Рішення № 89556294, 28.05.2020, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2020

м.Харків

Справа № 639/3327/18

провадження 2/639/63/20

Жовтневий районний суд м.Харкова

у складі: головуючого - судді Єрмоленко В.Б.

за участю секретаря-Міжиріцької А.В.

учасники справи:

представник відповідача-Стрикаль М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 п ро стягнення заборгованості за кредитним договором , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне Акціонерне товариство комерційний банк (ПАТ КБ) «ПриватБанк» (далі Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 13.05.2013 р., у зв`язку з невиконанням з її сторони умов кредитного договору. Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в сумі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку , підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом с «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між позичальником та Банком договір про надання банківських послуг. В результаті невиконання умов кредитного договору з боку відповідача, станом на 23.05.2018 року існує заборгованість -34 253,17 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12735,91 грн., заборгованості за відсотками в сумі 5105,78 грн., заборгованості за пенею у розмірі 14 304,19 грн., штрафів в сумі 500 грн. (фіксована частина) та 1607,29 грн.(процентна складова). Посилаючись на вимоги ст.ст. 526, 530, 610, 617, 638, 642 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідачу зазначену заборгованість за договором, а такожпонесені ним судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1762 грн.

Позивач подав заяви про можливість розгляду справи за відсутності представника, позовні вимоги підтримує і просить їх задовольнити.

Відповідач, не погоджуючись із заявленими вимогами надала відзив на позовну заяву , в якому просила відмовити у задоволенні позову та застосувати до позовних вимог спеціальний строк позовної давності в один рік.Як вказує відповідач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині стягнення пені позивач пропустив строк позовної давності, оскільки він закінчився 12.04.2018 р. Крім того, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг » не містять підпису позичальника, тому не можна вважати їх частиною кредитного договору, укладеного між сторонами 18.02.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Банк не дотримався вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження саме тих умов, про які вважав узгодженими банк при наданні картки. Вважає також , що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів факта видачі ОСОБА_1 кредиту у розмірі 15000 грн. ( а.с. 85-88).

Окремо позивачем подана заява про застосування строку позовної давності, яка мотивована тим, що позивач звернувся до суду за захистом своїх нібито порушених прав в частині стягнення пені за прострочення кредиту вже після спливу передбаченого ст. 258 ЦК України строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині ( стягнення пені) ( а.с. 89-90).

У письмових поясненнях ОСОБА_1 звертає увагу на те, що матеріали справи не містять підтверджень підписання позивачем саме тих «Умов та правил надання банківських послуг», «Правил користування платежною карткою», «Тарифів Банку», які викладені на банківському сайті та приєднані до матеріалів справи, з нею не погоджувались умови оплати та розмір відсотків за користування кредитними коштами, порядок їх збільшення, види штрафних санкцій за порушення зобов`язань, в анкеті не встановлена сума кредитного ліміту, не вказано типу кредитної картки, що була отримана відповідачем.

Позивачем направлена відповідь на відзив, де містяться сттверджує, що підписавши заяву відповідач ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку та приєдналась до умов. Зміст кредитного договору зафіксовано в заяві, Умовах та Правилах та Тарифам, отже між Банком та позичальником укладено договір у письмовій формі та між сторонами здійсненні всі дії для придбання, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків, що за змістом ч.1 ст. 202 УК вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступає Заява, Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи, з якими ознайомлений позичальник, про що свідчить підпис у заяві.

Банк забезпечив можливість доступу позичальника до карткового рахунку різними можливими шляхами, зокрема за допомогою картки та фінансового телефону, на який приходить динамічний ( змінюваний) ОТП-пароль. Відповідно до виписки по рахунку відповідач активно використовувала кредитний рахунок, починаючи з 14.05.2013, а саме розраховувалась у торговельній мережі, знімала готівку у банкоматах, поповнювала кредитний рахунок. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки. Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця, отже строк перевипущеної картки становить 11.2020 р. Позивач вказує, що звернувся до суду з позовом 22.06.2018, отже до сплину строку позовної давності ( а.с. 107-121).

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 14.09.2018 р. відкрито спрощене позовне провадження ( а.с. 56-57).

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та перевіривши матеріали справи, оцінивши докази, надані сторонами в обґрунтування позову та його заперечень, дійшов наступних висновків.

13.05.2013 року міжПублічним Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 15 000,00 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.

У заяві зазначено, що ОСОБА_1 згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк надав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.

За доданим до позовної заяви розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 23.05.2018 року становить 34 253,17 грн. і складається із: заборгованості за тілом кредиту- 12735,91 грн., заборгованості за процентами за користування кредитними коштами- 5105,78 грн., заборгованості за нарахованою пенею- 14 304,19 грн., штрафу - 500 грн. (фіксована частина) та 1607,29 грн.(процентна складова).

При укладенні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України (договір приєднання), згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Застосування конструкції договору приєднання та його умови розроблює АТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Приписами частини першої статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У заяві позичальника від 13 травня 2013 року процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Заява не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13.05.2013, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться інші умови. Витяг не підписаний відповідачем та не зрозуміло, який тип картки з перелічених видано позивачу.В анкеті-заяві також не зазначено яку картку виявила бажання отримати ОСОБА_1 .

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Як вбачається з доданого до позову Витягу з Тарифів в ньому вказано, що з 01.09.2014 р. змінено процентну ставку по кредитним карткам «Універсальна», «Універсальна Голд», з 01.04. 2015 р. змінено тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна Голд»: розмір процентної ставки, пені тощо. Отже, при укладенні договору з ОСОБА_1 13.05.2013 р. діяла інша редакція Тарифів, тому наданий документ не може бути належним та достовірним доказом в розумінні ст.ст. 77, 79 ЦПК України.

Крім того, не може бути належним доказом роздруківка із сайту позивача, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року№ 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час укладання договоруI, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження№ 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 229/1953/16-ц (провадження № 61-32390св18), 21 серпня 2019 року у справі № 643/5386/17-ц (провадження № 61-2699св18), 16 серпня 2019 року у справі № 595/290/17-ц (провадження № 61-29972св18) тощо.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, відповідальність у вигляді неустойки (пені , штрафів) за порушення термінів виконання договірених зобов`язань, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, суд відмовляє у задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення з відповідача на користь банку нарахованих процентів в сумі 5105,78 грн., пені у розмірі 14 304,19 грн., штрафів- 500 грн. (фіксована частина) та 1607,29 грн.(процентна складова).

Як випливає з розрахунку ,з 02.04.2017 р. по 12.04.2017 р. ОСОБА_1 отримано (знято) кредитних коштів в сумі 14985,91 грн., повернуто 01.06.2017 р. 800 грн., 03.08.2017 р. -1450 грн.,залишок у розмірі 12735,01 грн. дотепер не внесено на рахунок позивача.

Зазначені докази спростовують доводи представника відповідача про те, що позивачем не доведено факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає обгрунтованими вимоги банку в частині виконання боржником обовэязку з повернення отриманої суми коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту, тому стягує з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 12735, 91 грн.

За правилами ст. ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача також підлягає стягненню на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у мінімально сплаченому розмірі-1762 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 81, 89, 133, 141, 264, 265 , 274 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 13.05.2013 р. в сумі 12 735 ( дванадцять тисяч сімсот тридцять п`ять) грн.91 коп.

В іншій частині в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» -відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцять днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Сторони:

Позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок НОМЕР_1 , МФО № 305299, м.Київ, вул. Грушевського, 1Д);

Відповідач - ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_2 , прож. АДРЕСА_1 ).

Повне судове рішення складено 01.06.2020.

СУДДЯ -