Рішення № 89486636, 27.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7705/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Сидорівського С.А.,

представника позивача: Мастістго І.А.,

представника відповідача: Розмашкіної Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу № 1738-о від 20.11.2019 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, –

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління ДПС в Одеській області , в якій позивач, просить суд:

визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління ДФС в Одеській області № 1738-о від 20.11.2019 року «Про внесення змін до наказу ГУ ДФС в Одеській області від 21.10.2019 року № 1591-о» про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з займаної посади начальника відділу обслуговування платників Подільського управління Головного управління ДФС в Одеській області у зв`язку з реорганізацією, змінами в організації виробництва та праці відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та пункту 1 ч. 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» скасувати;

поновити ОСОБА_1 на попередній посаді начальника відділу обслуговування платників Подільського управління Головного управління ДФС в Одеській області з 21.11.2019 року;

стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 , середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 21.11.2019 року по день ухвалення судового рішення про поновлення на попередній посаді;

стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду, завдану незаконним звільненням з займаної посади, державної служби в розмірі 100000 грн.

Ухвалою від 21.12.2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

13.02.2020 року (вх. № 6651/20) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

03.01.2020 року (вх. № 309/20) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

20.01.2020 року (вх. № 2152/20) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про надання документів до матеріалів справи.

20.01.2020 року (вх. №ЕП/463/20) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про надання документів до матеріалів справи.

03.02.2020 року (вх. № 4601/20) представником відповідача до канцелярії суду подані письмові пояснення.

Ухвалою від 19.02.2020 року продовжено строк підготовчого провадження.

02.03.2020 року (вх. № 9569/20) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

28.02.2020 року (вх. № 9298/20) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про надання документів до матеріалів справи.

Ухвалою від 12.03.2020 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

23.03.2020 року (вх. № 12941/20) представникоп відповідача до канцелярії суду подано клопотання про оголошення перерви по справі.

25.03.2020 року (вх. № ЕП/3529/20) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про зупинення провадження у справі.

25.03.2020 року (вх. № ЕП/3559/20) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 25.03.2020 року зупинено провадження у справі.

Ухвалою від 07.05.2020 року призначено судове засідання для вирішення питання щодо поновлення провадження у справі.

25.03.2020 року (вх. № ЕП/3707/20) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про відкладення судового засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивачем, зокрема, зазначено, що 19 серпня 2019 року мені надано попередження про наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією Головного управління ДФС в Одеській області шляхом приєднання до Головного управління Державної податкової служби в Одеської області. У цьому випадку фактично змінилася назва: Державна фіскальна служба (ДФС) на Державну податкову службу (ДПС), без зміни в шатному розписі, назві відділу та функцій відділу згідно Положення про відділ обслуговування платників Подільського управління Головного управління ДФС в Одеській області.

20 листопада 2019 року одужавши, позивачка стала до робота й надала листок непрацездатності до відділу кадрів, де її ознайомили з наказом від 20 листопада 2019 року про звільнення мене з посади, вручили копію цього наказу та трудову книжку, з якої із запису № 41 стало відомо, що наказом №1591-о від 21 жовтня 2019 року було припинено державну службу та звільнено з займаної посади начальника відділу обслуговування платників Подільського управління Головного управління ДФС в Одеській області у зв`язку з реорганізацією Головного управління ДФС в Одеській області, за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» та згодом запис № 41 у трудовій книжці визнано недійсним.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції зазначено, що ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі наказів Головного управління ДПС в Одеській області від 18.09.2019 року № 1 «Про введення в дію організаційної структури «Головного управління ДПС в Одеській області» та від 19.09.2019 року № 2 «Про введення в дію штатного розпису на 2019 рік Головного управління ДПС в Одеській області». Так, на думку відповідача, Головне управління ДФС в Одеській області діяло в межах та на підставі норм чинного законодавства та ніяким чином не було порушено права позивача.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Згідно трудової книжки, ОСОБА_1 , працювала в Державній податковій інспекції м. Котовська (нині м, Подільськ) на різних посадах з 15 листопада 1993 року, наказ № 22-лб від 15 листопада 1993 року, запис № 3 у трудовій книжці (т.1 а.с. 25-37).

Наказом № 904-о від 07 листопада 2018 року, запис № 39, переведена на посаду начальника відділу обслуговування платників Подільського управління Головного управління ДФС в Одеській області як переможець конкурсу.

19 серпня 2019 року позивачці надано для ознайомлення попередження про наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією Головного управління ДФС в Одеській області шляхом приєднання до Головного управління Державної податкової служби в Одеської області.

Як зазначено у позові, 21 жовтня 2019 року начальник Подільського управління викликав позивача до свого кабінету, де фахівець відділу кадрів Головного управління ДФС (ДПС) в Одеській області надав ОСОБА_1 письмову пропозицію щодо нових посад в одному екземплярі, а саме, 1-ша посада головного податкового інспектора відділу заборгованості Подільського управління ГУ ДПС в Одеській області та 2-га посада начальника Савранської ДПІ Подільського управління ГУ ДПС в Одеській області (т.1 а.с. 116).

Позивач зазначив, що оскільки після реорганізації нічого не змінилось: ані назва відділу, не відбулось скорочення чисельності працівників та штату відділу, не змінились функції відділу згідно Положення про відділ, а також не було ніяких пояснень з боку керівництва, за який проступок її карають, позивач написала, що «не згодна», та просила надати другий екземпляр вказаної пропозиції, але їй відмовили й зауважили, що його можливо отримати згідно заяви у Головному управлінні ДПС в Одеській області.

В подальшому, після вказаної розмови позивачу, як вона зазначає у позові стало зле, внаслідок чого піднявся тиск, тому останній звернувся до лікарні, в якій після огляду, лікар направив його на стаціонарне лікування, на якому перебував до 20 листопада 2019 року (копії листків непрацездатності додані до позовної заяви) (т.1 а.с. 39-40).

20 листопада 2019 року одужавши, позивач надала листок непрацездатності до відділу кадрів, де її ознайомили з наказом від 20 листопада 2019 року про звільнення з посади, вручили копію цього наказу та трудову книжку, з якої із запису № 41 стало відомо, що наказом №1591-о від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 вже було припинено державну службу та звільнено з займаної посади начальника відділу обслуговування платників Подільського управління Головного управління ДФС в Одеській області у зв`язку з реорганізацією Головного управління ДФС в Одеській області, за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» та згодом запис № 41 у трудовій книжці визнано недійсним (т.1 а.с. 114).

Наступним наказом № 1738-0 від 20 листопада 2019 року «Про внесення змін до наказу ГУ ДФС в Одеській області від 21 жовтня 2019 року №1591-о» позивачу знову припинено державну службу та звільнено з займаної посади начальника відділу обслуговування платників Подільського управління Головного управління ДФС в Одеській області у зв`язку з реорганізацією, змінами в організації виробництва та праці, але вже відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (т.1 а.с. 112).

Згідно наказу № 1738-о від 20 листопада 2019 року підставою для припинення державної служби та звільнення позивача з займаної посади були накази Головного управління ДПС в Одеській області від 18 вересня 2019 року № 1 «Про введення в дію організаційної структури Головного управління ДПС в Одеській області» та від 19 вересня 2019 року №2 «Про введення в дію штатного розпису на 2019 рік ГУ ДПС в Одеській області», але з цими наказами, а саме їх змістом та наслідками, як вказує позивач, взагалі фактично не було ознайомлено (т.1 а.с. 112-113).

Судом встановлено, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1, у тому числі ГУ ДПС в Одеській області.

Пунктом 2 цієї постанови визначено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2.

Відповідно до цього додатку ГУ ДФС в Одеській області як територіальний орган ДФС, який реорганізується, приєднано до ГУ ДПС в Одеській області.

Згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, а пунктом 4 визначено, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.

Таким чином, ГУ ДФС в Одеській області реорганізовано шляхом приєднання до ГУ ДПС в Одеській області, останнє є правонаступником прав та обов`язків реорганізованого ГУ ДФС в Одеській області.

Станом на 27.05.2020 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ГУ ДФС в Одеській області міститься запис лише про внесене рішення про припинення юридичної особи, запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи відсутній.

При вирішенні публічно-правового спору судом враховано наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Як встановлено частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Пунктом 2 частини першої статті 41 даного Закону визначено, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Частиною другою даної статті визначено, що переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Підстави для припинення державної служби визначенні статтею 83 Закону № 889-VIII, серед яких державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

При цьому відповідно до частини другої статтею 83 Закону № 889-VIII зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім випадків, передбачених статтею 87-1 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Статтею 51 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною четвертою статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України установлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

На підставі частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Отже, умовою припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII та пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є, зокрема, реорганізація державного органу, що поєднана зі скороченням штату/чисельності державних службовців та/або посади, унаслідок яких державний службовець об`єктивно не може виконувати посадових обов`язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації роботи, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує, або для цього об`єктивно немає можливості. Сама лише реорганізація юридичної особи публічного права без скорочення штату чи посади не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.

При звільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є необхідним додержання порядку вивільнення працівників, встановлених статтями 40, 42, 49-1 КЗпП України. Така ж позиція викладена у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно з яким розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Така правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 у справі № 6-40цс15, та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08.05.2019 у справі № 806/1175/17, від 28.02.2020 у справі №807/819/16.

Частина перша статті 42 КЗпП України унормовує, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, враховуючи наведе, суд, надаючи оцінку правомірності звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з реорганізацією, змінами в організації виробництва та праці, як зазначено в оскаржуваному наказі № 1738-о від 20.11.2019, має встановити чи мали місце реорганізація та скорочення штатної чисельності, у тому числі скорочення посади, яку обіймав позивач, чи дотримано порядку звільнення позивача з посади у разі скорочення штатної чисельності, визначеного законом.

Як зазначено вище, з огляду на положення постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» судом встановлено, що мала місце реорганізація ГУ ДФС в Одеській області шляхом приєднання до ГУ ДПС в Одеській області.

Наказом Державної фіскальної служби України №7-рг від 31.07.2019 «Про реорганізацію головних управлінь ДФC в областях та м. Києві» розпочато реорганізацію головних управлінь ДФC в областях та м. Києві відповідно до пункту 2 постанови Kабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Пpo yтвopeння тepитopiaльниx opгaнiв Дepжaвнoї пoдaткoвoї cлyжби» (т.1 а.с. 197-198).

Разом з тим, посада, яку обіймав позивач начальника відділу обслуговування платників Подільського управління Головного управління ДФС в Одеській області була передбачена як у штатному розписі ГУ ДФС в Одеській області, так і у штатному розписі ГУ ДПС в Одеській області на 2019 рік, тобто не підлягала скороченню (т.1 а.с. 185).

Отже, з наданих письмових пояснень представника відповідача не вбачається та відповідачем ніякими доказами не підтверджено проведення у зв`язку з реорганізацією скорочення посади, яку обіймав позивач, та виникнення встановлених законом підстав для його звільнення. Крім того, останнім зазначено, що станом на 31.01.2020 року посада, яку обіймав позивач є вакантною (т.1 а.с. 151-155).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи на посаду начальника відділу обслуговування платників Подільського управління Головного управління ДПС в Одеській області, як переможця конкурсу відповідно до наказу в.о. начальника ГУ ДПС в Одеській області призначено в порядку переведення ОСОБА_2 Володимирівну, старшого державного інспектора Подільської державної податкової інспекції Подільського управління Головного управління ДПС в Одеській області (т.1 а.с. 203).

Посада позивача начальника відділу обслуговування платників Подільського управління Головного управління ДПС в Одеській області так само як і посада старшого державного інспектора Подільської державної податкової інспекції Подільського управління Головного управління ДПС в Одеській області скороченню не підлягала (а.с.184-185).

Таке право суд не заперечує, але в силу вимог частини другої статті 41 Закону №889-VIII переведення здійснюється лише за згодою державного службовця, відтак, згоду на переведення одночасно мав дати і позивач на переведення на іншу посаду з іншими посадовими обов`язками.

Також суд враховує, що при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Але знову ж таки при проведенні такої перестановки повинна мати місце така обставина як скорочення посади. І тоді при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевіряти наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Крім того, представником відповідачів не зазначено, чи при вирішенні питання призначення на посаду начальника відділу обслуговування платників Подільського управління ГУ ДПС в Одеській області досліджувалось питання кваліфікації і продуктивності праці позивача, який обіймав цю посаду до реорганізації, і ОСОБА_3 , яка призначена на цю посаду після реорганізації, зокрема не досліджувались документи та інші відомості про освіту і присвоєння категорій, рангів, про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про досвід трудової діяльності, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про наявність / відсутність дисциплінарних стягнень та заохочень, як ознак продуктивності праці.

ОСОБА_1 не надала згоди на переведення на іншу посаду, а тому позивач, обіймаючи посаду начальника відділу обслуговування платників Подільського управління ГУ ДФС в Одеській області, в силу частини четвертої статті 36 КЗпП України та з огляду на те, що мала місце реорганізація (шляхом приєднання) без скорочення її посади і дія трудового договору у такому випадку не припиняється, мав бути переведений на посаду начальника відділу обслуговування платників Подільського управління ГУ ДПС в Одеській області, однак вказана посада запропонована позивачу не була.

Суд зазначав вище, що відповідно до вимог законодавства під час реорганізації державного органу встановлена відповідна процедура, щодо звільнення працівників, переведення їх на рівнозначні посади, у тому числі попередження про наступне вивільнення. З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що у спірному випадку через відсутність скорочення посади, яку обіймав позивач, він мав бути переведений на цю ж посаду у реорганізованому територіальному податковому органі, і така посада мала бути першочергово запропонована саме йому. Оскільки така посада не була запропонована позивачу, при цьому передчасно на таку посаду було переведено іншого працівника, то ГУ ДФС в Одеській області не дотримано процедури переведення працівника на рівнозначну посаду під час реорганізації державного органу.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивач разом з попередженням про наступне вивільнення пропонувалися інші вакантні посади, від яких позивач відмовився.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини справи та наведенні положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача у зв`язку з відсутністю юридичного факту (скорочення посади внаслідок реорганізації), який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП. Позовні вимоги про визнання протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС в Одеській області від 21.10.2019 року № 1591-о «Про звільнення ОСОБА_1 », наказу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області № 1738-о від 20.11.2019 року «Про внесення змін до наказу ГУ ДФС в Одеській області від 21.10.2019 року № 1591-о» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до абзацу другого пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» працівник поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи, у випадку якщо такий працівник був незаконно звільнений при реорганізації.

Аналізуючи наведе та виходячи із загальних принципів трудового права, за якими при відновленні порушених прав вони повинні бути відновлені у повному обсязі відповідно до тих, які існували до порушення, суд вважає, що позивач підлягає поновленню на посаді, яку займав до звільнення.

Отже, враховуючи висновок про визнання протиправним та скасувати наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 21.10.2019 року № 1591-о «Про звільнення ОСОБА_1 », наказу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області № 1738-о від 20.11.2019 року «Про внесення змін до наказу ГУ ДФС в Одеській області від 21.10.2019 року № 1591-о» суд, керуючись вимогами частини першої статті 235 КЗпП України, вважає необхідним поновити позивача на посаді начальника відділу обслуговування платників Подільського управління Головного управління ДФС в Одеській області.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як вбачається із довідки ГУ ДПС в Одеській області середньоденна заробітна плата позивача становить 504,80 грн. (21706,73 / 43) (а.с. 124).

Відтак, суд дійшов висновку про стягнення з ГУ ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 62090,40 грн.

Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача нанесеної моральної і матеріальної шкоди у розмірі 100 000 грн., суд зазначає, що вказана вимога є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Так, за змістом статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

На підставі ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч.3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995 № 4 зазначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, яким є ступінь вини заподіювача, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Разом з тим посилання позивача на погіршення здоров`я суд не бере до уваги, оскільки позивач не довів та в ході судового розгляду суд не встановив причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідачів та погіршенням здоров`я.

Враховуючи те, що позивачем не було доведено заподіяння діями та бездіяльністю відповідачів моральної шкоди, яка полягла у моральних стражданнях, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача нанесеної моральної і матеріальної шкоди у розмірі 100000 грн.

Підсумовуючи вказане, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Беручи до уваги викладену процесуальну норму суд вважає, що рішення у частині поновлення позивача на посаді підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; код ЄДРПОУ 39398646), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; код ЄДРПОУ 43142370) про визнання протиправним та скасування наказу № 1738-о від 20.11.2019 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС в Одеській області від 21.10.2019 року № 1591-о «Про звільнення ОСОБА_1 », наказ Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області № 1738-о від 20.11.2019 року «Про внесення змін до наказу ГУ ДФС в Одеській області від 21.10.2019 року № 1591-о».

Зобов`язати Головне управління ДФС в Одеській області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу обслуговування платників Подільського управління Головного управління ДФС в Одеській області.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 21.11.2019р. по 20.05.2020р. у розмірі 62090,40 грн. (шістдесят дві тисячі дев`яносто грн., 40 коп.).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді начальника відділу обслуговування платників Подільського управління Головного управління ДФС в Одеській області та стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 27.05.2020 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.