Ухвала суду № 89560724, 29.05.2020, Голосіївський районний суд міста Києва

справа № 752/3424/14-ц

провадження №: 4-с/752/184/20

У Х В А Л А

Іменем України

29.05.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі:

головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.,

секретаря - Воробйова І.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві скаргу ОСОБА_1 на рішення приватного виконавця Шмідт Катерини Валеріївниу формі повідомлення від 29.04.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк», -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2020 ОСОБА_1 , в особі свого представника, звернувся до суду із скаргою, в якій просить визнати неправомірним та скасувати рішення приватного виконавця Шмідт К.В. від 29.04.2020 у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 757/3424/14-ц, виданого Голосіївським районним судом м. Києва 21.11.2014; зобов`язати приватного виконавця Шмідт К.В. прийняти до виконання виконавчий лист № 757/3424/14-ц, виданий Голосіївським районним судом м. Києва 21.11.2014, відкрити виконавче провадження та вчиняти усі необхідні дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.

Скарга обґрунтована тим, що заявником 28.04.2020 приватному виконавцеві Шмідт К.В. для примусового виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14.07.2014 у справі № 752/3424/14-ц був поданий виконавчий лист від 21.11.2014. У заяві про примусове виконання рішення зазначалось, що на момент звернення до приватного виконавця рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14.07.2014 не виконано. Разом з цим, 29.04.2020 приватним виконавцем Шмідт К.В. прийнято рішення у формі повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14.07.2014 у справі № 752/3424/14-ц на даний час є невиконаним, заявник з метою захисту своїх порушених прав та інтересів, змушений звернутися до суду із вказаною скаргою.

В судове засідання заявник та заінтересовані особи не з`явились, про місце і час судового розгляду були повідомлені належним чином, у зв`язку з чим суд вважає за можливе провести розгляд справи за їх відсутності.

29.05.2019, на адресу суду від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» Луньо І.В. надійшли пояснення, в яких Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» Луньо І.В. вказує, що 29.04.2020, приватним виконавцем позивачу повернуто виконавчий документ без прийняття до виконання, у зв`язку з тим, що ПАТ «Діамантбанк» перебуває в процесі ліквідації. Разом з цим, зазначає, що приватний виконавець діяв в межах Закону України «Про виконавче провадження», а задоволення вимог кредиторів банку має відбуватися у спосіб, передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Враховуючи наведені обставини, в задоволенні скарги просить відмовити.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення скарги по суті, вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14.07.2014 у справі № 752/3424/14-ц, позов ОСОБА_1 задоволено частково; зобов`язано Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» повернути ОСОБА_1 його трудову книжку та стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» на користь ОСОБА_1 12003654 (дванадцять мільйонів три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Рішення набрало законної сили 29.10.2014.

21.11.2014, на примусове виконання рішення суду у зазначеній справі заявнику був виданий виконавчий лист, який було подано до виконання.

27.11.2014, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчук Т.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 45639519.

Рішенням Правління Національного банку України від 24.04.2017 №264-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» до категорії неплатоспроможних». Відповідно до цього рішення виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.04.2017 № 1684 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Діамантбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

28.04.2017, з огляду на запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Діамантбанк» головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчук Т.В. на підставі пункту 11 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому провадженні № 45639519 винесено постанову про повернення виконавчого документу. Строк для повторного пред`явлення виконавчого листа для виконання визначено до 28.04.2020.

28.04.2020, заявник звернувся до приватного виконавця Шмідт Катерини Валеріївни із заявою про примусове виконання рішення, у якій просив прийняти до виконання та відкрити виконавче провадження з виконання виконавчого листа №757/3424/14-ц, виданого Голосіївським районним судом міста Києва 27.11.2014.

Заяву обґрунтовував тим, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14.07.2014 у справі № 752/3424/14-ц не виконано, а закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства.

В ході розгляду заяви заявника приватним виконавцем Шмідт К.В. встановлено, що згідно з інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ «Діамантбанк» знаходиться в стані припинення. За інформацією, розміщеною на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «Діамантбанк» знаходиться в переліку банків України щодо яких розпочато процедуру ліквідації.

Керуючись пунктом 4 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем надано заявнику повідомлення від 29.04.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Вирішуючи вимоги заявника суд бере до уваги наступне.

Спір у справі виник з приводу виконання судового рішення, яке підлягає виконанню на стадії ліквідації банку (боржника у виконавчому провадженні).

Судом встановлено, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 22.06.2017 № 394-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 червня 2017 року № 2663, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ДІАМАНТБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

16.05.2019, Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 1207 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «ДІАМАНТБАНК» строком на один рік з 24.06.2019 до 23.06.2020 включно, та продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «Діамантбанк».

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» станом на момент розгляду справи перебуває в стані припинення.

Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України, визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).

Конституційний Суд України, у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: « Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem », яка означає « У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.

При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку).

У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Із встановлених судом обставин справи слідує, що заявник у 2014 подавав до органу державної виконавчої служби виконавчий лист від 21.11.2014 для його виконання, про що 21.11.2014 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчук Т.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 45639519, а 28.04.2017 виконавчий документу постановою цього ж державного виконавця повернуто заявнику.

Судом не встановлено виконання чи часткове виконання виконавчого листа від 21.11.2014.

Наявна у матеріалах справи копія виконавчого листа не містить відміток про залишок нестягненої суми, що могло б свідчити про проведення стягнення у виконавчому провадженні № 45639519, як це передбачено п. 20 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (в редакції чинній станом на 28.04.2017).

Після повернення виконавчого листа заявнику він 20.07.2017 звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» із заявою про включення його вимог кредитора про стягнення на його користь з ПАТ «Діамантбанк» заборгованості за рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14.07.2014 у справі №752/3424/14-ц на суму 12 000 000 грн 00 коп.

Отримавши відмову уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» у включенні вимог заявника до реєстру акцептованих вимог кредиторів заявник оскаржив її до суду.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 06.03.2019, у справі № 758/8201/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зобов`язано ПАТ «Діамантбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» включити вимоги заявника про стягнення на його користь з ПАТ «Діамантбанк» заборгованості за рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14.07.2014 по справі №752/3424/14-ц на суму 12 000 000 грн 00 коп. до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк» як таких, що підлягають задоволенню у другу чергу, та подати в установленому законом порядку відповідні зміни до кредиторських вимог другої черги у Реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк».

Постановою Київського апеляційного суду від 19.09.2019 у справі № 758/8201/18 рішення Подільського районного суду міста Києва від 06.03.2019 залишено без змін.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 24.10.2019 у справі № 758/8201/18 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 06.03.2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19.09.2019 року у вказаній справі. На час розгляду цієї справи рішення Верховним судом у справі № 758/8201/18 не ухвалено.

Судом також встановлено, що не зважаючи на заявлення заявником його вимог до ПАТ «Діамантбанк» в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та набрання рішенням Подільського районного суду міста Києва від 06.03.2019 у справі № 758/8201/18 законної сили 19.09.2019, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14.07.2014 у справі №752/3424/14-ц є невиконаним.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14.07.2014 ухвалено до моменту відкликання 22.06.2017 банківської ліцензії та ліквідації боржника ПАТ «Діамантбанк».

Більш того, до моменту ліквідації боржника ПАТ «Діамантбанк» виконавчий лист знаходився на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у період з 27.11.2014 до 28.04.2017. Однак не зважаючи на такий значний проміжок часу виконавчий лист виконаний не був, навіть частково.

Згодом, після опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію ПАТ «Діамантанк» Рибалкін О.В. 20.07.2017 заявив свої вимоги до боржника відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з приводу чого у заявника та боржника в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію боржника виник спір.

19.09.2019 набрало законної сили рішення Подільського районного суду міста Києва від 06.03.2019 у справі № 758/8201/18 про зобов`язання включення вимоги заявника про стягнення на його користь з ПАТ «Діамантбанк» заборгованості за рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14.07.2014 по справі №752/3424/14-ц на суму 12000000 грн 00 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк». Проте, це також не призвело до виконання згаданого рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14.07.2014.

Суд акцентує увагу на тому, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14.07.2014 не виконується з 29.10.2014, що на момент розгляду цієї справи становить більш як 5 років і 6 місяців. Стосовно поведінки заявника судом не встановлено, що вона могла б призвести до невиконання згаданого рішення чи зволікань у його виконанні.

Відтак, слідує висновок, що компетентні органи влади не вжили необхідних заходів для виконання остаточного рішення суду і, відповідно, у цій конкретній справі у відношенні щодо заявника позбавили пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод його практичного змісту.

Завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення.

Наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.

Такий правовий висновок про застосування пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» зробив Верховний Суду у постанові від 06.11.2019 у справі № 761/14537/15-ц.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України, визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Враховуючи вищевикладене, наявні підстави для задоволення скарги, визнання неправомірним та скасування рішення приватного виконавця у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа, а також зобов`язання приватного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист, відкрити виконавче провадження та вчинити необхідні та передбачені законом виконавчі дій, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ :

Скаргу ОСОБА_1 на рішення приватного виконавця Шмідт Катерини Валеріївниу формі повідомлення від 29.04.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк», - задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати рішення приватного виконавця Шмідт Катерини Валеріївни від 29.04.2020 у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа №757/3424/14-ц, виданого Голосіївським районним судом міста Києва 21.11.2014.

Зобов`язати приватного виконавця Шмідт Катерину Валеріївну прийняти до виконання виконавчий лист №757/3424/14-ц, виданий Голосіївським районним судом міста Києва 21.11.2014, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Ю.Ю. Мазур