Рішення № 89405154, 25.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2020 року м. Київ №640/14592/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпровизнання протиправною та скасування вимогивстановив:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просила суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 15 травня 2019 року №Ф-55419-17 про сплату боргу (недоїмки) ЄСВ в сумі 21030,90 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказувала на те, що при складанні вимоги про сплату боргу (недоїмки), виставленою Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві від 15 травня 2019 року №Ф-55419-17 відповідачем порушено чинне законодавство, оскільки до переліку платників податків єдиного внеску не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування. Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Крім того, звернула увагу суду на те, що 01 грудня 2009 року транспортний засіб «Богдан», який позивач використовувала у підприємницькій діяльності, був знищений, а тому з даного часу позивач не займалась підприємницькою діяльністю та не отримувала дохід.

В той же час зазначила, що Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. Разом з тим, відповідачем перевірки не проводились, а податкова звітність позивачем не надавалась.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача з позовними вимогами та обґрунтуванням позову не згоден. Зазначає, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по- перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

У разі, якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. В свою чергу, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується, в тому числі згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Крім того згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів загальна сума заборгованості позивача станом на 30 квітня 2019 року становить 21030,90 грн. На підставі цих даних Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року №Ф-55419-17 відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, на думку відповідача, посилання позивача на необхідність наявності попереднього рішення або проведення документальної перевірки для винесення Вимоги не відповідають дійсності. Облікові дані є достатніми даними для винесення Вимоги, а сама Вимога і є рішенням органу доходів і зборів, яка не потребує прийняття додаткових попередніх рішень.

Від позивача надійшли заперечення на відзив, в яких наголошено на не спростуванні відповідачем доводів позивача, викладених у позові.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець 17 червня 2006 року за кодом КВЕД 49.39 «Інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у».

Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 10 листопада 2007 року ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 .

Для здійснення підприємницької діяльності позивачка обрала спрощену систему оподаткування і 19 квітня 2006 року зареєстрована Державною податковою інспекцією у Солом`янському районі міста Києва Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, як платник єдиного внеску (номер взяття на облік : 11-014068) з використанням ліцензії на перевезення транспортом - автобусом Богдан А 09201.

Утім 01 грудня 2009 року о 16 годині 40 хвилин в місті Києві на мосту «Деснянський» в напрямку масиву «Троєщина», автобус було знищено внаслідок пожежі (самозаймання). Вказана обставина встановлена судовим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2011 року у справі № 2-196/11.

З цього моменту позивач не здійснювала підприємницьку діяльність.

ОСОБА_1 зазначила, що перебуває у трудових відносинах з Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-55419-17 від 15 травня 2019 року, за якою станом на 30 квітня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 21030,90 грн.

Не погоджуючись з прийнятою вимогою позивачка 19 червня 2019 року звернулася до Державної фіскальної служби України зі скаргою на вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-55419-17 від 15 травня 2019 року і проханням визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-55419 -17 від 15 травня 2019 року.

Крім цього, 21 червня 2019 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача.

23 липня 2017 року позивач поштовим відправленням отримала рішення про результати розгляду скарги №34330/6/99-99-11-0502-25 від 19 липня 2019 року, яким оскаржувана вимога залишена без змін, а скарга - без задоволення.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивачка звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Дана стаття передбачає виключний перелік осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За приписами частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, від сплати за себе єдиного внеску звільняються лише ті фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 15 квітня 2014 року справа № 21-59а14, постанові від 23 лютого 2016 року справа № 822/4655/14 та Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року справа № 826/28012/15.

Щодо доводів позивача, що Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок, суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20 лютого 2015 року затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, згідно з пунктом 4 Розділу VI якого вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї інструкції (для платника - фізичної особи).

В свою чергу, обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості позивача, станом на 30 квітня 2019 року, становить 21030,90 грн. На підставі цих даних Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року №Ф-55419-17.

На підставі викладеного суд зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року №Ф-55419-17 відповідачем сформована правомірно.

Щодо посилань позивача на перебування у трудових відносинах з Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва, суд ставиться критично, оскільки позивачем жодного належного та допустимого доказу в підтвердження даного факту не надано суду на момент розгляду справи.

Згідно з статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з статтею 249 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко