Рішення № 89432282, 19.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2020 року м. Київ № 640/6432/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Рябого І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особа: про Голови комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Любові Володимирівни, Верховного Суду України Державна казначейська служба України визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ;

від відповідачів - не з`явились;

від третьої особи - не з`явився

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

"- визнати дії так званого голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України ОСОБА_2 з видання наказу про її звільнення протиправними, скасувати наказ від 13.07.2018 № 127-к;

- стягнути заборгованість з заробітної плати / за час вимушеного прогулу у розмірі, який відповідає довідці Верховного Суду України про заробітну плату й інші доходи від 08.04.2019".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що супровідним листом від 29.03.2019 № 1-64/2/2-19 голова ліквідаційної комісії Верховного Суду України направив на адресу останньої наказ від 13.07.2018 № 127-к "Про звільнення ОСОБА_1 " та наказ від 26.12.2018 № 273-к, з якого позивачеві стало відомо, що її звільняли 5 та 11 липня 2018 року. Стверджує, що з жодним з наказів позивача не було ознайомлено. Зазначає, що відповідачами в установленому порядку не було повідомлено позивача про наступне вивільнення, не запропоновано іншої рівноцінної посади. Звертає увагу, що після 2 червня 2016 року Верховною Радою України не було прийнято законів, що встановлюють порядок ліквідації Верховного Суду України. А тому вважає, що 2 червня 2016 року, ухвалюючи зміни до Конституції України в частині правосуддя, законодавець змінив назву найвищого судового органу - "Верховний Суд України" на "Верховний Суд", при цьому не змінив організаційно-правової форми конституційного органу і утворивши судоустрійним законом ще один орган з такою назвою. Зазначає, що зміна назви не є підставою для ліквідації, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Наголошує, що усі дії з ліквідації Верховного Суду України знаходяться поза межами правового поля. Зазначає, що заборгованість із заробітної плати/за час вимушеного прогулу розрахована відповідно до довідки Верховного Суду України про заробітну плату й інші доходи від 08.04.2019 і становить 174634,06 грн.

Ухвалою суду від 26.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/6432/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

20.05.2019 до суду від представника Верховного Суду України Охрімчук Н.В. надійшли пояснення, у яких остання зазначила, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Вважає, що оскільки не існує виданого уповноваженим Конституцією України органом розпорядчого акта про ліквідацію чи реорганізацію Верховного Суду України, звільнення позивача з посади з цих підстав не може вважатись законним.

06.08.2019 позивачем подано до суду пояснення, у яких остання звернула увагу, що спірний наказ прийнято неуповноваженою особою за відсутності відповідної процедури ліквідації та розпорядчого акта уповноваженого суб`єкта про ліквідацію та з порушенням усіх норм трудового законодавства, що стало наслідком виникнення заборгованості по заробітній платі.

Відповідно до ухвали суду від 15.01.2020 вирішено продовжити розгляд адміністративної справи № 640/6432/19 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання у справі на 04.02.2020.

31.01.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи довідки про заробітну плату й інші доходи від 23.01.2020 № 24.

Ухвалою суду від 04.02.2020 допущено заміну первинного відповідача у справі - голову ліквідаційної комісії Верховного Суду України ОСОБА_2 на належного відповідача - голову комісії з припинення Верховного Суду України Соловйову Любов Володимирівну; залучено Верховний Суд України до участі у справі в якості співвідповідача, виключивши останній зі складу третіх осіб; витребувано у відповідачів інформацію щодо стану виконання плану заходів з припинення діяльності Верховного Суду України; відкладено розгляд справи на 03.03.2020.

27.02.2020 до суду від Верховного Суду України надійшла особова справа позивача.

28.02.2020 представником Верховного Суду України Охрімчук Н.В. подано до суду відзив на позовну заяву, у якому остання просить суд розглянути справу за відсутності представника Верховного Суду України. Пояснила, що відповідач не заперечує проти заявлених позовних вимог та вважає, що є правові для їх задоволення. Звернула увагу, що позивач перебуває у трудових відносинах з Верховним Судом України. Порушення прав, свобод і інтересів позивача полягає у недопущенні до робочого місця, перешкоджанні виконанню трудових обов`язків, невиплаті заробітної плати, дійсно має місце і спричинене незаконними діями щодо ліквідації Верховного Суду України без правових підстав. Пояснила, що про неконституційні та незаконні дії, направлені на ліквідацію Верховного Суду України як конституційного органу і найвищого судового органу в системі судоустрою України, Верховний Суд України, починаючи з січня 2018 року, неодноразово звертався до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Генерального прокурора, Голови служби безпеки України, Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві. Не дивлячись на це, певні особи присвоїли собі владні повноваження та розпочали процедуру ліквідації Верховного Суду України у неконституційний спосіб. Зокрема, це виразилось у незаконному утворенні ОСОБА_2. так званої "ліквідаційної комісії" Верховного Суду України, підроблення ним бланків і печатки Верховного Суду України і подання пакету підроблених документів до Державної казначейської служби України з метою припинення фінансування Верховного Суду України. Указані незаконні дії призвели до припинення виплати Державною казначейською службою України з липня 2018 року суддівської винагороди 11 суддям та зарплати державним службовцям Верховного Суду України, в тому числі і позивачу. Зазначила, що ОСОБА_2 . не є працівником Верховного Суду України, і наказом в.о. Голови Верховного Суду України від 06.04.2018 № 305/0/16-18 відмовлено ОСОБА_2. в допуску до виконання службових обов`язків на посаді заступника керівника апарату Верховного Суду України.

Зважаючи на перебування судді Катющенка В.П. на лікарняному, 03.03.2020 адміністративну справу № 640/6432/19 знято з розгляду, наступне судове засідання призначено на 07.04.2020.

13.03.2020 позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій остання звернула увагу на прийняття Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 у справі № 1-15/2018. Додатково повідомила, що з 20.02.2020 позивачеві не чинять перешкод у доступі до робочого місця і виконання трудових обов`язків.

Також 13.03.2020 позивачем подано до суду заяву про поновлення строку для подання заяви про зміну позовних вимог та зазначену заяву, у якій остання просить суд:

1. Визнати протиправними дії з видання наказу про її звільнення, скасувати наказ від 13.07.2018 № 127-к;

2. Стягнути розрахунок при звільненні;

3. Стягнути пеню за кожен день затримки розрахунку при звільненні;

4. Стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу;

5. У разі вирішення судом пунктів 2-4 вирішити питання оплати праці з 20.02.2020;

6. Або стягнути заборгованість із заробітної плати, якщо пункти 2-4 суд не візьме до уваги;

7. Стягнути моральну шкоду.

Зважаючи на перебування судді Катющенка В.П. у відрядженні до Національної школи суддів України, 07.04.2020 адміністративну справу № 640/6432/19 знято з розгляду, наступне судове засідання призначено на 19.05.2020.

12.05.2020 від Верховного Суду України надійшла заява про розгляд справи без участі представника останнього.

18.05.2020 позивачем подано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи копії листа слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві від 24.03.2020 № П-927/125/23/3-2020 про визнання останньої потерпілою у кримінальному провадження № 62019000000001977 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 175 Кримінального кодексу України (безпідставна невиплата заробітної плати більш як за один місяць).

Одночасно з вказаним клопотанням позивачем подано до суду клопотання про звільнення останньої від сплати судового збору в частині заявленої вимоги про стягнення моральної шкоди.

Позивач у судовому засіданні 19.05.2020 відмовилась від розгляду заяви про зміну позовних вимог, визнавши не дотримання нею положень частини сьомої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України в частині надсилання копії цієї заяви іншим учасникам справи.

Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати у судовому засіданні 19.05.2020, задоволено заявлене позивачем усне клопотання та з огляду на приписи частини сьомої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України заява позивача про зміну позовних вимог не прийнята до розгляду та повернута позивачу.

Позивач у судовому засіданні 19.05.2020 позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити.

Представники відповідачів та третьої особи у судове засіданні 19.05.2020 не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 19.05.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Листом від 29.03.2019 № 1-64/0/2-19 в.о. керівника апарату, голова ліквідаційної комісії Верховного Суду України ОСОБА_2. повідомив позивача, що наказом від 13.07.2018 № 127-к останню звільнено з займаної посади головного консультанта відділу інтернет комунікацій управління комунікацій у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України 16.07.2018. З урахуванням того, що в день звільнення ОСОБА_1 відмовилась ознайомитись з зазначеним наказом, його копію 27.07.2018 було надіслано на поштову адресу останньої. Разом з тим, надіслана кореспонденція повернулась до ліквідаційної комісії Верховного Суду України з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання". Щодо наказу Верховного Суду України про звільнення ОСОБА_1 від 05.07.2018 № 18-к, повідомив, що наказом від 26.12.2018 № 273-к цей наказ скасовано як нереалізований. Стосовно переведення на посаду державної служби до Верховного Суду відповідно до кваліфікації ОСОБА_1 та вимог трудового законодавства, повідомив, що зазначене питання не належить до компетенції голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України.

Не погодившись з діями голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Щодо дій голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України ОСОБА_2 з видання наказу про звільнення позивача та наказу від 13.07.2018 № 127-к, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

Статтею 83 Закону України "Про державну службу" установлено, що державна служба припиняється:

1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);

2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);

3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);

4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону);

5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);

6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);

7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;

8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

Зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників.

У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України ОСОБА_2 від 13.07.2018 № 127-к відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України, пункту 7 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів", пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу" та статті 24 Закону України "Про відпустки" звільнено ОСОБА_1 , головного консультанта відділу інтернет комунікацій управління комунікацій, 16.07.2018 із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України.

За змістом частин першої та другої статті 87 Закону України "Про державну службу" державний службовець зобов`язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно (далі - майно) особі, уповноваженій суб`єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов`язана прийняти справи і майно.

Факт передачі справ і майна засвідчується актом, що складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою, керівником служби управління персоналом відповідного державного органу та державним службовцем, який звільняється. Один примірник акта видається державному службовцю, який звільняється, другий примірник або його копія долучається до особової справи цього державного службовця.

Матеріали особової справи позивача не містять ні спірного наказу, ні акта, що засвідчує факт передачі справ і майна.

Натомість, з довідки Верховного Суду України від 09.04.2019 (том 1 а.с. 46) вбачається, що ОСОБА_1 працює у Верховному Суді України з 22.01.2010 по сьогодні.

Також, з долучених до матеріалів справи довідок про заробітну плату й інші доходи від 14.01.2019 № 7 (том 1 а.с. 17), від 11.03.2019 № 182 (том 2 а.с. 84), від 08.04.2019 б/н (том 1 а.с. 47), від 01.08.2019 № 21 (том 1 а.с. 79), від 29.10.2019 № 37 (том 1 а.с. 92-93), від 23.01.2020 № 24 (том 1 а.с. 113) вбачається, що Верховним Судом України продовжується нарахування ОСОБА_1 заробітної плати.

Встановлені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 на час вирішення даної справи, як і на час звернення до суду з даним позовом, займає посаду державної служби у Верховному Суді України.

У свою чергу, прийнятий головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України ОСОБА_2. наказ від 13.07.2018 № 127-к, так і залишився нереалізованим.

Враховуючи, що оспорювані дії та наказ не створили жодних правових наслідків для позивача у вигляді виникнення, зміни або припинення прав останньої, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині.

При цьому, суд не вбачає підстав для надання правової оцінки доводам учасників справи в частині відсутності у ОСОБА_2 повноважень та процедури ліквідації Верховного Суду України в цілому, позаяк у межах спірних правовідносин підлягають з`ясування виключно обставини щодо проходження позивачем публічної служби.

Щодо стягнення заборгованості із заробітної плати, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 98 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 50 Закону України "Про державну службу" держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з:

1) посадового окладу;

2) надбавки за вислугу років;

3) надбавки за ранг державного службовця;

4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;

5) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;

6) премії (у разі встановлення).

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтями 5 та 6 Конвенції установлено, що заробітна плата виплачуватиметься безпосередньо заінтересованому працівникові, якщо національне законодавство, колективний договір або рішення арбітражного органу не передбачають протилежного і якщо заінтересований працівник не погоджується на інший метод.

Роботодавцеві забороняється обмежувати будь-яким способом свободу працівника розпоряджатися своєю заробітною платою на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як вбачається з довідки Верховного Суду України від 08.04.2019 б/н, заборгованість із виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з липня 2018 року по березень 2019 року становить 174634,06 грн. Указана обставина визнається відповідачем.

За змістом частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010 зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Враховуючи викладене у сукупності, а також те, що відповідачем визнається заборгованість з виплати заробітної плати позивачеві, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з Верховного Суду України на користь позивача заборгованості з заробітної плати у розмірі 174634,06 грн, який відповідає довідці Верховного Суду України про заробітну плату й інші доходи від 08.04.2019.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Стягнути з Верховного Суду України (01043, м. Київ, вул. П.Орлика, 4, код ЄДРПОУ 00019034) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) заборгованість з заробітної плати у розмірі 174634,06 грн.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко

Повний текст рішення складено та підписано 25 травня 2020 року.