Рішення № 89531992, 20.01.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/64569/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2020 року Печерський районний суд міста Києва

у складі: головуючого судді - Писанця В.А.,

при секретарі судових засідань - Московенку В.І.,

за участю: позивача ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2 ,

представника відповідача І - Калюжного А.П. ,

представника відповідача ІІІ - Шокуна О.В.,

представника третьої особи І - Наливайка О . А . ,

представника третьої особи ІІ - Канатнікова А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, Держави України в особі Кабінету Міністрів України, треті особи: Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Головне управління Національної гвардії України, військово-цивільної адміністрації Донецької області, про виплату компенсацію за мобілізоване майно та стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом до відповідачів, у якому просила стягнути відшкодування заподіяної їй матеріальної шкоди у розмірі 4 943 815,98 грн та моральної - в сумі 1 000 000,00 грн, мотивуючи тим, що вона з родиною проживала у власному будинку АДРЕСА_1 . 13 липня 2014 року через обстріли позивач зі своєю родиною була вимушена покинути свій житловий будинок, а 01 серпня 2014 року після звільнення міста Українськими військами його зайняли військовослужбовці Збройних сил України та облаштували у ньому опорний пункт. Після мобілізації, з 01 серпня 2014 року позивач втратила можливість володіти та користуватись своїм будинком, майном та земельною ділянкою, через зайняття його військовослужбовцями, про що стало їй відомо від сусідів та з відкритих джерел мережі інтернет.

Під час тимчасового перемир`я, 19 вересня 2016 року позивач разом з комісією військово - цивільної адміністрації м. Красногорівка відвідала свій будинок та прилеглу земельну ділянку та переконалася, що її будинок з земельною ділянкою зайняті військовослужбовцями Збройних сил України та використовуються у якості опорного пункту. Крім цього на дворі побудовано бліндаж та складуються боєприпаси. Комісія виявила, що завдано збитків внутрішньому та зовнішньому оздобленню будинка та подвір`ю. Таким чином, зазначає, що будинок, майно та прилегла земельна ділянка позивача фактично примусово відчужені військовослужбовцями Збройних сил України.

31 травня 2018 року відповідно до розпорядження № 371 у зв`язку закінченням терміну повноважень судді Москаленко К.О., вказану справу було передано на повторний автоматичний розподіл та визначено суддю Писанця В.А.

Відповідно до ч. 12 ст. 33 ЦПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Ухвалою судді від 06 лютого 2019 року розгляд справи призначено здійснювати за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання, сторонам роз`яснено підстави, час та черговість подання заяв по суті справи.

15 лютого 2019 року від представника Міністерства оборони України надійшов письмовий відзив, а 25 лютого 2019 року від Антитерористичний центр при Службі безпеки Україниписьмові пояснення.

01 березня 2019 року відповідь на відзив Міністерства оборони України.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті, за клопотаннями сторін викликано та допитано 20 січня 2020 року в судовому засіданні у якості свідків, попередивши їх про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду: позивача ОСОБА_1 , яка показала суду, що за півроку до АТО придбала будинок, знаходилась у будинку під час обстрілу, потім були попереджені про обстріл, після чого переїхали з сім`єю Жовтя Води , сусіди сказали, що будинок зайняли військові. По поверненню біля будинку стояли шлагбаум та охорона, населений пункт є зруйнованим. Військові у стані алкогольного сп`яніння прогнали із будинку.

ОСОБА_7 , сусідка позивача, будучи допитаною в якості свідка показала суду, що жила в Красногорівці , надавши пояснення факту появи військових у населеному пункті та в своєму будинку (станом на лютий 2015 року), а також зазначила, що бачила їх проникнення та розміщення на території позивача.

Свідок ОСОБА_9 , син позивача, зазначив, що приїздив разом з матір`ю 19 вересня 2016 року до міста Красногорівка та бачив належний їй будинок, земельну ділянку та майно, зайняте військовослужбовцями Збройних сил України.

Будучи допитаним в якості свідка ОСОБА_10 , сусід позивача, показав суду, що тривалий час разом із дружиною проживали в м. Красногорівка та бачили будинок та майно позивача до зайняття будинку військовими.

Свідок ОСОБА_11 , який встановлював систему охорони в будинку позивача підтвердив факт наявності майна, розповів про стан будинку та прибудинкової території.

Вислухавши представника позивача, яка в судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити у повному обсязі, присутніх представників відповідачів та третіх осіб, які проти задоволення позову заперечували та просили в його задоволенні відмовити з підстав викладених у їх письмових відзивах та поясненнях.

Представники Державної казначейської служби Українита військово-цивільної адміністрації Донецької області в судове засіданняне з`явилися, будучи належним чином повідомленими про час, дату, місце судового розгляду справи, і, відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України, вважається, що вони не з`явився в судове засідання без поважних причин, заяви по суті від яких до суду не надходили.

Суд, вислухавши обґрунтування та заперечення представників сторін, допитавши свідків, у тому числі позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 16 січня 2014 року (т. І а.с. 12-13), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно та витягом з державного реєстру правочинів (т. І а.с. 14-15).

Також позивач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 1423310400:01: 006:0262, розташованої по АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 16 січня 2014 року (т. І а.с. 20), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно та витягом з державного реєстру правочинів (т. І а.с. 21).

Згідно з актом від 19 вересня 2016 року обстеження технічного стану приватного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що постраждали внаслідок бойових дій на території міста Красногорівка, при обстеженні Комісією військової цивільної адміністрації міста Красногорівка виявлено, що на земельній ділянці за вказаною адресою знаходиться житловий цегляний будинок загальною площею 197,4 кв.м., у т.ч. житловою площею 65,9 кв.м. з верандою, підвалом, прибудовою, навісом, ганками та господарськими будівлями і спорудами: сарай, убиральня, гараж, навіс, альтанка, вигріб, огорожа, ворота, замощення, які внаслідок обстрілів пошкоджені, потребують відновлення та ремонту. (т. І а.с. 34).

Згідно звіту про незалежну оцінку житлового будинку з господарськими спорудами, що належить ОСОБА_1 та розташований за адресою: АДРЕСА_1 ринкова вартість мобілізованого (зайнятого) будинку позивача становить 3 845 975,73 грн., станом на 01 грудня 2016 року. Розмір ринкової вартості належної позивача мобілізованої (зайнятої) земельної ділянки становить 193 220,00 грн. згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,2 га, кадастровий номер 1423310400:01:006:0262, яка належить ОСОБА_1 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01 грудня 2016 р. Ринкова вартість мобілізованого майна, що належить позивачу та розташоване в її будинку та на земельній ділянці становить 904 620,25 грн. згідно звіту про незалежну оцінку майна, що належить ОСОБА_1 та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01 грудня 2016 року (т. І а.с. 45-86).

У відповідності до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 16 ЦК Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст. 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Відповідно до ст. 19 ЦК України встановлено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Тобто обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно її вини, а після відшкодування до держави переходить право вимоги до винної особи.

Виходячи з системного аналізу ст.ст. 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону.

Обов`язковою умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення антитерористичної операції, є розташування пошкодженого майна на території антитерористичної операції.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності, як визначено статтею 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, м. Красногорівка (Красногорівська міська рада) Донецької області, в якому був розташований житловий будинок позивача, належить до населених пунктів, в яких здійснюється антитерористична операція.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомим є факт, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об`єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Водночас для підтвердження розміру шкоди, завданої руйнуванням будинку, необхідним є акт обстеження пошкодженого (знищеного) майна позивача внаслідок проведення антитерористичної операції, який має бути складений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р та розпорядження голови районної державної адміністрації, оскільки відповідно до ст. 4 та ч. 4 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб`єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов`язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, яким було передбачено, зокрема:

- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов`язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);

- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об`єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою).

На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05 січня 2015 року № 1 «Про створення штабу з організації відновлення об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов`язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.

Відповідно до ст. 4 та ч. 4 ст. 5 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб`єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов`язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій (ч. 4 ст. 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 жовтня 2012 року № 5461-VI).

Виходячи з системного аналізу ст.ст. 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону.

Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

За положеннями ст. 48 ЦПК України, держава може виступати стороною у цивільному процесі, яка є особливим суб`єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

За ст. 56 ЦПК України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб`єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб`єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), суд вважає, що Кабінет Міністрів України як представник держави позивачем визначений правильно.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України.

Решта суб`єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Національної Гвардії України та Антитерористичний центр при Службі безпеки України є лише суб`єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.

Разом з тим, правовідносини щодо відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням, руйнуванням, знищенням майна (у тому числі житла) терористичним актом в період проведення антитерористичної операції регулюються, крім ст. 41 Конституції України, ст.ст. 319, 321 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», також Кодексом цивільного захисту України, положеннями якого позивачка також обґрунтовувала свої позовні вимоги.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров`ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб`єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Частиною 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування. Розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Аналіз зазначених вище норм права свідчить про те, що, пред`являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній.

Аналогічний висновок щодо застосування відповідних норм права містить постанова Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі 61-26466св18, який враховується при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач не зверталась до місцевої державної адміністрації (Донецької обласної державної адміністрації) або органу місцевого самоврядування (Красногорівської міської ради) із пропозицією про добровільну передачу пошкодженого будинку, чи можливості забезпечення її новим житлом замість пошкодженого, маючи намір відновити своє майно, що також підтвердила представник позивача в судовому засіданні.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі: як в частині стягнення суми відшкодування матеріальної шкоди, так і щодо відшкодування моральної шкоди, пред`явленій як похідна вимога.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 41, 55, 56, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-11, 16, 22, 319, 321, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 5, 7, 21, 86 Кодексу цивільного захисту України, ст. ст. 1, 3, 4, 19, 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ст.ст. 1-19, 76-82, 95, 227-246, 258, 259, 263-265, 268, 273, 351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, Держави України в особі Кабінету Міністрів України, треті особи: Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Головне управління Національної гвардії України, військово-цивільної адміністрації Донецької області, про виплату компенсацію за мобілізоване майно та стягнення матеріальної та моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 травня 2020 року.

Суддя В. А. Писанець