Ухвала суду № 89457516, 26.05.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ПОВЕРНЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ

26 травня 2020 року Справа № 280/3341/20 м.Запоріжжя Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Семененко М.О., розглянувши матеріали позовної заяви

Військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України (69063, м.Запоріжжя, вул. Базарна, 2)

в інтересах держави в особі:

Міністерства внутрішніх справ України (01024, м.Київ, вул.А. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684),

Національної академії Національної гвардії України (61001, м. Харків, пл. Захисників України, 3, код ЄДРПОУ 08610502)

до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 .

про відшкодування витрат, пов`язаних з навчанням та утриманням особи у вищому військовому навчальному закладі,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військового прокурора Запорізького гарнізону, подана в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Національної академії Національної гвардії України до ОСОБА_1 , у якій Військовий прокурор Запорізького гарнізону Південного регіону України просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Національної академії Національної гвардії України витрати, пов`язані з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі, в розмірі 236 881,08 грн.

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 3-4 статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У свою чергу, частинами 1, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 №1697-VII (надалі - Закон №1697-VII) визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Частиною 4 цієї статті встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або у разі відсутності такого органу.

У першому випадку передбачено наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, у другому - такий орган відсутній. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво лише у разі, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. При цьому, нездійснення захисту виявляється у вольовій пасивній поведінці суб`єкта владних повноважень, за якої він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, проте, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій і рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, водночас, є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні уповноважені суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що інтереси держави в даному випадку полягають в тому, що на утримання відповідача у вищому навчальному закладі були здійсненні витрати з державного бюджету, і відповідно до вимог чинного законодавства такі витрати підлягають відшкодуванню у зв`язку з достроковим розірванням контракту про проходження відповідачем військової служби (навчання).

Слід зазначити, що відповідно до частини 10 статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 та підпунктів "д", "е", "є", "ж", "з" пункту 2 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Аналіз зазначеної норми дозволяє дійти висновку, що правом на звернення до суду з позовом про примусове стягнення витрат, пов`язаних з навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі, наділений відповідний навчальний заклад та/або відповідний центральний орган виконавчої влади, якому підпорядкований такий навчальний заклад, тобто у даному випадку Національна академія Національної гвардії України та Міністерство внутрішніх справ України

Отже, у спірних правовідносинах саме вказані особи уповноважені здійснювати захист інтересів держави, для чого вони мають відповідний штат працівників.

Як на підставу для звернення з даним позовом до суду прокурор вказує, що вищезазначені суб`єкти у спірних правовідносинах не здійснюють заходів представницького характеру з питань захисту інтересів держави у зв`язку з відсутністю у Національної академії Національної гвардії України належного фінансування на оплату судового збору. Відтак прокурор вважає, що вказаний навчальний заклад позбавлений можливості здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідача.

Разом з тим слід зазначити, що вказані обставини не свідчать про настання виключних випадків, за яких прокурор може представляти інтереси держави в суді.

Факт відсутності достатніх коштів для оплати судового збору сам по собі не може вважатися достатньою підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави від імені відповідного суб`єкта.

Зокрема, у Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №1604 (2003) "Про роль служби публічних обвинувачів у демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, наголошено на важливості забезпечення того, щоб повноваження і функції обвинувачів обмежувалися сферою обвинувачення в справах про кримінальні правопорушення, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему кримінальної юстиції, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розташовані та ефективні органи.

У випадку спірних правовідносин відсутні підстави, які перешкоджають захисту інтересів держави Міністерством внутрішніх справ України та/або Національною академією Національної гвардії України до компетенції яких законодавством віднесені повноваження щодо стягнення витрат, пов`язаних з навчанням та утриманням особи у вищому військовому навчальному закладі.

Вищенаведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 09.04.2020 №280/61/19.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 06.02.2019 у справі №927/246/18 дійшов висновку про те, що одного лише посилання на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження недостатньо для прийняття до розгляду позовної заяви прокурора. В такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону, наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення, передбачене статтею 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість), вирок суду щодо службових осіб, докази накладення дисциплінарних стягнень на відповідних посадових осіб за невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов`язків тощо.

Матеріали позовної заяви не містять вищезазначених доказів.

Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, що Військовим прокурором Запорізького гарнізону Південного регіону України не обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Національної академії Національної гвардії України до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з навчанням та утриманням особи у вищому військовому навчальному закладі.

За відсутності належних підстав для звернення прокурора до суду, до позовної заяви слід застосовувати наслідки, встановлені статтею 169 КАС України.

Згідно з пунктом 7 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

З огляду на викладене, позовна заява підлягає поверненню.

Керуючись ст.ст. 169, 241, 243, 248, п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, суддя -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України, подану в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Національної академії Національної гвардії України до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з навчанням та утриманням особи у вищому військовому навчальному закладі - повернути позивачеві.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

З урахуванням пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повне судове рішення складено 26 травня 2020 року.

Суддя М.О. Семененко