Рішення № 89426945, 22.05.2020, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/5074/18

Провадження № 2/487/73/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2020 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

Головуючого судді Притуляк І.О.,

за участю секретаря судового засідання Янковець Г.А.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

представник третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в приміщенні суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи Регіональний сервісний центр МВС України у Миколаївській області, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинська Катерина Тарасівна про визнання договору купівлі-продажу, договору дарування недійсними, визнання особистою власністю майна набутого під час шлюбу, -

В С Т А Н О В И В

02.08.2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , яким просила розділити спільне майно подружжя, визнавши за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . Окрім того, просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь витрати по сплаті судового збору в сумі 3014,87 грн., витрати понесені на проведення експертизи у розмірі 1800,00 грн. та 5500,00 грн. витрат на правову допомогу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 06.04.2013 року між нею та ОСОБА_3 було укладено шлюб, під час якого за спільні кошти подружжя, 08.02.2017 року ними, за договором купівлі-продажу було придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за відповідачем.

Після фактичного припинення шлюбних відносин, врегулювати питання розподілу спільного сумісного майна їм не вдалося, що і послугувало підставою для її звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Заводського районного суду м.Миколаєва від 21.08.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 було прийнято до розгляду у спрощеному позовному провадженні.

10.09.2018 року представник відповідача адвокат Мельник І.В. надала до суду відзив на позовну заяву, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просила відмовити. В обґрунтування зазначила, що спірна квартира була придбана виключно на особисті кошти ОСОБА_3 , про що свідчать надані нею докази, на підтвердження отриманих відповідачем доходів, а саме: відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 03.08.2018 року №15700/10/14-2008; виписка по картковому рахунку ОСОБА_3 в АТ КБ «Приватбанк», за період з 02.07.2011 року по 16.07.2018 року; виписка по картковому рахунку відповідача відкритому в АТ «Ощадбанк» за період з 28.04.2016 року по 16.07.2018 року; анкета про продаж власного транспортного засобу та розписка про одержання від його продажу 5000 доларів США; договір намірів купівлі-продажу нерухомості та розписка ОСОБА_3 про надання задатку в розмірі 2000 доларів США.

Зазначила, що у спірній квартирі за особисті грошові кошти відповідача та за рахунок матеріальної допомоги його батьків, було зроблено капітальний ремонт, на підтвердження чого надала квитанції щодо придбання будівельних матеріалів та оплату здійсненя робіт.

Ерім того, зазначила, що відповідач являється власником особового рахунку та оплата житлово-комунальних послуг за дану квартиру здійснювалася виключно за рахунок ОСОБА_3 , на підтвердження чого надала ряд квитанцій.

На спростування тверджень позивачки, щодо придбання квартири за спільні кошти, зазначила, що з грудня 2014 року і до кінця 2017 року ОСОБА_1 перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною та отримувала державну допомогу у розмірі 860,00 грн. на місць. Стверджувала, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності в неї грошових коштів достатніх для придбання квартири.

За такого, спірна квартира хоча і була набута під час перебування сторін в шлюбних відносинах, однак виключно за особисті кошти відповідача, та не підлягає поділу.

11.09.2018 року представник ОСОБА_3 адвокат Мельник І.В. подала до суду зустрічну позовну заяву, якою просила визнати за ОСОБА_3 право особистою приватної власності на кв. АДРЕСА_1 ; транспортний засіб марки «opel corsa», (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ) та гараж АДРЕСА_9, автогаражний кооператив «Ракета». Окрім того, просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5000 грн. витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що вище наведе майно було придбано ОСОБА_3 в період перебування в шлюбних відносинах з ОСОБА_1 , однак, виключно за особисті кошти ОСОБА_8 , що і послугувало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до Ухвали Заводського районного суду м.Миколаєва від 13.09.2018 року, розгляд справи було продовжено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 14.09.2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особистою власністю майна, набутого підчас шлюбу було залишено без руху.

25.09.2018 року представник позивача за зустрічним позовом адвокат Мельник І.В. в порядку ст.. 185 ЦПК України подала до суду уточнену зустрічну позовну заяву.

02.11.2018 року представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Гриненко І.І. надав до суду відповідь на відзив, відповідно до якого зазначив, що посилання ОСОБА_3 на те, що спірна квартира належить йому на праві особистої приватної власності є необгрунтованими, а її придбання за особисті кошти не підтверджено належними та допустимими доказами.

Так, посилання відповідача на те, що спірну квартиру було придбано зокрема за грошові кошти отримані ним від продажу особисто належного йому транспортного засобу, є необгрунтованим оскільки надані у якості доказів бланк «Автогалактика» та розписка про тримання ОСОБА_1 від ПП «Грянний В.В.» грошових кошів в сумі 5500 (без зазначення валюти), датовані від 22.09.2017 року, натомість спірну квартиру сторонами було придбано 08.02.2017 року.

Зазначив, що надані стороною відповідача виписки по карткових рахунках ОСОБА_3 , свідчать про наявність у відповідача у вказаний період доходів, однак розмір вказаних грошових коштів не є достатнім для придбання спірної квартири.

Наголосив на тому, що укладаючи договір купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 діяв в інтересах своєї родини (дружини та неповнолітнього сина). Посилання сторони відповідача на перебування ОСОБА_1 у декретній відпустці, як на підставу визнання спірної квартири виключною власністю ОСОБА_3 спростовується положеннями ст.. 60 СК України.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 02.11.2018 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особистою власністю майна набутого під час шлюбу прийнято до розгляду та об`єднаного в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1

08.11.2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду відзив на зустрічний позов, яким у його задоволенні просив відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив, що ОСОБА_3 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту придбання зазначеного майно за особисті грошові кошти. Повідомив, що спірний транспортний засіб не зареєстровано за ОСОБА_1 . Щодо гаражу в гаражному кооперативі « Ракета », то даний об`єкт нерухомості був набутий ОСОБА_1 за договором дарування та відповідно до положень ст. 57 СК являється її особистою власністю.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 06.12.2018 року було накладено арешт на транспортний засіб «Opel Corsa OSDL68», кузов НОМЕР_4 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

17 січня 2019 року представник позивача за зустрічним позовом - адвокат Мельник І.В. подала до суду заяву про збільшення позовних вимог та нову редакції зустрічної позовної заяви, Відповідно до якої, просила визнати договір купівлі-продажу транспортного засобу «opel corsa OSDL68», кузов НОМЕР_4 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 24.07.2018 року та зареєстрований Миколаївським Регіональним Центром МВС в Миколаївській області 2 та договір дарування гаражу АДРЕСА_2 укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 21.03.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. за №595 - недійсними.

Визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 та автомобіль марки «opel corsa OSDL68», кузов НОМЕР_4 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 7007,00 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що вищезазначене майно було придбано ОСОБА_3 за особисті кошти.

У листопаді 2018 року ОСОБА_3 дізнався про те, що спірний автомобіль був відчужений ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу без його відома, що з врахуванням приписів ч.1 ст.65 СК України, ч.1 ст.215 ч.1 ст.203 ЦК України, є підставою для визнання його недійсним.

Щодо договору дарування гаражного боксу зазначила, що даний договір підлягає визнанню недійсним з огляду на те, що є фіктивним, оскільки фактично гараж було придбано ОСОБА_1 за грошові кошти які їй надав ОСОБА_3 . Окрім того, ОСОБА_1 ввела в оману ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Ягужинську К.Т., яка реєструвала договір, щодот способу набуття у власність гаражу. За такого, даний договір підлягає визнанню недійсним, внаслідок його фіктивності.

Одночасно просила залучити до участі у справі №487/5074/18 в якості співвідповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог Регіональний Сервісний Центр МВС в Миколаївській області, приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинську К.Т.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.01.2019 року прийнято до розгляду уточнену зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи Регіональний сервісний центр МВС у Миколаївській області, приватний нотаріус Микеолаївського міського нотаріального округу Ягужинська Катерина Тарасівна про визнання договору купівлі-продажу, договору дарування недійсними, визнання особистою власністю майна набутого під час шлюбу. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залучено до участі у справі у якості співвідповідачів, Регіональний сервісний центр МВС України в Миколаївській області та приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинську Катерину Тарасівну залучено до участі у справі в якості третіх осіб за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними, визнання особистою власністю майна набутого під час шлюбу.

18.03.2019 року представник Регіонального сервісного центру МВС України в Миколаївській області надав до суду письмові пояснення, якими просив прийняти рішення, з урахуванням норм діючого законодавства. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що 27.04.2018 року на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2018 року, №4841/2018/1036245, за ОСОБА_6 було зареєстровано транспортний засіб «OPEL CORSA», кузов № НОМЕР_5 , (державний реєстраційний номер НОМЕР_6 ). Дана реєстрація була здійснена з дотриманням приписі законодавства України, що регулює реєстрацію транспортних засобів. Будь-яких порушень при її проведенні допущено не було.

21.03.2019 до суду надійшла заява приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинської К.Т., якими вона просила проводити розгляд справи за її відсутності.

23.04.2019 року відповідач ОСОБА_6 подала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_3 , за яким, у задоволенні заявлених позовних вимог просила відмовити. Повідомила, що є матір`ю ОСОБА_1 , з моменту одруження, сім`я доньки проживала разом з нею за адресою: АДРЕСА_4 . Подружнє життя між ним фактично припинено у 2014 року, шлюб розірвано у жовтні 2018 року. Наголосила на тому, що 2014 році ОСОБА_1 звернулась до неї з проханням позичити їй 5000 доларів на придбання спірного транспортного засобу, який був їй потрібен для особистого використання, з урахуванням того, що на той час у них народилася дитина. Наприкінці 2015 року ОСОБА_1 фактично повернула їй борг. Однак у 2017 році донька знову звернулася до неї з проханням позичити грошові кошти з метою придбання квартири, з метою збереження родини. Вона передала ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 20000 доларів США, які були одержані нею за рахунок реалізації успадкованого майна.

В подальшому в рахунок погашення боргу, за договором купівлі-продажу, ОСОБА_1 передала їй транспортний засіб «OPEL CORSA». На теперішній час, залишок боргу ОСОБА_1 становить приблизно 100000 грн.

Одночасно просила проводити розгляд справи за її відсутності.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.04.2019 року закрито підготовче провадження по справі. Справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні первісні позовні вимоги підтримали наполягали на їх задоволенні. В задоволенні зустрічних позовних вимог просили відмовити в повному обсязі з огляду на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечували з огляду на те, що спірна квартира була придбана виключно на особисті грошові кошти ОСОБА_3 . Зустрічні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, наполягали на їх задоволенні.

Представник третьої особи Регіонального сервісного центру МВС України в Миколаївській області просив прийняти рішення суду на розсуд суду.

Заслухавши позицію сторін, пояснення свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , дослідивши надані письмові докази, судом встановлено наступні фактичні обставини та витікаючі з них спірні правовідносини.

06 квітня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб, який в подальшому було розірвано рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.10.2018 року (справа №490/6017/18).

Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 ).

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 25.10.2018 року (справа №490/6017/18), не було встановлено перірду фактичного перебування сторін у шлюбних відносинах та ведення спільного господарства)

В судовому засіданні ОСОБА_1 зазначила, що фактично шлюбні відносини та ведення спільного господарства між нею та ОСОБА_3 припинено в кінці грудня 2017 року.

В судовому засіданні ОСОБА_3 зазначив, що фактично шлюбні відносини та ведення спільного господарства між ним та ОСОБА_16 було припинено з липня 2018 року.

З позовом про розірвання шлюбу ОСОБА_1 звернулася до Центрального районного суду м.Миколаєва 23 липня 2018 року, що нею було підтверджено в судовому хасіданні..

Вирішуючи заявлені ОСОБА_1 вимоги, щодо поділу спільного майна, суд виходить з наступного:

Судом було встановлено, що за час подружнього життя сторони придбали квартиру АДРЕСА_1

-

Право власності на яку на підставі договором Купівлі-продажу від 08 лютого 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області за №2-92, було зареєстровано за ОСОБА_3 .

За загальним правилом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція зазначених норм свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 листопада року у справі №14-325цс18.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Частиною 1 статті 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

У пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

З встановлених під час судового розгляду обставин справи, вбачається, що спірна квартира була придбана сторонами в період шлюбу, при набутті права власності сторони у справі діяли за спільною згодою і в інтересах сім`ї. Тобто вказана квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому, виходячи з презумпції правомірності набуття права власності, право кожного із них вважається набутим правомірно, поки незаконність набуття права власності не буде встановлена судом. При наданні заперечень відповідач не наводить обставин, які б вказували на неправомірність набуття позивачем права власності на 1/2 частину квартири, а посилається на походження (джерело) коштів.

При цьому, ОСОБА_3 , здійснив волевиявлення щодо розпорядження ними - на придбання нерухомого майна в інтересах та на благо їхньої сім`ї.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що презумпція спільності придбаного у шлюбі зазначеного майна не спростована ОСОБА_3 , а отже спірна квартира є спільною сумісною власністю і підлягає поділу.

Так, відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення первісних позовних вимог та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частини спірної квартири.

При наданні оцінки, наданих ОСОБА_1 доказів на підтвердження твердження щодо придбання ним спірної квартири за особисті кошти, суд виходить з наступного.

Так безпідставними є посилання ОСОБА_1 на той факт, що при купівлі спірної квартири ним були використані грошові кошти від реалізації належного йому на праві особистої приватної власності транспорьтного засобу «Mitsubishi Galant 2.0», оскільки надані суду письмові розписка та анкета датовані 10.10.2017 року, при цьому спірне майно було придбано відповідно до договору купівлі продажу від 08.02.2017 року.

Надані ОСОБА_3 відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за період І кварталу 2007 року по І квартал 2018 року, виписка по картковому рахунку № НОМЕР_8 в АТ «Ощадбанк» за період з 28.04.2016 року по 16.07.2018 року, виписка по картковому рахунку № НОМЕР_9 в АТ КБ «Приватбанк» за період з 02.07.2011 року по 16.07.2018 року, лише підтверджують доходи ОСОБА_3 за даний період, однак не підтверджуються факту використання вказаних грошових коштів на купівлю квартири, з урахуванням і того факту, що вказані документи стосуються значного періоду часу після укладення договору купівлі-продажу.

Надання відповідачем квитанцій на підтвердженя купівлі будівельних мавтеріалів та здійснення ремонтних робіт, не спростовують факту придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя, а можуть бути підтвердженням його права на стягнення витрат на поліпшення стану квартири, чи збільшення його частки у праві власності на вказане майно.

Також суд критоично сприймає покази свідка ОСОБА_10 , щодо того, що він передавав ОСОБА_1 у борг грошові кошти на придбання квартири, та покази свідка ОСОБА_12 щодо того, що спірну квартиру було придбаної її сином за особисті кошти їх сім`ї, а також кошти, які було ним взяту у борг у ОСОБА_10 , оскільки обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, Факт передачі та отримання грошових коштів підтверджується відповідним договором позики, укладеним у формі визначеній положеннями ст.1047 ЦК України.

Покази свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не містять будь-яких обставин на підтвердження придбання спірної квартири ОСОБА_3 за особисті кошти.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Виходячи зі змісту п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, окрім судового збору, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. 6-9 ст. 139 ЦПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Квитанцією до прибуткового касового ордеру від 31.07.2018 року, №125-058 підтверджено факт сплати ОСОБА_1 1800 грн. за проведення оціночно-технічної експертизи, Висновок №125-058., іувзвнв сума підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 .

Виходячи з положень ст. 137 ЦПК України до складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу надано копію договору з адвокатом про надавання правової (юридичної) допомоги від 16.07.2018 року, акт здавання-приймання робіт (послуг) за договором з адвокатом від 16.07.2018 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №б/н від 16.07.2018 року на суму 5500 грн. З огляду на те, що сума даних витрат підтверджена документально, стороною відповідача за первісним позовом не надано заперечень щодо розміру визначених витрат, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 5500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на задоволення позовних вимог в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судовиого збору в сумі 3014,87 грн.

При вирішені зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , суд виходив з наступного.

Щодо заявленої позової вимоги про визнання договору дарування від 21.03.2015 року недійсним.

Згідно Договору дарування гаражу від 21 березня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т., зареєстрованого в реєстрі за №595, ОСОБА_7 подарувала безоплатно ОСОБА_1 гараж АДРЕСА_9.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Окрім того, ст. 235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_3 не надано належних до допустимих доказів на підтвердження недійсності Договору дарування гаражу від 21 березня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т., зареєстрованого в реєстрі за №595. Скріншот переписки з соціальної мережі «ВК» не являється належним та допустимим доказом в розумінні ЦПК України. Ознаки фіктивності, удавності та вчинення оспорюваного правочину під впливом помилки відсутні.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 57 СК України, визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

За такого, суд приходить до висновку, що дійсність Договору дарування гаражу від 21 березня 2015 року не спростована. Отже, гараж АДРЕСА_9 є приватною власністю ОСОБА_3 .

Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 24.07.2018 року.

Сторонами під час подружнього життя ІНФОРМАЦІЯ_3 року було придбано боло придбано «Opel CORSA OSDL 68», право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_1 (Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 ).

Згідно Договору купівлі-продажу №4841/2018/1036245 від 24.07.2018 року ОСОБА_1 продала належний їй транспортний засіб «Opel CORSA» ОСОБА_6 за 123356 грн.

Даний договір був оформлений та підписаний сторонами в сервісному центрі 4841 РСЦ МВС в Миколаївській області в присутності адміністратора Одінцової Т.В. , яка перевірила відповідність інформації віднесеної до цього Договору документам, які надані сторонами Договору.

З відомостей з офіційного веб-порталу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України вбачається що станом на 24.07.2018 року середня ринкова вартість транспортного засобу «Opel CORSA 5D», 2007 року випуску, пробіг 88000 км., для цілей оподаткування операцій з продажу або обміну об`єктів рухомого майна відповідно до п. 1731.1 ст. 173 Податкового кодексу України, №403 від 10.04.2013 року становить 123356,79 грн.

Відповідно до Висновку експертного дослідження Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 24.07.2018 року, №15/4841/2104, номер кузова НОМЕР_18, номер двигуна НОМЕР_11 , ідентифікатор НОМЕР_12 , наданого на дослідження транспортного засобу «Opel CORSA « (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ) не змінювалися. Бланк наданого на дослідження Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серії НОМЕР_10 відповідає бланкам, які знаходяться в офіційному обігу.

Перереєстрація даного транспортного засобу була здійснена за заявою ОСОБА_6 № 188130997 від 24.07.2018 року

Отже дана реєстраційна операція була здійснена з дотриманням приписів законодавства України, що регулює реєстрацію транспортних засобів, а саме, Закону України «Про дорожній рух», «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» затвердженого Постановою КМУ №1388 від 07.09.1998 року.

Статтею 65 СК України регламентовано, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Так судом встановлено, що транспортний засіб було відчужено ОСОБА_3 після припинення фактичних шлюбних відносин без одержання згоди ОСОБА_3 ..

Однак, ОСОБА_3 було обрано не вірний спосіб захисту порушеного права, шляхом визнання договору за яким було відчужено транспортний засіб не дійсним, а не заявив вимогу, щодо розподілу грошових коштів, одержаних від реалізації даного транспортного засобу, за умови визнання даного майна спільним майном подружжя.

За положеннями ст..63, 65 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою.

За положеннями ст..81 ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням зазначеної вимоги закону, твердження позивача за зустрічним позовом та його представника, щодо того, що оспорюванні договору підтягають визнанню недійсними, відчужений транспортний засіб, гаражний бокс та квартира являється особистою власністю ОСОБА_3 не знайшли свого доказового підтвердження.

Враховуючи вищенаведене, зустрічний позов ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10,18,23,76,258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ;

припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5500,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертизи в сумі 1800,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 3014,87 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи Регіональний сервісний центр МВС України у Миколаївській області, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинська Катерина Тарасівна про визнання договору купівлі-продажу, договору дарування недійсними, визнання особистою власністю майна набутого під час шлюбу - відмовити.

Відповідно до положень п. 3 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» ЦПК України, в редакції Закону України від 30.03.2020 року, №540-ІХ, який набрав чинності 02.04.2020 року, рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, але не пізніше закінчення строку дії карантину.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_14 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_15 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_16 .

Відповідач: ОСОБА_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_17 .

Третя особа: Регіональний сервісний центр МВС України у Миколаївській області, місцезнаходження: м. Миколаїв, пр-к Транспортний, 1а/1, ЄДРПОУ 40112102.

Третя особа: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинська Катерина Тарасівна, місцезнаходження: м. Миколаїв, Перша лінія, 38.

Повне судове рішення складено 25.05.2020 року.

СУДДЯ: І.О. ПРИТУЛЯК