Ухвала суду № 89575870, 02.06.2020, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/2255/20

Провадження № 1-кс/242/615/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року м. Селидове

Суддя Селидівського міського суду Донецької області Анищенко А.О., отримавши обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 62020050000000400 від 28.02.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,

В С Т А Н О В И В:

01 червня 2020 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, мене призначено головуючим для розгляду обвинувального акту в кримінальному провадженні № 62020050000000400 від 28.02.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Згідно обвинувального акту, ОСОБА_1 працює на посаді прокурора Селидівського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області.

Відповідно до своїх посадових обов`язків ОСОБА_1 на протязі багатьох років підтримував державне обвинувачення в численних кримінальних провадженнях, які перебували на розгляді в Селидівському міському суді, зокрема і в тих, де я була головуючим суддею у справі.

Зважаючи на довготривалість робочих стосунків з обвинуваченим, вважаю, що як у сторони захисту, так і у сторони обвинувачення, не на користь якої буде увалено рішення по даному кримінальному провадженню, можуть виникнути сумніви щодо неупередженості судді. Крім того, в будь-якому випадку це призводить до виникнення сумнівів щодо неупередженості судді у стороннього спостерігача.

Консультативна рада європейських суддів у п. 12 Висновку № 1 (2001) наголосила: «Судовій владі повинні довіряти не лише сторони окремої судової справи, а й суспільство в цілому. Таким чином, суддя не просто повинен насправді бути вільним від будь-яких зв`язків, прихильностей, упередженості, він чи вона також повинні вважатися вільними від цього з точки зору розсудливого спостерігача. У протилежному випадку довіру до судової влади може бути підірвано». Отже є тісний зв`язок між незалежністю і об`єктивною неупередженістю. З цієї причини ЄСПЛ зазвичай розглядає ці дві вимоги разом (Фіндлі проти Сполученого Королівства, п. 73). Принципи, застосовні при визначенні того, чи може «суд» вважатися «незалежним і неупередженим », так само застосовуються до професійних суддів і до присяжних (Хольм проти Швеції, п. 30).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини безсторонність (неупередженість) суду в сенсі п. 1 ст. 6 Конвенції має визначатися згідно з (i) суб`єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (i) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд та серед інших аспектів його склад достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії», «Ветштайн проти Швейцарії»).

Проте між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а також може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (див. рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру»).

У деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства»). У цьому сенсі навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії»).

У п. 2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року), зокрема, зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви у неупередженості судді.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Відповідно до висновків ЄСПЛ щонайменші сумніви щодо упередженості судді є підставою для його виходу з процесу. Так у рішенні 15 жовтня 2009 року у справі «Мікаллеф проти Мальти», ЄСПЛ вказав, що «будь-який суддя щодо якого наявна достатня підстава (legitimate reason) побоювання відсутності неупередженості повинен усунутись» (Micallef v. Malta, заява № 17056/06, § 98). У рішенні від 15 липня 2005 року у справі ж «Межнаріч проти Хорватії» ЄСПЛ звернув увагу на те, що «слід визначити, чи існують, окрім поведінки судді, факти, які можна встановити, які можуть викликати сумніви щодо його неупередженості. Це означає, що, вирішуючи питання про те, чи є в тій або іншій справі достатня підстава (legitimate reason) побоюватися, що конкретному судді бракує неупередженості, позиція відповідної особи є важливою, але не є визначальною» (Meznaric v. Croatia, заява № 71615/01, § 31).

ЄСПЛ зазначає в рішеннях по справам «Делкурт проти Бельгії», «Пєрсак проти Бельгії» і «Де Куббер проти Бельгії», що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід.

Таким чином, враховуючи практику ЄСПЛ, положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 21 КПК, для забезпечення достатніх гарантій для того, щоб виключити у сторін кримінального провадження та у стороннього спостерігача будь-який обґрунтований сумнів щодо безсторонності та упередженості суду, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_1 працює на посаді прокурора Селидівського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області та тривалий час підтримував державне обвинувачення в Селидівському міському судді, зокрема в справах, де я приймала участь у якості головуючого судді, вважаю за необхідне заявити самовідвід.

Текст статей 80, 81, 82 КПК України свідчить про неоднаковий підхід законодавця щодо зазначення у вказаних нормах порядку подачі заяви про самовідвід судді.

Згідно ч.1 ст. 80 КПК України суддя за наявності підстав передбачених статтями 75-79 зобов`язані заявляти самовідвід.

Відповідно до ст. 82 КПК України законодавцем вказано наслідки заявленого самовідводу судді.

Як свідчить текст ч. 1 ст. 81 КПК України законодавець після слова «відводу» не зазначив слово «самовідводу».

На погляд судді заява про самовідвід повинна вирішуватися виключно одноособово і ніхто не може її переглядати.

Положеннями КПК України механізм правового регулювання самовідводу суддів чітко не встановлено порядок його вирішення, зокрема при розгляді заяви про самовідвід, що викликає труднощі у правовідносинах та призводить до конфліктів між суддями.

Суддя виходить із вимог ст. 369 КПК України, практики національних судів, міжнародної практики з принципу верховенства права, вважає, що будь-яке процесуальне рішення судді в кримінальному провадженні повинно бути оформлено процесуальним документом, а в даному випадку, саме ухвалою судді.

На підставі викладеного та керуючись п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 21, п. 4 ч. 1 ст. 75, 80-81, 369-372 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Задовольнити самовідвід ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 62020050000000400 від 28.02.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Кримінальне провадження передати до канцелярії суду для визначення головуючого судді, відповідно до ч. 3 ст. 35 КПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Н.О. Хацько