Рішення № 8955613, 12.02.2009, Апеляційний суд Житомирської області

Справа № 22ц/521 Головуючий в суді 1 -ї інстанції Васільєв Л.А.

Категорія 51 Доповідач Балашкевич С.В.

РІШЕННЯ

Іменем України

12 лютого 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області

в складі: головуючого - судді Балашкевича С.В. суддів: Рафальської І.М., Зарицької Г.В. при секретарі Сухоребрій Т.А. з участю сторін та прокурора

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 1 квітня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

У березні 2005 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом на обгрунтування якого зазначав, що рішенням Попільнянського районного суду від 13 липня 2004 року на його користь з відповідача було стягнуто 460, 96 грн. заробітної плати за суміщення посад у лютому-березні 1996 року, які не були виплачені йому при звільненні з роботи - 29 липня 1997 року. Посилаючись на зазначені обставини, просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29 липня 1997 року до 22 березня 2005 року в розмірі 61 597, 87 грн. та 2575 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 1 квітня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

13 матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 перебував з відповідачем у трудових відносинах і наказом № 23 від 30 липня 1997 року був звільнений з роботи з 29 липня 1997 року.

Встановлено, що ОСОБА_2 в день звільнення з роботи не працював.

Рішенням Попільнянського районного суду від 13 липня 2004 року на користь позивача було стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 460, 96 грн. за суміщення посад у лютому-березні 1996 року.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив із того, що в даному випадку відсутні підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП.

Проте з такими висновком суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до положень статей 116, 117 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи № 2-397 (том 1 а.с.2-3) та ухвали апеляційного суду Житомирської області від 13 грудня 2004 року у цій же справі ( том 2 а.с. 108-109), спір з приводу оплати праці за суміщення позивачем посад виник після звільнення його з роботи - 10 лютого 1999 року, коли ним було заявлено відповідний позов.

Фактичний розрахунок по заборгованій заробітній платі за суміщення посад з позивачем проведено згідно платіжного доручення № 50 від 18 лютого 2005 року (а.с.52).

Таким чином за період з 11 лютого 1999 року по 18 лютого 2005 року час затримки фактичного розрахунку складає 1509 днів (223 +248+251+251+251+252+33).

Визначений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8.02.1995 року № 100, середньоденний заробіток ОСОБА_2 складає: 11, 82 грн. ((460, 96 грн (заробітна плата за травень-червень 1997 року) : 39 (кількість відпрацьованих робочих днів у травні-червні 1997 року)).

Середній заробіток за період з 11 лютого 1999 року по 18 лютого 2005 року становить: 17 836, 38 грн. (11, 82 грн. х 1509 днів).

З матеріалів цивільної справи № 2-397/2004 року (том 2, а.с.54-56, 108-109) вбачається, що ОСОБА_2 заявив позовних вимог про проведення остаточного розрахунку на загальну суму 1413, 27 грн., зокрема про стягнення 952, 31 грн. заробітної плати за чергування в січні-лютому 1995 року та 460, 96

грн. за суміщення посад у лютому-березні 1996 року, які задоволені частково: стягнуто 49, 83 грн. заробітної плати за чергування та 460, 96 грн. за суміщення посад у лютому-березні 1996 року. Частка задоволених позовних вимог від заявлених складає 36, 14% ((510, 79 грн. х 100%) : 1413, 27грн.)

Виходячи з вимог частини 2 статті 117 КЗпП та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в пункті 20 постанови від 23 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», колегія суддів дійшла висновку, що на користь позивача підлягає стягненню відшкодування середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні (з урахуванням частки задоволених позовних вимог у справі № 2-397/2004 року) в сумі 6 446, 06 грн. ((17 836, 38 грн. х 36, 14%) : 100%).

Присуджена до стягнення сума середнього заробітку є разовою виплатою

- санкцією за несвоєчасний розрахунок, а тому не може бути об'єктом корегування на величину підвищення посадового окладу в період затримки розрахунку.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд виходив з того, що ця вимога позивачем не доведена, проте не врахував той факт, що Кодекс законів про працю України доповнений ст. 237-1 тільки 24 грудня 1999 року, а період з якого позивач просив стягнути моральну шкоду, починається з 30 липня 1997 року, а тому колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги за безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 1 квітня 2008 року скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції на користь ОСОБА_2 446, 06 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Стягнути з Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції на користь держави 64, 46 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на розрахунковий рахунок № 31210259701002 отримувач - УДК у м. Житомирі, банк отримувача

- ГУДКУ у Житомирській області, код 22062319 МФО 811039.

В позовній вимозі ОСОБА_2 до Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції про стягнення моральної шкоди відмовити за безпідставністю.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до

Верховного Суду України протягом двох місяців.