Рішення № 89541698, 01.06.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2020 р. № 645/401/20

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Немишлянського районного відділу у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом про зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30.01.2020 року було передано дану адміністративну справу до Харківського окружного адміністративного суду для розгляду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року було прийнято справу до розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмова у вилученні з Єдиного демографічного реєстру запису про позивача порушує її права, а всі електронні підписи, згоди, відбитки пальців та біометричні дані, обробка персональних даних підлягають відкликанню через релігійні переконання та небажання позивача ототожнення своїх даних з цифровим замінником.

По справі було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 257 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, та отримана ним.

Відповідач надав відзив на позов, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що жодних прав позивача порушено не було.

Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного .

Позивач звернулась до відповідача з приводу оформлення паспорту громадянина України у формі ID - картки та паспорту громадянина України для виїзду за кордон, що містять безконтактний електронний носій, надала згоду на отримання відцифрованих відбитків пальців рук та внесення їх до безконтактного електронного носія.

За результатами зазначеного позивачеві було оформлено та видано паспорт громадянина України у формі ID - картки та паспорт громадянина України для виїзду за кордон, внесено відповідні відомості до Єдиного державного демографічного реєстру дані про реєстрацію місця проживання, а належний їй паспорт у формі книжечки - знищено.

Позивач звернулась до відповідача з заявами про переоформлення вказаних паспортів за фактом їх некоректного заповнення.

У відповідь отримала листи від 27.08.2019 року про відсутність підстав для вчинення означених дій.

Через свої релігійні переконання позивач звернулась до суду та просила про вилучення її даних з Єдиного державного демографічного реєстру за УНЗР 1964052402221, видалення електронних підписів та згод на обробку персональних даних, наданих нею при оформленні паспортів, що містять безконтактний електронний носій.

По суті позову суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 23.04.1991 року № 987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (надалі - Закон № 987-XII), кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №987-XII, громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 2, 10 ст. 5 Закону № 987-XII, церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 92 Конституції України, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Відповідно до ст. 5 Закону України від 18.01.2001 року № 2235-III "Про громадянство України" (надалі - Закон № 2235-III), документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Згідно з ст. 5 Закону № 2235-III, постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Водночас, Законом України від 20.11.2012 року № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (надалі - Закон № 5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Статтею 4 Закону № 5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст.10 Закону № 5492-VI визначено, що внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

Згідно ч.3 ст.10 Закону № 5492-VI для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку.

Частинами 5 та 6 ст.10 Закону № 5492-VI визначено, що у внесенні інформації до Реєстру може бути відмовлено, якщо:1) внесення інформації не передбачено цим Законом;2) у заявника відсутні необхідні документи, що підтверджують інформацію, яка вноситься до Реєстру; 3) під час перевірки інформації виявлено її недостовірність;4) заявник згідно із законом не має права вимагати внесення відповідної інформації. Відмова заявнику у внесенні інформації до Реєстру, у тому числі у виправленні, поновленні та анулюванні внесеної інформації, може бути оскаржена в порядку, встановленому законом.

Згідно з ст. 13 Закону № 5492-VI, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Зокрема, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон містять безконтактний електронний носій. Особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб`єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону № 5492-VI, оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 р. № 784 затверджено Порядок

ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації (надалі - Порядок).

Метою ведення Реєстру є ідентифікація особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення документів, а також у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, ведення обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування особи ( п.3 Порядку).

Внесення до Реєстру інформації про особу та видані їй документи здійснюється уповноваженими суб`єктами у разі: оформлення документів, якщо на цей час зазначена інформація не внесена до Реєстру або змінилася; реєстрації місця проживання чи місця перебування; реєстрації актів цивільного стану; за бажанням особи, якщо інформація про неї не внесена до Реєстру ( п.8 Порядку).

Пунктами 9, 10, 11 Порядку встановлено, що у разі коли інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Заявник для внесення інформації до Реєстру за власним бажанням звертається до територіального органу/територіального підрозділу розпорядника Реєстру за зареєстрованим місцем проживання. Інформація про особу, зміни і доповнення вносяться до Реєстру в хронологічному порядку окремими записами за унікальним номером запису в Реєстрі. У внесенні інформації до Реєстру може бути відмовлено у випадках, визначених Законом. Відмова у внесенні інформації до Реєстру, в тому числі у виправленні, поновленні та анулюванні внесеної інформації, може бути оскаржена в порядку, встановленому законом.

Постановою КМ України від 7 травня 2014 р. № 152 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Пунктом 6 вказаного порядку встановлено, що обмін паспорта для виїзду за кордон здійснюється у разі:1) зміни інформації, внесеної до паспорта для виїзду за кордон;2) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта для виїзду за кордон; 3) закінчення строку дії паспорта для виїзду за кордон;4) непридатності паспорта для виїзду за кордон для подальшого використання.

Постановою КМ України від 25 березня 2015 р. № 302 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 6 вказаного порядку встановлено, що обмін паспорта здійснюється у разі:1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання; 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).

Закон України "Про захист персональних даних" регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. Знеособлення персональних даних - вилучення відомостей, які дають змогу прямо чи опосередковано ідентифікувати особу. Обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем. Персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст.2 Закону).

Частиною 6 ст.6 Закону визначено, що не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до ч.1 та п.5,11 ч.2 ст.8 Закону, особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними. Суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; відкликати згоду на обробку персональних даних.

Згідно ст.15 Закону, персональні дані видаляються або знищуються в порядку, встановленому відповідно до вимог закону. Персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі:1) закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб`єкта персональних даних на обробку цих даних або законом; 2) припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом;3) видання відповідного припису Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого;4) набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних.

Статтею 22 Закону унормовано, що контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних у межах повноважень, передбачених законом, здійснюють такі органи: 1) Уповноважений; 2) суди.

Пунктом 5 ч.1 ст.23 Закону встановлено, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у сфері захисту персональних даних має такі повноваження у сфері захисту персональних даних: за підсумками перевірки, розгляду звернення видавати обов`язкові для виконання вимоги (приписи) про запобігання або усунення порушень законодавства про захист персональних даних, у тому числі щодо зміни, видалення або знищення персональних даних, забезпечення доступу до них, надання чи заборони їх надання третій особі, зупинення або припинення обробки персональних даних.

Розглядаючи вказану справу, суд вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню та у своїх висновках виходить з наступного.

Щодо вимог про видалення з Єдиного демографічного реєстру запису про позивача.

Так, позивач не зверталась до відповідача з цього приводу, а відповідач не відмовляв у зазначеному. Листи відповідача, з якими позивач пов`язувала порушення своїх прав, стосуються відмови в обміні паспорту громадянина України у формі ID - картки та паспорту громадянина України для виїзду за кордон, які містять безконтактний електронний носій та позивач вказану відмову в рамках даної справи не оскаржувала.

У свою чергу, в силу вищеперелічених норм ч.3, 5,6 ст.10 Закону № 5492-VI з оформленням позивачем відповідних документів вносяться відповідні дані до Реєстру, а за фактом самостійного звернення позивача за зазначеним, видалення таких даних з Реєстру при одночасному існуванні та чинності паспорту громадянина України у формі ID - картки та паспорту громадянина України для виїзду за кордон, які містять безконтактний електронний носій є неможливим.

Позивач посилалась на рішення Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 (№806/3265/17), однак, справа № 645/401/20 не є типовою, оскільки спір, що розглядається є зовсім іншим, ніж той, з приводу якого розглянуто зразкову справу.

Щодо видалення або знищення персональних даних.

Здійснення вказаних дій у спірних правовідносинах можливе виключно у разі наявності видання відповідного припису Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого або набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних.

Позивач з зазначеного питання до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері захисту персональних даних не зверталась.

Водночас, суд також не вбачає підстав для зазначеного, оскільки позивач надала згоду відповідачу на обробку її персональних даних, що не заперечувалось сторонами, та не заявляла відповідачеві про відкликання такої згоди як у процедурі оформлення паспорту громадянина України у формі ID - картки та паспорту громадянина України для виїзду за кордон, які містять безконтактний електронний носій так і за час перебування справи у суді, доказів протилежного суду не надано.

Тобто, права позивача відповідачем, у правовідносинах, з приводу яких подано позов, жодним чином не порушені, доказів протилежного суду не надано.

Суд вказує, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16, від 2 серпня 2019 року у справі №0240/3532/18-а , від14 травня 2020 року у справі №359/8846/16-а, яку було враховано Харківським окружним адміністративним судом при розгляді справи № 645/401/20 на виконання положень ч.5 ст. 142 КАС України.

Підсумовуючи наведене, у задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 255, 257, 295, 297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Немишлянського районного відділу у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 01 червня 2020 року.

Суддя Заічко О.В.