Рішення № 89457365, 25.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2020 року м. Київ № 640/25132/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, скасувати рішення щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом від 11.05.2019 № 55 та зобов`язати відповідача здійснити виплату одноразової грошової допомоги позивача як особі з інвалідністю першої групи у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивач не належить до суб`єктів, на яких розповсюджується дія пункту 4 статті 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому що позивач не є військовослужбовцем, а є спеціальним суб`єктом - особою, яка звільнено з військової служби.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

14 січня 2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, оскільки повторний огляд позивача, під час якого встановлено вищу групу інвалідності, відбувся більш ніж через два роки після первинного огляду, що виключає можливість виплати грошової допомоги.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 , якого звільнено з військової служби 21.06.2016, визнано особою з інвалідністю третьої групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини 05.11.2015, що підтверджується довідкою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 05.11.2015 серії 12 ААА № 091656.

У подальшому, 02.12.2017 проведено повторний огляд ОСОБА_1 , під час якого позивачу встановлено другу групу інвалідності, що підтверджується довідкою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 02.12.2017 серії 12 ААА № 915527.

Відповідно до довідки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 01.02.2019 серії АВ № 0996011, позивачу встановлено інвалідність першої групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Надалі, позивач звернувся до Київського міського військового комісаріату з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності вищої групи.

Листом від 13.06.2019 № ВСЗ/2184 Київський міський військовий комісаріат повідомив позивача, що комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, розглянувши подані документи, дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (протокол від 11.05.2019 № 55) у зв`язку з тим, що зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

Вважаючи протиправними дії та рішення відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.

У свою чергу, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що у зв`язку із зміною законодавства, що регулює спірні правовідносини, для правильності вирішення спору необхідно з`ясувати часові рамки, в залежності від яких необхідно застосовувати норми права в тій чи іншій редакції.

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Тобто, законодавець не виокремлює у даному законі спеціальних суб`єктів, як про це зазначає позивач, оскільки у сфері дії закону не визначено таких осіб як особи, які звільнені з військової служби. Таким чином, у даному випадку позивач є на військовослужбовцем, що став особою з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.

Так, згідно з пунктом 4 статті 163 Закону № 2011-XII, який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Положення пункту 4 статті 163 Закону № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.

Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 163 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Суд звертає увагу, що обидві ці норми пункту 4 статті 163 Закону (у тому числі в редакції, що діяла на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності чи ступеня втрати працездатності.

Правовідносини щодо первинного встановлення втрати працездатності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 статті 163 Закону № 2011-XII застосовується до позивача.

Суд звертає увагу, що на час первинного встановлення втрати працездатності позивачеві (листопад 2015 року) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.

З часу первинного встановлення ступеню втрати працездатності (листопад 2015 року) до дня встановлення I групи інвалідності (лютий 2019 року) минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.

Аналогічний висновок щодо застосування пункту 4 статті 163 Закону № 2011-XII викладено у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 по справі № 280/148/19 і суд не вбачає підстав для відступу від даної позиції.

Таким чином, відповідач дійшов правильного висновку про відсутність підстав для призначення грошової допомоги та правомірно відмовив у її призначенні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено протиправність дій та рішення відповідача, тоді як відповідачем доведено правомірність його дій щодо відмови у призначенні грошової допомоги, а тому, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова