Рішення № 89476814, 18.05.2020, Зміївський районний суд Харківської області

Справа №621/3341/19

Пр. 2/621/161/20

РІШЕННЯ

Іменем України

18 травня 2020 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Бородавки К.П.,

за участю секретаря судового засідання Єрмоленко О.О.,

представник відповідача – Кривеженко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області про визнання права на приватизацію, визнання дій незаконними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з вказаним позовом до Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області (далі – відповідач), в якому просить:

1) визнати за позивачем - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на приватизацію житлового приміщення - квартири

АДРЕСА_1 ) визнати дії відповідача - Комсомольської селищної ради Змїївського району Харківської області - у відмові в проведенні приватизації квартири АДРЕСА_2 – незаконними;

3) скасувати рішення виконавчого комітету Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області № 217 від 06.08.2019 року про відмову ОСОБА_1 у приватизації квартири АДРЕСА_2 ;

4) зобов`язати відповідача - Комсомольську селищну раду Зміївського району Харківської області - оформити передачу квартири АДРЕСА_2 в приватну власність ОСОБА_1 згідно його заяви від 09.07.2019 року;

5) стягнути з відповідача - Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області - на користь позивача ОСОБА_1 матеріальну шкоду, спричинену незаконними діями, в розмірі 8807,24 (вісім тисяч вісімсот сім гривень 24 коп) гривень;

6) стягнути з відповідача - Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області - на користь позивача ОСОБА_1 , моральну шкоду, спричинену незаконними діями, в розмірі 50000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Також позивач просить стягнути з відповідача - Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати відповідно до орієнтовного (попереднього) розрахунку судових витрат.

В обґрунтування позову зазначено, що з 23.12.1988 він зареєстрований і постійно проживаю у квартирі АДРЕСА_2 (далі – спірна квартира). 09.07.2019 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про оформлення передачі квартири у власність згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», надавши всі необхідні документи та рішення судів.

08.08.2019 позивача було запрошено на засідання виконавчого комітету Комсомольської селищної ради, де члени виконкому почали цікавитися особистим життям позивача, звинувачувати його дружину у шахрайстві та фіктивному шлюбі, а позивача - у зловживанні спиртними напоями, а деякі члени виконкому пропонували позивачу гроші за продаж спірної квартири без переоформлення та після незгоди позивача відмовили в приватизації. 08.08.2019 позивач отримав відповідне Рішення виконкому Комсомольської селищної ради Зміївського району № 217 від 06.08.2019.

Позивач посилається на приписи ЦК України та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та зазначає, що перелік підстав для відмови в приватизації квартири зазначений в п.2 статті 2 вказаного Закону, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Жодна зі статей Кримінального кодексу не входить до переліку підстав для відмови у приватизації квартири згідно чинного законодавства, а тим більше жоден орган місцевого самоврядування не має компетенції звинувачувати людину у вчиненні будь-яких злочинів. Вчинення злочину за ст.190 КК України (шахрайство) повинно бути розслідуване правоохоронними органами та має бути підтверджено обвинувальним вироком суду.

Позивач також зазначає, що відповідач вдруге протиправно відмовив йому у здійсненні законного права на приватизацію житла, в зв`язку з чим позивач знову змушений сплачувати судовий збір та витрати на правову допомогу адвоката. Посилаючись на приписи ст.22 ЦК України, позивач вказує на те, що на даний час сума документально підтверджених витрат, понесених ним для відновлення порушеного цивільного права, складає 8 807,24 грн, які він просить стягнути в якості відшкодування збитків.

Також позивач посилається на спричинення йому постійно триваючими протиправними діями відповідача моральної шкоди, яку він оцінює в 50 000 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, про що подав відзив на позов (а.с.64). Мотиви незгоди зводяться до такого. Разом з позивачем до селищної ради кожного разу приходить гр. ОСОБА_2 , яка є повністю сторонньою людиною, але замість гр. ОСОБА_1 вона дає усні пояснення, подає від його імені всі заяви та документи, тримає у себе оригінали документів, що належать гр. ОСОБА_1 . Сам позивач у присутності гр. ОСОБА_2 не подає документів, не відповідає на питання, не дає пояснень. Без присутності гр. ОСОБА_2 позивач пояснив, що у нього забрали всі документи і він не має до них доступу, а також заявляє, що він сам не зацікавлений у приватизації квартири, а звертається з приводу приватизації тому, що так йому каже робити гр. ОСОБА_2 , від якої він залежить, оскільки вона оплачує його борги за комунальні послуги у квартирі. Також за вказівкою гр. ОСОБА_2 він 19.06.2019 уклав шлюб з гр. ОСОБА_3 . За зовнішнім виглядом позивач складає враження людини, яка зловживає спиртними напоями, за поведінкою пасивний.

Відповідач зауважує, що позивач жодного документу для приватизації спірної квартири не подав самостійно та не підтвердив, що бажання приватизувати квартиру є його власним самостійним бажанням.

З огляду на викладену ситуацію відповідач вбачає ознаки злочину за ст.190 Кримінального кодексу України - шахрайства, спрямованого проти позивача з метою заволодіння його квартирою, якою він поки що не може розпорядитися, оскільки квартира не приватизована.

В судовому засіданні 25.02.2020 позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, навівши доводи аналогічні викладеним в позові та у відповіді на відзив (а.с.95-98). Представник позивача підтвердила, що заявлені до стягнення збитки в розмірі 8 807,24 грн є судовими витратами, понесеними позивачем у зв`язку з розглядом судами першої та апеляційної інстанції цивільної справи № 621/3476/18 за позовом ОСОБА_1 до Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області про визнання дій відповідача у відмові в проведенні приватизації квартири АДРЕСА_2 з мотивів відсутності ордеру на квартиру – незаконними та зобов`язання відповідача прийняти документи ОСОБА_1 щодо приватизації квартири АДРЕСА_2 та здійснити її приватизацію за відсутності ордеру на житлове приміщення.

Позивач підтвердив в судовому засіданні, що бажає приватизувати спірну квартиру, що відповідну заяву підписав та подавав особисто, а також те, що підписав договір з адвокатом та гроші на оплату судового збору надала йому його дружина, одночасно позивач заперечував, що шлюб між ним та ОСОБА_3 є фіктивним, він такого на засіданні ради не говорив, тиск на нього ані дружина, ані адвокат не здійснюють.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову, який є необґрунтованим, та навела доводи, викладені у відзиві та запереченнях (а.с.114), зокрема послалась на відсутність у позивача ордеру, фактивність шлюбу з ОСОБА_3 та наявність ознак шахрайства по відношенню до позивача.

Ухвалою суду від 26.11.2019 провадження у справі відкрито, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження (а.с.56).

Ухвалою суду від 06.02.2020 за клопотання представника відповідача в судове засідання викликані свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.108-109).

Судом встановлені такі обставини та фактичні дані.

Згідно з копією витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №6334-1141474-2017 та даними паспорту на ім`я позивача (серія НОМЕР_1 ) позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 23.12.1988 (а.с.12-14).

Відповідно до копії Будинкової книги АДРЕСА_4 ) спірна квартира надана ОСОБА_6 на підставі ордеру №002154 від 12.01.1983, (а.с.99-100), яка відповідно до копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 17.07.1964 є матір`ю позивача (а.с.15).

Загальна площа спірної квартири дорівнює 48,3 кв.м. (а.с.27-28).

Згідно з копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №172 (а.с.16).

Відповідно до довідки Комунального підприємства «Комунальник» Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області від 21.05.2018 №445 в архівних документах підприємства корінець ордеру на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 відсутній (а.с.33).

Згідно з відповіддю Архівного відділу Зміївської районної державної адміністрації Харківської області від 22.05.2018 №01-38/92 рішення про виділення квартири ОСОБА_6 в 1982-1983 роках в архівних документах Комсомольської селищної ради відсутнє (а.с.34).

Згідно з довідкою Публічного акціонерного товариства Державний Ощадний Банк України від 21.05.2018 №319 позивач свій житловий приватизаційний чек не використав (а.с.35).

Відповідно до відповіді Зміївської районної ради Харківської області від 18.06.2019 №01-38/420 на заяву позивача повідомили, що не мають можливості видати завірену копію ордеру та протоколів спільних засідань, у зв`язку з передачею документації в архів та рекомендує звернутись до Архівного відділу Зміївської державної адміністрації (а.с.37).

Згідно з листом Архівного відділу Зміївської районної державної адміністрації Харківської області від 18.06.2019 №01-37/88 на запит позивача повідомлено, що в архівних документах Комсомольської селищної ради смт. Комсомольське Готвальдовського району Харківської області та Готвальдовського райвиконкому м. Готвальд Харківської області за 1983 рік документів, які б підтверджували право отримання квартири ОСОБА_6 , а саме ордер на отримання житла, спільний протокол профспілкового комітету і адміністрації Будівельного управління Зміївської ДРЕС зі списками працівників вищезазначеного підприємства по розподілу квартир в будинку по АДРЕСА_4 ) немає (а.с.36).

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 15.03.2019 (справа № 621/3476/18) дії Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області щодо відмови позивачу в проведенні приватизації квартири АДРЕСА_2 з мотивів відсутності ордеру на квартиру визнані незаконними; зобов`язано Комсомольську селищну раду Зміївського району Харківської області прийняти документи ОСОБА_1 щодо приватизації квартири АДРЕСА_2 та здійснити її приватизацію за відсутності ордеру на житлове приміщення (а.с.20-21).

Постановою Харківського апеляційного суду від 19.06.2019 вказане рішення суду першої інстанції змінено - зобов`язано Комсомольську селищну раду Зміївського району Харківської області прийняти документи ОСОБА_1 щодо приватизації квартири АДРЕСА_2 та розглянути питання про приватизацію без ордеру на житлове приміщення (а.с.22-24).

Судом в цивільній справі № 621/3476/18 встановлено, що позивач на законних підставах проживає та є зареєстрованим в спірній квартирі, та зазначено, що відсутність ордеру про надання житлової площі позбавляє його можливості реалізувати своє право на приватизацію квартири.

09.07.2019 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про оформлення передачі спірної квартири у власність згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», до заяви додані довідка про склад сім`ї та займані приміщення і документ, що підтверджує невикористання житлових чекав для приватизації державного житлового фонду. Вказана заява підписана особисто позивачем.

06.08.2019 відповідачем прийнято рішення №217 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо передачі квартири за адресою АДРЕСА_3 в його приватну власність», яким, керуючись ст.40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.190 КК України та ст.214 КПК України, позивачу відмовлено у задоволені заяви про передачу спірної квартири в його приватну власність; вирішено звернутись до правоохоронних органів про виявлені ознаки шахрайства – злочину, спрямованого проти позивача (а.с.19).

За змістом витягу з протоколу засідання виконавчого комітету Комсомольської селищної ради від 06.08.2019 позивач був присутній на засіданні з розгляду його заяви від 09.07.2019 та на запитання щодо фіктивності його шлюбу сказав, що шлюб фіктивний і він разом з ОСОБА_3 не проживає (а.с.73-75).

Виконавчим комітетом Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області листом за №1601 від 08.08.2019 подано повідомлення про злочин на ім`я начальника Зміївського ВП ГУНП в Харківській області, оскільки у членів виконавчого комітету виникли сумніви у самостійності і добровільності дій позивача під час подання документів щодо приватизація спірної квартири (а.с.72).

В ході перевірки за даним фактом органом поліції встановлено, що ознаки кримінального правопорушення відсутні (а.с.153).

Звернення відповідача від 21.01.2020 №550 також залишено без задоволення, адже ознаки кримінального правопорушення відсутні (а.с.154).

Допитана в судовому засіданні 25.02.2020 свідок ОСОБА_4 пояснила суду, що вона працює у відповідача, займається оформленням приватизації житла. Позивача свідок бачила декілька разів за її проханням, оскільки він сам не приходив до селищної ради, замість нього приходила жіночка на прізвище ОСОБА_7 , запитала які документи треба подати для приватизації квартири, в неї були документи позивача, в тому числі паспорт. Одного разу позивач прийшов на підпитку, свідок сказала йому прийти наступного разу. Також свідок зауважила, що позивач один в селищну раду не приходив, з ним завжди була ОСОБА_7 . Позивач сказав свідку, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вимусили його укласти шлюб, але вони разом не проживають, та він сам нічого не бажає та знає, що може залишитись без квартири. Також свідок підтвердила, що заяву про приватизацію спірної квартири позивач підписував самостійно.

Допитаний в судовому засіданні 25.02.2020 свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що він є однокласником позивача, відносини з ним дружні. Оскільки позивач зловживає спиртними напоями, не працює, здає пляшки і на ці гроші живе, свідок пропонував позивачу приходити до свідка в їдальню харчуватись, а також свідок дізнався від позивача, що йому пропонують обміняти квартир на кімнату в гуртожитку, та вирішив взяти участь в засіданні ради, оскільки вважає, що у відношенні позивача здійснюються махінації, а він хоче допомогти позивачу, адже коли позивач п`яний, він не розуміє своїх дій, а тверезим позивач не буває. Також свідок зазначив, що на засіданні комісії позивач підтвердив, що його шлюб фіктивний.

Розв`язуючи спір, суд враховує такі норми права.

Відповідно до ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.

За ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі ст.345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

За приписами ч.3 ст.9 ЖК УРСР громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі – Закон №2482).

Відповідно до ст.3 згаданого Закону приватизація здійснюється шляхом: - безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; - продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Організація проведення приватизації та оформлення права власності визначені в ст.8 Закону №2482. Так, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до ч.3 ст.8 Закону №2482 передача квартир у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону №2482 передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до ст.5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Положеннями ч.10 ст.8 Закону №2482 імперативно визначено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (ч.2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008 № 500-VI), заборона приватизувати конкретне приміщення (ч.4 ст.1 Закону № 500-VI, ч.2 ст.2 Закону № 2482-XII).

За приписами ч.2 ст.2 Закону №2482 не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до Закону №2482 наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396 затверджено Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого (далі – Положення).

Згідно з п.17 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається до орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Приписами п.18 Положення визначений перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації.

Зі змісту оскарженого рішення від 06.08.2019 №217 (а.с.19) не вбачається, що позивачу відмовлено у приватизації спірної квартири за наявністю випадків, передбачених законом, як-то відсутність у позивача права на приватизацію чи існування заборони приватизувати конкретне приміщення. Не наведено таких випадків представником відповідача і в судовому засіданні. Оскаржуване рішення не містить також й відомостей про ненадання позивачем документів, необхідних для подачі громадянином до органу приватизації. Будь-яких зауважень щодо неподання позивачем певних документів до своєї заяви від 09.07.2019, що обумовило б відмову у приватизації, не висловлено відповідачем й перед судом.

Зміст заперечень відповідача проти приватизації позивачем спірної квартири зводиться лише до відсутності ордеру на спірну квартиру та, як зазначено в оскаржуваному рішенні, наявності ознак злочину за ст.190 КК України по відношенню до позивача, а також фіктивність, на думку представника відповідача, шлюбу між позивачем та ОСОБА_3 .

Доводи відповідача щодо відсутності ордеру на спірну квартиру суд не бере до уваги, оскільки судовим рішенням від 19.06.2019 по цивільній справі № 621/3476/18 відповідача зобов`язано прийняти документи ОСОБА_1 щодо приватизації квартири АДРЕСА_2 та розглянути питання про приватизацію без ордеру на житлове приміщення. Вказане рішення суду набрало законної сили, а відтак, в силу приписів ст.129-1 Конституції України є обов`язковим для виконання.

Щодо наявності ознак злочину за ст.190 КК України по відношенню до позивача та фіктивність шлюбу суд зазначає, що чинним законодавством України, положення якого унормовують правовідносини з приватизації державного житлового фонду, не передбачено ані такої підстави для відмови мешканцям квартир у приватизації займаного ними житла як виявлення органом приватизації ознак злочину проти мешканця квартири, ані такої підстави - як фіктивність, на думку органу приватизації, шлюбу заявника з іншою особою.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Рішенням суду від 19.06.2019 по цивільній справі № 621/3476/18 стосовно позивача встановлені такі обставини як законність вселення і проживання позивача в спірній квартирі, а тому суд, з огляду на те, що відповідачем не наведено інших законних обставин, що слугують підставою для відмови позивачу у приватизації спірної квартири, доходить висновку, що позивач має право на приватизацію спірної квартири та відмова відповідачем позивачу в її приватизації за заявою останнього від 09.07.2019, оформлена спірним рішенням від 06.08.2019, є незаконною та безпідставною, а відповідач діяв не відповідно до закону, а керуючись доводами, які зводяться до суб`єктивних припущень.

Отже позовні вимоги в частині визнання за позивачем права на приватизацію спірної квартири, скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання відповідача оформити передачу спірної квартири йому у власність відповідно до його заяви про приватизацію від 09.07.2019 підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог про визнання дій відповідача у відмові в проведенні приватизації спірної квартири незаконними суд зазначає таке.

За приписами ст.4 ЦПК України, які кореспондують ст.15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.16 ЦК України. Згідно ч.2 ст.16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належать: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші особи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже обов`язковою ознакою оскарженого рішення, дії чи бездіяльності є порушення, невизнання або оспорювання таким рішенням, дією чи бездіяльністю прав, свобод чи законних інтересів особи. Враховуючи, що в даному випадку в правовому регулюванні приймає участь саме рішення відповідача, а не окремі дії, вчинені в процесі вирішення спірних правовідносин, за результатами яких прийнято спірне рішення, та саме спірне рішення порушує законні житлові права та інтереси позивача, такі дії не можуть бути предметом оскарження до суду окремо від оскарження рішення. Обставини щодо вчинення цих дій входять до предмету доведення у справі за позовом про скасування відповідного рішення.

Відтак, підстави для задоволення позовних вимог в означеній частині відсутні.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди, спричиненої незаконними діями, в розмірі 8807,24 грн задоволенню не підлягають з огляду на таке. Як встановлено судом та визнано представником позивача заявлена сума матеріальної шкоди складається з судових витрат, понесених позивачем в цивільній справі № 621/3476/18 на професійну правничу допомогу та судовий збір в суді першої та апеляційної інстанції (а.с.39-46). Суд зазначає, що ЦК України, зокрема ст.22, не відносить судові витрати, понесені стороною по судовій справі задля захисту свого права, до збитків, а розподіл судових витрат між сторонами справи, розгляд якої здійснюється за правилами цивільного судочинства, відбувається відповідно до ст.141 ЦПК України судом під час ухвалення рішення в такій справі.

Підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, спричиненої незаконними діями, в розмірі 50 000 грн, також відсутні, враховуючи таке. Приписами ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст.1173 ЦК України).

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За приписами ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на наведені норми матеріального та процесуального права та обставини справи, суд констатує, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про наявність шкоди, а саме те, що неправомірною відмовою відповідача у приватизації спірної квартири позивачу завдано моральну шкоду, як-то страждання або втрати немайнового характеру, настання тяжких наслідків для позивача, вимушені суттєві зміни у його життєвих стосунках або істотне погіршення якості його життя.

Відтак позов підлягає частковому задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Позовна заява має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачений позивачем в повному обсязі – за немайнові вимоги 3073,60 грн (768,40 грн *4), за майнові вимоги – 768,40 грн.

Враховуючи ст.141 ЦПК України, суд вважає, що судові витрати з судового збору слід розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума в розмірі 2305,20 грн (768,40 грн*3).

Заявлені позивачем до стягнення з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу відповідно до Орієнтовного розрахунку судових витрат відповідному стягненню не підлягають. Так, за приписами ст.134 ЦПК України орієнтовний розрахунок суми судових витрат є попереднім та таким, які особа понесла або очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

За Орієнтовним розрахунком сум судових витрат, наданим позивачем (а.с.38), сума дорівнює 11 552 грн, з яких сума за правничу допомогу дорівнює 10 015,20 грн.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем та його представником не надано до суду доказів на підтвердження здійснення зазначених в орієнтованому розрахунку витрат на правничу допомогу, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (акту прийому-передачі наданих послуг із розрахунком таких витрат, платіжних документів про оплату таких послуг тощо). Відсутність вказаних документів вказує на недоведеність позивачем здійснення витрат на професійну правничу допомогу, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на з відповідача на користь позивача судових витрат за правничу допомогу.

Керуючись статтями 13, 19, 81, 141, 263-265, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області (місцезнаходження: Харківська область, Зміївський район, смт. Слобожанське, вул. Миру, 7, код ЄДРПОУ 04397508) про визнання права на приватизацію, визнання дій незаконними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на приватизацію житлового приміщення - квартири АДРЕСА_2 .

Скасувати рішення виконавчого комітету Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області № 217 від 06.08.2019 про відмову ОСОБА_1 у приватизації квартири АДРЕСА_2 .

Зобов`язати Комсомольську селищну раду Зміївського району Харківської області оформити передачу квартири АДРЕСА_2 в приватну власність ОСОБА_1 в порядку приватизації згідно з його заявою від 09.07.2019.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області на користь ОСОБА_1 , судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 2305,20 грн (дві тисячі триста п`ять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до або через відповідний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення – 27.05.2020.

Суддя К.П. Бородавка