Рішення № 89401577, 25.05.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.05.2020Справа № 910/2364/20За позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський Металургійний комбінат імені Ілліча»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 95077,65 грн

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків у розмірі 95077,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором зобов`язання по збереженню товару, переданого для перевезення, в зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача збитки у розмірі 95077,65 грн.

Ухвалою суду від 24.02.2020 відкрито провадження у справі № 910/2364/20, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов.

06.03.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач проти позовних вимог заперечує повністю, вказуючи на необхідність доведення розміру фактично завданих збитків. Відповідач вказує, що рахунок на оплату товару, на підставі якого позивач розраховував вартість втраченого товару виставлений не вантажовідправником, а третьою особою, і що не зрозумілим є розрахунок вартості збитків за курсом євро станом на 22.01.2020.

16.03.2020 від позивача, через канцелярію суду, надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій він спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві та вказує, що вантажовідправник є експедитором, і товар придбавався у особи, яка виставила рахунок, що став підставою для розрахунку вартості втраченого вантажу.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для об`єктивного і справедливого вирішення спору.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У матеріалах справи міститься залізнична накладна № 41867920 від 18.08.2019 (досильна накладна № 46361259 від 24.08.2019), відповідно до якої, ТОВ Метінвест Шіппінг" (яке є експедитором з перевезення вантажів залізничним транспортом згідно договору № МШ1-01/13ЖД/180 від 01.01.2013, укладеного з позивачем) відправило зі станції «Миколаїв - вантажний» (Одеська залізниця) на станцію "Асланово" (Донецька залізниця) у вагонах № 52229747, 54038021, оператор ТОВ "Лемтранс", вантаж загальною вагою 136350 кг (68450 +67900 ). Отримувач вантажу Приватне акціонерне товариство «Маріупольський Металургійний комбінат імені Ілліча». Найменування вантажу в накладній визначено як: « антрацит. вугілля антрацит марки АС (6-13) код вантажу насипом ГНГ 27011110, ЕТСНГ 161016, вантаж маркований вапном. Відповідно до накладної, позивачем було сплачено перевізнику по 8578,00 грн за кожен вагон (17156,00 грн за 2 вагони).

Відповідно до відміток залізниці на накладній № 41867920 та досильній накладній №46361259: складено комерційний акт № 485002/979 від 26.08.2019 щодо недостачі вантажу у вагоні № 52229747 та комерційний акт № 485002/989 від 29.08.2019 щодо недостачі вантажу у вагоні № 54038021.

До матеріалів справи додано комерційний акт № 485002/979 від 26.08.2019 складений на станції «Асланове» на додаток до: «акту ст. Волноваха № 4-2017 від 26.08.2019» щодо недостачі у вагоні № 52229747. В акті вказано, що за документами значиться вантаж: антрацит навалом. Вага визначена відправником на вагонних вагах: брутто-не вказано, тара- 23300 кг, нетто -67900 кг. При переважуванні вага виявилась: брутто-87300 кг, тара- 23300 кг, нетто -64000 кг, що менше документа на 3900 кг. При комерційному огляді виявлено: навантаження у вагоні нижче рівня бортів на 200-300 мм. Поверхня вантажу маркована вапном. За рухом потягу над 3-7 люками є виїмка розміром 7500мм*2000мм*700мм, у глиб вагона маркування порушено. Вагон прибув у технічно справному стані, течі вантажу не має.

До матеріалів справи додано комерційний акт № 485002/989 від 29.08.2019 складений на станції «Асланове» на додаток до: «акту ст. Волноваха № 36164 від 28.08.2019», щодо недостачі у вагоні № 54038021. В акті вказано, що за документами значиться вантаж: антрацит навалом. Вага визначена відправником на вагонних вагах: брутто-не вказано, тара- 23900 кг, нетто -68450 кг. При переважуванні вага виявилась: брутто-70800 кг, тара- 23900 кг, нетто -46900 кг, що менше документа на 21550 кг, що не відповідає вазі, зазначеній у попутному комерційному акті № 463003/352 від 24.08.2019, станція "Пологи" Придніпровської залізниці. При комерційному огляді виявлено: навантаження у вагоні нижче рівня бортів на 200 мм розрівнено. Поверхня вантажу слабо маркована вапном. За рухом потягу над 1-7 люками є виїмка розміром на всю довжину вагона*від 1800мм - на всю ширину вагона*600 мм у глиб вагона, що відповідає акту загальної форми № 36164 від 28.08.2019 ст. "Волоноваха" Донецької залізниці та попередньому комерційному акту № 463003/352 від 24.08.2019, маркування порушено. Вагон прибув у технічно справному стані, течі вантажу не має.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором зобов`язання по збереженню товару, переданого для перевезення, в зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача збитки у розмірі 95077,65 грн.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги залізничну накладну № 41867920 від 18.08.2019 та досильну накладну № 46361259 від 24.08.2019, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).

Як передбачено ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України, п. 22 Статуту, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено, також ч. 2 ст. 307 ГК України.

Статтею 52 Статуту, встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.

Згідно з п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082 договір про перевезення вантажу вважається укладеним з моменту проставлення календарного штемпеля станції відправлення в оформленій паперовій накладній або з моменту накладення електронного цифрового підпису працівником залізниці в електронній накладній. Вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Згідно з ст. 24 Статуту залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Пунктом 22 Правил видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083 передбачено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Згідно із ч. 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до ст. 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з правилами іншому підприємству

Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

У відповідності до ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Додані до матеріалів справи комерційні акти: № 485002/979 від 26.08.2019 про недостачу вантажу в вагоні № 52229747 у кількості 3900 кг; № 485002/989 від 29.08.2019 про недостачу вантажу у вагоні № 54038021 у кількості 21550 кг за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому визнається судом належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладних, фактичній масі вантажу.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).

В підтвердження вартості втраченого вантажу та реальності понесення збитків позивач долучив до матеріалів справи контракт №BASIS-ILYCH 01-19 від 03.07.2019 (на постачання товару), рахунок № 0808-1 від 08.08.2019 на загальну суму 1660177,58 євро та платіжні доручення № 4500075675 від 29.08.2019, № 1111111111 від 02.09.2019.

Заперечення відповідача щодо виставлення рахунку на оплату не відправником вантажу, а третьою особою, не приймаються судом до уваги, оскільки, до матеріалів справи долучено первинні документи, які підтверджують перевезення відповідачем вантажу отриманого за контрактом № №BASIS-ILYCH 01-19 від 03.07.2019, продавцем за яким є BASIS Trade AG, яке і виставило рахунок на оплату. Тобто саме BASIS Trade AG, як продавець товару виставила рахунок на оплату товару, який є належною підставою для визначення вартості втраченого товару. А платіжні доручення підтверджують реальність понесених позивачем збитків.

Отже вищезазначені документи спростовоють заперечення відповідача викладені у відзиві.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 1 % маси, зазначеної в перевізних документах щодо мінерального палива, яким є антрацит.

Вартість недостачі у вагоні № 52229747 становить 12714,12 грн.

Вага вагону, згідно документу - 67900 кг

Фактично виявилося - 64000 кг недостача - 3900 кг

67900 кг х 1% (природні втрати) = 679,0 кг

Недостача з урахуванням природних втрат становить: 3900 кг - 679,0 кг =3221 кг

Вартість 1 тони вантажу згідно рахунку вантажовідправника № 0808-1 від 08.08.2019 складає 146,36 євро. Вартість 1 тони вантажу в гривнях складає 3947,26 грн

3947,26 грн. х 3,221 = 12714,12 грн.

Вартість недостачі у вагоні № 52229747 становить 12714,12 грн.

Вартість недостачі у вагоні № 54038021 становить 82363,53 грн.

Вага вагону, згідно документу - 68450 кг

Фактично виявилося - 46900 кг недостача - 21550 кг

68450 кг х 1% (природні втрати) = 684,5 кг

Недостача з урахуванням природних втрат становить: 21550 кг - 684,5 кг =20865,5 кг

Вартість 1 тони вантажу згідно рахунку вантажовідправника № 0808-1 від 08.08.2019 складає 146,36 євро. Вартість 1 тони вантажу в гривнях складає 3947,26 грн

3947,26 грн. х 20,866 = 82363,53 грн.

Вартість недостачі у вагоні № 54038021 становить 82363,53 грн.

Загальна сума збитків становить: 95077,65 гривень.

Таким чином сума збитків, яка виникла у зв`язку із незбереженням вантажу при перевезенні становить - 95077,65 грн.

Відповідачем не надано доказів того, що недостача вантажу з урахуванням природних втрат, виникла не з вини перевізника, натомість комерційними актами підтверджено, наявність недостачі, виявлена саме після прибуття вагонів на станцію призначення.

Заперечення викладені відповідачем у відзиві спростовані долученими до матеріалів справи доказами.

Отже, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та доведеними, а позов таким, що підлягає задоволенню у поновному обсязі.

Судом не приймається до уваги посилання відповідача щодо безпідставності визначення позивачем розміру збитків, із застосуванням курсу ЄВРО, встановленого НБУ станом на 22.01.2020, зважаючи на те, що зобов`язання за Контрактом № BASIS-ILYICH 01-19 та Інвойсом (рахунком) № 0808-1 від 08.08.2019 встановлені в іноземній валюті ЄВРО, виконувались позивачем також в іноземній валюті, оскільки чинне законодавство України, а саме Цивільний та Господарські кодекси України, так само як і практика Верховного Суду не містить заборони щодо самостійного визначення позивачем при розрахунку ціни позову дати визначення грошового еквівалента іноземної валюти, встановленого Національним Банком України.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Враховуюче вищенаведене та беручи до уваги, що залізницею вчинено порушення господарського зобов`язання, що виявилось у незбереженні вантажу, прийнятого до перевезення, та завдало позивачу збитків на суму 95077,65 грн., суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Стосовно покладення витрат позивача на правову допомогу в розмірі 2527,28 грн на відповідача суд відзначає наступне

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

30.03.2018 між позивачем (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога» (Адвокатське об`єднання) укладено договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 845, відповідно до якого Адвокатське об`єднання прийняло зобов`язання надати позивачу правову допомогу (юридичні послуги) з питань що виникають у процесі господарської діяльності Клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Додатковою угодою № 26 від 09.12.2019 до вказаного договору сторонами продовжено строк його дії до 31.12.2020.

Позивачем видано довіреність № 6 від 02.01.2020, якою уповноважено адвоката Щербакову Наталю Владиславівну (яка входить до складу учасників Адвокатського об`єднання «Всеукраїнська адвокатська допомога») здійснювати представництво інтересів позивача.

Підтвердженням того, що Щербакова Наталя Владиславівна є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДН № 4916 від 29.11.2017.

Згідно предмету договору № 845 від 30.03.2018 клієнт доручає, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу з питань, що виникають у процесі господарської діяльності клієнта, в порядку та на умовах, визначених даним договором.

Тобто вказаний договір передбачає загальне обслуговування клієнта щодо надання йому юридичних послуг.

Згідно п. 5.3 договору оплата послуг адвокатського об`єднання здійснюється клієнтом шляхом безготівкового розрахунку. Оплата клієнтом наданих адвокатським об`єднанням послуг здійснюється на підставі актів надання послуг, оформлених у двосторонньому порядку, та рахунків наданих адвокатським об`єднанням. Акт надання послуг оформляється адвокатським об`єднанням станом на останній день місяця , в якому надавались послуги за даним договором.

Тобто надання правової допомоги та визначення її вартості за даною справою має бути підтверджено рахунком та актом наданих послуг, які мали бути оформлені до кінця лютого 2020 року з огляду на дату складання позовної заяви (11.02.2020) та зазначеного у орієнтовному розрахунку суми судових витрат переліку робіт виконаних адвокатським об`єднанням.

Проте позивачем не надано суду доказів в підтвердження вартості робіт адвоката та обставин щодо їх надання (акт надання послуг). Також, позивачем не надано доказів понесення витрат на правову допомогу, хоча згідно умов договору, вони мали бути оплачені ще у березні 2020 року.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, з умов статті 221 та ч. 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що можливість вирішення питання про судові витрати після ухвалення судового рішення з поданням відповідних доказів в підтвердження їх понесення, можливе лише у випадку розгляду справи в порядку загального позовного провадження з про веденням судових дебатів, під час яких стороною і заявляється про понесення нею таких витрат, у зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2, 3, 8 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Як було зазначено вище дана справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, про що позивачу було відомо, оскільки, він отримав ухвалу про відкриття провадження у справі. Отже в рамках даної справи судові дебати не проводились, а тому норма ст. 221 ГПК України в даному випадку не застосовується.

При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, які мають бути подані до початку розгляду справи по суті, тобто протягом 30 днів, з дня відкриття провадження у справі.

Отже, позивач зобов`язаний був подати наявні в нього докази в підтвердження витрат на правову допомогу разом з заявами по суті спору (позовна заява, відповідь на відзив).

Однак, в порушення вимог процесуального законодавства позивач не подав доказів понесення витрат на правову допомогу на підставі яких суд мав би можливість визначити реальний розмір наданих послуг з правової допомоги та їх вартість.

Суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 2527,28 грн

Керуючись статтями ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232- 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (87504, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Левченка, будинок 1, код ЄДРПОУ 00191129) збитків (вартості нестачі вантажу) у розмірі 95077 (дев`яносто п`ять тисяч сімдесят сім) грн 65 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко