висновків суд дійшов, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, ураховуючи положення ст. 84 КПК України щодо доказів і оцінюючи кожний доказ з точки зору належності і допустимості, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Оцінка показань обвинуваченого, потерпілої та свідка, а також інших доказів, наданих стороною обвиунвачення на підтвердження обставин учиненого кримінального правопорушення

Так, допитаний в судовому засіданні у порядку ст. 351 КПК України обвинувачений ОСОБА_1 суду показав, що, точної дати та часу не пам`ятає, однак, дійсно приходив до будинку ОСОБА_2 з метою відшукати свого батька та мачуху, оскільки останні товаришують із потерпілою.

Коли прийшов до ОСОБА_2 , то постукав у двері, а вона, відчинивши їх, сказала, що його батько та мачуха вже пішли. Він, трохи посидівши в неї, пішов у своїх справах.

Коли приходив до неї другий раз, то перебував в стані алкогольного сп`яніння і нічого не пам`ятає. Лише пам`ятає, що ОСОБА_2 прохала допомогти їй пиляти дрова, на що він погодився у разі, якщо не буде зайнятий іншими справами.

Коли приходив до неї втретє і що саме робив у її будинку також не пам`ятає, бачив там лише її матір та ОСОБА_4 .

Раніше він з ОСОБА_2 не спілкувався, у її будинку ніколи не був, знає її через свого батька та мачуху. Чи дозволяла вона йому заходити в будинок не пам`ятає.

В ході допиту потерпілої обвинувачений виказував твердження про те, що металева засувка на вхідних дверях до будинку потерпілої була зламана ще до його прибуття.

Потерпіла ОСОБА_2 , будучи допитаною в судовому засіданні із дотриманням правил, установлених ст. 353 КПК України, показала, що вона проживає по АДРЕСА_2 .

Одного дня, точної дати не пам`ятає, коли вона відпочивала у своєму будинку, то прокинулась від того, що хтось її торкається. Коли ввімкнула світло, то побачила, то біля неї знаходиться ОСОБА_1 , який, запитав де його мачуха ОСОБА_5 і продовжив доторкатись до неї, на що вона попросила його залишити будинок, бо в противному разі викличе поліцію.

ОСОБА_1 пішов лише через хвилин п`ятнадцять, коли до неї прийшов ОСОБА_4 .

Коли ОСОБА_4 пішов до магазину за цигарками, ОСОБА_1 знову повернувся, але цього разу вона вже зачинила вхідні двері зсередини на металеву засувку, однак він вибивши двері, зламав її і зайшов до будинку. Тоді вона вибігла та втекла через город.

Пізніше до неї прийшли ОСОБА_4 та її мати, а потім приїхала поліція, яка зафіксувала правопорушення.

Потерпіла вказала, що загалом ОСОБА_1 того дня приходив до неї тричі, вона намагалась вигнати його, вільного доступу і її дозволу до її житла у нього не було. Чому саме він приходив вона не знає, запитував де його мачуха, яка часто гостює у неї.

Крім цього, потерпіла зазначила, що будинок залишився їй від її свекрухи, але документи на себе вона ще не оформила, хоча проживає у ньому вже близько шести - семи років.

ЇЇ домоволодіння огороджене забором і ворітьми з хвірткою, а вхідні двері до будинку зачинялись на металеву засувку. Проте, вона має звичку не користуватись нею, так як до неї, окрім матері, ніхто не приходить. Знайомі ж приходять до її будинку лише з її відома і дозволу.

Ці показання обвинуваченого і потерпілої, враховуючи, що вони отримані у передбачений законом спосіб, сприймались судом безпосередньо у порядку, встановленому КПК України, суд визнає допустимими, а також належними, оскільки вони прямо і непрямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у цьому провадженні, та інших обставин, які мають для нього значення, зокрема, щодо часу, місця та способу учиненого правопорушення, наслідків, що настали, а також спрямованості умислу обвинуваченого, його мети і мотивів і паралельно вказують на достовірність та/чи недостовірність, можливість та/чи неможливість використання інших доказів у справі.

Свідок сторони обвинувачення ОСОБА_4 , будучи допитаним згідно із правилами ст. 352 КПК України та попередженим про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, суду показав, що влітку минулого року, точної дати та часу він не пам`ятає, йому зателефонувала ОСОБА_2 , яка сказала, що до неї прийшов ОСОБА_1 аби зґвалтувати її.

Коли він прийшов до потерпілої додому, то в будинку знаходився ОСОБА_1 , який був напідпитку і почав «буянити».

Потім ОСОБА_1 пішов, але через 30 - 40 хвилин повернувся.

В той час, які він ходив до магазину по цигарки, ОСОБА_1 знову приходив до потерпілої і в цей час, як вона сказала, вибив дверну засувку і пройшов в будинок.

Після цього він залишався з потерпілою поки не приїхали поліцейські, а потім відремонтував засувку на вхідних дверях, яка до приходу ОСОБА_1 була цілою.

Показання свідка суд визнає допустимим, оскільки вони сприймались судом безпосередньо, а також належними, так як вони прямо підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у цій справі, у тому числі, щодо часу і способу вчинення правопорушення, а також причетності обвинуваченого до події.

При цьому, обставин, визначених ст. 87 КПК України, судом установлено не було, а так само й інших відомостей, передбачених ч. 2 ст. 96 КПК України щодо свідка, як то, показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують його нечесність, суд у своєму розпорядженні не мав.

Крім цього, суд, урахувавши обставини, регламентовані пунктами 1-7 абзацу другого частини другої статті 97 КПК України та установивши відсутність обставин, визначених ч.ч.6,7 цієї ж статті, за згодою учасників судового провадження, вважає за доречне визнати показання свідка ОСОБА_4 щодо способу вчинення обвинуваченим правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 162 КК України, шляхом зламу металевого засуву вхідних дверей до будинку потерпілої, як показання з чужих слів, оскільки свідок безпосереднім очевидцем цього діяння не був, однак, чув про його обставини зі слів потерпілої.

Показання свідка у цій частині суд визнає допустимим доказом, оскільки вони є допустимими згідно з іншими правилами допустимості доказів і одночасно підтверджуються показаннями самої потерпілої та відомостями, відображеними у протоколі огляду місця події від 09 червня 2019 року.

Так, огляд місця події - території домоволодіння АДРЕСА_1 було проведено слідчим СВ Арбузинського ВП Братського ВП ГУНП в Миколаївській області в присутності двох понятих та за участю потерпілої. Зокрема, відповідним протоколом із додатком - фото таблицею (зображення №1-№7) зафіксовано огородження території домоволодіння потерпілої та наявність замикаючого пристрою на вхідних дверях до житлового будинку, який на момент огляду було пошкоджено.

Тобто, цим джерелом зафіксовано фактичні обставини щодо місця та способу вчинення правопорушення, а також обстановки відразу після його вчинення.

Загалом усі вказані вище та досліджені судом докази сторони обвинувачення, що надані нею на підтвердження обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 162 КК України, підтверджують обставини і факти, регламентовані ст. 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення (його часу, місця, способу і обставин його вчинення), у тому числі перебігу подій, що мали місце, а також спрямованості умислу обвинуваченого, зокрема, мотивів і мети вчиненого діяння.

При цьому, усі процесуальні джерела цих доказів зібрані в ході досудового розслідування у цілому із застосуванням належної правової процедури, позаяк, відповідні фактичні дані були одержані із належних процесуальних джерел, уповноваженим суб`єктом і у належному процесуальному порядку за наявності на те правових підстав, про що, у тому числі, свідчать й відомості протоколу прийняття заяви потерпілої про вчинене кримінальне правопорушення від 09 червня 2019 року (а.к.п. 164) та її заява про надання дозволу на огляд домоволодіння ( а.к.п. 170).

Водночас, будь - якого істотного порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, під час здійснення досудового розслідування, а також доказів, що здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не виявлено і сторонами не доведено.

Відповідно, доводи обвинуваченого про те, що потерпіла сама відчинила йому вхідні двері до будинку та впустила його з власної волі, а також про те, що металева засувка на вхідних дверях була зламана ще до його прибуття, спростовані сукупністю досліджених судом доказів, наданих стороною обвинувачення.

Зокрема, факт свого перебування на території домоволодіння потерпілої та мету вчинення кримінального правопорушення підтвердив сам обвинувачений і у цій частині його показання кореспондуються із показаннями потерпілої.

Водночас, спосіб вчинення правопорушення та наслідки, що настали, як то, порушення недоторканості житла потерпілої, підтверджуються її показаннями у сукупності із показаннями свідка.

Про відсутність же волі потерпілої на перебування обвинуваченого у її житлі вказують її показання та факт звернення із відповідною заявою до органу Національної поліції, а також відображений потерпілою та свідком перебіг подій у частині її поведінки до, під час та після вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.

Відповідно, суд розцінює наведені обвинуваченим аргументи як обраний ним спосіб захисту від висунутого обвинувачення за ч.1 ст. 162 КК України.

Проте, під час свого допиту обвинувачений засудив свій вчинок, що дає суду підстави сприймати його позицію, як невизначену щодо вчиненого ним діяння.

Стаття Закону України про кримінальну відповідальність, що установлює санкцію за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Як наслідок, суд за своїм внутрішнім переконанням, сформованим у порядку ст. 94 КПК України, шляхом оцінки наданих у його розпорядження доказів, як кожного окремо, так і їх сукупності, у тому числі, і їх достатнього обсягу, приходить до висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, за обставин, доведених перед судом із дотриманням стандарту «поза розумним сумнівом», тобто, із таким ступенем достовірності і достатності доказів, за якого тягар доведення зі сторони обвинувачення суд визнає знятим.

Тому у світлі установлених судом фактичних обставин справи шляхом зіставлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК України, суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч.1 ст. 162 КК України, так як він незаконно проник до житла потерпілої, тим самими порушивши його недоторканість.

Кваліфікуючи дії ОСОБА_1 у цій частині висунутого обвинувачення суд зважав на те, що статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до ст.30 Конституції України кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна, чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) Суд вказав, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем.

При цьому кримінальним і кримінальним процесуальним законом України не встановлено обов`язковості такої ознаки житла особи чи її іншого володіння, як належність їх особі на праві власності (що включає право володіння, користування і розпорядження майном) чи на праві володіння як одного з елементів юридично забезпеченого права власності і як вид права на чужі речі (стст.317, 395 ЦК).

При цьому зазначення про законне чи незаконне володіння як житлом, так і «іншим володінням» особи вказує на будь-які підстави набуття особою фактичного права володіння цим майном (права мати річ), яке може бути як пов`язаним, так і не пов`язаним з юридичною фіксацією цього факту (отриманням права на річ).

Таким чином, встановлення законності чи незаконності фактичного володіння особи житлом чи іншим володінням знаходиться поза межами диспозиції ст.162 КК.

У свою чергу, під проникненням у житло суд розуміє незаконне вторгнення до нього будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання).

А тому фізичне входження обвинуваченого у будинок потерпілої у будь - який час без її дозволу і без законних підстав, в тому числі з подоланням перешкоди, як у даному випадку, шляхом пошкодження металевої засувки на вхідних дверях, є порушенням недоторканності її житла, незалежно від наявності правових підстав володіння і користування ним, яке тягне настання відповідальності за частиною першою ст.162 КК, оскільки потерпіла вказала, що протягом тривалого часу користується житлом, що знаходиться за вказаною у обвинувальному акті адресою і проживає у ньому.

Мотиви призначення покарання

Тож, вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також те, що згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

В аспекті ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд ураховує класифікацію злочинів за ст. 12 КК України, відповідно до якої інкримінований ОСОБА_1 злочин відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості ( ч.2 ст. 12 КК України), особливості й обставини його вчинення у даному, конкретному випадку, тобто форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, зокрема, у контексті гарантованих міжнародними нормативно - правовими актами і Конституцією України прав особи щодо недоторканості жита та поваги до особистого життя, поведінку обвинуваченого до, під час та після вчинення правопорушення, його невизначене ставлення до вчиненого, оскільки він своєї вини не визнав, у скоєному не розкаявся, усунути наслідки свого діяння у будь - який спосіб не намагався.

У той час як обвинувачений не одружений, офіційно не працевлаштований, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, так само, як і на військовому обліку в Абузинському районному військовому комісаріаті та на обліку в органах пробації, має не зняті і непогашені судимості за вчинення злочинів проти правосуддя, громадської безпеки та проти власності, скоїв інкримінований йому злочин, менш, ніж за пів року після звільнення з місць позбавлення волі, зловживає спиртними напоями, схильний до скоєння крадіжок та бійок, що слідує із характеристики, наданої за місцем його проживання.

Обставин, що пом`якшують покарання, згідно із ст. 66 КК України, суд не установив, а також і будь - яких інших обставин, із тих, що не передбачені кримінальним законом України, які б тією чи іншою мірою могли б пом`якшити покарання.

Обставиною, що обтяжує покарання відповідно до п.13 ч.1 ст. 67 КК України, суд визнає вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Так, стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 під час вчинення злочину підтверджений ним особисто в судовому засіданні у сукупності із показаннями потерпілої та свідка ОСОБА_4 .

При цьому, суд ураховує те, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 571/1436/15-к вказав на необхідності встановлення судом факту перебування особи в момент вчинення злочину у стані алкогольного чи іншого сп`яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, у тому числі й свідків.

Як наслідок, суд, з огляду на підтвердження самим обвинуваченим факту його перебування у стані алкогольного сп`яніння під час вчинення злочину у сукупності із показаннями потерпілої та свідка із даного питання, визнає дійсною обставину, передбачену п. 13 ч.1 ст. 67 КК України, як таку, що обтяжує покарання.

За такого, суд переконаний, що покарання обвинуваченому належить призначити у межах санкції ч.1 ст. 162 КК України у виді обмеження волі.

Так, суд, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та майнового стану обвинуваченого (ч.2 ст. 53 КК України), зокрема, того, що він офіційно не працевлаштований, джерел отримання доходу не має, принаймні, протилежного стороною захисту не доведено, не бажає стати на шлях виправлення, про що свідчать кількість не знятих та непогашених судимостей та їх періодичність, вважає недоречним призначення покарання у виді штрафу.

А у світлі факторів, пов`язаних з особою обвинуваченого, у тому числі, його репутацією у місці постійного проживання і сталості зв`язків, вважає такий вид покарання не достатнім задля досягнення цілей, окреслених ст. 50 КК України.

Покарання у виді виправних робіт в силу ч.1 ст. 57 КК України, апріорі, не може бути призначене ОСОБА_1 , так як він офіційно не працевлаштований і не отримує доходу у виді заробітної плати.

Призначаючи покарання у виді обмеження волі, суд виходив із наявних у нього дискреційних повноважень і прийшов до висновку, що визначена його міра (вид і розмір) є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень), як нею самою, так і іншими особами.

Як наслідок, визначене судом покарання у виді обмеження волі, за таких обставин, з огляду на відсутність передумов для застосування положень ст. ст. 69, 69-1 та 75 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину (обставин, мотиву і мети, а також поведінки обвинуваченого до, під час та після вчинення злочину), його особи, який негативно характеризується за місцем проживання та має ряд не знятих і не погашених судимостей, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним, отже, несвавільним, і пропорційним, тобто, таким, аби не становити надмірного тягаря для особи.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

У розрізі визначеного судом розміру покарання, то суд зважав на обставини вчиненого діяння, поведінку обвинуваченого до під час та після вчинення злочину, відомості про його судимості.

Крім цього, суд ураховував відомості досудової доповіді відносно ОСОБА_1 , згідно якої ризик вчинення ним повторного кримінального правпорушення, а так само і ризик його небезпеки для суспільства, у тому числі, і для окремих осіб, оцінюється як дуже високий.

Формулювання пред`явленого прокурором обвинувачення, яке визнане судом недоведеним

Прокурор, крім цього, висунув ОСОБА_1 обвинувачення у тому, що в квітні 2019 року, точної дати та часу в ході досудового розслідування не установлено, він, перебуваючи в с. Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області, реалізуючи умисел на вчинення крадіжки, діючи умисно, розуміючи протиправний характер своїх дій та їх караність, не маючи речових прав на майно, шляхом відкриття хвіртки огорожі проник на територію домоволодіння ОСОБА_3 , яке розташоване по АДРЕСА_3 , звідки таємно викрав велосипед торгової марки «Україна» вартістю 830 грн. 00 коп., після чого покинув місце злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд та спричинивши потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 830 грн. 00 коп.

Дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно і поєднане з проникненням у сховище.

Досліджені судом докази, на підставі яких суд встановив наявність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження, у цій частині висунутого обвинувачення

Так, обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, не визнав та показав, що він протягом тривалого часу, приблизно років дев`ять, проживав у будинку потерпілого в с. Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області.

Влітку 2019 року, точної дати не пам`ятає, він мав їхати на роботу, однак, пізно прокинувся, а тому запізнився на машину, водій якої збирав людей, що працюють в с. Воєводське.

Оскільки потерпілого на той час не було вдома, то він зателефонував йому аби отримати дозвіл на те, щоб поїхати належним йому велосипедом на роботу, на що потерпілий погодився.

Приїхавши до місця роботи в с. Воєводське, він залишив велосипед на прохідній, а близько 16 год. 30 хв. поїхав ним до свого батька, який проживає в цьому є селі.

Залишивши велосипед на подвір`ї належного батьку домоволодіння, він ліг спати, однак, прокинувшись вранці, виявив, що він відсутній.

Обвинувачений вказав, що велосипед вкрали брати ОСОБА_6 , оскільки коли він приїхав до батька, то вони разом із ним вживали спиртні напої, а тому бачили, де він залишив велосипед.

Наступного дня він, перебуваючи неподалік домоволодіння ОСОБА_7 , бачив як брати ОСОБА_6 продали їй належний потерпілому велосипед за 800,00 грн.

Через кілька днів до нього в с. Воєводське приїхав потерпілий із запитанням, де велосипед, на що він сказав, що його вкрали.

Таким чином, обвинувачений вказав, що користувався велосипедом з дозволу потерпілого, ОСОБА_7 його не продавав, оскільки його викрали брати ОСОБА_6 .

Потерпілий ОСОБА_3 , будучи допитаним згідно правил ст. 353 КПК України, суду показав, що ОСОБА_1 проживав у літній кухні його домогосподарстві по АДРЕСА_3 протягом п`ятнадцяти років, оскільки після того як його батько одружився, то йому не було де жити.

Навесні минулого року ОСОБА_1 працював в с. Воєводське Арбузинського району Миколаївської області та одного дня взяв належний йому велосипед марки «Україна», яким поїхав на роботу.

Через деякий час він приїхав до місця проживання ОСОБА_1 в с. АДРЕСА_2 , запитав його де велосипед, на що останній відповів, що його вкрали.

Як вказав потерпілий, через деякий час він, приїхавши в с. Воєводське до свого родича, побачив свій велосипед на подвір`ї ОСОБА_8 .

Остання повідомила, що придбала велосипед у ОСОБА_6 , однак віддасть його лише після того, як той поверне їй 800,00 грн.

Через деякий час, як зазначив потерпілий, йому зателефонував дільничний, повідомивши, де саме знаходиться велосипед.

Потерпілий вказав, що дозволяв ОСОБА_1 користуватись належним йому велосипедом, а той, у свою чергу, брав його у разі потреби, оскільки знав, що має на це згоду. Також із його дозволу ОСОБА_1 користувався мопедом.

Крім цього, потерпілий показав, що він до поліції про зникнення велосипеда не звертався, коли приїхали поліцейські, то він підписував якісь попери, але оскільки був без окулярів, то не бачив що саме підписує.

Думав, що розписується за повернення велосипеда.

Потерпілий переконаний, що велосипед в с. Воєводському викрав ОСОБА_6 , оскільки йому про це повідомила ОСОБА_10 .

Ці показання обвинуваченого та потерпілого є допустимим, так як отримані у порядку, визначеному КПК України, а також належними, оскільки прямо спростовують відсутність обставин, що підлягають доказуванню у цьому провадженні, як то, із числа регламентованих ст.91 КПК України щодо винуватості обвинуваченого у його вчиненні.

Однак, суд вважає за доречне надати їм оцінку у сукупності із іншими доказами, що надані стороною обвинувачення на підтвердження обвинувальних тез за ч.3 ст. 185 КК України.

Так, свідок ОСОБА_10 , будучи допитаною згідно із ст. 352 КПК України та попередженою про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та звідомо неправдиві показання, повідомила суду про те, що влітку 2019 року, точної дати не пам`ятає, близько 21 години вечора до неї додому прийшов ОСОБА_1 з велосипедом чорного кольору, однак, його марки вона не знає.

Він сказав, що продає велосипед за 800,00 грн.

Коли вона запитала чи він не крадений, то ОСОБА_1 відповів, що велосипед належить йому, оскільки він сам його зібрав.

Вона дала йому 800,00 грн., оскільки її велосипед поламаний, а їй потрібно їздити на роботу.

Через декілька днів до неї прихав ОСОБА_3 аби забрати велосипед, повідомивши їй, що його вкрали у нього, однак, вона йому не повірила.

Через деякий час до неї приїхали поліцейські, сказали, що придбаний нею велосипед крадений, після чого, оформивши якісь папери, забрали його.

На запитання потерпілого, свідок вказала, що коли ОСОБА_1 продавав їй велосипед, то ОСОБА_6 знаходився поруч. Вона сказала потерпілому, що купила велосипед у ОСОБА_6 , оскільки переплутала його з ОСОБА_1 .

Тож, допитавши свідка сторони обвинувачення, обставин, визначених ст. 87 КПК України в ході її допиту і протягом усього судового розгляду установлено не було, а так само як і будь-яких даних, передбачених ч. 2 ст. 96 КПК України щодо свідка, як то, показання, документи, які підтверджують її репутацію, зокрема, щодо засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність останньої, суд у своєму розпорядженні не мав.

Відповідно, суд сприймає показання свідка як достовірні і належні, а також допустимі, оскільки вони отримані згідно із визначеною КПК України процедурою.

Крім того, суд із дотриманням правил ст.358 КПК України дослідив надані стороною обвинувачення документи, у тому числі протоколи слідчих дій та висновок експерта, які містять у собі зафіксовані відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин на підтвердження висунутого обвинувачення.

Так, протоколом огляду місця події від 17 липня 2019 року із додатком - фото таблицею (зображення №1-№4), що складений заступником начальника СВ Арбузинського ВП Братського ВП ГУНП в Миколаївській області в присутності двох понятих та за участю володільця ОСОБА_3 , зафіксовано, за версією слідства, місце вчинення кримінального правопорушення, а саме : територія домоволодіння АДРЕСА_3 , у тому числі щодо входу до домоволодіння, розташування замикаючого пристрою на хвіртці, загального вигляду домоволодіння та розташування гаража на його території.

Огляд проведено зі згоди володільця ОСОБА_3 , що підтверджується його письмовою заявою.

Протокол огляду предмета від 17 липня 2019 року із додатком - фото таблицею, що складений заступником начальника СВ Арбузинського ВП Братського ВП ГУНП в Миколаївській області в присутності двох понятих та за участю потерпілого ОСОБА_3 , містить відомості щодо предмета злочину - двохколісного велосипеда чорного кольору без назви у робочому стані, який знаходиться біля домоволодіння АДРЕСА_2 .

Вказаний предмет набув статусу речового доказу, оскільки згідно постанови слідчого СВ Арбузинського ВП Братського ВП ГУНП в Миколаївській області від 18 липня 2019 року визнаний таким та долучений до справи.

Згідно висновку експерта № 19-833 від 28 серпня 2019 року (правова підстава проведення експертного дослідження - ухвала слідчого судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 19 липня 2019 року) вартість наданого на експертизу велосипеду марки «Україна», чорного кольору, станом на 01 квітня 2019 року із рахуванням експлуатаційного зносу складає 830 грн. 00 коп. з ПДВ.

Ці процесуальні джерела доказів (протоколи слідчих дій та висновок експерта) зібрані у цілому із застосуванням належної правової процедури, позаяк, відповідні фактичні дані були одержані із належних процесуальних джерел, уповноваженим суб`єктом і у належному процесуальному порядку за наявності для того правових підстав.

Однак, вони, як кожен окремо, так і в сукупності не підтверджують винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України.

Підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, із яких суд відхилив докази обвинувачення та оцінка доводів сторони захисту

Так, протокол огляду місця події - території належного ОСОБА_3 домоволодіння АДРЕСА_3 , стверджує відомості про ймовірне місце вчинення кримінального правопорушення.

Протокол огляду двохколісного велосипеда чорного кольору від 17 липня 2019 року є джерелом фактичних даних щодо предмета злочину, у той час як висновок експерта вказує на його вартість, яка у цьому випадку, виключає адміністративну відповідальність за ст.51 КУпАП.

Показання свідка ОСОБА_11 у частині продажу велосипеда ОСОБА_1 само по собі, без підтвердження іншими фактичними даними, які б беззаперечно вказували б на його причетність до вчинення злочину, також не стверджують факту таємного викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у сховище.

Так, кримінальна відповідальність за ч.3 ст. 185 КК України настає у разі крадіжки, поєднаної з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому.

Крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це не помітно для потерпілого чи інших осіб.

Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп`яніння) ( п.3 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти власності» 6.11.2009 № 10).

Тобто, з об`єктивної сторони крадіжка відноситься до злочинів з матеріальним складом. Тому, крім діяння (таємного викрадення), обов`язковими її ознаками є позитивна матеріальна шкода, спричинена власнику викраденого майна, яка визначається його вартістю, а також причинний зв`язок між цією шкодою і таємним викраденням чужого майна.

Викрадення полягає у дії (активній поведінці) і означає незаконне безоплатне вилучення чужого майна поза волею власника. Таке вилучення обов`язково повинно бути таємним, тобто непомітним : за відсутності власника або в присутності власника чи інших осіб, але за умови, що вони не здатні усвідомлювати факт викрадення.

Вилучення майна буде таємним і тоді, коли дії особи фактично помічені іншою особою, але суб`єкт цього не усвідомлює і вважає дії таємними.

Викрадення має бути безоплатним, оскільки винний не повертає викрадене, не оплачує його вартість і не відшкодовує її будь - яким способом.

Крадіжка вважається закінченою з моменту вилучення майна і реальної можливості розпорядитися ним як своїм власним : продати, сховати, подарувати, використати на свої потреби.

Із суб`єктивної сторони крадіжка передбачає тільки прямий умисел, за наявності якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, таємно вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права і бажає спричинити таку шкоду.

Обов`язковими суб`єктивними ознаками крадіжки є корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета - збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб.

У даному випадку із комплексу доказів сторони обвинувачення було установлено, що велосипед потерпілого (предмет злочину) виявлено у іншої особи - свідка ОСОБА_10 , яка у свою чергу, придбала його у обвинуваченого. Висновком експерта підтверджується спричинення потерпілому матеріальної шкоди у розмірі, за дійсності якого настає кримінальна відповідальність.

Проте, за версією сторони захисту, яка підтверджена показаннями потерпілого, велосипед перебував у розпорядженні обвинуваченого з дозволу і відома його володільця, тобто потерпілого ОСОБА_3 .

Проте, сторона обвинувачення версію сторони захисту шляхом надання належних і допустимих доказів у їх достатньому обсязі не спростувала.

Тобто, за наслідками цього судового розгляду, суд здійснивши дослідження усіх доказів наданих стороною обвинувачення, у порядку ст. 94 КПК України, як кожного окремо, так і у їх сукупності, з числа проаналізованих ним вище, вважає не доведеним факт того, що ОСОБА_1 учинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 185 КК України, тобто виконав дії, які визначається як обов`язкові ознаки об`єктивної сторони цього кримінального правопорушення, а саме : незаконно і таємно, тобто, без волі і відома володільця, вилучив майно потерпілого.

Оскільки цей факт не випливає, ані з показань обвинуваченого, потерпілого та свідка, ані з даних протоколів, ані з висновка експерта.

Так, протокол огляду місця події від 17 липня 2019 року та протокол огляду предмета від 17 липня 2019 року вказують лише на місце та предмет кримінального правопорушення.

Висновок експерта, як джерело доказу, вказує на факт спричинення потерпілому матеріальної шкоди внаслідок вилучення у нього майна.

А показання свідка ОСОБА_10 у частині того, що ОСОБА_1 продав їй велосипед свідчать лише про те, що він перебував у його розпорядженні, однак, жодним чином не підтверджують того факту, що він незаконно, тобто, поза волею потерпілого таємно вилучив його у нього.

Будь - яких інших доказів на підтвердження висунутого обвинувачення, у тому числі й щодо перебігу подій, про які йдеться в обвинувальному акті, стороною обвинувачення не надано.

А суд, діючи в межах принципу диспозитивності, позбавлений можливості здобувати докази за власною ініціативою, а тому позбавлений можливості, за відсутності відповідних клопотань сторін, їх отримати.

Згідно зі ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Однак, у цьому випадку є дійсний «розумний сумнів» у тій версії подій, яку висунула сторона обвинувачення, оскільки ані кожний окремий доказ, ані їх сукупність, з урахуванням показань обвинуваченого та потерпілого, які, за своєю суттю кореспондуються між собою, не виключають версії того, що обвинувачений отримав майно потерпілого у своє розпорядження з його дозволу, відома і волі, що вже виключає дійсність об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України.

Разом із цим відсутні підстави виключати наявність самої події кримінального правопорушення, оскільки велосипед потерпілого було виявлено у іншої особи за відсутності його згоди на це.

До того ж, цим самим потерпілому було спричинено шкоду, яка за своїм розміром носить кримінальний характер.

Проте, у цій ситуації слідство не було ретельним, оскільки не установило беззаперечної причетності обвинуваченого до події, зокрема, не перевірило особу, на яку вказують потерпілий і обвинувачений.

Отже, враховуючи положення ч. 4 ст. 17 КПК, усі сумніви щодо доведеності вини ОСОБА_1 суд тлумачить на його користь і вважає за необхідне виправдати його на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України через недоведеність того, що саме ним було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 185 КК України.

У той час, як відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Таке рішення у цій ситуації відповідатиме визначеним ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження, серед яких є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Цивільний позов в рамках кримінального провадження ніким не заявлений.

Питання витрат на залучення експерта суд вирішує відповідно до ст. 124 КПК України, шляхом віднесення їх на рахунок держави.

Питання щодо речових доказів слід вирішити за правилами ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили та до моменту прибуття засудженого до місця відбування покарання, з урахуванням особи обвинуваченого, який має ряд не знятих та не погашених судимостей, не працевлаштований, не має стабільного місця проживання та негативно характеризується за місцем проживання, а також обставин, установлених під час кримінального провадження, у тому числі, й того, що в ході судового розгляду обвинувачений виказував погрози на адресу потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_10 , суд вважає за необхідне залишити без змін.

Так, згідно ч.2 ст. 57 КВК України з урахуванням особи та інших обставин кримінального провадження суд може направити засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання.

Крім цього, на підставі п.п. «б» п.1 ч.1, ч.5 ст. 72 КПК України у строк відбування покарання у виді обмеження волі слід зарахувати строк попереднього ув`язнення ОСОБА_1 з 17 грудня 2019 року по день прибуття до місця відбування покарання у виді обмеження волі із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні обмеження волі.

З цих мотивів, керуючись ст.ст. 100, 124, 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст. 162 КК України і призначити йому покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за 3 ст. 185 КК України і виправдати його на підставі п.2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що це кримінальне правопорушення вчинене ним.

Направити ОСОБА_1 до місця відбування покарання у виді обмеження волі у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі.

Строку відбування покарання рахувати з моменту прибуття ОСОБА_1 до місця відбування покарання у виді обмеження волі.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили та до моменту прибуття до місця відбування покарання у виді обмеження волі - залишити без змін.

В силу положень ч.2 ст. 57 КВК України звільнити ОСОБА_1 з -під варти при прибутті до місця відбування покарання.

На підставі п.п. «б» п.1 ч.1, ч.5 ст. 72 КПК України у строк відбування покарання у виді обмеження волі зарахувати строк попереднього ув`язнення ОСОБА_1 з 17 грудня 2019 року по день прибуття до місця відбування покарання у виді обмеження волі із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні обмеження волі.

Витрати, пов`язані із залученням експерта, у розмірі 1 256 (одна тисяча двісті п`ятдесят шість) грн. 00 коп. - віднести на рахунок держави.

Речовий доказ - велосипед марки «Україна», чорного кольору, який переданий на зберігання потерпілому ОСОБА_3 - залишити у його володінні.

Вирок набирає законної сили після строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти днів) з дня його проголошення.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя І.В. Явіца