Вирок № 89519072, 29.05.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/9930/20

Провадження №1-кп/127/366/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бернади Є.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Бондарчук А.В.

сторони обвинувачення: прокурора Ліщук О.М.,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_1 .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.01.2020 р. за № 12020020040000069 та 01.03.2020 р. за № 12020020020000419, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Четвертинівка Тростянецького району Вінницької області, громадянина України, освіта середня, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

22.04.2010 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Приморським районним судом м. Одеси за частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України до покарання у виді 1 року позбавлення волі;

07.07.2015 р. Солом`янським районним судом м. Києва за частиною другою статті 187 Кримінального кодексу України до покарання у виді 7 років 1 місяця позбавлення волі з конфіскацією майна,

у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 15 частиною другою статті 185, частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 о 14.51 год. 17.01.2020 р., перебуваючи у приміщенні магазину «Продукти-601», який розташований за адресою: вулиця Коцюбинського, 4 в місті Вінниці, та належить ТОВ «АТБ-Маркет», побачив на полиці холодильної камери вказаного магазину дві банки ікри лососевої зернистої ТМ «Класичний посол», після чого у нього виник злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, керуючись жагою до лешкої наживи, усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи умисно, повторно, таємно, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_1 шляхом вільного доступу з полиць холодильної камери даного магазину взяв дві залізні банки ікри зернистої ТМ «Класичний посол», вагою 80 г кожна, загальна вартість яких становить 226, 50 грн., після чого сховав дане майно до лівої кишені своєї куртки.

В подальшому, ОСОБА_1 разом з викраденим майном пройшов через касу магазину та не розрахувавшись за вищевказаний товар,попрямував до виходу з магазину, однак, виконавши усі дії, він вважав необхідними для доведення злочину до кінця, не зміг закінчити вчинення злочину з причин, які не залежали від його волі, оскільки був зупинений працівником охорони магазину.

Внаслідок припинення дій ОСОБА_1 попереджено заподіяння ТОМ «АТБ-Маркет» матеріальної шкоди на суму 226,50 грн.

Крім того, 01.03.2020 р. близько 18.28 год. ОСОБА_1 , перебуваючи в магазині «ЄВА» № 2103, що розташований за адресою: вулиця замостянська, 34-а в місті Вінниці, в якому здійснює свою діяльність ТОВ «РУШ», помітив на одній із торгівельних полиць флакон з туалетною водою ТМ «Versace» лінії «Man Eau Fraiche» об`ємом 100 мл. В цей час у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, повторно, таємно, з корисливих спонукань, розуміючи протиправність своїх дій та суспільно небезпечних наслідків, шляхом вільного доступу, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_1 взяв із зазначеної торгової полиці флакон туалетної води ТМ «Versace» лінії«Man Eau Fraiche» об`ємом 100 мл, вартість якого складала 1474,25 грн., та помістивши його під свою куртку, залишив місце вчинення злочину, не розрахувавшись за викрадене, після чого викраденим розпорядився на власний розсуд.

Своїми умисними діями ОСОБА_1 завда ТОВ «РУШ» матеріальну шкоду на суму 1474,25 грн.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав та суду пояснив, що вчинив злочини за обставин, викладених у обвинувальному акті.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження, обмежившись дослідженням:

-висновку судово-товарознавчої експертизи № 391/20-21 від 24.01.2020 р., відповідно до якого ринкова вартість двох залізних банок ікри зернистої лососевої «Класичний посол» вагою 80 г кожна, станом на 17.01.2020 р., складала 226,5 грн.;

-висновку судово-товарознавчої експертизи № 2171/20-21 від 23.03.2020 р., відповідно до якого ринкова вартість флакону чоловічої туалетної води ТМ «Versace» лінії«Man Eau Fraiche» станом на 01.03.2020 р. становила 1474,25 грн.

Аналізуючи показання обвинуваченого, надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що в судовому засіданні було підтверджено факт вчинення обвинуваченим інкримінованих йому злочинів. Зокрема, обвинувачений в судовому засіданні даної обставини не заперечував, надавши суду чіткі та послідовні показання.

При вирішенні питання щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого суд враховує положення пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України (далі – ПК), згідно з яким у разі, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПК з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Тобто розмір податкової соціальної пільги в розумінні пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень ПК дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на один місяць працездатних осіб з 1 січня 2020 року складає 2102 гривні. Отже, розмір податкової соціальної пільги у 2020 році для кримінально-правової кваліфікації становить 1051 гривень.

Зі змісту частини другої статті 11 Кримінального кодексу України (далі – КК) випливає, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Відповідно до частини третьої статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Отже, для вирішення питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак кримінально караного діяння або ж ознак адміністративного правопорушення необхідно визначити, чи перевищує вартість викраденого ним майна 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 210,2 гривень. Як встановлено в судовому засіданні, під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження на виконання вимог пункту 6 частини другої статті 242 КПК було проведено судово-товарознавчі експертизи, відповідно до висновків яких вартість майна, яке намагався викрасти ОСОБА_1 17.01.2020 р. складає 226,5 грн., а майна, яке ОСОБА_1 викрав 23.03.2020 р. – 1474,25 грн., тобто перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а тому є кримінально караним діянням, тобто є кримінально караними крадіжками.

Згідно з приміткою 1 до статті 185 КК у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 32 КК повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Зі змісту частини першої статті 88 КК випливає, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. При цьому частиною другою зазначеної статті визначено, що с удимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з приписами пункту 8 частини першої статті 89 КК такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

З наданих прокурором документів випливає, що ОСОБА_1 був засуджений, зокрема, 07.07.2015 р. за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 187 КК до покарання у виді 7 років 1 місяця позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений з місць позбавлення волі 27.09.2018 р. у зв`язку з фактичним відбуттям призначеного покарання.

Посилання прокурора на вчинення ОСОБА_1 ряду крадіжок, за якими обвинувальні акти направлені до суду, в якості підтвердження наявності в діях обвинуваченого ознак повторності суд до уваги не приймає. Зокрема, частиною першою статті 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічна правова конструкція передбачена і частиною першою статті 17 КПК, а частиною п`ятою статті 17 КПК визначено, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою. Також частиною першою статті 88 КК визначено, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Отже, зважаючи на ту обставину, що ОСОБА_1 звільнений від відбування призначеного за вчинення тяжкого злочину кримінального покарання у виді позбавлення волі 27.09.2018 р., а інкриміновані йому злочини вчинив відповідно 17.01.2020 р. та 23.03.2020 р., тобто до закінчення шестирічного строку погашення судимості, суд приходить до переконання, що в його діях наявна така кваліфікуюча ознака, як вчинення злочину повторно.

Таким чином, суд вважає, що дії ОСОБА_1 за фактом спроби заволодіння 17.01.2020 р. майном ТОВ «АТБ – Маркет» охоплюються складом злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною другою статті 185 КК, за ознаками закінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), кваліфікуючою ознакою якого є вчинення злочину повторно; за фактом заволодіння 23.03.2020 р. майном ТОВ «АТБ – Маркет» – частиною другою статті 185 КК, за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжка), кваліфікуючою ознакою якого є вчинення злочину повторно.

При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі – ВСУ) № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд (далі – ВС) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 р. (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначено, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 р. (справа № 756/4830/17-к) звернуто увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 р. (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 р. (справа № 629/847/15-к).

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, при вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 р. (справа № 298/95/16-к) зазначено, що у частині другій статті 65 ККвстановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 04.06.2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 цього ж Кодексу як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання, як обставину, що його обтяжує. Аналогічний висновок зроблено ВС у постанові від 07.06.2018 р. (справа № 203/921/16-к).

В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисного злочину проти власності й на даний час обвинувачується у вчиненні злочинів проти власності, вчинених в період не знятої і не погашеної судимості. Однак суд враховує, що обвинувачений винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав, надавши суду чіткі і послідовні показання щодо обставин вчинення злочину, у вчиненому розкаявся, також обвинуваченим надано суду відомості, згідно з якими ТОВ «АТБ – Маркет» завдану шкоду відшкодовано і товариство будь-яких претензій до обвинуваченого не має. З наданих суду матеріалів також випливає, що ОСОБА_1 на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, однак за місцем відбування покарання характеризувався негативно.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Таким чином, аналізуючи надані стороною обвинувачення докази, враховуючи особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 р. (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вже було зазначено судом, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд при цьому враховує, що у постанові від 19.07.2018 р. (справа № 755/6254/17) ВС зауважено, що неготовність до самокерованої правослухняної поведінки виключає призначення покарання, не пов`язаного з ізоляцією від суспільства.

Отже, суд враховує ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_1 вчинив умисні злочини в період не знятої і не погашеної судимості, тому суд приходить до переконання, що правові підстави для його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням відсутні, а виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства не можливе. Посилання обвинуваченого на те, що він розкаявся у вчиненому та добровільно відшкодував завдану шкоду як на підставу для його звільнення від відбування реального покарання суд оцінює критично з огляду на викладені вище обставини.

Питання щодо речових доказів підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК.

Згідно з частиною першою статті 124 КПК процесуальні витрати слід покласти на обвинуваченого.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною другою статті 185; частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України, та призначити покарання:

- за частиною другою статті 15, частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України у виді 1 (одного) року позбавлення волі;

- за частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

Відповідно до частини першої статті 70 Кримінального кодексу України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

Строк відбування кримінального покарання рахувати з дня звернення вироку до виконання.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 у вигляді домашнього арешту цілодобово залишити до набрання вироком законної сили, але не довше ніж до 23.59 години 27.07.2020 р.

Речовий доказ: дві баночки ікри, що передані на зберігання представнику магазину «Продукти-601» товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» – залишити останньому.

Речові докази: диски із записом з камер спостереження, що знаходяться в матеріалах кримінального провадження – залишити у матеріалах провадження.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 640 (шістсот сорок) гривень 88 копійок витрат на залучення експерта;

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засуджений, який утримується під вартою – в той же строк з дня отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: