Рішення № 89486602, 27.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1844/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Сидорівського С.А.,

представника позивача: Комісара О.В.,

представника відповідача: Тутейка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу та висновку № 271-О від 10.12.2019р., поновлення на посаді та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

03.03.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу та висновку № 271-О від 10.12.2019р., поновлення на посаді та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 06.03.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 31.03.2020 року.

Ухвалою від 31.03.2020 року Одеським окружним адміністративним судом зупинено провадження у даній справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Ухвалою суду від 12.05.2020 року, яка занесена до протоколу судового засідання, поновлено провадження у справі №420/1844/20, відкладено судове засідання на 25.05.2020 року.

У судове засідання 25.05.2020 року представники сторін з`явились.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що за результатами проведеного щорічного оцінювання державних службовців відповідачем Державною екологічною інспекцією в Одеській області було затверджено висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців. Вказаний висновок свідчить про негативну оцінку службової діяльності ОСОБА_1 . Негативна оцінка за результатом оцінювання слугувала підставою для звільнення позивача з займаної посади, із чим останній категорично не погоджується. Надаючи доводи на підтвердження власної правової позиції представник позивача визначив, що оцінка виконання завдань, що виконувались протягом 2019 року, не відповідає фактичним обставинам, кількісні та якісні показники оцінені негативно з наміром, а окремі положення висновку є надуманими. Як наслідок цього, покладені в основу оскаржуваних наказів №271-О та №278-О підстави є необґрунтованими, а тому індивідуальні акти мають бути визнані протиправними та скасовані, а позивач поновлений на посаді, яку займав до незаконного, на його переконання, звільнення із стягненням суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

23.04.2020 року за вх.№16511/20 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому викладено заперечення проти задоволення позовних вимог. Надаючи власне тлумачення фактичних обставин та їх правової регламентації представник інспекції визначився, що оскаржувані акти є обґрунтованими, а позивач поновленню на посаді не підлягає. На переконання представника відповідача оцінка службової діяльності ОСОБА_1 з результатом 2019 року проведена всебічно та обґрунтовано, відповідачем проведено глибокий аналіз виконання окремих завдань та сформовано відповідний висновок.

У відповіді на відзив (вх..№ЕП/6281/20 від 30.04.2020 року) представник позивача заперечував проти доводів суб`єкта владних повноважень, наголошуючи на тому, що в основу негативного висновку покладені неповні відомості щодо кількості проведених перевірок (як планових, так і позапланових) та не враховано кількість винесених претензій. Крім цього, в обов`язок позивача покладено не передбачені посадовою інструкцією та законом дії щодо публікування статей на сайті Державної екологічної інспекції в Одеській області.

Заперечення на відповідь на відзив (вх..№19623/20 від 18.05.2020 року) конкретизують окремі доводи суб`єкта владних повноважень, викладені у відзиві на позовну заяву. Крім цього, представник відповідача наголосив, що до жодного балу із оцінених завдань позивачем не наведено факту, що спростував би критерій, по якому здійснено оцінювання.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та дослідивши доводи сторін суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував на посаді головного спеціаліста – державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Одеської області відділу екологічного контролю земельних, водних ресурсів та атмосферного повітря, за поводженням з відходами, небезпечними хімічними речовинами Державної екологічної інспекції в Одеській області з 06.04.2018 року на підставі Наказу №58-О (Т.1 зворотній бік а.с.243).

Згідно наказу №96-о від 24.05.2018 року позивача переведено на посаду головного спеціаліста – державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Одеської області відділу державного екологічного нагляду (контролю) атмосферного повітря Державної екологічної інспекції в Одеській області (Т.1 а.с.247).

28.12.2018 року було затверджено завдання, ключові показники результативності, ефективності та якості службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В» стосовно ОСОБА_1 .2 а.с.76-77). Позивача ознайомлено із завданнями 28.12.2018 року (Т.2 а.с.77).

За наслідками звітного періоду було складено результати виконання завдань державним службовцем ОСОБА_1 .2 а.с.78-81). Результати затверджені заступником начальника відділу 07.11.2019 року, позивача ознайомлено з ними 04.02.2020 року (Т.2 а.с.81).

Наказом від 10.12.2019 року за №271-о було затверджено висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців (Т.2 а.с.93). Згідно Витягу з висновку за №9 визначено, що ОСОБА_1 отримав негативну оцінку (Т.2 а.с.83, 94-96).

Наказом Державної екологічної інспекції в Одеській області від 13.12.2019 року №278-о, а саме пунктом 5, звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста – державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Одеської області відділу державного екологічного нагляду (контролю) атмосферного повітря Державної екологічної інспекції в Одеській області з 26.12.2019 року (Т.2 а.с.84-85).

Наказом №32-о від 04.02.2020 року внесено зміни до Наказу від 13.12.2019 року №278-о в частині дати звільнення позивача з займаної посади, а саме зазначено, що позивача звільнено з 04.02.2020 року (Т.2 а.с.86-87).

Не погоджуюсь із Наказами про затвердження висновку оцінювання та про звільнення позивача із займаної посади державної служби останній звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженості, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної, служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України “Про державну службу”.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України “Про державну службу” дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Так, відносини щодо проведення щорічного оцінювання результатів службової діяльності державних службовців врегульовані положеннями статті 44 Закону України “Про державну службу” та прийнятих відповідно до нього інших нормативно-правових актів. До останніх віднесені, зокрема, Типовий порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2017 року № 640 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року № 185) (далі за текстом - Типовий порядок), а також Методичні рекомендації щодо визначення ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій “Б” і “В”, затверджені наказом Національного агентства України з питань державної служби від 27.11.2017 року № 237, та Методичні рекомендації щодо визначення результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій “Б” і “В”, затверджені наказом Національного агентства України з питань державної служби від 29 серпня 2018 року № 208-18.

Відповідно до положень статті 44 Закону України “Про державну службу”, результати службової діяльності державних службовців щороку підлягають оцінюванню для визначення якості виконання поставлених завдань, а також з метою прийняття рішення щодо преміювання, планування їхньої кар`єри, виявлення потреби у професійному навчанні. Оцінювання результатів службової діяльності проводиться на підставі показників результативності, ефективності та якості, визначених з урахуванням посадових обов`язків державного службовця, а також дотримання ним правил етичної поведінки та вимог, законодавства у сфері запобігання корупції.

За результатами оцінювання службової діяльності державного службовця виставляється негативна, позитивна або відмінна оцінка з її обґрунтуванням.

У разі втримання державним службовцем негативної оцінки не раніше ніж через три місяці проводиться повторне оцінювання результатів його службової діяльності.

Пункт 3 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу” визначає, що підставою для припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення є отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності.

Згідно з положеннями Типового порядку, метою оцінювання є визначення якості виконання державним службовцем поставлених завдань, а також прийняття рішення щодо його преміювання, планування службової кар`єри, визначення потреби у професійному навчанні. Оцінювання проводиться з дотриманням принципів об`єктивності, достовірності, доступності та прозорості, взаємодії та поваги до гідності державного службовця.

Оцінювання проводиться на підставі ключових показників, визначених з урахуванням посадових обов`язків державного службовця, а також дотримання ним загальних правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції (пункт 8 Типового порядку).

При цьому, завдання і ключові показники повинні відображати кінцевий результат, на досягнення якого спрямовано службову діяльність державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", вимірюватися в кількісному та/або якісному вираженні (пункт 28 Типового порядку). Завдання і ключові показники визначаються з рахуванням стратегічних документів державного та/або регіонального рівня, річного плану роботи державного органу, завдань, функцій та обов`язків, визначених у положенні про державний орган, положенні про відповідний структурний підрозділ, посадовій інструкції (пункт 30).

За результатами оцінювання виставляється негативна, позитивна або відмінна оцінка з її обґрунтуванням на основі розрахунку середнього бала за виконання кожного визначеного завдання і досягнення ключових показників, що виставляється з урахуванням критеріїв виставлення балів згідно з додатком 4 (пункт 33).

При повторному оцінюванні нові завдання і ключові показники для державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В", визначаються відповідно до пунктів 28 – 30 цього Типового порядку протягом п`яти робочих днів з дня знайомлення такого державного службовця з висновком щодо результатів оцінювання його службової діяльності, що містить негативну оцінку (пункт 39).

Відповідно до Методичних рекомендаціях щодо визначення ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій “Б” і “В”, завдання державного службовця - наперед визначений, запланований для виконання обсяг робіт (діяльності) протягом певного періоду з очікуваним досягненням мети, результатів у межах посадових обов`язків (функцій) державного службовця, а ключовий показник - це сукупність вимірюваних кількісних та/або якісних індикаторів (параметрів), які дозволяють оцінити прогрес у виконанні державним службовцем визначених для нього завдань.

Цей показник застосовується в процесі оцінювання результатів службової діяльності державних службовців (пункт 4 розділу І Методичних рекомендацій). Завдання та ключові показники доцільно визначати індивідуально для кожного державного службовця. При цьому варто брати до уваги, що на відміну від функції, яка може здійснюватися державним службовцем постійно, виконання завдання має завершуватися досягненням конкретного результату, визначеної мети. Вимір ступеня виконання завдання досягнення поставленої мети рекомендується здійснювати за допомогою ключових показників. Кожне завдання державного службовця рекомендується безпосередньо пов`язувати із стратегічними цілями, пріоритетними завданнями структурного підрозділу та в цілому державного органу, в якому працює державний службовець, з урахуванням обов`язків, прав, повноважень, відповідальності, що покладаються на державного службовця визначених у його посадовій інструкції, а також у положенні про відповідний структурний підрозділ, положенні про державний орган (пункти 1, 2 розділу II Методичних рекомендацій).

Пунктом 4 розділу III Методичних рекомендацій зазначено, що при формулюванні ключових показників (їх змісту) доцільно користуватись SMART- критеріями (додаток 4). Згідно зі змістом додатку 4 Методичних рекомендацій SMART- критерії полягають у забезпеченні наступних вимог:

S (specific) Показник має бути конкретним. Формулювання показника має розумітися однозначно та мінімізувати можливість суб`єктивного широкого тлумачення;

М (measurable) Показник має піддаватися вимірюванню. Вимір здійснюється в кількісному та/або якісному вираженні. При цьому зазначається бажане (очікуване) значення показника. При використанні кількісного виміру зазначається одиниця виміру;

A (attainable) Показник має бути реалістичним та досяжним з точки зору наявності необхідних компетенції та ресурсів (часових, фінансових, людських, інформаційних і т.п.), які наявні в розпорядженні структурного підрозділу.

R (relevant) Показник має бути релевантним. тобто відповідати повноваженням і компетенції державного службовця. Досягнення такого показника має призводити до виконання завдання в цілому;

Т (time frame) Встановлення граничної (кінцевої) дати (періоду) досягнення показника.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Правомірність оскаржуваних наказів, на переконання суду, має здійснюватись на основі аналізу обґрунтованості проведеної оцінки службової діяльності ОСОБА_1 . Співставлення фактичних обставин справи та висновків, виражених у результатах оцінювання, свідчитиме про відповідність оскаржуваних актів приписам ст.2 КАС України. Так, надаючи оцінку окремим аргументам та доводам сторін суд зазначає наступне.

По-перше, представник позивача наголошує, що результати оцінювання першого завдання стосовно кількості проведених планових заходів не відповідають реальній кількості проведених перевірок. Зокрема, у графі «Досягнутий результат» по першому завданню відповідачем визначено, що ОСОБА_1 проведено 8 перевірок суб`єктів господарювання (Т.2 а.с.78). В той же час, у відповіді Державної екологічної інспекції в Одеській області №802/13 від 21.02.2020 року на адвокатський запит представника позивача адвоката Комісара О.В. зазначено, що позивачем проведено 10 планових перевірок.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем в основу результатів оцінки службової діяльності за 2019 рік покладено недостовірні кількісні відомості.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що позивачем проводились наступні планові перевірки:

ТОВ «Мрія» у період з 18.03.2019 року по 27.03.2019 року (Т.1 а.с.59-65);

ТОВ «Р.О.С.А.» у період з 06.05.2019 року по 20.05.2019 року (Т.1 а.с.66-72);

ТОВ «Фріз» у період з 11.02.2019 року по 22.02.2019 року (Т.1 а.с.74-79);

ТОВ «Наріне Лайф» на підставі направлення від 03.04.2019 року (Т.1 .а.с.80-85);

ТОВ «Одескабель-оптичні системи» у період з 08.04.2019 року по 19.04.2019 року (Т.1 а.с.86-92);

Приватне виробниче підприємство «Танго» у період з 15.05.2019 року по 28.05.2019 року (Т.2 а.с.100-103);

ТОВ «Камбіо» у період з 01.04.2019 року по 12.04.2019 року (Т.2 а.с.104-107);

ТОВ «Електротехніка-нові технології» у період з 21.05.2019 року по 03.06.2019 року (Т.2 а.с.108-111);

ПАТ «Одеський кабельний завод «Одесакабель» у період з 15.04.2019 року по 26.04.2019 року (Т.2 а.с.112-115);

ДП «Подільське лісове господарство» у період з 13.05.2019 року по 24.05.2019 року (Т.2 а.с.116-120).

Тобто, матеріалами справи підтверджується як мінімум 10 планових перевірок, проведених позивачем, тоді як результати оцінювання з невідомих для суду причин місять посилання на лише 8 перевірок.

Суд при цьому критично оцінює доводи відповідача стосовно того, що навіть у такому випадку завдання передбачало проведення 20 перевірок, а тому при 10 проведених перевірках є невиконаним. Суд акцентує увагу на тому, що обґрунтованість рішення в даному випадку залежить не лише від співставлення кількісних показників, а й від повноти оцінки проведеної позивачем роботи, а в цій частині наявні документальні підтвердження того, що завдання було оцінено на підстав неповної інформації, що свідчить про необґрунтованість висновків суб`єкта владних повноважень.

По-друге, суд приймає доводи представника позивача щодо відсутності у затвердженому на 2019 року переліку завдань жодних критеріїв в частині кількості складених адміністративних матеріалів, а тому застосовувати такі показники при проведенні оцінки відповідач не міг.

По-третє, в частині кількості пред`явлених претензій представник Інспекції наполягав на тому, що Претензії №73 від 30.08.2019 року та №52 від 24.05.2019 року складені не позивачем, а іншими посадовими особами, а тому враховувати їх до виконання завдання відповідач не міг. Суд не погоджується із таким твердженням позивача, адже з аналізу змісту вказаних претензій вбачається, що підписані вони В.о. начальника інспекції Кардаш В., а не Олефіром О.П., як зазначає представник відповідача. Завдання сформовано чітко і передбачає пред`явлення претензій, в не розрахунок шкоди. Як встановлено зі змісту претензій, пред`явлені вони за результатом перевірки ДП «Подільське лісове господарство» у період з 13.05.2019 року по 24.05.2019 року (Т.2 а.с.116-120), яка проводилась в т.ч. позивачем, однак про це у результатах оцінювання жодним чином не зазначено.

По-четверте, в частині не опублікування статей на сайті Державної екологічної інспекції в Одеській області суд зазначає наступне. Відповідачем під час судового розгляду справи не визначено, який нормативно-правовий акт чи положення посадової інструкції позивача визначає у якості обов`язку останнього опубліковувати статті на сайті Державної екологічної інспекції в Одеській області. Крім цього, як зазначив представник позивач та не заперечив відповідач, ОСОБА_1 не має доступу до технічного кабінету, де б міг опублікувати заявлені статті. Тобто, щодо позивача відсутній законодавчій обов`язок та реальна можливість виконати вказане завдання, про що у результатах оцінювання жодним чином не зазначено.

По-п`яте, аркуш 3 результатів оцінювання позивача (Т.2 а.с.80) містить опис особистих, моральних та етичних якостей ОСОБА_1 . Зокрема, відповідачем визначено, що робота проводилась неефективно. Правила етичної поведінки порушені. Порушені правила службової субординації. Проявляв низьку ініціативність, самостійність, недостатність знання нормативно-правових актів, вимог до підготовки службових документів, потребував нагадувань і високої міри контролю з боку керівника.

Натомість, суд погоджується з представником позивача в тому, що матеріали особової справи не містять документального підтвердження такої оцінки. Дійсно, матеріали справи містять Наказ Державної екологічної інспекції в Одеські області №148-о від 01.08.2018 року про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення зауваження. Однак, до відповідальності позивача було притягнуто у 2018 році, тоді як оцінка діяльності здійснювалась за 2019 рік. За таких умов, документальні підтвердження опису особистих, моральних та етичних якостей ОСОБА_1 , викладених у результатах оцінки, відсутні.

За сукупністю вищевикладеного суд дійшов висновку, що оцінка обставин, покладених в основу негативного результату оцінювання службової діяльності ОСОБА_1 , здійснена поверхнево, без реального аналізу вчинених на виконання завдань дій, в силу чого не відповідає критеріям обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Серед іншого, суд акцентує увагу на тому, що позивач є інвалідом 2 групи (т. 1 а.с. 48).

При цьому суд критично ставиться до негативної оцінки відповідача щодо перебування ОСОБА_1 у відпустці у 2019 році тривалий час.

Стаття 45 Конституції України встановлює, що кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Стаття 2 Закону України «Про відпустки» регламентує, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Також Закон України «Про державну службу» у статті 57-60 визначає види та порядок надання відпусток державним службовцям.

Матеріали справи не містять жодних підтверджень того, що надані позивачу у 2019 році відпустки надані безпідставно чи з порушенням порядку їх надання. Тобто, позивач добросовісно реалізував своє право на відпочинок, що не може ставитись у його провину.

Суд також не оминає стороною той факт, що всупереч положенням типового порядку проведення оцінки службової діяльності щодо позивача не було проведено повторного оцінювання. Доводи відповідача в даному випадку ґрунтуються на тому, що стаття 44 Закону України «Про державну службу» не визначає обов`язку проведення повторного оцінювання у разі отримання особою негативної оцінки.

Суд із вказаним не погоджується, адже стаття 44 Закону містить відсильну норму в частині 11, згідно якої порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України, що і відсилає до норми пункту 43 Типового порядку.

Також, під час розгляду та вирішення справи, суд застосовує практику Європейського суду з прав людини та міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані Україною.

Згідно з ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Так, згідно з ч. 2 ст. 21 та ч. 1 ст. 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Також, ст. 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006 року, зазначено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення, Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.

Статтею 2 Конвенції № 111 від 25.06.1958 року «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості» (ратифікована Україною 04.08.1961 року) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (ст.4 цієї Конвенції).

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

Крім того, Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем», якою надала державам-членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні процедурних заходів, які можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі яка піддається такій процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Встановлені Резолюцією № 1096 підходи застосовані у практиці Європейського суду з прав людини, який неодноразово розглядав справи за наслідками подібних перевірок в інших державах (рішення від 14.02.2006 року у справі «Турек проти Словаччини», від 24.04.2007 року у справі «Матиєк проти Польщі», від 17.07.2007 року у справі «Бобек проти Польщі», від 15.01.2008 року у справі «Любох проти Польщі»).

У вказаних рішеннях ЄСПЛ наголошує, що зазначені заходи не можуть слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають впровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених ст.6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).

Європейський Суд неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, у найбільш загальному вигляді позитивні зобов`язання передбачають активні дії держави, спрямовані на забезпечення, захист та сприяння реалізації прав людини. Загальною юридичною підставою позитивних зобов`язань у межах конвенційної системи правозахисту виступає ст.1 «Зобов`язання поважати права людини» Конвенції, в якій прямо вказується, що держави гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, передбачені Конвенцією.

Дотримання принципу забезпечення довіри громадян до держави та створюваного нею закону як вимога, що випливає з принципу верховенства права, означає заборону запроваджувати закони, які можуть створювати ілюзорні правові інститути. З точки зору принципу забезпечення довіри, право на працю має забезпечуватися не через оцінку його сутності, а через оцінку засобів захисту цього права. Відсутність можливості реалізувати це право у межах, встановлених законом, свідчить про те, що створено ілюзорний правовий інститут і, відповідно, має місце порушення Конституції.

Таким чином, суд дійшов висновку, що затверджений Наказом від 10.12.2019 року за №271-о висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців в частині позивача є протиправним, а тому наявні підстави для скасування вищевказаного Наказу.

Суд акцентує увагу учасників справи на тому, що сформований висновок про результати службової діяльності не може розцінюватись судом як розпорядчий акт індивідуальної дії. В той же час, він вводиться в дію шляхом затвердження розпорядчим актом (у даному випадку - Наказом від 10.12.2019 року за №271-о), а тому саме наказ №271-о суд і визнає протиправним та скасовує як ефективний та законний спосіб захисту порушеного права особи.

Як наслідок цього, Наказ Державної екологічної інспекції в Одеській області від 13.12.2019 року №278-о в частині звільнення ОСОБА_1 також є протиправним та підлягає скасуванню, адже підставою для звільнення позивача стала необґрунтовано затверджена негативна оцінка службової діяльності позивача. За таких обставин, позивач має бути поновлений на посаді, з якої його незаконно було звільнено оспорюваним наказом.

Що стосується позовної вимоги позивача про стягнення з Державної екологічної інспекції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Отже, розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу судом здійснено наступним чином.

Згідно з наявною у матеріалах справи Довідкою від 04.02.2019р. №487/04 (Т.1 а.с.44), заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці, що передували звільненню та за які фактично сплачені кошти (листопад-грудень 2019р.), становить 12271,84 грн.

Кількість робочих днів за листопад-грудень 2019 р. – становить 42 дні.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 292,19 грн. (12271,84 грн. / 42 календарні дні).

Період вимушеного прогулу складає 76 робочих днів, зокрема, у період з 04.02.2020 р. (дата звільнення) по 25.05.2020р. (день ухвалення судом рішення).

Таким чином, грошове забезпечення ОСОБА_1 , за час вимушеного прогулу складає: 292,19 грн./день х 76 днів вимушеного прогулу - 22 206,44 грн.

Відтак, беручи до уваги наведене, а також те, що позовні вимоги позивача – ОСОБА_1 про скасування оскаржуваних наказів, в тому числі про звільнення, підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з Державної екологічної інспекції в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 22 206,44 грн.

Позивачем, серед іншого, заявлено вимогу про стягнення суми моральної шкоди у розмірі 3000 грн., про що суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття “власності”, яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права” і, таким чином, як власність.

Відповідно до пункту “d” Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: “Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин”.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IVдо офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі “Совтрансавто-Холдинг” проти України” 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Стаття 41 Конвенції проголошує: “Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію”.

При цьому за практикою Європейського суду з прав людини щодо моральної шкоди, Суд вважає, що саме визнання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції становить достатню сатисфакцію (Справа “Бушемі проти Італії”, рішення від 16.09.1999 р.).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).

З урахуванням суб`єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України.

Згідно з ст.ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За правилами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995р. обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з`ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних документальних підтверджень дійсного завдання позивачу моральної шкоди у заявленому розмірі, а у позові обґрунтовано не розтлумачено, яким чином заявлена сума відшкодує завдану позивачу, як він вважає, моральну шкоду, у зв`язку із чим суд відмовляє у задоволенні даної вимоги.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно п.1, 9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Оскільки позивач ще має право на подання доказів на понесення судових витрат, про що зазначив у розрахунку, доданому до позову, вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу суд вважає передчасним.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної екологічної інспекції в Одеській області (місцезнаходження: 65058, м. Одеса, проспект Шевченка, 12; код ЄДРПОУ 38017120) про визнання протиправним та скасування наказу та висновку № 271-О від 10.12.2019р., поновлення на посаді та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної екологічної інспекції в Одеській області від 10.12.2019 року № 271-О, в частині затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності головного спеціалівста-дерджавного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Одеської області відділу державного екологічного нагляду (контролю) атмосферного повітря Державної екологічної інспекції в Одеській області – ОСОБА_1 .

Визнати протиправними та скасувати наказ Державної екологічної інспекції в Одеській області від 13.12.2019 року № 278-О «Про звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 », в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста-державного інспектора з охорони навколишнього середовища Одеської області відділу державного екологічного нагляду (контролю) атмосферного повітря Державної екологічної інспекції в Одеській області.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної екологічної інспекції в Одеській області від 04.02.2020 року № 32-О «Про внесення змін до наказу Державної екологічної інспекції від 13.12.2019 року № 278-О «Про звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ».

Зобов`язати Державну екологічну інспекцію в Одеській області поновити ОСОБА_1 на посаді Головного спеціаліста-державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Одеської області відділу державного екологічного нагляду (контролю) атмосферного повітря Державної екологічної інспекції в Одеській області з 05.02.2020 року.

Стягнути з Державної екологічної інспекції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на день поновлення на посаді у розмірі 22206,44 грн. (дев`ятнадцять дві тисячі двісті шість грн. 44 коп.).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Головного спеціаліста-державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Одеської області відділу державного екологічного нагляду (контролю) атмосферного повітря Державної екологічної інспекції в Одеській області з 05.02.2020 року та стягнення належного середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 27.05.2020 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.