Рішення № 89542459, 29.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2020 року м. Київ № 640/9915/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980) (надалі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у м. Києві «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 від 08.02.2019 № 1563.

В якості підстав позову позивач зазначила, що відповідачем прийнято протиправний, необґрунтований та безпідставний наказ про призначення проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження

Відповідач у відзиві просив суд у задоволенні позову відмовити, вказав, що ГУ ДФС у м. Києві отримано інформацію про порушення фізичною особою платником податків ОСОБА_1 податкового, валютного чи іншого законодавства, а саме щодо отримання доходів без сплати податків та зборів за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, а саме невідповідність реалізованих та придбаних товарів. З огляду на зазначене, Управлінням спеціального аудиту Департаменту аудиту ГУ ДФС у м. Києві складено доповідну записку, на підставі якої прийнято оскаржуваний наказ від 09.02.2019 № 1563 у відповідності до вимог пп. 78.1.1 п.78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Позивачем надано відповідь на відзив, у якій зазначено, що відповідачем при направленні запиту контролюючим органом не визначено виявлено недостовірні данні, що містяться у податкових деклараціях та не зазначено відповідні декларації, що підлягали дослідженню, при цьому, зазначено лише про можливість порушення позивачем податкового законодавства. Окрім того зазначено, що доповідна записка, що стала підставою для прийняття оскаржуваного наказу не є нормативною підставою для проведення документальної позапланової перевірки та не містить відомостей про порушення позивачем податкового законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 04.05.2000, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 718621.

На адресу позивача надійшов лист-запит ГУ ДФС у м. Києві від 17.10.2018 № 61857/С/26-15-42-05-27 про отримання інформації та документального підтвердження (засвідчених підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою) щодо можливого порушення податкового законодавства, а саме невідповідності реалізованих та придбаних товарів (накладних/отриманих послуг), з метою перевірки правильності відображення платником податків ОСОБА_1 в податкових деклараціях платника з 01.01.2016 по 31.09.2018 фінансових показників та на підставі п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20, пп. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України. Також цим запитом контролюючий орган попередив платника податків, що ненадання зазначених пояснень та документального підтвердження є підставою для проведення позапланової виїзної документальної перевірки відповідно до вимог ст.78 ПК України.

Листом від 29.10.2018 ОСОБА_1 повідомила ГУ ДФС у м. Києві, що 29.02.2019 заступником начальника 5-го слідчого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві Бовкуном В.А. в межах здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32018100050000051 від 02.07.2018, на підставі ухвали слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_2 від 21.08.2018 було проведено обшук за місцем фактичного здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 . Позивач зазначила, що під час проведеного обшуку органом досудового розслідування було, крім іншого, вилучено всю фінансово-господарську, бухгалтерську і податкову документацію ФОП ОСОБА_1 . Таким чином, позивач повідомила, що можливість надати запитувані у листі відомості та документи відсутня.

06.02.2019 начальником управління контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб С. Чубка за погодженням заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві В. Варгіч складено доповідну записку № 798/26-15-42-05-29 на ім`я в.о. начальника ГУ ДФС у м. Києві стосовно отримання інформації, що свідчить про порушення ОСОБА_1 податкового, валютного чи іншого законодавства, а саме доходів без сплати податків та зборів за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, та з проханням провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання податкового, валютного чи іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, тривалістю 5 робочих днів з 19.02.2019 по 25.02.2019, у відповідності до вимог пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України.

08.02.2019 ГУ ДФС у м. Києві прийнято наказ № 1563 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з 19.02.2019 тривалістю 5 днів по дату завершення перевірки з метою перевірки дотримання вимог податкового, валютного чи іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017. Підстава: записка управління контрольно-перевірочних робіт фізичних осіб від 06.02.2019 № 798/26-15-42-05-29.

Відповідачем складено повідомлення про проведення позапланової документальної перевірки від 11.02.2019 № 13268/С/26-15-42-05-28, що направлено за адресою позивача (ідентифікаційний номер рекомендованого повідомлення поштового відправлення - 0101121692210).

Отримавши оскаржуваний наказ від 08.02.2019, позивач направила заяву-повідомлення про втрату документації на адресу ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, пов`язаної з підприємницькою діяльністю (отримано 14.02.2019). Позивач повідомила, що виявила втрату переважної більшості документів щодо господарської діяльності 2015, 2016, 2017 та 2018 років через низку обставин.

Окрім того, позивачем направлено листа від 15.02.2019, що отриманий відповідачем 15.02.2019, у якому зазначено, що позивачем у відповідь на запит від 17.10.2018 № 61857/С/26-15-42-05-27 надані письмові пояснення та їх документальні підтвердження, водночас, у запиті не було зазначено порушення ОСОБА_1 законодавства, як того вимагає закон. З огляду на зазначене, позивач вказала, що підстави для здійснення документальної перевірки, описані в п. 78.1.1 ПК України відсутні. Позивач також просила відтермінувати перевірку до дати відновлення документів в межах визначених законодавством строків.

18.02.2019 начальником управління контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб С. Чубка за погодженням заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві В. Варгіч складено доповідну записку № 11134/26-15-42-05-29 на ім`я в.о. начальника ГУ ДФС у м. Києві стосовно перенесення термінів проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1

20.02.2019 ГУ ДФС у м. Києві прийнято наказ № 2265 про перенесення терміну перевірки ОСОБА_1 до дати відновлення та надання документів у межах термінів, визначених п. 44.5 ст. 44 ПК України (90 днів).

Листом від 15.05.2019 № 60797/С/26-15-42-05-28 ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача про необхідність 17.05.2019 надати усі наявні документи щодо отримання доходів, сплачених податків за період, що підлягав перевірці.

Позивач у листі від 20.05.2019 до ГУ ДФС у м. Києві повторно зазначила, що у запиті та наказі про перевірку не було зазначено конкретні питання, необхідність перевірки яких стала підставою для призначення перевірки та повідомила, що необхідні для перевірки документи було вилучено в результаті обшуку.

Листом від 24.05.2019 № 64272/С/26-15-42-05-28 ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача, що граничний термін щодо забезпечення відновлення та надання контролюючому органу документів сплинув 17.05.2019, а 5 СВРКП СУФР ГУ ДФС у м. Києві були надані матеріали кримінального провадження № 3201810050000051 разом з вилученими документами для проведення документальної позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 .

У відповідь на лист від 24.05.2019 № 64272/С/26-15-42-05-28 позивач у листі від 27.05.2019 зазначила, що оскільки вилучені документи і комп`ютери повернуто ОСОБА_1 не було, позивач позбавлена можливості відновити документи у повному обсязі, що унеможливлює реалізацію права на надання необхідних документів і пояснень при проведенні перевірки. Позивач повторно відмітила, що на запит контролюючого органу надано письмову відповідь, при цьому, у запиті та наказі про проведення перевірки не було зазначено конкретних обставин порушення податкового законодавства.

З метою захисту своїх прав позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У відповідності до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент прийняття запиту та оскаржуваного наказу) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

У той же час, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначено підстави для здійснення документальної позапланової перевірки, зокрема отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Тобто, наявність податкової інформації про порушення платником податків податкового законодавства є підставою для призначення податкової перевірки, якщо платник податків не спростує виявлені порушення шляхом надання відповіді на письмовий запит контролюючого органу.

З аналізу вище викладеного вбачається, що виявлені податковим органом факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями платником податків та документальними підтвердженнями на письмовий запит контролюючого органу.

Отже, лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних, може бути належною підставою для прийняття керівником податкового органу наказу про проведення перевірки.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 807/1349/13-а (адміністративне провадження №К/9901/3891/18).

Правовідносини з приводу підстав та організації направлення запиту контролюючим органом і надання на нього відповіді платником податків регулюються пунктом 73.3 статті 73 ПК України.

Так, відповідно до пункту 73.3 статті 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених статтею 39 цього Кодексу;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 73.3 статті 73 ПК України, у разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Таким чином, як запит про надання інформації, так і наказ про проведення позапланової документальної податкової перевірки відповідають ознакам індивідуального акту, що є предметом оцінки суду при вирішенні публічно-правового спору.

Правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому він адресований.

Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи лист-запит ГУ ДФС у м. Києві від 17.10.2018 3 61857/С/26-15-42-05-27 «Про отримання інформації та документального підтвердження» суд відмічає, що останній відправлено відповідачем відповідно до п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20, пп. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України «у зв`язку з отриманням інформації, щодо можливого порушення податкового законодавства, контроль за дотримання якого покладено на контролюючі органи, а саме не відповідність реалізованих та придбаних товарів (накладних/отриманих послуг), з метою перевірки правильності відображення платником податків ОСОБА_1 в податкових деклараціях платника з 01.01.2016 по 31.09.2018 фінансових показників».

При цьому жодних відомостей щодо отриманої контролюючим органом інформації про можливе порушення законодавства ФОП ОСОБА_1 відповідачем не зазначено та надано не було.

З системного аналізу п. 73.3 ст. 73 та п.п.78.1.1 п. 78.1. ст. 78 ПК України вбачається, що письмовий запит контролюючого органу обов`язково має містити зазначення інформації про порушення платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

При цьому, суд наголошує, що зазначення таких порушень не може обмежуватись лише посиланням на норму податкового законодавства, зокрема, пп. 20.1.2. п. 20.1 ст. 20 та п. 73.3. ст. 73 ПК України, оскільки запит має містити конкретні підстави, тобто, чітко окреслені обставини, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. У разі відсутності відповідних підстав, платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження, оскільки не повідомлений про предмет та характер виявлених порушень, що, в свою чергу, у будь-якому разі призводить до прийняття наказу про проведення позапланової перевірки.

Аналогічний висновок щодо зазначення підстав направлення запиту на отримання інформації висловлено у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 820/768/18 (адміністративне провадження № К/9901/57407/18) та від 19.03.2019 у справі № 803/1542/16 (адміністративне провадження № К/9901/35538/18).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що запит ГУ ДФС у м. Києві від 17.10.2018 3 61857/С/26-15-42-05-27 «Про отримання інформації та документального підтвердження» не містив конкретних обґрунтувань в аспекті отриманої інформації щодо порушення позивачем податкового законодавства, що вказує на порушення відповідачем вимог п. 73.3. ПК України та невідповідність вимогам п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 КАС України.

У відповідності п. 73.3 ст. 73 ПК України, у разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Згідно з п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, якщо отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Як вбачається з тексту наказу ГУ ДФС у м. Києві № 1563 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 , останній прийнято на підставі пп. 78.1.1 п.78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 ПК України, ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» податкові органи мають право, зокрема, проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки. Документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

У зазначеному наказі вказано: «Перевірку провести з метою дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017. Підстава: доповідна записка управління контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб від 06.02.2019 № 798/26-15-42-05-29».

З доповідної записки управління контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб від 06.02.2019 № 798/26-15-42-05-29 не вбачається жодних конкретних відомостей щодо обставин можливого порушення позивачем податкового законодавства, а також інформації щодо ненадання платником податків витребуваних запитом на отримання інформації документів.

Таким чином, аналізуючи оскаржуваний наказ та доповідну записку № 798/26-15-42-05-29 на предмет наявності підстав та обґрунтованості їх прийняття, суд відмічає, що підставою для прийняття наказу про проведення перевірки є виявлені факти які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, якщо наданими поясненнями та документальними підтвердженнями не усунуто сумніви контролюючого органу. Водночас, відсутність таких відомостей вказує на протиправність прийняття контролюючим органом відповідних рішень.

Зазначена позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 07.02.2019 у справі № 813/2716/17.

Враховуючи викладене, відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку наявність обставин реального або можливого порушення платником податків податкового законодавства, що підтверджуються належними доказами, які доведені до відома такого платника, та що вказувало б на наявність підстав для податкового органу для складення відповідного запиту на отримання інформації та, як наслідок, прийняття наказу про проведення позапланової перевірки.

Разом з тим, в межах розгляду даної адміністративної справи відповідач покладений на нього приписами ст. 77 КАС України обов`язок щодо доказування правомірності своїх рішень не виконав та не надав суду жодних доказів на обґрунтування законності прийнятого наказу.

Отже, оцінюючи вищевикладені обставини в сукупності, суд приходить до висновку, що наказ Головного управління ДФС у м. Києві «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 від 08.02.2019 № 1563 є протиправним та підлягає скасуванню.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, оскільки контролюючим органом не надано жодних доказів в підтвердження порушення позивачем податкового законодавства, а саме невідповідності реалізованих та придбаних товарів (накладних/отриманих послуг), при прийнятті запитів та оскаржуваного наказу у відповідності вимогам п. 73.3 ст. 73 та п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України. Оскілки відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних повідомлень-рішень, суд вважає, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовільнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у м. Києві «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 від 08.02.2019 № 1563.

3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, ідентифікаційний код 39439980) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати у сумі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко