Рішення № 89542291, 01.06.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2020 року Чернігів Справа № 620/1221/20

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1624 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А 1624, в якому просить визнати протиправною відмову відповідача щодо ненадання позивачу відпустки для догляду за дитиною - дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку;

- зобов`язати відповідача надати позивачу відпустку для догляду за дитиною - дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку.

В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що перешкоди для надання ОСОБА_1 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у вигляді дії особливого періоду, на його думку, відсутні, а отже і відмова військової частини А 1624 щодо ненадання молодшому сержанту ОСОБА_1 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є протиправною.

Ухвалою судді від 13.04.2020 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також встановлено відповідачу 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.

Відповідачем, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, в якому останній у задоволенні позовних вимог просить відмовити, зазначаючи, що законодавство з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства поширюються на чоловіків лише за наявності обов`язкової умови, визначеної спеціальним нормативно-правовим актом, а саме, якщо відсутнє материнське піклування про дітей. Крім того, законодавство визначає випадки відсутності материнського піклування, а саме у разі смерті матері, позбавлення її батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров`я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей, тощо. Водночас, позивачем не надано жодних доказів відсутності материнського піклування про дитину.

Позивач подано відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з запереченнями військової частини А1624 щодо позову, які викладені у відзиві, оскільки висновок відповідача є передчасним та таким, що зроблений з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права. Вважає, що його право як батька та військовослужбовця на соціальну відпустку по догляду за його дитиною, донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею трирічного віку, не може бути звужено (відмовлено) будь-яким чином.

Крім того, позивачу, як чоловіку, не може бути здійснюватися перепони (обмеження) відповідачем, за ознакою статі, в частині відмови надати соціальну відпустку по догляду за його дитиною.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

З 13.11.2017 молодший сержант ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом на посаді слюсаря-монтажника відділення технічного обслуговування автомобільної техніки ремонтного взводу, що підтверджується копіями військового квитка серія НОМЕР_1 від 13.03.2017 та контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України від 13.11.2017.

31.12.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 31.12.2019, яке додане до адміністративного позову. В родині ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 донька ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини серія НОМЕР_3 від 31.12.2019.

16.03.2020 ОСОБА_1 звернувся з письмовим рапортом вх.№970 від 16.03.2020 до командування військової частини А1624 щодо надання йому соціальної відпустки по догляду за дитиною: донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягненню нею трирічного віку, що підтверджується копією зазначеного рапорту. При цьому, до рапорту ОСОБА_1 вих.№970 від 16.03.2020 були додані копія свідоцтва про народження дитини НОМЕР_3 від 31.12.2019 та довідка з місця роботи дружини ОСОБА_6 №13-03/2020-12 від 13.03.2020.

Згідно зазначеної довідки №13-03/2020-12 від 13.03.2020 ОСОБА_6 дійсно працює в ТОВ «ПОСТ ФІНАНС» на посаді директора філії №11 з 08.07.2015 та по теперішній час. З 26.12.2019 по 15.03.2020 надана відпустка в зв`язку з вагітністю та пологами. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надавалась.

17.03.2020 Військової частиною А1624 було відмовлено ОСОБА_1 в наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з посиланням на норми ч.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що підтверджується копією рапорту ОСОБА_7 від 16.03.2020 (з відповіддю відповідача на рапорт зі зворотної сторони), який доданий до адміністративного позову.

Відмова позивачу в наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку мотивована тим, що надання військовослужбовцям-чоловікам такої відпустки в особливий період не передбачено.

Позивач, не погоджуючись з відмовою в задоволенні рапорту про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зважає на наступне.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2011-XII).

За визначенням ст.1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст.1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Пунктом 8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

За змістом ст.4 Закону України «Про відпустки» однією із соціальних відпусток є відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків.

В свою чергу, згідно вимог ч.3 пп.3 п.252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»».

Тобто, надання військовослужбовцям відпусток здійснюється виключно в порядку, встановленому спеціальним законодавством, а саме Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, згідно норм частини 19 статті 10-1 цього Закону, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Таким чином, з настанням особливого періоду, законом було визначено та обмежено види відпусток, які можуть надаватись військовослужбовцям в особливий період. Тим самим законодавець чітко зазначив, що в особливий період та/або під час дії воєнного стану військовослужбовці чоловіки права на отримання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не мають.

Таким чином, посилання позивача на Закон України «Про відпустки» та інші нормативні документи є недоцільним у зв`язку з тим, що пріоритетними є норми спеціального законодавства.

Суд вважає, що законодавство з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства поширюються на чоловіків лише за наявності обов`язкової умови, визначеної спеціальним нормативно-правовим актом, а саме, якщо відсутнє материнське піклування про дітей. Крім того, законодавство визначає випадки відсутності материнського піклування, а саме у разі смерті матері, позбавлення її батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров`я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей.

В даному випадку, позивачем не надано суду жодних доказів відсутності материнського піклування про дитину.

Суд зазначає, що згідно ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Тобто, держава має право втручатися у приватне та сімейне життя в разі дотримання умов, викладених у частині 2 статті 8 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.03.2012 по справі «Konstantin Markin v. Russia» (заява №30078/06), Європейський суд з прав людини вказував, що держава може встановлювати певні обмеження прав військовослужбовців, якщо існує реальна загроза боєздатності збройних сил, оскільки належне функціонування армії навряд чи можливо уявити без правових норм, покликаних попереджати її підрив військовослужбовцями. Суд, однак, уточнив, що національні органи влади не можуть посилатися на такі норми для позбавлення сенсу здійснення окремими членами збройних сил свого права на повагу їхнього сімейного або особистого життя, яке може бути застосовано до військовослужбовців в такій же мірі, як і до інших осіб, які перебувають під юрисдикцією держави.

Європейський Суд вважає, що потрібні дуже вагомі причини для обгрунтування відмінності в зверненні між військовослужбовцями-чоловіками і військовослужбовцями- жінками в цій особливо важливій сфері сімейного життя, що стосується відносин батьків зі своїми новонародженими дітьми.

Враховуючи наведене, суд вважає достатньою правовою підставою наявність дії особливого періоду та проведення АТО на території Донецької та Луганської областей для введення обмежень, пов`язаних з наданням соціальних відпусток військовослужбовцям-чоловікам на час дії особливого періоду та проведення АТО, оскільки вказані заходи безпосередньо впливають на інтереси національної та громадської безпеки.

Крім того, можливість надання позивачу відпустки по догляду за дитиною в контексті даних правовідносин, з метою не допущення різного ставлення та дискримінації інших військовослужбовців, означатиме можливість надання їм відпусток, щодо яких, нормами частини 19 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», встановлено обмеження.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини А 1624 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до Військової частини А 1624 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_4 ).

Відповідач - Військова частина А 1624 (вул. Шевченка, 105, м.Чернігів, Чернігівська область, 14030, код ЄДРПОУ 26615791).

Повне рішення суду складено 01.06.2020.

Суддя Л.О. Житняк