Рішення № 89569298, 16.03.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2020 року № 320/5569/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання - Вакули І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу з позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

о б с т а в и н и с п р а в и:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Офісу великих платників податків Державної податкової служби, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної податкової служби від 3 жовтня 2019 року №0012564405.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем проведено камеральну перевірку з порушенням п. 76.1 ст. 76 ПК України та, як наслідок, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Позивач не погоджується із висновками відповідача про застосування нормативу відрахування частини чистого прибутку (доходу) у розмірі 90 % замість 40 % від обсягу чистого прибутку (доходу) при визначенні основного зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку (доходу) за підсумками ІІ кварталу 2019 року. Постанова Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 № 363, якою було збільшено норматив відрахування, набрала чинності 27.04.2019, після її публікації в газеті «Урядовий кур`єр» № 82. А відтак постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2018 № 259 втратила чинність лише 27.04.2019.

Для нарахування та сплати частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, базовим податковим (звітним) періодом є календарний квартал.

Основним плановим документом державного комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів.

Пунктом 12.2 Статуту ДП «МА «Бориспіль» передбачено, що розподіл прибутку Аеропорту здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог законодавства.

Фінансовий план позивача на 2019 рік, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 944-Р, не передбачає збільшення відрахувань до рівня 90% від прибутку. Натомість, ним передбачено направлення частини коштів на виконання міжнародних зобов`язань на здійснення капітальних інвестицій та спрямування 40 % чистого прибутку до Державного бюджету України, що повністю відповідає вимогам ст.111 Закону № 185.

При цьому ні постановою № 363, ні Порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану суб?єкта господарювання державного сектору економіки затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.03.2015 № 205 не встановлено обов`язку для Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» ініціювати внесення змін до вже затвердженого фінансового плану підприємства.

Враховуючи вищевикладене, позивач зобов?язаний направляти державі, як власнику, грошові кошти (частину прибутку) в розмірі встановленому в чинній редакції фінансового плану. Оскільки, державні підприємства повинні виконувати фінансовий план на відповідний календарний рік.

Вимогами діючого законодавства не встановлено обов`язку для Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» вносити відповідні зміни в його діючий фінансовий план на 2019 рік.

Тому, позивач на виконання затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України фінансового плану на 2019 рік, правомірно сплатив 14 серпня 2019 року до державного бюджету 40% чистого прибутку (доходу) за ІІ квартал 2019 року у розмірі 210 595 677,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено підготовче засідання.

5 листопада 2019 року представником відповідача, через службу діловодства суду, подано відзив на позовну заяву в якому у задоволенні адміністративного позову просив відмовити. Стверджував, що відповідачем було правомірно проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за ІІ квартал 2019 року.

Згідно пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №138 «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» та Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» контроль за повнотою і своєчасністю сплати частини чистого прибутку (доходу) покладено на Державну податкову службу.

27 квітня 2019 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 № 363, якою внесені зміни до пункту 1 Порядку №1 38, відповідно до яких з 1 січня 2019 року норматив відрахування до бюджету збільшився з 40 % до 90 % для підприємств, обсяг чистого прибутку яких фактично у відповідному звітному періоді становить більше 50000 тис.грн., і 50 - інших підприємств.

У зв?язку з чим позивачем, в порушення пункту 1 Порядку №138 (із врахуванням змін, внесених постановою № 363), при визначенні основного зобов`язання зі сплати чистого прибутку (доходу) за підсумками ІІ кварталу 2019 року безпідставно застосовано норматив відрахування частини чистого прибутку (доходу) у розмірі 40 %. Веаслідок чого, камеральною перевіркою даних, задекларованих ДП «МА «Бориспіль» у розрахунку частини чистого прибутку (доходу), встановлено заниження основного зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку (доходу) у сумі 263 244 598,0 грн.

На думку відповідача посилання позивача на постанову Верховного Суду від 01.08.2018 № 826/19797/16 є безпідставними, оскільки викладені в ній правові висновки зроблені в контексті саме застосування до позивача штрафних санкцій на підставі ст. 126 ПК України. Водночас в даному випадку до виниклих спірних правовідносин підлягає застосуванню правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 24 квітня 2019 року по справі№2а-8123/12/1370, згідно якої контроль за відрахуванням платежу (частини чистого прибутку (доходу)), що відраховується державним підприємством до бюджету, покладено на Державну фіскальну службу згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету».

22 листопада 2019 року позивачем, через службу діловодства суду, подано відповідь на відзив відповідача, в якій просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначив, що відповідачем не наведено жодних заперечень щодо підстав адміністративного позову, викладених у п. 1 позовної заяви, а саме щодо аргументів позивача про невідповідність податкового повідомлення-рішення ст. 58 Конституції України, ст. 75 ГК України, пункту 2 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою КМ України від 23 лютого 2011 року № 138, п. 137.4 ст. 137 ПК України, Постанові КМ України від 11.04.2018 №259, Постанові КМ України від 24.04.2019 № 363.

Відповідач не врахував, що у судовій справі № 2а-8123/12/1370, на яку він робить посилання у відзиві на позовну заяву, як на судову практику Верховного Суду, посадовими особами ДПІ проведена саме планова виїзна перевірка підприємства.

Як встановлено у постановах Верховного Суду, наданих як позивачем так і відповідачем, Верховний Суд прийшов до висновку, що частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, не є податковим зобов`язанням.

Відповідно до Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Міністерством фінансів України від 28.12.2015 № 1204, контролюючим органам серед іншого надано право визначати суми податкових та грошових зобов?язань.

Згідно пункту 5 Порядку № 138 інформацію про нарахування та сплату частини чистого прибутку (доходу) відповідно до цього Порядку державні унітарні підприємства та їх об`єднання подають центральним та місцевим органам виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать.

Таким чином, відповідачу не надано право самостійно визначати суму частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, та, як наслідок, складати та надсилати податкове повідомлення-рішення від 3 жовтня 2019 року №0012564405.

В судовому засіданні 16 березня 2020 року на підставі ч.3 ст. 243 КАС України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (скорочене найменування - ДП «МА «Бориспіль») (ідентифікаційний код юридичної особи: 20572069, місцезнаходження: 08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль-7) зареєстроване як юридична особа 23.03.1993.

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» є державним комерційним підприємством цивільної авіації, яке засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України, що слідує з загальних положень Статуту ДП «МА «Бориспіль», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 06.10.2017 № 340.

Головним державним ревізором-інспектором відділу податкового супроводження підприємств транспортної інфраструктури управління податкового супроводження підприємств невиробничої сфери Офісу великих платників податків ДПС Солтан Дмитром Сергійовичем у порядку статті 76 Податкового кодексу України, згідно із пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №138 «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» та Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» проведено камеральну перевірку даних, задекларованих державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (код 20572069) у Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за ІІ квартал 2019 року», за результатами якої складено Акт від 06.09.2019 року №38/28-10-44-05/20572069 (далі - Акт перевірки).

За наслідками проведення перевірки відповідачем встановлено порушення ДП «МА «Бориспіль» ст.11-1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та п. 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями», затвердженого Постановою КМ України від 23.02.2011 № 138, зі змінами.

Не погоджуючись із висновками викладеними в Акті перевірки, позивачем надані заперечення до Акту перевірки від 19.09.2019 №03-22-127.

Листом про результати розгляду заперечення від 30.09.2019 № 3587/10/28-10-44-05-11 відповідач повідомив позивача, що висновки Акту камеральної перевірки відповідають вимогам чинного законодавства.

8 жовтня 2019 року позивачем отримано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 3 жовтня 2019 року № 0012564405, що прийняте на підставі акта камеральної перевірки від 06.09.2019 року №38/28-10-44-05/20572069, яким позивачу із посиланням на пункт 54.3 статті 54, пункт 58.1 статті 58 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань), код платежу 21010100, на суму 263 244 598 грн., із них за податковими зобов`язаннями на суму 263 244 598,00 грн.

Позивач не оскаржував податкове повідомлення-рішення від 3 жовтня 2019 року № 0012564405 в порядку адміністративного оскарження та безпосередньо звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом про визнання його протиправним та скасування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Зі змісту оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 3 жовтня 2019 року № 0012564405, вбачається, що позивачем порушено статтю 11-1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-V та пункт 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» зі змінами, затвердженого Постановою КМУ від 23.02.2011 № 138.

Правові основи управління об`єктами державної власності визначає Закон України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-V (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №185-V).

Згідно статті 1 Закону №185-V управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до частини першої статті 111 Закону №185-V державні унітарні підприємства та їх об`єднання зобов`язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі не менше 30 відсотків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» від 23 лютого 2011 року № 138 (далі - Порядок №138).

Відповідно до абзацу першого пункту першого 1 Порядку №138 (в редакції станом до 27.04.2019) згідно з цим Порядком частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку як підсумок суми чистого фінансового результату (прибутку) та суми капіталу в дооцінках, яка підлягає перенесенню до нерозподіленого прибутку, з урахуванням того, що до такого підсумку також може бути включена частка нерозподіленого прибутку або невикористаних фондів, утворених внаслідок розподілу прибутку в обсязі, визначеному рішенням органу управління, за наявності фінансових ресурсів у підприємства, у розмірі 75 відсотків.

Кабінетом Міністрів України 14 березня 2018 року прийнято постанову № 173 «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями», якою Кабінет Міністрів України постановив на часткову зміну абзацу першого пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138, установити, що частина чистого прибутку (доходу), яка відраховується державними та казенними унітарними протезно-ортопедичними підприємствами, віднесеними до сфери управління Міністерства соціальної політики, до державного бюджету за відповідний період, визначається в розмірі 40 відсотків за умови спрямування ними 35 відсотків чистого прибутку (доходу) від своєї діяльності до спеціальних цільових фондів, створення яких передбачено статутами зазначених підприємств. Використання 35 відсотків вивільненого чистого прибутку (доходу) підлягає аудиту в установленому законодавством порядку (далі - Постанова КМ №173). Постанова КМ №173 набрала чинності 20.03.2018.

11 квітня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 259 «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями», якою Кабінет Міністрів України постановив на часткову зміну абзацу першого пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року № 173, установити, що частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до державного бюджету за відповідний період, визначається у розмірі 40 відсотків за умови спрямування 35 відсотків чистого прибутку (доходу) на виконання міжнародних зобов?язань та здійснення капітальних інвестицій. Використання 35 відсотків чистого прибутку (доходу) підлягає обов`язковому щорічному державному фінансовому аудиту (далі - Постанова КМ №259). Постанова КМ №259 набрала чинності 13.04.2018.

Тобто, згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» від 14 березня 2018 року № 173, якою частково змінений абзац перший пункту 1 Порядку №138, станом до 27.04.2019 частина чистого прибутку (доходу), яка відраховується державними підприємствами до державного бюджету за відповідний період, визначається в розмірі 40 відсотків за умови спрямування ними 35 відсотків чистого прибутку (доходу) від своєї діяльності до спеціальних цільових фондів, створення яких передбачено статутами зазначених підприємств.

В подальшому Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 24 квітня 2019 року № 363 внесено зміну до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138, замінивши в абзаці першому слова і цифри "у розмірі 75 відсотків" словами і цифрами "за результатами фінансово-господарської діяльності починаючи з 1 січня 2019 року у розмірі 90 відсотків для підприємств, обсяг чистого прибутку яких фактично у відповідному звітному періоді становить більше 50000 тис. гривень, і 50 відсотків - інших підприємств" (далі - Постанова № 363).

Постановою № 363 визнано такими, що втратили чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року № 173 "Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями" та постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» від 11.04.2018 № 259.

Отже, з урахуванням змін, внесених Постановою № 363, пункт перший Порядку № 138 викладено в наступній редакції: « 1. Згідно з цим Порядком частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку як підсумок суми чистого фінансового результату (прибутку) та суми капіталу в дооцінках, яка підлягає перенесенню до нерозподіленого прибутку, з урахуванням того, що до такого підсумку також може бути включена частка нерозподіленого прибутку або невикористаних фондів, утворених внаслідок розподілу прибутку в обсязі, визначеному рішенням органу управління, за наявності фінансових ресурсів у підприємства, за результатами фінансово-господарської діяльності починаючи з 1 січня 2019 року у розмірі 90 відсотків для підприємств, обсяг чистого прибутку яких фактично у відповідному звітному періоді становить більше 50000 тис. гривень, і 50 відсотків - інших підприємств.».

Матеріалами справи підтверджено, що об?єктом проведення спірної камеральної перевірки були дані, задекларовані Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» у Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за ІІ-й квартал 2019 року.

Так, в акті камеральної перевірки вказано, що під час проведення перевірки використано: розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за І-й квартал 2019 року (від 10.05.2019 №9094457824), Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за І-й квартал 2019 року (від 16.05.2019 №9102000730), розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за І-ше півріччя 2019 року (від 07.08.2019 № 9172279583), Звіт про фінансові результати )звіт про сукупний дохід) за І-ше півріччя 2019 року (від 08.08.2059 № 9173588347), які надані до Офісу великих платників податків Державної податкової служби.

Судом встановлено, що 06.08.2019 позивачем засобами телекомунікаційного зв`язку подано відповідачу Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за ІІ-й квартал 2019 року, за І-ше півріччя 2019 року.

Подача даного Розрахунку підтверджується квитанцією № 2 від 07.08.2019 за реєстраційним № 9172279583, що відповідачем не заперечується.

Відповідно до другого абзацу пункту 3 Порядку №138 Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що позивачем був поданий відповідачу також Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за І-ше півріччя 2019 року, подача якого підтверджується квитанцією № 2 від 08.08.2019 за реєстраційним № 9002277706.

14 серпня 2019 року Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» сплачено до державного бюджету 40% частини чистого прибутку (доходу) за ІІ-й квартал 2019 року, в розмірі 210 595 677 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 14 серпня 2019 року № 324.

Спірним у даному випадку є наявність правових підстав для застосування до виниклих правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року № 363, якою внесено зміну до пункту 1 Порядку № 138, замінивши в абзаці першому слова і цифри "у розмірі 75 відсотків" словами і цифрами "за результатами фінансово-господарської діяльності починаючи з 1 січня 2019 року у розмірі 90 відсотків для підприємств, обсяг чистого прибутку яких фактично у відповідному звітному періоді становить більше 50000 тис. гривень, і 50 відсотків - інших підприємств".

Згідно статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10.06.1997 № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності", закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України»; газета «Урядовий кур`єр».

За положеннями статті 5 вищенаведеного Указу Президента, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов`язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Дата набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України № 363 у самій постанові не визначена. Постанова №363 опублікована в газеті «Урядовий кур`єр» № 82 від 27.04.2019.

Згідно з статтею 58 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Так, в рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України вказав, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Статтею п`ятою Цивільного кодексу України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов?язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Абзацом першим пункту 2 Порядку № 138 встановлено, що частина чистого прибутку сплачується наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності державними унітарними підприємствами за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.

Для податку на прибуток підприємств відповідно до пункту 137.4 статті 137 Податкового кодексу України податковими періодами є календарні квартали, півріччя, три квартали, рік (крім випадків, передбачених п. 137.5 ст. 137 ПК України).

Тобто, для нарахування та сплати частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, в 2019 році базовим податковим (звітним) періодом є календарний квартал.

Враховуючи, що предметом камеральної перевірки був Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за ІІ-й квартал 2019 року, суд зазначає, що податковим (звітним) періодом в такому випадку є саме ІІ-й квартал 2019 року, який розпочався 1 квітня 2019 року та закінчився 30 червня 2019 року.

Отже, з урахуванням приписів статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та положень статті 5 Указу Президента України від 10.06.1997 № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» суд зазначає, що Постанова КМ України № 363 набрала чинності 27 квітня 2019 року, що відповідачем не заперечується.

Постановою КМУ від 11.04.2018 № 259 «Про внесення змін до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями» встановлено: «На часткову зміну абзацу першого пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою КМУ від 23.02.2011 №138, внесеними постановою КМУ від 14.03.2018 № 173, установивши, що частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державним підприємством до державного бюджету за відповідний період, визначається у розмірі 40 відсотків за умови спрямування 35 відсотків чистого прибутку (доходу) на виконання міжнародних зобов?язань та здійснення капітальних інвестицій. Використання 35 відсотків чистого прибутку (доходу) підлягає обов`язковому щорічному державному фінансовому аудиту. Зазначена постанова набирає чинності з дня її опублікування та діє до 31 грудня 2020 року.

Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2018 № 259 втратила чинність лише 27.04.2019.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, організаційно-правова форма Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» - державне підприємство; засновником та органом управління Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» є Міністерство інфраструктури України.

Пунктами 12.2, 12.4 Статуту Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» передбачено, що розподіл прибутку підприємства здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог законодавства.

Чистий прибуток Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», який залишається після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат, витрат на оплату праці, оплати відсотків по кредитах банків, внеску передбачених законодавством України податків та інших платежів до бюджету, відрахувань у цільові та інші фонди, залишаються у його розпорядженні і використовуються ним відповідно до законодавства та фінансового плану.

Частиною першою статті 74 Господарського кодексу України визначено, що державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 75 ГК України основним плановим документом державного комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів.

Відповідно до приписів абз.2 ч.2 ст.75 Господарського кодексу України фінансовий план підлягає затвердженню до 1 вересня року, що передує плановому, якщо інше не передбачено законом: підприємств, що є суб`єктами природних монополій, та підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, - Кабінетом Міністрів України; інших підприємств - органами, до сфери управління яких вони належать.

Частиною дев`ятою статті 75 Господарського кодексу України передбачено, що розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог цього Кодексу та інших законів.

Дані положення Господарського кодексу України узгоджуються із положеннями Статуту Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».

Відповідно до п. 10 ст. 75 ГК України в фінансовому плані підприємства затверджуються суми коштів, які направляються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України.

Форма та методичні рекомендації по розробці фінансового плану затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку (частина четверта статті 75 Господарського кодексу України).

Згідно із частиною 8 статті 75 Господарського кодексу України державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов`язаних з їх діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд; інші фонди, передбачені статутом підприємства. Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансового плану.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження фінансового плану державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на 2019 рік» від 12.12.2018 №994-р затверджено фінансовий план Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на 2019 рік, який розміщено на офіційному веб-сайті уповноваженого органу управління ДП МА «Бориспіль» - Міністерства інфраструктури України (https://mtu.gov.ua/news/30530.html), а також долучено позивачем до матеріалів справи.

Відповідно до фінансового плану ДП «МА «Бориспіль» на 2019 рік (код рядка 2011 «Нараховані до сплати відрахування частини чистого прибутку державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету» Кабінетом Міністрів України затверджено відрахування до бюджету за підсумками 2019 року 40% чистого прибутку ДП МА «Бориспіль» у сумі 368 268 000,00 грн. на рік, в тому числі на І квартал 2019 року - у сумі 17 433 000,00 грн., на ІІ квартал 2019 року - у сумі 130 517 000,00 грн., на ІІІ квартал 2019 року - у сумі 162 778 000,00 грн., на ІV квартал 2019 року - у сумі 57 540 000,00 грн. (том 1, а.с.62).

Так, фінансовий план Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на 2019 рік, затверджений постановою КМУ від 12.12.2018 № 944-Р, не передбачав збільшення відрахувань до рівня 90% від прибутку. Водночас ним передбачено направлення частини коштів на виконання міжнародних зобов?язань, на здійснення капітальних інвестицій та спрямування 40% чистого прибутку до Державного бюджету України, що узгоджується з положеннями ст. 11-1 Закону № 185.

Разом з тим, ні постановою № 363, ні Порядком складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану суб?єкта господарювання державного сектору економіки затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.03.2015 № 205 не встановлено обов`язку для Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» ініціювати внесення змін до вже затвердженого фінансового плану підприємства.

Отже, враховуючи вищевикладене, позивач зобов?язаний направляти державі, як власнику, грошові кошти (частину прибутку) в розмірі встановленому в чинній редакції фінансового плану. Оскільки, державні підприємства повинні виконувати фінансовий план на відповідний календарний рік, вимогами діючого законодавства не встановлено обов`язку для державних підприємств вносити відповідні зміни в їх діючі фінансові плани, зокрема, на 2019 рік.

Крім того, суд акцентує увагу, що прийняття постанови КМ України №363, згідно з якою частина чистого прибутку (доходу) державних підприємств збільшилася з 40 до 90 %, безумовно істотно вплинуло на права та обов`язки позивача по відрахуванню до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), як державного підприємства, оскільки навантаження на чистий прибуток (дохід) підприємства збільшилося у 2,25 рази.

У зв?язку з чим, 14 серпня 2019 року позивачем на виконання свого фінансового плану на 2019 рік було правомірно сплачено до державного бюджету 40% чистого прибутку (доходу) за ІІ-й квартал 2019 року, що становить 210 595 677,00 грн. Оскільки на час його нарахування діючим фінансовим планом позивача був встановлений обов`язок по сплаті чистого прибутку в розмірі 40%. Постановою від 24.04.2019 № 363 не встановлено обов`язку щодо сплати частини чистого прибутку (доходу) за підсумками ІІ кварталу 2019 року у розмірі 90% від обсягу чистого прибутку (доходу), як і не встановлено обов`язку здійснювати донарахування (доплату) частини чистого прибутку (доходу) у зв?язку із внесеними постановою КМУ від 24.04.2019 № 363 змінами до Порядку № 138 .

При цьому 35% чистого прибутку згідно з фінансовим планом позивача на 2019 рік мають бути спрямовані на виконання міжнародних зобов?язань та здійснення капітальних інвестицій підприємства.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 138 частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.

Згідно пункту 3 Порядку № 138 частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.

Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 138 сплачена відповідно до цього Порядку частина чистого прибутку (доходу) зараховується на відповідні рахунки з обліку надходжень до загального фонду державного бюджету, відкриті в органах Державної казначейської служби.

Процедуру складання, затвердження (погодження) та контролю виконання фінансового плану державного комерційного та казенного підприємства, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) прямо чи опосередковано належить державі, визначає Порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану суб`єкта господарювання державного сектору економіки, затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.03.2015 № 205 «Про затвердження Порядку складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану суб`єкта господарювання державного сектору економіки», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 березня 2015 року за № 300/26745 (набрав чинності 03.04.2015, далі - Порядок №205).

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку № 205 фінансовий план підприємства складається за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку на кожний наступний рік з поквартальною розбивкою і відображає очікувані фінансові результати в запланованому році. Фінансовий план підприємства містить інформацію щодо фактичних показників минулого року, планових і прогнозних показників поточного року, запланованих показників на плановий рік, а також інформацію згідно із стратегічним планом розвитку підприємства.

Під час складання фінансового плану, звіту про його виконання та підготовки пояснювальної записки підприємство використовує рекомендації щодо складання фінансового плану підприємства та звіту про його виконання, підготовки пояснювальних записок до них, зазначені в додатку 2 до цього Порядку (абз.2 п.2 Порядку № 205).

Згідно з пунктом четвертим Порядку № 205 проект фінансового плану підприємства, підписаний керівником підприємства, з пронумерованими та прошнурованими сторінками у двох примірниках разом з пояснювальною запискою в паперовому та електронному вигляді подається суб`єкту управління об`єктами державної власності до 01 червня року, що передує плановому.

Проект фінансового плану підприємства, суб`єктом управління якого є Кабінет Міністрів України, подається Мінекономрозвитку відповідно до абзаців першого і другого цього пункту.

Суб`єкти управління у строк, що становить не більш як 10 робочих днів з дня надходження проекту фінансового плану підприємства, здійснюють аналіз зазначеного проекту з обов`язковим порівнянням його показників з показниками фінансово-господарської діяльності підприємства за два попередні роки, приймають рішення про затвердження/погодження фінансового плану або повернення його на доопрацювання та в письмовій формі повідомляють підприємство про прийняте рішення (п.5 Порядку № 205).

Суб`єкти управління подають у паперовому та електронному вигляді Мінфіну до 15 липня року, що передує плановому, для врахування під час формування державного бюджету зведені основні фінансові показники підприємств, зазначені в додатку 1 до цього Порядку, з відміткою "Розглянуто", за винятком підприємств, що є суб`єктами природних монополій або плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, та підприємств, суб`єктом управління яких є Кабінет Міністрів України.

Суб`єкти управління затверджують фінансовий план підприємства до 01 вересня року, що передує плановому, та в паперовому вигляді подають до Мінекономрозвитку, Мінфіну і ДФС завізовані зведені основні фінансові показники за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку, а в електронному вигляді - фінансові плани щодо кожного підприємства в повному обсязі.

Фінансові плани підприємств, що є суб`єктами природних монополій на загальнодержавних ринках, підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, та підприємств, суб`єктом управління яких є Кабінет Міністрів України, підлягають затвердженню шляхом прийняття відповідних рішень Кабінетом Міністрів України (п.6 Порядку №205).

Відповідно до пункту восьмого Порядку № 205 зміни до затвердженого фінансового плану підприємства можуть уноситись не більше двох разів протягом календарного року.

Зміни до фінансового плану підприємства не можуть уноситись у періоди, календарний строк яких закінчився.

Відповідно до пункту дев`ятого Порядку № 205 суб`єкти управління після прийняття рішення щодо внесення змін до фінансового плану підприємства подають зведені показники фінансових планів з урахуванням унесених змін до Мінекономрозвитку, Мінфіну і ДФС згідно з вимогами, передбаченими пунктом 5 цього Порядку, із зазначенням підстав унесення змін.

Суб`єкти управління, до сфери управління яких належать підприємства, що є суб?єктами природних монополій на загальнодержавних ринках, та підприємства, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, подають завізований проект рішення Кабінету Міністрів України разом з проектом зміненого фінансового плану таких підприємств на погодження до Мінекономрозвитку і Мінфіну, а підприємства, суб`єктом управління яких є Кабінет Міністрів України, - до Мінекономрозвитку згідно з пунктом 6 цього Порядку.

Проект рішення Кабінету Міністрів України погоджується згідно з пунктом 7 цього Порядку. На проекті фінансового плану підприємства ставиться відмітка «Змінений» та зазначається дата його затвердження або погодження.

Пункт 10 Порядку № 205 визначає, що контроль за своєчасним складанням фінансових планів підприємств та виконанням показників затверджених фінансових планів підприємств здійснюють суб`єкти управління.

Аналіз даних положень засвідчує, що законодавством визначено чіткий порядок складання, затвердження (погодження), внесення змін та контролю виконання фінансового плану державного комерційного та казенного підприємства, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) прямо чи опосередковано належить державі.

Тобто, вимоги постанови № 363, якою відрахування частини чистого прибутку (доходу) для державних унітарних підприємствам та їх об`єднань до державного бюджету за відповідний період збільшено з 40 до 90 відсотків, повинні узгоджуватися із приписами Порядку № 205 щодо завчасного планування очікуваних фінансових результатів та можливості своєчасно змінити показники фінансового плану.

В той же час, постанова № 363 не враховує вимог Порядку № 205, що ставить позивача у становище правової невизначеності.

При цьому згідно вимог Порядку № 205 для позивача не встановлений обов`язок ініціювати внесення змін до затвердженого фінансового плану.

Разом з тим Постанова № 363 не містить вимог про затвердження/внесення змін до затвердженого фінансового плану та не містить обов`язку позивача внести відповідні зміни до фінансового плану.

Таким чином, суд погоджується із доводами позивача про те, що позивач є державним комерційним підприємством, у зв`язку із чим повинен здійснювати свою діяльність, керуючись статтею 75 Господарського кодексу України, відповідно до якої розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог цього Кодексу та інших законів.

На користь вказаного висновку також свідчить те, що у Листі Офісу великих платників податків ДПС від 26.09.2019 №325/9/28-10-44-05-09, спрямованого на Міністерство інфраструктури України, відповідач просить Міністерство переглянути фінансовий план ДП МА "Бориспіль" в частині збільшення суми коштів для відрахування частини прибутку (доходу), та посприяти у забезпеченні повтони декларування та сплати частини чистого прибутку (доходу), у відповідності з нормативами Постанови №363.

Одним із основних принципів, на необхідності дотримання якого наголошує Європейський суд з прав людини, є принцип верховенства права, до фундаментальних аспектів якого відноситься принцип юридичної визначеності

Рішенням Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов?язків осіб, національні органи зобов?язанні застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Тобто, вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Європейський суд у справі Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638 вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

У справі «Рисовський проти України» (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов?язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (справа "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява N 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

На думку суду, не врегулювання на законодавчому рівні питання узгодженості нормативно-правових актів, зокрема Кабінетом Міністрів України, який з одного боку приймає постанову № 363 від 24.04.2019, якою суттєво збільшує норматив відрахування частини чистого прибутку до державного бюджету для державних унітарних підприємств, та з другого боку Кабінет Міністрів України, який є уповноваженим органом вносити зміни до фінансового плану державного підприємства, не вчиняє дій, які мають бути наслідком зміни розміру частини чистого прибутку впродовж фінансового року, що своєю чергою свідчить про недотримання норм Порядку № 205, який містить норму про те, що зміни до фінансового плану підприємства не можуть уноситись у періоди, календарний строк яких закінчився - зумовило ситуацію правової невизначеності для суб?єкта господарювання, який діє на підставі фінансового плану підприємства, до якого не внесені відповідні зміни.

Отже, суд вважає, що на час нарахування позивачу частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету за ІІ-й квартал 2019 року, відповідно до Порядку № 138 та затвердженого Кабінетом Міністрів України фінансового плану ДП «МА «Бориспіль», позивач був зобов`язаний сплатити чистий прибуток (дохід) в розмірі 40 %, тому цей обов`язок був ним повністю виконаний.

Оскільки, позивач зобов`язаний направляти державі, як власнику, кошти (частину прибутку) в розмірі, встановленому в чинній редакцій фінансового плану.

В судовому засіданні 12.03.2020 в якості свідка було допитано ОСОБА_2 , яка є головним бухгалтером ДП «МА «Бориспіль». Свідок пояснила, що працює головним бухгалтером ДП «МА «Бориспіль» з жовтня 2014 року. Постановою КМУ від 27.04.2019 № 363 не передбачено обов`язку для державного підприємства щодо внесення змін у вже затверджений фінансовий план підприємства. Зазначила, що затвердження фінансового плану підприємства є складною процедурою, яка займає значний проміжок часу, приблизно 3-5 місяців. Грошові кошти Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» згідно фінансового плану вже були розплановані, позивачем було сплачено 40% від чистого прибутку, форма звітності при цьому змінена не була. Крім того, зазначила, що в даному випадку відповідач перевищив свої повноваження.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем не було допущено порушення статті 11-1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та п. 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями», затвердженого Постановою КМ України від 23.02.2011 № 138 (зі змінами). Адже, за ІІ квартал 2019 року ДП «МА «Бориспіль» було зобов`язано відрахувати до державного бюджету частину чистого прибутку (доходу) у розмірі 40% від загальної суми чистого прибутку (доходу) за рік.

В ході розгляду даної справи представником відповідача надано суду копію листа Міністерства інфраструктури України від 03.12.2019 № 3819/11/14-19 адресованого на ім?я генерального директора ДП МА «Бориспіль» про термінове забезпечення сплати відрахування частини чистого прибутку до державного бюджету в повному обсязі відповідно до постанови КМУ від 24.04.2019 № 363 «Про внесення змін до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Також до матеріалів справи долучено копію листа Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» від 03.12.2019 № 01-22/1-407, згідно якого позивач на виконання листа Міністерства інфраструктури України від 03.12.2019, здійснив платіж у сумі 263 244 598,00 грн. за результатами ІІ кварталу 2019 року.

Отже, позивачем, на момент розгляду справи, сплачено суму грошового зобов?язання за платежем частина чистого прибутку (доходу), що визначене у спірному повідомленні-рішенні від 06.09.2019 №38/28-10-44-05/20572069.

Разом з тим, зазначена обставина не свідчить про те, що позивач погоджується з доводами відповідача викладеними в акті камеральної перевірки, в якій встановлено порушення ним вимог закону, в результаті чого відбулося заниження основного зобов?язання зі сплати частини чистого прибутку (доходу), а відтак не позбавляє Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» права на звернення до суду за захистом порушених прав шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної податкової служби від 3 жовтня 2019 року №0012564405.

Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Більш того, сплата зазначених коштів відбулася на виконання листа Міністерства інфраструктури України від 03.12.2019 № 3819/11/14-19, а не в рахунок виконання вищевказаного податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, а зазначені кошти сплачені позивачем майже через два місяці після звернення ним до суду з даним адміністративним позовом.

Суд звертає увагу, що надані представником відповідача копії вищезазначених листів, всупереч вимог положень КАС України, не засвідчені в установленому законом порядку. Разом з тим, позивач в судовому засіданні не заперечував, щодо сплати підприємством грошових коштів та не спростовував зазначеної обставини.

Також представником відповідача в спростування доводів викладених в позовній заяві, надано суду копію висновку експерта від 13.02.2020 № 13-2/162 Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, згідно якого за І-й квартал 2019 року службові особи ДП «МА Бориспіль» повинні були задекларувати та сплатити у визначені законом строки суму частини чистого прибутку (доходу), що підлягала сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за нормативом 90 відсотків.

Відповідно до положень КАС України, доказування в адміністративному судочинстві будується на принципах належності, допустимості, достовірності та достатності наданих учасниками справи доказів, що прямо передбачено статтями 73-76 КАС України.

Судом встановлено, що судово-економічна експертиза була проведена на підставі постанови винесеної старшим слідчим з ОВС 1-го ВРКП слідчого управління фінансових розслідувань Офісу великих платників податків ДФС по матеріалах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.10.2019 № 32019100110000090.

До матеріалів справи відповідачем долучено копію зазначеного експертного висновку, яка не засвідчена у встановленому законом порядку.

Як пояснив представник відповідача, щодо строків подання копії зазначеного доказу, йому нещодавно стало відомо про вищевказане кримінального провадження, а відтак у сторони відповідача була відсутня можливість подати зазначений доказ у визначений процесуальним законом строк. При цьому, оригінал висновку експерта знаходиться в матеріалах кримінальної справи.

Зазначений доказ суд враховує в сукупності з положеннями статті 94 КАС України, якою передбачений обов`язок надання учасниками справи належним чином засвідчених копій письмових доказів у справі.

Щодо доводів позивача відносно того, що частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, не є податковим зобов`язанням, та як наслідок Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за ІІ квартал 2019 року не є податковою звітністю, суд зазначає таке.

Так, наказом ДПА України від 16.05.2011 № 285 «Про затвердження форми Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.05.2011 за № 346/19381, затверджено форму Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями (далі - Розрахунок). Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Згідно пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Пунктом 46.1. ст. 46 ПК України встановлено, що податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов?язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Статтями 9 та 10 Податкового кодексу України визначено вичерпний перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів.

До загальнодержавних належать такі податки та збори: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; екологічний податок; рентна плата; мито.

До місцевих податків та зборів належать: податок на майно; єдиний податок; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір; місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю, крім земельного податку за лісові землі).

Отже, з практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції податки і збори з юридичних осіб - це обов`язкові платежі, передбачені чинним законодавством та включені до податкової системи України, що передбачають в якості платників юридичних осіб - як резидентів, так і нерезидентів України.

З аналізу вказаних вище норм вбачається, що в переліку загальнодержавних та місцевих податків (зборів), встановлених у статях 9 та 10 ПК України, відсутній такий податок (збір) як «частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями».

Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 01.08.2018 у справі № 826/19797/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 48 ПК України встановлює вимоги та порядок складення податкової декларації.

Відповідно до 48.2 статті 48 ПК України обов`язкові реквізити податкової декларації - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Пункт 48.3 статті 48 ПК України серед інших обов`язкових реквізитів податкової декларації визначає тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку).

Форма Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого Наказом ДПА України від 16.05.2011 року № 285, не містить таких обов`язкових реквізитів, і як наслідок Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, не є за своєю суттю податковою декларацією чи податковим звітом.

Отже, з врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті, визначена державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями у формі Розрахунку, не є податковим зобов`язанням та відповідно Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями не є податковою декларацією у розумінні п. 46.1 ст. 46 ПКУ.

У зв?язку з чим, суд погоджується із доводами позивача, що відповідачем проведено камеральну перевірку з порушенням пункту 76.1 статті 76 ПК України, оскільки поданий позивачем Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями за ІІ-й квартал 2019 року не є податковою звітністю, в той час як відповідно до пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Щодо повноважень відповідача приймати спірне податкове повідомлення-рішення, суд зазначає наступне.

Згідно підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення це - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Відповідно до пункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно пункту 19-1.1 пункту 19-1 ПК України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема:

19-1.1.1. здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків;

19-1.1.2. контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нар ахування та сплати податків, зборів, платежів;

19-1.1.34. забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов`язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з пунктом 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:

- платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об`єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством (пп.54.3.1 п.54.3 ст.54 ПК);

- дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК);

- згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган (пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК);

- дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом (пп.54.3.5 п.54.3 ст.54 ПК);

- результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях (пп.54.3.6 п.54.3 ст.54 ПК).

Аналіз положень пункту 54.3 статті 54 ПК України свідчить про те, що відповідач як контролюючий орган не наділений повноваженнями самостійно визначати суму частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями.

Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за № 124/28254 (далі - Порядок №1204).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №1204 контролюючий орган визначає суму нарахування (зменшення) грошових, податкових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми податкових зобов`язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, що передбачені Кодексом або іншим законодавством, і складає податкове повідомлення-рішення у випадках, якщо:

1) платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об`єктів оподаткування, наявність показників, які підлягають декларуванню відповідно до вимог Кодексу, та наявність діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством;

2) дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, податкового кредиту, суми бюджетного відшкодування та/або завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, що заявлені у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;

3) згідно із законодавством з питань державної митної справи, податковим та іншим законодавством відповідальним за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;

4) дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб, таким податковим агентом;

5) результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях;

6) в інших випадках, коли надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення передбачено законом.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №1204 у випадках, зазначених у пункті 1 цього розділу, відповідний структурний підрозділ контролюючого органу складає податкове повідомлення-рішення за такими формами:

"Ф" - для платників податків - фізичних осіб, якщо відповідно до законодавства контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних із порушенням податкового або іншого законодавства (додаток 1);

"Р" - у разі виявлення за результатами перевірок завищення або заниження податкових зобов`язань платника податків та за наслідками таких перевірок, передбачених Кодексом, штрафних (фінансових) санкцій, пов`язаних з таким заниженням (завищенням) податкових зобов`язань (крім грошових зобов`язань та/або штрафних (фінансових) санкцій, визначених іншими формами податкових повідомлень-рішень) (додаток 2);

"Р1" - у разі виявлення за результатами перевірок заниження або завищення суми податкового кредиту та/або суми податкових зобов`язань для цілей розділу V Кодексу, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, що не призвело до виникнення грошових зобов`язань за результатами перевірки (крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки) (додаток 3);

"Ш" - у разі застосування штрафних санкцій за порушення строків сплати грошових зобов`язань (додаток 4);

"З" - за самостійне відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі та щодо якого обов`язково потрібна попередня згода контролюючого органу на таке відчуження (додаток 5);

"В1" - у разі завищення заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, у тому числі якщо заявлені до відшкодування суми податку на додану вартість на момент перевірки відшкодовані платнику податку (додаток 6);

"В3" - у разі відмови у наданні бюджетного відшкодування (додаток 7);

"В4" - у разі зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість (додаток 8);

"П" - у разі зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток (додаток 9);

"С" - у разі застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) та/або пені за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, в тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (додаток 10);

"ПС" - у разі застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового законодавства (крім штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), визначених іншими формами податкових повідомлень-рішень) (додаток 11);

"Д" - за результатами перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, у тому числі податкових агентів (юридичних або фізичних осіб), з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податків та зборів, в тому числі податку на доходи фізичних осіб, при виплаті доходів на користь платників податків - фізичних осіб (додаток 12);

"Н" - за порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 Кодексу (додаток 13);

"ПН" - у разі виявлення помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкових накладних, передбачених пунктом 201.1 статті 201 Кодексу, та/або необхідності складання та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної / розрахунку коригування до неї у випадках, передбачених Кодексом (додаток 14).

Зазначений перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Податкове повідомлення-рішення складається за кожним окремим податком, збором разом із штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) або штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), передбаченими Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією (штрафом) та пенею за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у тому числі за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пункт 3 розділу ІІ Порядку №1204).

Спірне податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 3 жовтня 2019 року №0012564405, яким позивачу із посиланням на пункт 54.3 статті 54, пункт 58.1 статті 58 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань), код платежу 21010100, на суму 263 244598,00 грн., складено за формою «Р».

Підставою складення контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення за формою "Р" є виявлення за результатами перевірок завищення або заниження податкових зобов`язань платника податків та за наслідками таких перевірок, передбачених Кодексом, штрафних (фінансових) санкцій, пов`язаних з таким заниженням (завищенням) податкових зобов`язань (крім грошових зобов`язань та/або штрафних (фінансових) санкцій, визначених іншими формами податкових повідомлень-рішень).

Проте, враховуючи, що частина чистого прибутку (доходу) не є податковим зобов`язанням платника податків, контролюючий орган взагалі не мав права збільшувати позивачу суму грошового зобов`язання з цього платежу на підставі податкового повідомлення-рішення форми «Р», оскільки така форма податкового повідомлення-рішення складається тільки у разі виявлення за результатами перевірок завищення або заниження податкових зобов`язань платника податків, яким частина чистого прибутку не є.

Відтак, перевіривши дотримання відрахування підприємством частини чистого прибутку контролюючий орган вийшов за межі предмету перевірки і прийняв податкове повідомлення-рішення в порушення приписів чинного податкового законодавства, а отже діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 3 Порядку № 138 частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.

При цьому суд звертає увагу, що порядок сплати частини чистого прибутку (доходу) встановлюється Кабінетом Міністрів України, а Державна податкова служба лише встановлює форму Розрахунку частини чистого прибутку (доходу). Розрахунок подається до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств, розрахована сума частини чистого прибутку (доходу) зазначається в такій декларації з податку на прибуток підприємств.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 138 інформацію про нарахування та сплату частини чистого прибутку (доходу) відповідно до цього Порядку державні унітарні підприємства та їх об`єднання подають центральним та місцевим органам виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать.

Враховуючи вищевикладене обставини, суд приходить до висновку, що відповідачу не надано право самостійно визначати суму частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, та, як наслідок, складати та надсилати податкове повідомлення-рішення від 3 жовтня 2019 року №0012564405.

Положення пункту 17 частини другої статті 29 Бюджетного кодексу України, відповідно до якого до доходів загального фонду Державного бюджету України віднесено частину чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань, що вилучається до державного бюджету відповідно до закону, та дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність, та статтю 45 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків і зборів та інших доходів відповідно до законодавства, не спростовують висновків суду про відсутність у відповідача повноважень самостійно визначати суму частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, та складати і надсилати податкове повідомлення-рішення за результатами проведення камеральної перевірки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню.

Також суд зазначає, що у судовій справі № 2а-8123/12/1370, на яку відповідач у відзиві на позовну заяву робить посилання як на судову практику Верховного Суду, посадовими особами ДПІ у Львівській області у період з 20.12.2011 по 07.03.2012 проведена планова виїзна перевірка, відтак підстави адміністративного позову ДП «МА «Бориспіль» відрізняються від підстав позову ДП «Львіввугілля».

Більш того, факти, за яких Верховним Судом було сформульовано висновки у справі № 2а-8123/12/1370, не є релевантними до спірних правовідносин, а тому суд не може застосовувати їх до спірних відносин.

Згідно приписів частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу, що і було зроблено позивачем.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, чого останнім зроблено не було.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 р. в справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява № 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення. У зв`язку з чим, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 19 210,00 грн. згідно з платіжним дорученням від 10.10.2019 № 7424.

Суд, керуючись ч. 1 ст. 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 19 210,00 грн. грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної податкової служби.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної податкової служби від 3 жовтня 2019 року №0012564405.

Стягнути на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (код ЄДРПОУ 20572069, місцезнаходження: 08301, Київська область, Бориспільський район, с. Гора, вул. Бориспіль-7) судовий збір у розмірі 19 210,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривен 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 43141471, місцезнаходження: 04119, м. Київ. вул. Дегтярівська, 11-г).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Я.В. Горобцова