Рішення № 89403509, 25.05.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2020 року № 320/5383/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М. розглянувши в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Переселенське-К" до ГУ ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Приватне сільськогосподарське підприємство "Переселенське-К" з позовом до ГУ ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.06.2019 № 0016101411, № 0016111411.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у квітні 2019 податковим органом проведено позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин підприємства з ТОВ «ОМАН-ГРУП», за результатами якої складено акт від 06.05.2019 № 347/10-36-14-11/38846528 .

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 0016101411, № 0016111411.

Позивач вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки господарські відносини з ТОВ «ОМАН-ГРУП» мали реальний характер. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, отже, оскаржувані податкові повідомлення рішення є протиправним, а тому просить їх скасувати.

Представник відповідача надав суду письмовий відзив на позов, в якому заперечує проти його задоволення з тих підстав, що аналіз фінансово-господарської діяльності позивача та його контрагентів відповідно до наявної інформації вказує на здійснення нереальних (безтоварних) операцій у зв`язку з відсутністю необхідних умов для здійснення такої діяльності у контрагентів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача надав суду клопотання, в якому просив розглядати справу за його відсутності.

На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що Приватне сільськогосподарське підприємство «Переселенське -К» зареєстровано як юридична особа 19.02.2017, як платник податків зареєстроване у Кагарлицькому відділенні Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області .

Види діяльності за КВЕД - 2010:

01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур;

01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід;

01.46 Розведення свиней;

01.50 Змішане сільське господарство (основний);

46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин;

77.31 Надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування.

На підставі наказу ГУ ДФС у Київській області від 18.04.2019 № 846 податковим органом у зв`язку з наданням ПСП "Переселенське - К" не в повному обсязі пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит від 21.02.2019 року №6201/10/10-36-14-11, на підставі п п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "ОМАН - ГРУП" за період з 01.10.2018 по 31.10.2018 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, 198.3 ст.198 ПК України, у результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 66177 грн. за жовтень 2018 року та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 431916 грн., що відображено в рядку 21 податкової декларації з податку на додану вартість станом на 31.10.2018

За результатами перерірки складено акт від 06.05.2019 № 347/10-36-14-11/38846528.

Не погоджуючись із викладеними в акті перевірки висновками, позивач 27.05.2019 надіслав до податкового органу заперечення на акт.

ГУ ДФС у Київській області 06.06.2019 залишило висновки акту без задоволення.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від від 11.06.2019 № 0016101411, № 0016111411.

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, 08.07.2019 оскаржив їх до ДПС України.

Рішенням ДПС України від 05.09.2019 податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга без задоволення.

Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Як слідує з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «ОМАН ГРУП» укладено договір поставки від 25.10.2018 № 32, відповідно до умов якого ТОВ «ОМАН ГРУП» зобовязується поставити та передати у власність позивача, а останній прийняти та оплатити у повному розмірі товар на умовах та порядку, визначених договором.

Якість товару підтверджується Сертифікатом відповідності, виданим Всеукраїнською експертною службою «УкарЕкспертиза» (продукція - добрива «Фосфоорганік плюс», що виготовляється серійно з 29.03.2018 до 28.09.2019, з урахуванням гарантійного терміну зберігання).

Судом встановлено, що на час вчинення правочинів та складання податкових накладних зазначені контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Реальне здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, та фактичне отримання придбаної позивачем продукції у ТОВ «ОМАН ГРУП» підтверджується відповідними документами.

Так, факт поставки товару підтверджується наступними документами.

- видатковою накладною № 207 від 25.10.2018;

- видатковою накладною № 208 від 26.10.2018;

- видатковою накладною № 209 від 26.10.2018;

- видатковою накладною № 210 від 27.10.2018;

- видатковою накладною № 211 від 28.10.2018;

- видатковою накладною № 212 від 29.10.2018;

- товарно-транспортною накладною № 120 від 29.10.2018;

- товарно-транспортною накладною № 119 від 28.10.2018;

- товарно-транспортною накладною № 118 від 27.10.2018;

- товарно-транспорною накладною № 117 від 26.10.2018;

- товарно-транспортною накладною № 116 від 25.10.2018.

Оплата за товар підтверджується платіжними дорученнями від 26.10.2018 № 3620, від 08.11.2018 № 3691, від 09.11.2018 № 3721.

Оприбуткування позивачем отриманих товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «ОМАН ГРУП» підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 208 «Матеріали сільськогосподарського призначення» за жовтень 2018 року.

Крім того, зазначені господарські операції відображені у бухгалтерському обліку та податковій декларації з додатку на додану вартість за жовтень 2018.

Використання продукції у своїй господарській діяльності підтверджується актами про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин від 30.08.2018 № ПРК00000452, № ПРК00000453.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.

Згідно п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п.5 цього ж Порядку факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

На порушення наведеного положення перевіряючими в акті перевірки викладені висновки про порушення без врахування всіх первинних документів наданих до перевірки, а порушення висвітлені нечітко, необ`єктивно та не у повній мірі, акт не містить систематизованого викладу виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового законодавства саме об`єктом перевірки (позивачем).

На переконання суду, вищезазначені висновки є необ`єктивними та зроблені без урахування всіх визначальних факторів, оскільки перевіряючими безпідставно не надано належної оцінки первинним документам, що підтверджують реальність господарських операцій, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та були надані в ході перевірки. Натомість констатовано, що ці документи не доводять реальності операції. Такі твердження перевіряючих аргументовано можна назвати оціночними судженнями, які, в свою чергу, не містять фактичних даних і не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані. У зв`язку з цим оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості і у будь-кому разі не можуть слугувати підставою для невизнання наслідків господарських операцій платника податків.

Тому суд не погоджується з вказаними висновками Акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, та, дослідивши реальність господарських операцій, їх зв`язок з господарською діяльністю позивача, дійшов висновку про обґрунтованість формування позивачем показників податкової звітності.

Суд зазначає, що в акті перевірки висновки про фіктивний характер відносин позивача та його контрагентів ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи, які б спростовували надані позивачем документи та свідчили на користь висновків податкового органу.

Суд також враховує висновок Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладений у постанові № 21-511а14 від 9 грудня 2014 р. про те, що висновки, викладені у акті, є відображенням дій податкових інспекторів, не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу.

Присутні в акті перевірки висновки побудовані на припущеннях співробітників податкового органу. Сумніви перевіряючих самі по собі не можуть бути покладені в основу заперечення реальності господарських операцій, адже судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірності відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Слід зазначити, що позивачем надані до матеріалів справи первинні документи (договори, платіжні доручення, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні), якими підтверджується проведення господарських операцій.

При цьому ПК України встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків вникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

З матеріалів справи слідує, що позивачем достовірно відображено отримання податкових накладних від контрагентів, які у свою чергу були зареєстровані платником ПДВ, установчі документи юридичних осіб не були визнані недійсними, операції відбулися на підставі укладених договорів про надання послуг (поставки), належне виконання яких підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, а оплата - платіжними дорученнями.

Відповідно до пп. 4.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - це сума будь яких витрат платника податків у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податків, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що повязана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку інші особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду, згідно вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.5 ст.198 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України; в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинний документ, який складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з п.44.2 ст.44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суд зазначає, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких встановлена судом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (п.110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції") суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Відповідні положення про податкові штрафи передбачають певні засоби захисту, які ґрунтуються на суб`єктивних ознаках, що вимагає від суду враховувати нюанси і не бути занадто рестриктивним в оцінці кожної конкретної справи щодо наявності в ній підстав для скасування податкового штрафу чи звільнення від його сплати.

У той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції і при цьому містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

При цьому доцільно керуватись принципом "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України". Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Дослідивши надані позивачем копії первинних документів, суд вважає, що позивачем підтверджено документально здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ «ОМАН ГРУП».

Суд погоджується з аргументами позивача про те, що застосування одних лише інформаційних баз даних податкового органу, які можуть містити помилки та в подальшому можуть бути спростовані, не може бути використане в якості належного та єдиного доказу порушень вимог податкового законодавства платником податків.

Так, у силу пп.83.1.2 п. 83.1 ст. 83 ПК України податкова інформація є однією, але не єдиною підставою для висновків під час проведення перевірок.

Таким чином, сама по собі наявність податкової інформації щодо контрагентів платника податків може свідчити лише про можливі порушення ними норм Податкового кодексу України, цивільного та/чи господарського законодавства, однак спростовувати реальність господарських операцій відповідно платника податків не спроможна.

Необґрунтованість податкової вигоди настає у разі використання платником штучних форм господарської діяльності, які не відповідають дійсному економічному змісту господарської операції, з метою одержання податкової економії без відповідних економічних підстав.

Використання платником нелегальних способів ухилення від оподаткування податковою перевіркою не виявлено. Доказів на підтвердження домінування податкової мети (зниження податкового навантаження, одержання податкових пільг та переваг тощо) над комерційною метою, що притаманна даному виду господарських операцій, податковою інспекцією не надано.

Вирішуючи спір, суд враховує, що будь-яке перевищення повноважень державним органом в аспекті оцінювання наданих документів є несумісними з його обов`язком відповідати принципам нейтральності та безсторонності.

Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Позивачем як до перевірки, так і до суду надано первинні документи у розумінні ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 на підтвердження фактичного здійснення спірних господарських операцій за перевіряємий період.

Суд враховує, що первинна документація містить достовірну і несуперечливу інформацію. Натомість, позиція відповідача спростовується дослідженими первинними документами, які підтверджують фактичне постачання товарів (надання послуг) та дійсність яких нічим наразі не спростовується.

Отже, враховуючи, що всі документи в сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності товариства (матеріали справи містять договори, видаткові накладні, ТТН тощо), а також враховуючи висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, які фактично обґрунтовано лише відсутністю у контрагентів необхідних умов для ведення господарської діяльності, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презумується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

У даному випадку суб`єктом владних повноважень, який заперечує проти адміністративного позову, не спростовано доводів сторони позивача та не доведена правомірність оскаржуваних рішень.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Також суд звертає увагу, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (п. 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 (заява № 4241/03)).

Виходячи з викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у розмірі 7719, 56 грн (платіжне доручення від 01.10.2019 № 5495).

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у розмірі 7719, 56 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області від від 11.06.2019 № 0016101411 та № 0016111411.

Стягнути на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Переселенське - К» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області судові витрати у розмірі 7 719 (сім тисяч сімсот дев`ятнадцять) грн 56 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.