Рішення № 89457584, 12.05.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2020 р. справа № 300/777/20

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Шумея М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач) про визнання бездіяльності щодо відмови в нарахуванні та виплаті позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення за період з 01.09.2018 по 15.01.2020 та стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення за період з 01.09.2018 по 15.01.2020 в розмірі 205503,74 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що остаточний розрахунок при звільненні був проведений з ним лише 15.01.2020, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.04.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач 06.05.2020 подав відзив на позов за №26/204, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що в періоді з 07.11.2015 по 18.09.2017 індексація грошового забезпечення нікому з поліцейських не виплачувалась, так як зазначене питання було спірним. Зокрема, в Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженому постановою КМУ від 17.07.2003 за №1078, була відсутня категорія осіб «поліцейські». Виплата індексація була відновлена з набранням чинності постановою КМУ від 18.10.2017 за №782. Безпосередньо позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 3 375,17 грн. було виплачено на виконання судового рішення по справі №300/1221/19, а тому ніякої затримки розрахунку при звільненні позивача не було. Крім того, стаття 116 КЗпП України передбачає стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який було нараховано, однак з огляду на викладене вище, при звільненні позивачеві індексація не нараховувалась, а була нарахована на виконання судового рішення. Також представник відповідача зазначив, що позивачу відмовлено у виплаті середньомісячного грошового забезпечення (середнього заробітку) за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення, зважаючи на те, що судовим рішенням від 19.09.2019 в справі №300/1221/19 жодним чином не обумовлено конкретне порушення ГУНП в області норм діючого законодавства, а також кошторисом ГУ НП в Івано-Франківській області такі виплати не передбачені. Крім того, заявлений позивачем розмір до стягнення в сумі 205 503,74 грн., який дорівнює середньому заробітку за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні позивача зі служби згідно підпункту 2 пункту 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (справа №300/1221/19) належних до виплати при звільненні коштів за період 01.09.2018 по 15.01.2020 з урахуванням істотності цієї частки (3 375,17 грн.) порівно із середнім заробітком та інших обставин справи є очевидно неадекватним, у зв`язку із чим не підлягає до задоволення.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

31.08.2018 підполковника поліції ОСОБА_1 згідно наказу №356 о/с звільнено зі служби, з виплатою йому компенсацію за 30 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2018 році. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні для виплати надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складає 25 років 00 місяців 01 день, у пільговому обчисленні 26 років 03 місяці 29 днів.

Виплати були нараховані та виплачені позивачу у вересні 2018 року у загальному розмір 163791,18 грн., а саме: 12132,68 грн. - компенсація за невикористану відпустку та 151 658,50 грн. - вихідна допомога.

15.02.2019 позивач подав рапорт начальнику ГУ Національної поліції України в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати індексації, грошової компенсації за несення служби у вихідні та святкові дні, компенсації за невикористану частину відпустки та матеріальної допомоги.

Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області 18.04.2019 відмовило позивачу листом №143/108/05/29-2019 в нарахуванні та виплаті індексації, грошової компенсації за несення служби у вихідні та святкові дні, компенсації за невикористану частину відпустки та матеріальної допомоги.

Позивач, вважаючи таку бездіяльність ГУ Національної поліції України в Івано-Франківській області щодо відмови в нарахуванні та виплаті індексації, грошової компенсації за несення служби у вихідні та святкові дні, компенсації за невикористану частину відпустки та матеріальної допомоги протиправною, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/1221/19 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головною управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо відмови в нарахуванні та виплаті йому індексації за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 індексацію за червень 2016 року - жовтень 2017 року в розмірі 3375,17 грн. У задоволенні репни позовних вимог - відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 скасовано. Визнано протиправною та скасовано відмову Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, викладену в листі №143/108/05/29-2019 від 06.03.2019 щодо нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за червень 2016 року - жовтень 2017 року та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2018 рік. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 індексацію грошовою забезпечення за червень 2016 року - жовтень 2017 року в загальному розмірі 3375,17 грн. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській обл. розглянути рапорт ОСОБА_1 про виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2018 рік, що поданий ним 09.08.2018 під час служби в поліції та завізований т.в.о. начальника Калуського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області із інформуванням в установленому порядку заявника про результат його розгляду. В задоволенні ренті позовних вимог відмовлено.

На підставі рішення суду, 15.01.2020 ОСОБА_1 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за червень 2016 року - жовтень 2017 року в загальному розмірі 3375,17 грн., що підтверджується банківською випискою по картковому рахунку позивача.

04.02.2020 представник позивача звернулася до відповідача з заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 середньою заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 31.08.2018 по 15.01.2020 (а.с. 19).

Відповідачем листом від 28.02.2020 за №3-С/05/29-2020 відмовлено позивачу у виплаті середньою заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 31.08.2018 по 15.01.2020 (а.с. 20).

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач через свого представника звернувся до суду з даним адміністративним позовом для захисту порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 за №580-VIII (далі Закон №580-VIII).

Згідно частини 1 статті 94 Закону №580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Частиною 5 статті 94 Закону №580-VIII визначено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 за №1282-XII.

Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Як уже встановлено, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 стягнуто з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 індексацію грошовою забезпечення за червень 2016 року - жовтень 2017 року в загальному розмірі 3 375,17 грн.

Суд звертає увагу, що спеціальним Законом «Про Національну полінію» не врегульовані питання порушення роботодавцем (Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Також, дане питання не врегульовано й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа №21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом, 31.08.2018 підполковника поліції ОСОБА_1 згідно наказу №356 о/с звільнено зі служби, тоді як фактичний розрахунок щодо виплати індексації грошовою забезпечення за червень 2016 року - жовтень 2017 року в загальному розмірі 3 375,17 грн. здійснено на виконання рішення суду 15.01.2020.

Відповідно до частини 2 статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбаченого частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати (грошового забезпечення).

Дана позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

При вказаних обставин суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, яка, в силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

Крім того, суд погоджується з доводами відповідача, що заявлена позивачем сума до стягнення у розмірі повноцінного розміру грошового забезпечення за недоплату його порівняно несуттєвої складової частини, є очевидно неспівмірною і виплата якої призведе до незабезпечення необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і відповідною сумою сатисфакції, яку позивач вважає справедливою, що суперечить завданню адміністративного судочинства.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що відповідач діяв правомірно, у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області (вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 40108798).

Суддя Шумей М.В.