Рішення № 89457996, 27.05.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2477/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просить:

- розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження;

- визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (81300, Львівська область, м. Мостиська, вул. Ярослава Мудрого, 113, тел. 234 4-17-60, код ЄДРПОУ 14321699) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 ) на день виключення зі списків частини (19 січня 2020 року) грошової компенсації за не отримане речове майно;

- стягнути із Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (адреса: 81300, Львівська область, м. Мостиська, вул. Ярослава Мудрого, 113, тел. 234 4-17-60, код ЄДРПОУ 14321699) на користь ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 20 січня 2020 року по 23 березня 2020 року у сумі 35070,08 грн. (тридцять п`ять тисяч сімдесят грн. вісім копійок).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 12 грудня 2019 року № 593-ос його звільнено з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту, а наказом начальника Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 17 січня 2020 року № 18-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Мостиського прикордонного загону з 19 січня 2020 року.

Вказує, що 17 січня 2020 року подав в.о. начальника Мостиського прикордонного загону рапорт про виплату компенсації за неотримане речове майно, у якому просив провести розрахунок у відповідності до пункту 293 Положення про проходження громадянами військової служби у Державній прикордонній службі України. Зазначає, що відповідач протиправно не провів з ним розрахунок при звільненні з військової служби, а саме не виплатив у день виключення його зі списків частини та усіх видів забезпечення грошову компенсацію за неотримане речове майно у зв`язку із звільненням з військової служби. Стверджує, що лише 23 березня 2020 року Мостиським прикордонним загоном на його картковий рахунок перераховано заборгованість із виплати грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 40163,26 грн. (із відрахуванням військового збору).

Бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку у день виключення зі списків частини та усіх видів забезпечення, а саме невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивач вважає протиправною, оскільки відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Відтак, на думку позивача, на суб`єкт владних повноважень – Мостиський прикордонний загін, у якому він проходив військову службу покладено обов`язок вжити заходів щодо проведення з ним повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення зі списків частини.

Таким чином, позивач вважає, що наведені обставини свідчать про затримку зі сторони відповідача у проведенні з ним остаточного розрахунку в день звільнення, яка тривала з 20 січня 2020 року по 23 березня 2020 року, а відтак, наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, як це передбачено статтею 117 Кодексу законів про працю України.

У поданій відповіді на відзив позивач додатково зазначає, що доводи відповідача про те, що він відмовився від отримання речового майна особистого користування в натурі не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями закріплене право на речове забезпечення в натурі чи отримання компенсації за неотримане речове майно.

Щодо посилань відповідача на відсутність асигнувань на забезпечення військовослужбовців грошовою компенсацією за неотримане речове майно позивач зауважує, що відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, коли внесені відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Твердження відповідача про непоширення норм статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями щодо проходження ними військової служби та виплати грошового забезпечення, на думку позивача, є помилковими, оскільки враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум у день звільнення, вказане дає підстави для висновку про можливість застосування норм статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Щодо визначеного відповідачем середньоденного грошового забезпечення у розмірі 518,43 грн. позивач зазначає, що під час його обрахунку відповідач не врахував виплачену йому індексацію грошового забезпечення, яку він отримав листопаді-грудні 2019 року. Відтак, на думку позивача, для обчислення середнього заробітку з 20 січня 2020 року до дня остаточного розрахунку – виплати грошової компенсації за неотримане речове майно необхідно застосувати показник середньоденного грошового забезпечення у розмірі 547,97 грн.

У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що підставою для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно є звільнення військовослужбовця з військової служби. Зазначає, що наказ начальника 93 прикордонного загону від 17 січня 2020 року №18-ос «Про виключення майора ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення» не містить виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, тобто позивач виключений зі списків особового складу без проведення з ним усіх необхідних розрахунків, а саме грошової компенсації за неотримане речове майно. Відповідач зауважує, що вказаний наказ позивач не оскаржує та не оскаржував раніше, з рапортом (заявою) про не виключення зі списків особового складу частини без повного розрахунку не звертався, а відтак, на думку відповідача, наведене свідчить про те, що позивач фактично погодився на проведення неповного розрахунку (в частині виплати компенсації за неотримане речове майно) при виключенні зі списків особового складу військової частини.

Крім того, відповідач стверджує про відсутність його вини щодо несвоєчасної виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно, оскільки Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов`язання та проводити видатки лише в межах бюджетних асигнувань.

Також вказує на те, що не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати при наявності відповідних кошторисних асигнувань. При цьому, звертає увагу на ту обставину, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно відповідач зазначає, що позивач проходив військову службу у Мостиському прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина 1494). Наголошує, що прийняття громадян на публічну службу (військову), її проходження, звільнення з публічної (військової) служби – це публічні правовідносини, які урегульовані спеціальними нормами законодавства України у зв`язку із спеціальним статусом даної категорії громадян. Отже, на думку відповідача, спірні правовідносини, які виникли між сторонами не є трудовими, а є відносинами між державою і громадянином України у зв`язку із виконанням ним конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, регулювання яких здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». З огляду на наведене, відповідач вважає, що норми статті 117 Кодексу законів про працю України не поширюються на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями щодо проходження ними військової служби та виплати грошового забезпечення.

Крім того, відповідач зауважує, що невчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, відтак, не підпадає під дію статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Щодо наведеного позивачем розрахунку середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно відповідач зазначає, що такий розрахунок проведений невірно, оскільки відповідно до довідки про грошове забезпечення, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 518,43 грн., відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 33179,52 грн.

У зв`язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 30 березня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 18 грудня 2015 року Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України Синиця Іван Володимирович має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с.8).

Згідно Витягу з наказу Начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 17 січня 2019 року № 18-ОС «Про особовий склад» майора ОСОБА_1 , начальника відділення тимчасового тримання відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу звільненого за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 19 січня 2020 року (а.с.13).

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки розрахунку № 2/20 Про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 , вартість належних до видачі позивачу предметів речового майна становить 40774,88 грн. (а.с.10).

17 січня 2020 року позивач звернувся з рапортом до в.о. начальника Мостиського прикордонного загону підполковника Олександра Мандзюка, у якому просив дати вказівку начальнику відділу забезпечення, про нарахування грошової компенсації за недоотримане під час проходження військової служби в Державній прикордонній службі України речове майно особистого користування. У поданому рапорті позивач виявив власне бажання отримати грошову компенсацію замість належних йому до видачі предметів речового майна особистого користування. Також просив розрахунок провести у відповідності до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (а.с.11).

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії квитанції, грошова компенсація за неотримане речове майно ОСОБА_1 виплачена на зарплатний рахунок позивача 23 березня 2020 року у розмірі 40163,26 грн. (а.с.14).

Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації за неотримане речове майно відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернуся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі - Порядок № 178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до абзацу другого пункту 292 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Укахом Президента України № 1115/2009 від 29 грудня 2009 року після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Аналіз наведених норм права вказує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить також те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Як слідує з матеріалів справи, 17 січня 2020 року на виконання вимог пункту 4 Порядку № 178 позивач звернувся з відповідним рапортом до в.о. начальника Мостиського прикордонного загону підполковника Олександра Мандзюка, у якому просив дати вказівку начальнику відділу забезпечення про нарахування грошової компенсації за недоотримане під час проходження військової служби в Державній прикордонній службі України речове майно особистого користування. У поданому рапорті позивач виявив власне бажання отримати грошову компенсацію замість належних йому до видачі предметів речового майна особистого користування. Також просив розрахунок провести у відповідності до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 17 січня 2019 року № 18-ОС «Про особовий склад» позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 19 січня 2020 року. При цьому, як підтверджується матеріалами справи, грошові кошти в сумі 40163,26 грн., як грошова компенсація за неотримане речове майно зараховані на зарплатний рахунок позивача 23 березня 2020 року.

Отже, з наведеного слідує, що станом на день виключення позивача зі всіх видів забезпечення та списків особового складу органу Держприкордонслужби (19 січня 2020 року) відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно, у зв`язку з чим допустив протиправну бездіяльність.

Щодо посилання відповідача на обмежене фінансування, як на підставу для невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10 березня 2011 року (остаточне 10 червня 2011 року) у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Отже, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Аргументи відповідача про те, що, не оскарживши наказ про виключення його зі всіх видів забезпечення та списків особового складу органу Держприкордонслужби та, не звернувшись із рапортом (заявою) про не виключення зі списків особового складу частини без повного розрахунку, позивач фактично погодився на проведення неповного розрахунку (в частині виплати компенсації за неотримане речове майно) при виключенні зі списків особового складу військової частини, є безпідставними, оскільки як вже було зазначено вище, 17 січня 2020 року на виконання вимог пункту 4 Порядку № 178, позивач звернувся з відповідним рапортом до в.о. начальника Мостиського прикордонного загону підполковника Олександра Мандзюка, у якому просив дати вказівку начальнику відділу забезпечення, про нарахування грошової компенсації за недоотримане під час проходження військової служби в Державній прикордонній службі України речове майно особистого користування. Крім того, у поданому рапорті позивач виявив власне бажання отримати грошову компенсацію замість належних йому до видачі предметів речового майна особистого користування, яка в силу імперативних приписів пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України мала бути виплачена йому в день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.

Відтак, з огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що оскільки станом на день виключення позивача зі всіх видів забезпечення та списків особового складу органу Держприкордонслужби (19 січня 2020 року) відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно, у зв`язку з чим допустив бездіяльність, протиправність якої відповідачем під час розгляду справи не спростована жодними належними та допустимими доказами, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати позивачу на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (19 січня 2020 року) грошової компенсації за не отримане речове майно є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення із Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 20 січня 2020 року по 23 березня 2020 року у сумі 35070,08 грн. (тридцять п`ять тисяч сімдесят грн. вісім копійок) суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Системний аналіз спеціального законодавства та положень Кодексу законів про працю України з урахуванням правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України, тому суд такі відхиляє.

Оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його виключення зі всіх видів забезпечення та списків особового складу органу Держприкордонслужби (19 січня 2020 року), вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Щодо покликання відповідача на те, що невчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, відтак, не підпадає під дію статей 116, 117 Кодексу законів про працю України суд зазначає наступне.

Передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації.

Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання відповідача на те, що компенсація за неотримане речове майно не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, відтак, не підпадає під дію статей 116, 117 Кодексу законів про працю України не спростовує право позивача на виплату середнього заробітку за весь період затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у справі №806/889/17 (адміністративне провадження №К/9901/34490/18), яку суд у силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує при вирішенні спірних правовідносин.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за неотримане речове майно суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом восьмим цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наданої відповідачем довідки про доходи ОСОБА_1 від 06 квітня 2020 року, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням – листопад-грудень 2019 року (дата звільнення – 19 січня 2020 року) становить 33564,63 грн. (15812,00 грн. – за листопад 2019 року та 15812,00 грн. – за грудень 2019 року).

Згідно вказаної довідки середньоденне грошове забезпечення позивача складає 518,43 грн.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 518,43 грн. в день.

Період за час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 20 січня 2020 року по 23 березня 2020 року становить 64 календарних дні.

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 33179,52 грн. (518,43 грн. ? 64 календарних дні).

З огляду на наведене, позовна вимога позивача про стягнення із Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 20 січня 2020 року по 23 березня 2020 року у сумі 35070,08 грн. підлягає частковому задоволенню у спосіб: стягнути з Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 20 січня 2020 року по 23 березня 2020 року у сумі 33179,52 грн.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Я. Мудрого, 113, м. Мостиська, Львівська область, 81300) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії – задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати ОСОБА_1 на день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (19 січня 2020 року) грошової компенсації за не отримане речове майно.

Стягнути з Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 20 січня 2020 року по 23 березня 2020 року у сумі 33179,52 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 27 травня 2020 року.

Суддя Клименко О.М.