Рішення № 89569195, 26.05.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 травня 2020 рокум. Ужгород№ 260/1861/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Плеханова З.Б.

при секретарі Поп Н.

за участю:

позивача: ОСОБА_1 - не зявився

відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області -представник Секерня О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області , яким з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням відповідно до поданих заяв про звільнення від 13.12.2019р. та заяви про уточнення строку звільнення від 18.12.2019 року на підставі пункту 3 ч.1 ст. 86 Закону України "Про державну службу» та ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у тому числі і інформаційні листи-відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 11.12.2019р. № 51378/10 та від 10.01.2020р. №1325/10 та зобовязати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області вчинити дії по звільненню ОСОБА_1 , за власним бажанням на підставі пункту 3 ч.1 ст. 86 Закону України "Про державну службу» та ч. 3 ст. 38 КЗпП України відповідно до поданих заяв про звільнення від 13.12.2019р. та заяви про уточнення строку звільнення від 18.12.2019р., - 10 січня 2020 року з внесенням відповідних записів до трудової книжки».

2. Витребувати від відповідача копії документів:Положення про юридичний сектор,

наказ про надання відпустки ОСОБА_1 . 38 від 05.05.2018р.,відомості про нарахування зарплати у травні 2018р.,накази про надання відпусток: ОСОБА_2 за 2013-2014рр., ОСОБА_3 за 2014-2015рр., ОСОБА_4 за 2016-2017рр., наказ про створення тендерного комітету.

3.Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області по стягненню аліментів з матеріальної допомоги на вирішення сімейних обставин (соціально-побутових питань) отриману ОСОБА_1 у грудні 2017р. та з компенсації за використану основну чергову та додаткову відпустки за поточний 2019 рік отриману у червні 2019 року та стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 неправомірно утримані аліменти з матеріальної допомоги на вирішення сімейних обставин (соціально-побутових питань) отриману у грудні 2017р, у розмірі 2267,45 грн. та з компенсації за невикористану основну чергову та додаткову відпустки за поточний 2019 рік отриману у червні 2019 року у розмірі 1724,14 грн. з врахуванням компенсаційних виплат передбачених вимогами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

4.Звільнити позивача від сплати судового збору за подання позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди з підстав наведених у позові,

5.Стягнути з відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області моральну шкоду у розмірі 47 156,76 грн. (сорок сім тисяч сто п`ятдесят шість грн. 76 коп.).

6.Стягнути з відповідача судові витрати по даній справі.

7.Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України.

8. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток а весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі п.3 ч.1 ст.86 ЗУ «Про державну службу» та ч. 3 ст. 38 КЗпП України по день фактичного розрахунку у відповідності до ст.ст. 116,117 КЗпП України та за затримку у видачі трудової книжки з вини відповідача у відповідності до абз. 4 ст. 235 КЗпП України».

Відповідно до пп.1 п.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від cплати судового збору щодо стягнення сум заробітної плати позивача звільнено за законом.

У решті вимоги позову залишити без змін.

Позиції сторін.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 18.11.2019 року Закарпатським окружним адміністративним судом по справі №260/1020/19 винесено рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено повністю. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача юридичного сектору Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області з 19.06.2019 року та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 11789,19 грн. підлягає до негайного виконання .

10 грудня 2019 року позивача ознайомлено з наказом № 965-ОС від 05.12.2019р. «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » та фактично поновлено на займаній посаді. При поновленні позивача на роботі, 10.12.2019 року ним подано начальнику управління заяву про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України з 10.12.2019 року. Також позивачем подано додаткову заяву-уточнення від 10.12.2019 року про звільнення його з 11.12.2019 року для надання можливості відповідачу виконати передбачені законодавством заходи щодо звільнення (нарахування зарплати, внести записи до трудової книжки, тощо). Зі змісту інформаційного листа за № 51378/10 від 11.12.2019 року, який отримав позивач, слідувало, що подану заяву на звільнення не задовольняють у звязку з слідуючими обставинами: всі порушення, які наведені у заяві про звільнення вчинені попереднім роботодавцем, тоді як Головним управлінням, порушень щодо позивача не допущено; відповідно до ст. 86 ЗУ "Про державну службу"державний службовець має право звільнитися за власною ініціативою або за взаємною домовленістю. Інших підстав відмови не наведено. З вищенаведеною у листі інформацією щодо відмови позивачу у звільненні за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпУ України позивач не згідний, вважає, що наведені у листі № 51378/10 доводи та бездіяльність відповідача не грунтуються на вимогах закону, суперечать фактам та порушують його трудові права.

Крім того, зазначає, що відповідач своїми протиправними діями порушив нормальні життєві зв`язки позивача через неможливість продовження активного громадського життя, порушив стосунки з оточуючими людьми, які вважають, що його звільнено з роботи, а потім відмовлено у звільненні за власною ініціативою, як спеціаліста з низькою кваліфікацією, поставив у скрутне матеріальне становище позивача, його дітей, родину через неправомірні стягнення та недоплати заробітної плати, чим завдав йому моральних болю та страждань. Відновити становище, на думку позивача може відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем у розмірі 47156,76 грн. Зазначає, що наведена сума це є одна заробітна плата керівних осіб відповідача, які приймали неправомірні рішення та у грубій формі порушили його трудові права.

27 січня 2020 року позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої зазначено, що:

- 13 грудня 2019 року позивачем подано повторну заяву про звільнення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ч. 3 ст. 38 КЗпП України з детальним розясненням вимог чинного законодавства та вимогою звільнення - на наступний день з дня отримання відповідачем заяви. Копію заяви надіслано до вицестоящої установи - Пенсійного фонду України, з вимогою надання правової оцінки законності вимог позивача та вжиття заходів що виконання посадовими особами відповідача вимог чинного законодавства .

-18 грудня 2019 року позивачем надано відповідачу уточнюючу заяву щодо строків звільнення -10 січня 2020 року.

На подані заяви про звільнення, позивач повторно отримав інформаційний лист 1325/10 від 10.01.2020 року, у якому значиться, що підстав для звільнення у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ч. З ст. 38 КЗпП України відповідач не вбачає. Жодну службову перевірку відповідач не здійснював. Також звертає увагу суду, що центральний орган відповідача - Пенсійний фонд України, якому ним надано копії заяви на звільнення та додані документи, не тільки не провів службове розслідування, перевірку, витребування документів для підтвердження або спростування порушених позивачем питань, а навіть не надав письмову відповідь позивачу як заявнику.

Виходячи з вищенаведеного, вважає за необхідне визнати неправомірними і інформаційні листи-відмови відповідача у звільненні на підставі п. 3 ч.1 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

30 січня 2020 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що проаналізувавши норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Закону України від 10 грудня 2015 року № 8 89-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-УІІІ) законодавцем не затверджено оформлення відмови, саме у формі рішення та й посилання позивача на ст.19 КЗпП, взагалі не є доречним оскільки дана стаття передбачає контроль за виконанням колективного договору. Окрім того, зазначає, що Головне управління не допустило стосовно ОСОБА_1 жодного порушення, а навпаки, як правонаступник ліквідованого управління не ухиляється та намагається усунути порушення, які допустило Міжгірське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, як попередній роботодавець позивача.

Головне управління не погоджується також із твердженням позивача про порушення колективного договору, укладеного між роботодавцем Міжгірським об`єднаним управлінням та трудовим колективом №97 від 30.08.2017 року, оскільки в головному управлінні затверджений та діє окремий колективний договір під №2 від 14.01.2016 р. укладений між працівниками Головного управління та роботодавцем, тоді як ОСОБА_1 не був працівником Головного управління та станом на момент подачі позову не є учасником вищевказаного колективного договору, укладеного Головним управлінням. За таких обставин, Головне управління як роботодавець при розгляді заяви позивача з посиланням на ч.3ст. 38 КЗпП України мало повне право не застосовувати її, як підставу для звільнення у зв`язку з незгодою з фактом порушення трудового законодавства.

Головне управління вважає, що перебуваючи на посаді завідувача юридичного сектору Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області, позивач міг порушувати перед керівництвом Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області питання про порушення норм трудового законодавства та умов колективного договору, оскільки всі порушення, на які посилається позивач виникли у 2017-2019 році. Окрім того, повідомляє, що жодних повідомлень до Головного управління від ОСОБА_1 не надходило про порушення норм Закону № 889-УІІІ та КЗпП України роботодавцем Міжгірським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Тому, Головне управління проаналізувавши всі підстави наведені у заявах на звільнення вважає, що діяло правомірно, сприяючи недопущенню незаконному звільненню позивача та сприяло у збереженні роботи останнього, а стосовно того, що Головне управління є правонаступниками прав і обов`язків, то в даному випадку вживають всіх дій як правонаступник, щодо усунення всіх порушень ліквідованого Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Крім цього, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області було проведено донарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 р. в сумі 82 грн. 53 коп. та перераховані позивачу 27 грудня 2019 р. Тому, на думку відповідача, в даному випадку не підлягає до задоволення позовна вимога під номером 3 у прохальній частині адміністративного позову, оскільки є усуненою в добровільному порядку Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Крім того, щодо стягнення моральної шкоди, відповідачем зазначено, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань, тому вважають необґрунтованою позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди. Окрім того, позивач не обґрунтовує, які саме протиправні дії вчинило Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та який причинний зв`язок між тими обставинами, що позивач наводить в позовній заяві, а саме: наявність ускладнених стосунків з дітьми; відсутності заборгованості по аліментам; піклування про престарілу особу; втрата можливості своєчасного пошуку нової роботи тощо. Всі ці наведені обставини є прямими обов`язками позивача і ніяким чином Головне управління не могло вплинути на їх порушення.

30 січня 2020 року позивачем було надано суду заяву про повторне уточнення позовних вимог,де позивач зазначає, що 22.01.2020 року позивачем отримано листа за вих.№2800-0601-8/1567 від 17.01.2020 року з Пенсійного фонду України, зі змісту якого також вбачається, що підстав для звільнення відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України не знайдено. На зазначені у заявах про звільнення порушеннях трудового законодавства умов колективного договору Пенсійний фонд України жодної відповіді не надав , у звязку з чим, Позивач вважає, що фактично вищестоячий орган - Пенсійний фонд України, визнав оскаржувану бездіяльність відповідача законною, на підставі чого уточнив позовні вимоги .

.

07 лютого 2020 року позивачем надано суду відповідь на відзив відповідача від 29.01.2020 року, де з доводами відповідача викладеними у відзиві позивач не згідний повністю, оскільки такі не будуються на обставинах справи, не підтверджені доказами та не спростовують доводи заявлені у позовних вимогах, заявах про уточнення позовних вимог виходячи із слудуючого. Так, Звертає увагу суду, що саме відповідач (Головне управління ПФУ) не виконав обовязку належної пропозиції вакантних посад, а не його попередник (Міжгірське обєднане управління ПФУ). Саме ГУ ПФУ здійснювало пропозицію вакантних посад на умовах конкурсу, яка пізніше судом визнана як неналежна. Такі обставини встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, і на підставі вимог п. 4 ст. 78 КАС України не потребують повторному доказуванню. Порушення ГУ ПФУ в Закарпатській області вимог трудового законодавства є вже доведеним фактом. Однак, зазначає, що Рішення суду від18.11.2019 року № 260/1020/19, яке набуло законної сили до цих пір не виконано, тобто заробітна плата за час вимушеного прогулу не оплачена відповідачем у повній мірі до цього часу, хоча позивачем вже і подано листа відповідачу від 24.01.2020 року .Відповідач не тільки порушує трудові права позивача щодо невиплати позивачу заробітної плати, а і не бере до уваги обовязковість виконання судового рішення, яке набуло законної сили.

Також зазначає що відповідач по суті заявлених порушень трудового законодавства - вимог ст. 110, 115 Кодексу законів про працю України, вимог ст. 3 ЗУ «Про відпустки», та інші порушення описані у адміністративному позові, заявах про звільнення - жодного спростування не надав, і взагалі - не надав будь-якої інформації та доказів. А тому, доводи викладені у адміністративному позові, заявах про уточнення позовних вимог та даному запереченні на відзив є достовірними, будуються на вимогах закону та підтверджені позивачем документально, а також підтверджуються і тим, що відповідач не взмозі їх спростувати.

12 лютого 2020 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на збільшені позовні вимоги адміністративного позову.

Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області ,ознайомившись із уточненими позовними вимогами поданими 30.01.2020 року ОСОБА_1 , не погоджується з позовними вимогами з огляду на наступне. Так, наказом від 20.12.2017 року №72-0 С позивачу Міжгірським об`єднаним управлінням було надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань передбачену Законом України «Про державну службу» № 889-УІІІ. Сума допомоги на вирішення соціально-побутових питань у позивача в грудні 2017 року склала 9069,78 грн., а відповідно підлягала оподаткуванню за ставками встановленими п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України. Тому не є обґрунтоване посилання позивача на неправомірність дій відповідача щодо стягнення аліментів з матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань. Оскільки сума матеріальної допомоги, що отримав позивач у грудні 2017 року підлягала оподаткуванню, то відповідно правомірно утримано аліменти Міжгірським - об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Також, перевіривши звернення громадянина ОСОБА_1 від 21.11.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області було виявлено та усунено порушення п.п. 1,2 пункту 12 Постанови № 146. Сума надміру утриманих аліментів в сумі 3929,15 грн. була повернута та перерахована Головним управлінням позивачу 11.12.2019 р. Крім цього, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області було проведено донарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням їх виплати» № 2050-ПІ від 19.10.2000 р.Загальна сума компенсації після обрахунків склала 82 грн. 53 коп. та була перерахована позивачу 27 грудня 2019 р.

Стосовно позовної вимоги щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі пункту 3 ч.1 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ч.3 ст. 38 КЗпП України по день фактичного розрахунку та затримки видачі трудової книжки пояснюють, що у зв`язку з відсутністю самого факту звільнення позивача, спір про який триває на даний час, у Головного управління відсутні зобов`язання, які випливають з ст. 116 КЗпП України. Оскільки, день фактичного звільнення і розрахунку з позивачем невідомий, тому вказані позовні вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають.

В той же час позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги при звільненні Головне управління йважає також безпідставною і такою, що до задоволення не підлягає , оскільки необхідною умовою виплати вказаної вихідної допомоги є припинення трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору. Поскільки трудові відносини станом на момент подачі позову не були розірвані, а саме, з підстав передбачених у п.3 ч. 1 ст.36 КЗпП України, то й права на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку у позивача станом на момент подачі позову і по сьогоднішній день не виникало. Підсумовуючи вищенаведене просить відмовити в задоволенні позовної заяви.

14 лютого 2020 року на адресу суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої зазначено, що під час судового розгляду відповідач (ГУ ПФУ в Закарпатській області), 10 лютого 2020 року виніс наказ № 78-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». З цим наказом 11 лютого 2020 року позивача ознайомлено під розписку та вручено трудову книжку, у якій за порядковим номером 19 міститься запис: «Звільнений з посади завідувача юридичного сектору Міжгірського обєднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області у звязку із скороченням посади (п. 1 ч.1 ст.40 КЗпП України, п.1 ч.1ст. 87ЗУ "Про державну службу", на підставі чого, позивач вніс зміни до п.1 прохальної частини адмінпозову, у редакції зазначеній судом вище.

24 лютого 2020 року, від позивача надійшла відповідь на відзив від 10.02.2020 року, з яким позивач не згідний повністю, оскільки відповідач не надав доказів, пояснень із спростуванням його тверджень, не надав розяснень по суті описаних фактів порушень трудового законодавства, причин невиконання рішення суду. Відповідачем не подано взагалі нічого, що може спростувати твердження позивача та описані факти. Виходячи з вищенаведеного, просить суд врахувати такі обставини та дати їм належну оцінку при вирішенні справи по суті. Заявлені позовні вимоги з подальшими уточненнями підтримує у повній мірі.

16 березня 2020 року представником відповідача надано відзив на змінені позовні вимоги подані 14.02.2020 року.Ознайомившись із вищевказаними змінами позовних вимог Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не погоджується з останніми з огляду на наступне. Так, зазначає, що, після поновлення позивача на посаді, Головним управлінням було дотримано вимоги ч.1 ст. 49-2 КЗпП України та наказом від 06.12.2019 року №974-о/с було попереджено ОСОБА_1 про наступне вивільнення з роботи, у зв`язку зі скороченням штатів, що підтверджується особистим підписом позивача від 10.12.2019 року. Вимоги даної статті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області виконані в повній мірі, а саме: 10.12.2019 року було виготовлено персональне попередження гр. ОСОБА_1 про проведення реорганізації та можливе вивільнення. З урахуванням освіти, досвіду роботи та кваліфікації ОСОБА_1 було запропоновано всі наявні вакантні посади, які були на момент поновлення на посаді, а саме, станом на 06.12.2019 року. Проте, позивач не погодився із жодною із запропонованих вакантних посад, про що свідчить дата, підпис та не погодження позивача біля кожної посади. У зв`язку з відмовою від запропонованих посад 10.12.2019 року Головним управлінням повторно було сформовано список вакантних посад по головному управлінню станом на 05.02.2020 року та запропоновано позивачу. Проте, позивач знову не погодився із жодною із запропонованих вакантних посад, про що свідчить дата, підпис та не погодження позивача біля кожної посади.Тобто, на момент звільнення позивач володів повною та об`єктивною інформацією про можливість залишитися на роботі та був обізнаний про можливість зайняти будь-яку ваканту посаду, що містилася в переліку посад, де зазначено було інформацію про назву посади, місцезнаходження та посадовий оклад. Отже, Головним управлінням після поновлення позивача на займаній посаді дотримано алгоритму дій, яких повинен дотримуватись керівник державної служби у випадку скорочення чисельності або штату державних, службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу для забезпечення дотримання та реалізації державним службовцем гарантованого права на працю.

Тому вважає, правомірним звільнення ОСОБА_1 станом на 10.02.2020 року по п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», оскільки інші обґрунтовані підстави для звільнення були відсутні. Що стосується виплати залишку заборгованості в сумі 51086,49 грн., то повідомляє, що Головним управлінням проведено виплату 17.02.2020 року з урахуванням утриманих сум прибуткового податку та військового збору. Всього зараховано на розрахунковий рахунок позивача суму 41124,63 грн. На підставі чого просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в повному обсязі.

11 березня 2020 року відповідачем даний відзив був направлений позивачу, що стверджується наданим реєстром відправлених листів від 1.03.2020 року та фіскальним чеком про оплату листа. Позивач даний відзив отримав 12.03.2020 року, що вбачається з інформації на сайті Укрпошти. Відповіді на даний відзив, заперечень щодо викладених у ньому фактів не надав.

.

Встановлені судом обставини.

18 листопада 2019 року Закарпатським окружним адмінсудом по справі № 260/1020/19 постановлено рішення, яким:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області №67-ОС від 18.06.2019 року.

3. Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на посаді завідувача юридичного сектору Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області з 19.06.2019 року.

4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 62875,68 грн. (шістдесят дві тисячі вісімсот сімдесят п`ять гривень шістдесят вісім копійок) грн.

5. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача юридичного сектору Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області з 19.06.2019 року та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 11789,19 (одинадцять тисяч сімсот вісімдесят дев`ять гривень дев`ятнадцять копійок) грн. підлягає до негайного виконання.

Дане рішення набуло законної сили. 27.12.2019 року.

В даному рішення вказано: "Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що при звільненні позивача відповідачем допущено ряд грубих порушень, та не дотримання відповідачем, вимог законодавства України при звільненні позивача призвело до порушення його трудових прав."

У ОСОБА_1 є діти: 2005 р.н. та 2016 р.н., що стверджується свідоцтвами про їх народження НОМЕР_2 , НОМЕР_3 .

Рішенням Міжгірського районного суду від 05.01.2012 року з позивача стягуються аліменти на утримання сина 2005 р.н., а згідно нотаріального Договору від 20.04.2017 року встановлено строки та порядок виплати аліментів на сина 2016 р.н.

Згідно Довідки Міжгірського РВ ДВС від 22.08.2019 року у позивача станом на 22.08.2019 року відсутня заборгованість зі сплати аліментів згідно рішення суду, а згідно розписки ОСОБА_5 від 30.08.2019 року - відсутня також заборгованість за сплати аліментів згідно договору .

Довідкою секретаря сільської ради від 29.08.2019 року № 541 стверджується, що за адресою проживання ОСОБА_1 мешкає також дідусь ОСОБА_6 ,1935 р.н., якому позивач допомагає по господарству.

07 червня 2019 року начальнику Міжгірського обєднаного управління надав позитивну характеристику щодо ОСОБА_1 .

Судом вивчені накази про преміювання спеціалістів Міжгірського обєднаного управління Пенсійного фонду, про надання відпусток працівникам, про надання матеріальної допомоги, про встановлення надбавок за інтенсивність праці спеціалістам, про відпустки ОСОБА_1 ,про заміну відпустки на грошову компенсацію у грудні 2017 року, розрахункові листи про нарахування ОСОБА_1 виплат за грудень2017 року, за червень 2019 року, накази про надання відпустки ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , графік відпусток працівників на 2019 рік, накази про призначення відповідальних та затвердження Порядку застосування системи електронних закупівель, Про тендерний комітет,Положення про тендерний комітет, Про затвердження складу комітету з конкурсних торгів.

21 листопада 2019 року позивач подав заяву відповідачу у порядку ст. 15 ЗУ "Про звернення громадян" та ст. 49 Кодексу законів про працю що інформації про розмір нарахованої заробітної плати за грудень 2017 року та інші виплати.

05.12.2019 року Начальником Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області на виконання вищевказаного рішення ЗОАС винесено Наказ № 965-ОС , яким поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача юридичного сектору Міжгірського обєднаного управління Пенсійного фонду

06 грудня 2019 року Начальником Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області видано Наказ № 974-ОС "Про попередження ОСОБА_1 " про скорочення посади , з яким останній ознайомився 10.12.2019 року.

10 грудня 2019 року ОСОБА_1 ознайомився із Попередженням про наступне вивільнення та із запропонованими посади, від яких відмовився.

У відповідності до виписки з карткового рахунку позивача 11.12.2019 року було зараховано надлишково утримані аліменти в розмірі 3929,15 грн. та зарплата за 2019 рік в розмірі 9490 грн.

10 грудня 2019 року позивач подав начальнику Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області заяву про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України.

10 грудня 2019 року позивач подав заяву, де вказує, що просить його звільнення провести з 11.12.2019 року.

11 грудня 2019 року начальник Головного управління Пенсійного фонду України, розглянувши заяву про звільнення позивача відправила лист № 51378/10, де зазначила, що рішення суду виконано: позивача поновлено на посаді та виплачено кошти за один місяць.Оскільки порушення були допущені попереднім роботодавцем, то Головним Управлінь порушень не допущено. Щодо підстав звільнення, то зазначає, що Законом України "Про державну службу" є тільки дві підстави припинення державної служби-це :за ініціативою державного службовця або за взаємною домовленістю .

14.01.2019 року ОСОБА_1 подав службову записку голові ліквідаційної комісії Міжгірського обєднаного управління ПФУ та голові профспілкового комітету, де зазначив про покладення на юридичну службу обовязків, що не належать або виходять за межі її компетенції, зокрема щодо необхідності визначення відповідальних осіб, які повинні здійснювати облік судових рішень у реєстрі, що суперечить функціям юридичного сектору. Також ОСОБА_1 зауважив про виконання саме ним проведення електронних допорогових закупівель, а не відповідальними за це особами, на яких покладено відповідні обовязки, а також просив пояснити чому в такому разі не нараховується доплата за додаткове навантаження.

У Положенні про юридичний сектор Міжгірського обєднаного управління ПФУ в Закарпатській області визначені обовязки завідувача сектору.

Наказом від 27.06.2017 року начальника Міжгірського обєднаного управління ПФУ в Закарпатській області та Наказом від 18.10.2018 року визначені відповідальні особи за проведення допорогових електронних закупівель.

13 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав Начальнику Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області заяву про звільнення за ініціативою державного службовця на підставі п.3 ч.1 ст.86 Закону України "Про державну службу" та ч.3 ст. 38 КЗпП України., а також просив надати вихідну допомогу у розмірі визначеному ст. 44 КЗпП України , грошову компенсацію за невикористані дні відпустки.

18 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав начальнику Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області заяву про уточнення строку звільнення за ініціативою державного службовця на п.3 ч.1 ст.86 Закону України "Про державну службу" та ч.3 ст. 38 КЗпП України., а саме- просив його звільнити з 10 січня 2020 року.

10 січня 2020 року начальник Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області у відповідь на вищевказані заяви надіслала на адресу позивача лист № 1325/10, в якому вказала наступне:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області є правонаступником Міжгірського обєднаного управління ПФУ в Закарпатській області і Головне управління усунуло порушення, допущені попереднім роботодавцем, зокрема, повернуло зайво утримані аліменти.

-Оскільки рішення ЗОАС від 18.11.2019 року надійшло до Управління 05.12.2019 року , то 05.12.2019 року був виданий наказ про поновлення позивача на посаді та надісланий відповідний лист ОСОБА_7 ,і 10.12.2019 року останнього було ознайомлено з наказом., а 11.12.2019 року -перераховано середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 11789,19 грн.

- Питання порушення вимог діловодства не відноситься до питання порушення трудових прав працівників, а до порушення вимог діловодства в органах Пенсійного фонду України.

- Щодо правомірності відрахування аліментів, то даний факт мав місце і 11.12.2019 року вказані кошти були перераховані позивачу, а також було проведено донарахування компенсації втрати частини доходів та перераховано 82 грн. 27 грудня 2019 року.

- Щодо випадків порушення трудового законодавства відносно заявника , то позивач як завідувач юридичного сектору мав право ініціювати дані питання ,що ним зроблено не було.

- Під час ознайомлення з наказом про поновлення на роботі позивач ознайомився про наступне звільнення та з запропонованими вакантними посадами , від яких відмовився.

Згідно платіжного доручення № 1 від 11 грудня 2019 року Головне Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області перерахувало ОСОБА_1 9490,30 грн.-призначення платежу: зарплата за 2019 р. згідно відомості 192 без ПДВ.та 3929 грн. надлишково утриманих аліментів згідно з відомістю 193 та згідно платіжного доручення № 1528 від 11.12.2019 року- 3929, 15 грн. надлишково утриманих аліментів за грудень 2017 року.

17 січня 2020 року директор юридичного Департаменту Пенсійного фонду України надіслала лист на адресу ОСОБА_1 , в якому вказала, що його звернення від 13.12.2019 року розглянуто, і зазначено, що рішення суду про поновлення заявника на посаді виконано, і оскільки Головним Управлінням ПФУ в Закарпатській області не допущено порушень законодавства про працю, то звільнення позивача з підстав ч. 3 статті 38 КЗПП України не вбачається.

24 січня 2020 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяву про виконання рішення суду, де заявник зазначає, що рішення суду, яке набуло законної сили 27.12.2019 року до цих пір не виконано в повній мірі.

30 січня 2020 року старшим державним виконавцем ВПВР Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області винесено Постанову пр відкриття виконавчого провадження № 61119784 на виконання виконавчого листа № 260/1020/19 про стягнення з ГУ ПФУ в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу 62875,68 грн.

10 лютого 2010 року начальник Головного Управління ПФУ в Закарпатській області видала Наказ № 78-ОС "Про звільнення ОСОБА_1 " на виконання постанови КМУ від 22.08.2018 року № 628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" та наказу Головного Управління ПФУ в Закарпатській області від 06.12.2019 року № 974-ОС "Про попередження ОСОБА_1 " на підставі п.1ч.1ст. 40 КЗпП України, п.1ч.1ст. 87 ЗУ "Про державну службу"

Копію даного наказу ОСОБА_1 отримав 11.02.2020 року.

Згідно Довідки Головного Управління ПФУ в Закарпатській області від 11.02.2020 року позивачу нарахована заробітна плата з січень та лютий 2020 року.

Позивач в судове засідання не зявився , однак надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з мотивів викладених у відзивах.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі матеріали справи, виходячи з обставини, встановлених судом, та змісту спірних правовідносин суд дійшов до наступних висновків.

Спірні правовідносини сторін регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України ,,Про державну службу", який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Так, відповідно до приписів частин 2 та 3 статті 5 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII ,,Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII ) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Стаття 86 Закону № 889-VIII визначає, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

За змістом ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник ( ч.1).

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (ч.3).

Факт порушення відповідачем законодавства про працю підтверджується рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 року по справі №260/1020/19, яке набрало законної сили, а також визнанням відповідачем факту надлишкового утримання та стягнення аліментів із доходів позивача та визнання відповідачем допущеного при цьому порушення п.12 додатку до Постанови КМУ від 26.02.1993 року № 146 "Про перелік видів і доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб ", яким визначено, що утримання аліментів не проводиться з суми вихідної допомоги при звільненні та компенсації працівникові за невикористану відпустку.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (частина 3 статті 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При цьому істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства, факт усунення таких порушень та відсутність негативних наслідків для працівника від таких порушень не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні його за частиною 3 статті 38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені.

Отже, для звільнення працівника за статтею 3 статті 38 КЗпП України достатнім є лише самого факту невиконання роботодавцем законодавства про працю.

Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів, на підставі приписів ч.3 ст. 38 КЗпП України відповідач зобов`язаний був звільнити позивача з роботи за власним бажанням у визначений ним у заяві строк - з 10 січня 2020 року у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду у справі № 813/2869/17 від 12 лютого 2020 року (адміністративне провадження № К/9901/40471/18), де Верховний Суд зазначив наступне:

"Висновки суду апеляційного інстанції про можливість звільнення особи, яка є державним службовцем з підстав, передбачених частиною 3 статті 38 КЗпП України узгоджуються з положеннями частини 3 статті 5 Закону № 889-VIII, відповідно до яких дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом № 889-VIII."

Згідно Постанови ПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ від 22.12.2014 № 28-2 "Про затвердження положень про територіальні органи Пенсійного фонду України та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов правління Пенсійного фонду України" начальник головного управління Фонду серед іншого призначає на посади та звільняє з посад начальників самостійних структурних підрозділів головного управління Фонду, інших державних службовців та працівників головного управління Фонду, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Як встановлено судом та стверджується записами в трудовій книжці НОМЕР_4 позивач є державним службовцем.

Оскільки начальником головного управління не було прийнято жодного рішення та наказу про звільнення за заявами позивача від грудня 2019 року, то має місце протиправна бездіяльність .

З огляду на встановлені судом обставини та протиправну бездіяльність , подальші дії з приводу попередження про майбутнє звільнення та наказ про звільнення від 10 лютого 2010 року начальник Головного Управління ПФУ в Закарпатській області видала Наказ № 78-ОС "Про звільнення ОСОБА_1 " на виконання постанови КМУ від 22.08.2018 року № 628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" та наказу Головного Управління ПФУ в Закарпатській області від 06.12.2019 року № 974-ОС "Про попередження ОСОБА_1 " на підставі п.1ч.1ст. 40 КЗпП України, п.1ч.1ст. 87 ЗУ "Про державну службу" є незаконними.

Суд в даному випадку застосовує ч.2 ст.9 КАСУ , а саме: суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки станом час постановлення рішення по даній справі, рішення суду по справі № 260/1-20/19 відповідачем виконано в повному обсязі, неправомірно стягнуті аліменти повернуті позивачу, трудова книжка надана позивачу, то суд констатує відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі п.3 ч.1 ст.86 ЗУ «Про державну службу» та ч. 3 ст. 38 КЗпП України по день фактичного розрахунку у відповідності до ст.ст. 116,117 КЗпП України та за затримку у видачі трудової книжки з вини відповідача у відповідності до абз. 4 ст. 235 КЗпП України» та стягнення вихідної допомоги у відповідності до вимог ст. 44 КЗпП України , то суд констатує, що наказом про звільнення від 10 лютого 2020 року відповідачем враховано виплату при звільненні, про що мітиться вказівка фінансово-економічному управлінню, в тому числі за всі періоди відпусток, а також щодо виплати вихідної допомоги.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Отже, оскільки відповідач зобовязаний згідно даного рішення суду винести наказ про звільнення позивача з підстав за ч. 3 ст. 38 КЗпП України , то і виплата вихідної допомоги як похідний пункт даного наказу повинно містити положення відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України, а отже окремого зобовязання за судовим рішенням не потребує.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя (постанова ВСУ від 14 грудня 2016 року № 428/7002/14-ц, пункт 13 пост. Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди).

Пунктом 16 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 01.11.1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що суди мають суворо додержувати передбаченого ст.56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У Рішенні ЄСПЛ Справа «Графов проти України»(Заява № 4809/10)СТРАСБУРГ 18 грудня 2018 року п. 46. Суд нагадує, що рішення, яким він встановлює порушення, покладає на державу-відповідача юридичний обов`язок припинити порушення та відшкодувати його наслідки таким чином, щоб, наскільки це можливо, відновити ситуацію, яка існувала до порушення (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП] (справедлива сатисфакція) (Iatridis v. Greece) [GC], заява № 31107/96, пункт 32, ЄСПЛ 2000-XI).

Судом встановлено, що з боку роботодавця мало місце протиправне порушення трудових прав позивача неправомірним звільненням, безпідставним відрахуванням аліментів з доходів позивача, бездіяльність щодо невинесення наказу про звільнення з підстав зазначених самим заявником у звязку з порушенням його трудових прав, неможливість працювати після відмови звільнити його на підстав ч. 3 ст. 38 КЗпП України , що призвело до складного емоційно- психологічного стану та невизначеності позивача щодо подальшого перебування на посаді і в подальшому - незаконним звільненням у звязку із скороченням.

Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

Аналогічні критерії до даного питання застосовані Верховним Судом справі № 813/2869/17 від 12 лютого 2020 року .

Оскільки був очевидним факт порушення відповідачем трудового законодавства , відповідач замість врахування даних фактів та звільнення позивача з підстав , вказаним ним у заявах від грудня 2019 року, звільняє його у звязку із скороченням посади.

Судом встановлено, що позивач має на двох неповнолітніх дітей , на утримання яких сплачує аліменти, заборгованість по яких відсутня. Також з ним мешкає особа похилого віку, якому позивач допомагає по господарству. Позивач має стаж роботи у відповідача біля 20 років, та отримав позитивні характеристики, має різні заохочення, стягнення відсутні.

Виходячи із вимог розумності, справедливості і достатності та враховуючи психоемоційний стан позивача, їх характер та зусилля позивача на відновлення свого порушеного права суд оцінює розмір моральної шкоди, завданої протиправністю дій та рішень відповідача у 5000 грн.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Суд під час судового розгляду дійшов висновку, що рішення та дії відповідача не відповідають тим вимогам, які ставляться до таких рішень та дій у ч.2 ст.2 КАСУ , а саме:

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.( ч.3 статті 139 КАСУ). Суд застосовує дане положення з огляду на часткове задоволення позову і стягує а користь позивача половину понесених ним судових витрат.

Керуючись статтями 242,246 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2.Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в задоволенні заяв ОСОБА_1 від 13 грудня 2019 грудня та від 18 грудня 2019 року про звільнення із займаної посади з 10 січня 2020 року у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю (частини 3 статті 38 КЗпП України).

3.Зобовязати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області код ЄДРПОУ 20453063 м. Ужгород, пл. Народна,4 звільнити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), АДРЕСА_2 з посади завідувача юридичного сектору Міжгірського обєднаного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області з 10 січня 2020 року на підставі частини 3 статті 38 КЗпПУ із внесенням відповідного запису до трудової книжки позивача.

4.Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області ( код ЄДРПОУ 20453063 м. Ужгород, пл. Народна,4 ) від 10 лютого 2020 року № 78-ОС із внесенням відповідного запису до трудової книжки позивача.

5.Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській областікод ЄДРПОУ 20453063 м. Ужгород, пл. Народна,4 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), АДРЕСА_2 ( пять тисяч) грн. моральної шкоди та 768 ( сімсот шістдесят вісім) грн. судового збору згідно квитанції № 1020320247 АТ "Комінвестбанк" від 03.01.2020 року.

В решті позовних вимог-відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його виготовлення в повному обсязі до Восьмого апеляційного адмінсуду через Закарпатський окружний адмінсуд.

СуддяЗ.Б.Плеханова

Повний текст рішення виготовлено та підписано 02 червня 2020 року.