Рішення № 89512681, 25.05.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2020 р. справа № 0940/1708/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Матуляка Я.П.,

при секретарі Мула Х.О.,

за участю:

представника відповідача - Юрчука Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за № 0036279-5502-0915 від 31.05.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0036278-5502-0915 та № 0036279-5502-0915 від 31.05.2018 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення положень Податкового кодексу України необґрунтовано та безпідставно зробив висновок про наявність у позивача обов`язку щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік, в результаті чого протиправно визначив суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 3003,47 грн. та 27328 грн., оскільки рішення місцевої ради від 16.01.2017, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, втратило чинність на підставі рішення Березівської сільської ради від 26.01.2018. Крім того, вказав на порушення порядку та строків прийняття такого рішення місцевою радою, що унеможливлює застосування такого рішення у році його прийняття. Зазначив, що такий об`єкт нерухомості як виробничі приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно відповідно до п.п. "є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.11.2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2019 року (а.с.70-76, 92-96), в задоволенні позову відмовлено.

Згідно постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.02.2020 року рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.11.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2019 - в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за № 0036279-5502-0915 від 31.05.2018 року скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.142-149).

12.03.2020 року справа №0940/1708/18 супровідним листом Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.03.2020 за № 0940/1708/18/14400/20 надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2020 року, справа передана головуючому судді Матуляку Я.П.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 призначено судовий розгляд даної справи на 10:00 год. 06.04.2020.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 06.04.2020 року. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві (а.с.170,171). Просив суд в задоволенні позову відмовити з урахуванням тієї обставини, що позивач є власником об`єкту нерухомого майна, що є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме: 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначив, що виробничий цех є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а позивач платником такого податку. Відповідач не заперечує, що вказане майно є будівлею промисловості, однак позивач не використовує його за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Позивач направив на адресу суду додаткові пояснення до позовної заяви в яких позов в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за № 0036279-5502-0915 від 31.05.2018 року, підтримав, просив задовольнити (а.с.183-185).

12.05.2020 позивач направив на адресу суду клопотання про долучення доказів, в якому також просив розгляд справи здійснювати без його участі (а.с.191-194).

Представник відповідача в судовому засідання проти позову заперечив з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, врахувавши рекомендації Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладені в постанові від 25.02.2020 у даній справі, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши зібрані у справі докази та надавши їм належної правової оцінки, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 на праві приватної власності належать такі об`єкти нерухомого майна:

1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1126,3 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу виробничого цеху від 16.11.2007 року (а.с.13) та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером майна 15307345 від 28.02.2008 року (а.с.60-61);

1/3 частки відпочинкового комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею - 1708 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за індексним номером 25119161 від 04.08.2014 року (а.с.14), витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 25119571 від 04.08.2014 року (а.с.15) та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 422678726258 (а.с.58) .

Відповідач, як контролюючий орган, обчислив суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо зазначених вище об`єктів нерухомості з урахуванням ставок податку, встановлених рішенням Лисецької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 27.12.2016 та рішенням Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області "Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території Березівської сільської ради" №3-1-18/2018 від 16.01.2017.

На підставі даних АІС "Податковий блок" та даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно з п.п.54.3.3. п.54.3. ст.54 ПК України та відповідно до п.п.266.7.2. п.266.7. ст.266 ПК України ГУ ДФС в Івано-Франківській області за податковий період 2017 рік визначило ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (стосовно відпочинкового комплексу), в розмірі 27328 грн. згідно податкового повідомлення-рішення форми "Ф" від 31.05.2018 року за №0036278-5502-0915 (а.с.10) та суму податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (стосовно виробничого цеху), в розмірі 3003,47 грн. відповідно до податкового повідомлення рішення форми "Ф" від 31.05.2018 року за №0036279-5502-0915 (а.с.11).

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, направляючи вказану справу на новий розгляд в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за № 0036279-5502-0915 від 31.05.2018 року, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вказав на те, що відмовляючи в задоволенні позову у цій частині, судами не досліджувалась приналежність об`єкту нерухомості до будівель промисловості та використання його за функціональним призначенням (промислове виробництво).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням рекомендацій Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладені викладених в постанові від 25.02.2020, суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України,є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Отже, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 у справі №№820/3556/17, дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкового зобов`язання позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягара.

Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 у справі №№820/3556/17.

Судом встановлено, що нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме: 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить позивачу на праві власності, відноситься до будівель промисловості. Вказана обставина не заперечується сторонами у справі.

Також судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до видів діяльності позивача згідно КВЕД відносяться: 55.10 діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування; 55.90 діяльність інших засобів тимчасового розміщування; 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с.173).

Відтак, вказаний об`єкт нерухомості не використовується позивачем за функціональним призначенням - для промислового виробництва.

З огляду на встановлені обставини щодо видів діяльності позивача, поданий позивачем Акт від 12.05.2020 не спростовує попередніх висновків суду та жодним чином не вказує на використання виробничого цеху за функціональним призначенням (а.с.192).

Інших доказів використання за виробничого цеху за функціональним призначенням позивачем суду не надано.

Стосовно доводів позивача про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, винесених на підставі рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків, в тому числі податку на нерухоме майно, які прийняті з порушенням строків, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Як передбачено п.п.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України базовий податковий період дорівнює календарному року.

Податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (п.п.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України).

Відповідно до п.12.3 ст.12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п.п. 12.3.1. п.12.3 ст.12 ПК України)

Згідно з п.п.12.3.3. п.12.3 ст.12 ПК України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів або про внесення змін до них надсилається в електронному вигляді у десятиденний строк з дня прийняття до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, але не пізніше 1 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін до них.

Відповідно до п.п.12.3.4. п.12.3 ст.12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

В п.12.4 ст.12 ПК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом (п.п.12.4.1 даної статті); визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу (п.п.12.4.2. даної статті); Згідно з до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду ( п.п.12.4.3 даної статті).

Відповідно до п.12.5 ст.12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Платники місцевих податків та зборів при визначенні своїх податкових зобов`язань можуть використовувати зведену інформацію, розміщену на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Такі платники звільняються від відповідальності у разі, якщо у зведеній інформації, розміщеній на офіційному веб-сайті, виявлено помилку, що містить розбіжності між даними контролюючих органів та даними офіційно оприлюдненого рішення про встановлення місцевих податків та зборів. У такому разі до таких платників податку штрафні санкції та пеня, передбачені цим Кодексом за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що спричинені такою помилкою, не застосовуються, підстав для притягнення платника податків та/або його посадових осіб до відповідальності немає.

Таким чином, законодавець встановив чіткий строк, до якого органами місцевого самоврядування необхідно прийняти рішення про встановлення місцевих податків і зборів.

В той же час пунктом 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" N 1791-VIII від 20.12.2016 установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Отже, у 2017 році зупинено дію підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України, а тому відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

У разі прийняття органами місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік після 01.01.2017 року термін, з якого вони вступають в силу, визначається в самому рішенні.

Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов`язок фізичних осіб сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік незалежно від строків прийняття місцевими радами рішень про встановлення місцевих податків та зборів.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що положення статті 266 Податкового кодексу України, в даному випадку, підлягають застосуванню контролюючим органом при встановленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2017 рік.

З урахуванням вищенаведеного, контролюючим органом правомірно проведено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік ОСОБА_1 по об`єкту нежитлової нерухомості - 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 375,43 кв.м. та винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ф"№0036279-5502-0915 від 31.05.2018 року на суму 3003,47 грн. (375,43 кв.м х 8 грн. = 3003,47 грн.).

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем строків надіслання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає, що оскаржувані рішення були винесені контролюючим органом 31.05.2018, тобто в межах визначеного законодавцем строку, а направлені позивачу - 03.07.2018, тобто з порушенням строку, визначеного законодавцем до 01 липня року, що настає за базовим податковим роком.

В той же час, суд зазначає, що надіслання податковим органом 03.07.2018 податкового повідомлення-рішення, винесеного 31.05.2018, з урахуванням наведеного вище нормативного регулювання не може слугувати підставою для визнання оскаржуваного рішення протиправними та його скасування, оскільки обов`язок особи сплатити податкові зобов`язання настає з моменту вручення податкового повідомлення-рішення відповідно до п.п.266.10.1 п.260.10 ст.266 ПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.38.1 ст.38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що визначення позивачу податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у податковому повідомленні-рішенні форми "Ф"№0036279-5502-0915 від 31.05.2018 року на суму 3003,47 грн., відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за № 0036279-5502-0915 від 31.05.2018 року - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Згідно пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.

Рішення складене в повному обсязі 29 травня 2020 р.