Рішення № 89539399, 28.05.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2020 р. Справа № 120/892/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Лабуткіної К.І.,

представника позивача Кравчука М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до комунального некомерційного підприємства "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" Вінницької районної ради

про оскарження дій (бездіяльності) розпорядника публічної інформації в частині доступу до публічної інформації,

ВСТАНОВИВ:

28.02.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" Вінницької районної ради (далі - КНП "Вінницька ЦРКЛ" про визнання протиправною відмови у наданні інформації на запит позивача від 20.08.2019 (вх. № 22) та зобов`язання відповідача повторно розглянути такий запит.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 20.08.2019 позивач звернувся до відповідача з запитом про надання інформації. 29.08.2019 відповідач надав відповідь на цей запит, яка, на думку позивача, надана не по суті запиту та без належно оформленої відмови у задоволенні запиту. Відтак за захистом свого права на публічну інформацію позивач звертається до суду.

Ухвалою суду від 04.03.2020 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

02.04.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначається, що 29.08.2019 за вих. № 1054 на адресу позивача надіслано вичерпну відповідь на його запит про надання інформації від 20.08.2019. А оскільки в позовній заяві позивач не надає обґрунтованих доказів порушення відповідачем чинного законодавства України, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 06.04.2020 задоволено клопотання відповідача про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом сторін). При цьому суд дійшов висновку, що для з`ясування істотних обставин справи необхідно провести судове засідання. Відтак справу призначено до судового розгляду на 06.05.2020. Окрім того, суд вирішив витребувати у відповідача належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують факт придбання шлагбауму, з приводу якого позивач подав запит на інформацію, не за бюджетні кошти КНП "Вінницька ЦРКЛ", як це зазначено у відповіді на запит, зокрема документи, пов`язані з витратами комунального підприємства на закупівлю вказаного шлагбауму та обладнання, необхідного для його встановлення, експлуатації та використання.

За клопотанням сторін та враховуючи епідемічну ситуацію в Україні, що склалась внаслідок поширення коронавірусної інфекції COVID-19, ухвалою суду від 06.05.2020 розгляд справи відкладено на 28.05.2020. Цією ж ухвалою у відповідача повторно витребувано вищезазначені письмові докази.

25.05.2020 на виконання вимог суду від відповідача надійшли наступні документи: договір № 281118 від 11.12.2018 про надання послуг (виконання робіт) щодо встановлення автоматичного шлагбаума на території КНП "Вінницька ЦРКЛ" за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 92; акт виконаних робіт № 3566 від 17.12.2018; платіжне доручення № 749 від 18.12.2018; довідка за підписом головного бухгалтера КНП "Вінницька ЦРКЛ" про зарахування шлагбаума на балансовий рахунок підприємства.

В судовому представник позивача, адвокат Кравчук М.О., повністю підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві.

Відповідач участі свого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи суд повідомив як безпосередньо комунальне підприємство, так і його представника - адвоката Кордонського О.В., який від імені відповідача подавав відзив на позовну заяву та заявляв клопотання. Документами, що підтверджують факт належного повідомлення відповідача про судове засідання є телефонограма від 07.05.2020, довідка секретаря судового засідання від 07.05.2020 про направлення ухвали суду від 06.05.2020 на електронну адресу представника відповідача та розписка КНП "Вінницька ЦРКЛ" від 07.05.2020 про отримання копії ухвали суду від 06.05.2020.

Частиною першою статті 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, в силу приписів пунктів 1, 2 частини третьої статті 205 КАС України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, належним чином повідомленого про судове засідання, у разі його неявки (неявки його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, а також у разі його повторної неявки в судове засідання, незалежно від причин.

Відтак, оскільки відповідач повторно на виклик суду не з`явився та при цьому не повідомив суд про причини неявки свого представника в судове засідання, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив, що 20.08.2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до КНП "Вінницька ЦРКЛ" із запитом (вх. № 22), в якому просив:

1) надати інформацію, які суми бюджетних коштів було витрачено для закупівлі шлагбауму та необхідного для встановлення і експлуатації та користування цим шлагбаумом обладнання (ключі доступу і т.д.) КНП "Вінницька ЦРКЛ" (вказати, яке саме обладнання з зазначенням повного найменування цього обладнання та вказати в якому році);

2) надати інформацію, де вказати хто з посадових (службових) осіб КНП "Вінницька ЦРКЛ" приймав рішення про придбавання цього шлагбауму та вищезазначеного обладнання, із зазначенням повної назви займаної посади та ГІІБ та надати інформацію, де вказати на підставі яких нормативно-правових актів і (або) інших документів (рішень, наказів і т.д.) посадовими (службовими) особами КНП "Вінницька ЦРКЛ" прийнято рішення про придбавання цього шлагбауму та вищезазначеного обладнання, та надати їх копії;

3) надати у встановлений законодавством термін відповідь на запит, запитувану інформацію та копії запитуваних документів на адресу: АДРЕСА_2 та шляхом надсилання на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1

29.08.2019 за вих. № 1054 на адресу позивача відповідач надіслав відповідь на запити від 20.08.2019 (вх. № 22), від 22.08.2019 (вх. № 24) від 27.08.2019 ( вх. № 25), від 29.08.2019 (вх. № 26), в якій зазначалося наступне:

1) шлагбаум був придбаний не за бюджетні кошти, тому запит в частині надання інформації, як на вашу думку, про використання бюджетних коштів на закуп та встановлення шлагбауму, не підлягає задоволенню;

2) шлагбаум був встановлений не на проїзді загального користування, а на території земельної ділянки, наданої в користування Вінницькій центральній районній клінічній лікарні;

3) основними нормативно-правовими актами, що регулюють земельні правовідносини лікувальних закладів є Земельний кодекс України, державні санітарні норми і правила, державні будівельні норми України.

Позивач вважає, що відповідач надав відповідь не по суті запиту від 20.08.2019 (вх. № 22) та без належно оформленої відмови у його задоволенні, тим самим фактично відмовив у наданні запитуваної інформації. Відтак за захистом свого права на інформацію позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 34, ст. 40 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

За змістом статті 1 Закону № 2939-VІ публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом; публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб`єктом владних повноважень.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2939-VІ право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Водночас відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII).

Так, згідно зі ст. 1 Закону № 2657-XII інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Крім того, за змістом пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно зі статтею 10 Закону № 2939-VІ кожна особа має право:

1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;

2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;

3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;

4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;

5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані:

1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

Відповідно до статті 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Пунктом 2 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI передбачено, що до розпорядників інформації належать, зокрема, юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.

За правилами статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

В силу положень статті 16 Закону № 2939-VI розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію.

Положеннями статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Згідно з частиною четвертою та п`ятою статті 19 Закону № 2939-VI письмовий запит подається в довільній формі, яка має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Частина перша статті 20 Закону № 2939-VI зобов`язує розпорядника інформації надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до КНП "Вінницька ЦРКЛ" як до розпорядника публічної інформації із запитом від 20.08.2019 (вх. № 22) з приводу витрат комунального підприємства на закупівлю шлагбаума.

У відповідь на вказаний запит відповідач повідомив, що шлагбаум був придбаний не за бюджетні кошти, а тому запит позивача задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (ч. 2 ст. 22 Закону № 2939-VI).

З метою перевірки тверджень відповідача про те, що шлагбаум був придбаний комунальним підприємством не за бюджетні кошти, судом прийнято рішення про витребування додаткових доказів.

На вимогу суду відповідач надав:

1) договір № 281118 від 11.12.2018 про надання послуг (виконання робіт), укладений між КНП "Вінницька ЦРКЛ" та ТОВ "ТОРОС ВОРОТА". Відповідно до пп. 1.1 та 1.2 п. 1 цього Договору виконавець приймає на себе зобов`язання на умовах і протягом терміну дії Договору на свій ризик та за завданням Замовника виконати роботи по встановленню автоматичного шлагбаума відповідно до Специфікації на "ВЦРКЛ" за адресою: м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 92. Замовник зобов`язується прийняти їх та сплатити вартість виконаних робіт відповідно до умов даного Договору;

2) акт виконаних робіт № 3566 від 17.12.2018, згідно з яким відповідач прийняв роботи з монтажу шлагбаума загальною вартістю 19140,00 грн;

3) платіжне доручення № 749 від 18.12.2019 про оплату відповідачем вищезазначених робіт з рахунку КНП "Вінницька ЦРКЛ", відкритого в ГУ ДКС у Вінницькій області;

4) довідку за підписом головного бухгалтера КНП "Вінницька ЦРКЛ" Нестерової Л.П., відповідно до якої станом на 27.04.2020 на балансовому рахунку комунального підприємства 103 "Будівлі, споруди та передавальні пристрої" рахується шлагбаум автоматичний з налаштуванням дистанційного управління залишковою вартістю 19140,00 грн.

Таким чином, вказані документи підтверджують факт придбання відповідачем шлагбаума за бюджетні кошти. Водночас ця обставина свідчить про те, що:

по-перше, у даному випадку відповідач вважається розпорядником публічної інформації в розумінні вимог Закону № 2939-VI та був зобов`язаний надати публічну інформацію, про яку запитував позивач у запиті від 20.08.2019 (вх. № 22);

по-друге, відповідач несе обов`язки розпорядника публічної інформації, визначені вказаним законом;

по-третє, відповідач неправомірно відмовив позивачу у доступі до публічної інформації, повідомивши про те, що шлагбаум був придбаний не за бюджетні кошти.

В цьому контексті суд також враховує, що відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

За змістом пункту 3 статті 8 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.

Частиною першою статті 78 ГК України визначено, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами (частина друга статті 78 ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 78 ГК України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Згідно з п. 8 ст. 78 ГК України органами управління комунального унітарного підприємства є, зокрема, керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав).

Джерелами формування майна суб`єктів господарювання є, зокрема, грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів та інше (ч. 1 ст. 140 ГК України).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що комунальні підприємства створюються органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі кошти, що є в розпорядженні комунального підприємства, є також власністю територіальної громади, тобто бюджетними коштами (комунальним майном).

Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 804/4781/17.

Відповідач у справі є комунальним комерційним підприємством, засновником якого є орган місцевого самоврядування - Вінницька районна рада. Водночас витребувані судом докази підтверджують той факт, що встановлений на території КНП "Вінницька ЦРКЛ" шлагбаум автоматичний з налаштуванням дистанційного управління був придбаний відповідачем у 2018 році саме за бюджетні кошти та є комунальною власністю.

Отже, під час розгляду запиту позивача від 20.08.2019 (вх. № 22) відповідач вважався розпорядником інформації та був зобов`язаний надати повну і достовірну інформацію щодо придбання шлагбауму.

Натомість відповідь КНП "Вінницька ЦРКЛ" за вих. № 1054 від 29.08.2019 надана не по суті запиту позивача, а тому з урахуванням положень ч. 2 ст. 22 Закону № 2939-VI визнається судом неправомірною відмовою у наданні публічної інформації.

Відповідно до ст. 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації.

За змістом пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, у зв`язку з повним задоволенням позову, витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 840,80 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3990,00 грн, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням "Адвокатська компанія "Якименко та партнери" в особі його президента Якименка О.О. укладено Договір № 22 від 13.02.2020 про надання правової допомоги.

Згідно з пунктом 1.1 цього договору адвокатське об`єднання приймає на себе доручення від клієнта надавати останньому та в його інтересах оплату правову допомогу, на умовах, визначених цим Договором, а саме складання позовної заяви про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації, у частині доступу до публічної інформації, у зв`язку із ненаданням інформації на запит вх. № 22 від 20.08.2019 КНП "Вінницька ЦРКЛ".

Пунктом 2.1 договору визначено, що вартість правової допомоги (гонорар) за цим договором зазначається в акті приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до пунктів 2.2 та 2.3 договору вартість 1 (однієї) години часу витраченої на надання послуг становить 665,00 грн. Клієнт зобов`язується здійснити відшкодування адвокатському об`єднанню понесених ним фактичних витрат, пов`язаних з виконанням даного доручення, на підставі відповідних фінансових документів.

Вартість правової допомоги (гонорар) за цим договором зазначається в акті приймання-передачі наданих послуг.

Як вбачається з акта приймання-передачі наданої правової допомоги від 28.02.2020, на виконання умов договору № 22 від 13.02.2020 адвокатом Кравчуком М.О. позивачу надано правничу допомогу у виді складання позовної заяви про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації у частині доступу до публічної інформації, у зв`язку з ненаданням інформації на запит вх. № 22 від 20.08.2019 КНП "Вінницька ЦРКЛ" - вартістю 3990,00 грн. При цьому загальна вартість наданих послуг розраховувалась наступним чином: 665,00 (грн) х 6 (год) = 3990,00 грн.

Згідно з меморіальним ордером № 35447921.1 від 12.03.2020 позивач оплатив гонорар адвоката в сумі 3990,00 грн за надання правничої допомоги згідно з Договором № 22 від 13.02.2020.

Отже, витрати позивача в розмірі 3990,00 грн на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та повністю доводяться належними і допустимим доказами.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу та обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, суд доходить висновку, що витрати позивача на правничу допомогу не можуть бути зменшені за ініціативою суду та підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3990,00 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн, а всього 4830,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295, 382 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову комунального некомерційного підприємства "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" Вінницької районної ради у наданні ОСОБА_1 інформації на запит про надання інформації від 20 серпня 2019 року (вх. № 22).

Зобов`язати комунальне некомерційне підприємство "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" Вінницької районної ради повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання інформації від 20 серпня 2019 року (вх. № 22).

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3990,00 грн та судовий збір в розмірі 840,80 грн, а всього 4830,80 грн (чотири тисячі вісімсот тридцять гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань комунального некомерційного підприємства "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" Вінницької районної ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 );

2) представник позивача: адвокат Кравчук Михайло Олександрович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Театральна, 51, м. Вінниця, 21050);

3) відповідач: комунальне некомерційне підприємство "Вінницька центральна районна клінічна лікарня" Вінницької районної ради (код ЄДРПОУ 01982502, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 92, м. Вінниця, 21029).

Повне судове рішення складено 01.06.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович