Рішення № 89486603, 27.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3756/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмову в здійсненні перерахунку пенсії та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить:

визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах з обчисленням її з урахуванням заробітної плати за період з 1981р. по 1986р., тобто за час роботи гірником очисного забою шахти «Анненська» на підставі довідки № 959 від 28.11.2013 року з часу призначення пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах з обчисленням її з урахуванням заробітної плати за період з 1981р. по 1986р., тобто за час роботи гірником очисного забою шахти «Анненська» на підставі довідки № 959 від 28.11.2013 року з часу призначення пенсії.

Ухвалою від 06.05.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

22.05.2020 року (вх. № ЕП/7439/20) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

25.05.2020 року (вх. № 20059/20) представником відповідача до канцелярії суду подано копії матеріалів пенсійної справи позивача.

25.05.2020 року (вх. № 20061/20) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на адміністративний позов.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в листопаді 2019 року позивач звернувся до відповідача із зверненням щодо перерахунку пенсії з вимогою застосувати для обчислення пенсії заробітну плату за період з 1981р. по 1986р. на підставі довідки № 959 від 28.11.2013 року. Однак, листом від 16.12.2019 року № 3341/С-11 відповідач зазначив, що для обчислення пенсії із вищезазначеної заробітної плати підстав нема, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не має можливості здійснити перевірку тих чи інших даних або надсилати листи підприємству, установі чи організації, що розташовані на території населених пунктів, в яких органи державної влади тимчасово на період до закінчення ООС не здійснюють свої повноваження, та не зареєстровані на території, підконтрольній українській владі. Таким чином, відповідач фактично відмовив позивачу у перерахунку пенсії, у зв`язку з чим, останній звернувся до суду з даним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 року по справі № 420/632/19 ОСОБА_1 було поновлено виплату пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п. «в» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 01.12.2018р. Що стосується обчислення заробітної плати з урахуванням періоду з 01.01.1987р. по 31.12.1991р., відповідачем зазначено, що листом відділу з питань перерахунків пенсій № 1 від 11.10.2019 року № 355/02-2/1 позивача повідомлено про недоцільність обчислення та зменшення розміру пенсії. Враховуючи вищевикладене, на думку відповідача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було відмовлено позивачу у здійсненні перерахунку пенсії на підставі довідки № 959 від 28.11.2013 року правомірно.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 64 Закону № 1788-ХІІ пенсії обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, що визначається відповідно до статей 65-67 цього Закону, який громадяни одержували перед зверненням за пенсією.

Статтею 65 Закону № 1788-ХІІ визначено загальний порядок визначення середньомісячного заробітку для обчислення пенсій, згідно якого середньомісячний заробіток для обчислення пенсій береться за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності незалежно від перерв у роботі та за період роботи, починаючи з 1 липня 2003 року до моменту звернення за пенсією. Заробіток за період роботи до 1 липня 2003 року враховується на підставі документів про нараховану заробітну плату (виплати, дохід), виданих у встановленому законодавством порядку, а за період роботи починаючи з 1 липня 2003 року - за даними персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Такими первинними документами є: розрахунково-платіжні відомості, розрахункові відомості по заробітній платі, особові рахунки по заробітній платі або ж платіжні відомості по заробітній платі.

Згідно з пунктом 17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону 1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або державними архівними установами.

Судом установлено, що позивач, при зверненні до пенсійного органу для нарахування йому пенсії, надавав окрім трудової книжки, довідки про підтвердження наявного трудового стажу гірника очисного забою шахти «Анненська» і довідку про заробітну плату для обчислення пенсії за 1981-1986рр. під час виконання зазначеної роботи №№ 959-963 від 28.11.2013 року.

Зазначені довідки за №№ 959-963 від 28.11.2013 року (про заробітну плату для обчислення пенсії, про особові рахунки, про підтвердження наявного трудового стажу, про правонаступництво шахти «Ломоватська») видав відокремлений підрозділ «Шахта «Ломоватська» ДП «Первомайськвугілля» Міністерства вугільної промисловості України в 2013р., тобто до початку військових дій на сході України та до віднесення території знаходження шахти до переліку непідконтрольної органам влади України.

Так, Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 року по справі № 420/632/19, яке набрало законної сили 27.08.2019 року (а.с. 14-16), встановлено наступне.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області по справі №133/284/17 від 18.04.2017р. встановлено, що шахта “Анненська” була ліквідована 01.09.2000р., тобто задовго до окупації Брянки. Як свідчить довідка, згідно наказу МВП України №423 від 28.08.2006р. архів ліквідованої шахти був переданий ОП шахти “Ломоватська” ГП “Первомайськвугілля”.

Відповідно до довідки №963 віл 28.11.2013р. шахтоуправління “Ломоватське” перейменовано на шахту “Ломоватська” з 01.10.1985р. Наказ №193 від 20.09.1985р. по виробничому об`єднанню “Стахановуголь”. Так, “Стахановуголь” включило в себе шахту зокрема: “Анненська” (Брянка).

Отже, період роботи ОСОБА_1 з 11.12.1980р. по 03.10.1986р. на шахті “Анненська” надає право на пенсію на пільгових умовах відповідно до п. "в" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" цій особі.

Судом встановлено, що подана ОСОБА_1 відповідачу довідка про заробітну плату для обчислення пенсії видана відокремленим підрозділом «Шахта «Ломоватська» ДП «Первомайськвугілля» Міністерства вугільної промисловості України в 2013р. № 959 від 28.11.2013 року засвідчена печаткою підприємства та підписами посадових осіб, містить обов`язкові відомості про періоди роботи, суми заробітної плати у спірний період та підстави видачі довідки з посиланням на первинні документи.

Отже, позивачем вчинено усі дії та подано усі документи, необхідні для обчислення пенсії.

Та обставина, що Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не має можливості здійснити перевірку тих чи інших даних або надсилати листи підприємству, установі чи організації, що розташовані на території населених пунктів, в яких органи державної влади тимчасово на період до закінчення ООС не здійснюють свої повноваження, та не зареєстровані на території, підконтрольній українській владі не може позбавляти позивача права на належне йому пенсійне забезпечення, оскільки довідка видана належним органом та містить усі необхідні реквізити та відомості.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 23 січня 2018 року у справі № 583/392/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 234/3038/17, від 26 березня 2019 року у справі № 243/4816/17.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

За таких обставин, суд погоджується із позицією позивача та вважає протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах з обчисленням її з урахуванням заробітної плати за період з 1981р. по 1986р., тобто за час роботи гірником очисного забою шахти «Анненська» на підставі довідки № 959 від 28.11.2013 року з часу призначення пенсії, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне задовольнити похідну позовну вимогу про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах з обчисленням її з урахуванням заробітної плати за період з 1981р. по 1986р., тобто за час роботи гірником очисного забою шахти «Анненська» на підставі довідки № 959 від 28.11.2013 року з часу призначення пенсії.

Суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 245 КАС України, є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 КАС України.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Відповідно до пункту Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає повному задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправною відмову в здійсненні перерахунку пенсії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах з обчисленням її з урахуванням заробітної плати за період з 1981р. по 1986р., тобто за час роботи гірником очисного забою шахти «Анненська» на підставі довідки № 959 від 28.11.2013 року з часу призначення пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах з обчисленням її з урахуванням заробітної плати за період з 1981р. по 1986р., тобто за час роботи гірником очисного забою шахти «Анненська» на підставі довідки № 959 від 28.11.2013 року з часу призначення пенсії.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 27.05.2020 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.