Рішення № 89390336, 14.04.2020, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/11808/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2020 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Добривечір А.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про зобов`язання призначити виплату пенсії, -

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року до Подільського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) з адміністративним позовом до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в подальшому реорганізованого у Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі за текстом - відповідач),про зобов`язання призначити виплату пенсії.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він як ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 10 років.

Оскільки відповідач, на думку позивача, неправомірно відмовив останньому у призначенні вказаної пенсії, зокрема, з підстав непроживання на території України, позивач вважає своє право на своєчасне отримання пенсії порушеним і просить зобов`язати відповідача призначити йому вказану пенсію у судовому порядку.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 05.01.2018 р. відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання, встановлено строк для подання відзиву.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу від 19.11.2018 року справу було передано для розгляду судді Подільського районного суду м. Києва Гребенюку В.В.

Представник відповідача подала відзив, у якому заперечила проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх безпідставними. А саме, представник відповідача зазначила, що законодавством України встановлено вичерпний перелік осіб, які мають право на отримання пенсійних виплат, зокрема, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Оскільки позивач виїхав на постійне місце проживання за кордон, підстави для призначення йому пенсії відсутні. Крім того, представник відповідача зазначила, що оскільки позивач з 2000 року в Україні не працював, то у нього відсутній страховий стаж, а відтак, обрахувати розмір пенсії йому неможливо. Також, представник відповідача у відзиві зазначила, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються лише в оригіналах. Якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за останнім місцем роботи або органом, що призначає пенсію. Оскільки стороною позивача не було надано документи про трудовий стаж і заробіток, то підстави для призначення пенсії відсутні.

Представник позивача подав відповідь на відзив, у якому не погодився із запереченнями, зазначивши, що непроживання в Україні не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії. Крім того, зазначив, що твердження про неподання відповідачу необхідних документів не відповідає дійсності, оскільки представником позивача було надано оригінал закордонного паспорту та трудової книжки.

В подальшому представник позивача подав заяву про розгляд справу без його участі. Позовні вимоги підтримав і просив задовольнити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини і відповідні їм правовідносини.

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 70).

Крім того, позивач є громадянином України і проживає постійно в Ізраїлі, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 (а.с. 20-35).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 року у справі № 758/11379/16-а за позовом ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві останнє зобов`язано розглянути заяву про призначення та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». А саме, Київським апеляційним адміністративним судом було встановлено, що виходячи із правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач має право на призначення йому пенсії за віком в Україні за умови дотримання встановленого порядку її призначення. Крім того, оскільки при зверненні за призначенням пенсії представником ОСОБА_1 було подано заяву про призначення пенсії встановленого зразка та всі документи, передбачені законодавства, що необхідні для призначення пенсії, то судом було ухвалено рішення про наявність підстав для зобов`язання Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві розглянути заяву позивича про призначення йому пенсії.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Конституцією України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі за текстом - Закон № 796-XII).

Статтею 55 Закону № 796-XII визначено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, як працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів, мають право на зменшення пенсійного віку на 10 років.

У своєму відзиві як на підставу для відмову у призначенні пенсії представник відповідача посилається на частину 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зазначаючи, що пенсія виплачується щомісяця у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України. А оскільки позивач проживає за межами України, підстави для призначення йому пенсії відсутні.

Водночас, вказаною нормою передбачений порядок виплати пенсії, а саме, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз вказаної норми свідчить про те, що обмеження місця фактичного проживання пенсіонера (в межах України) стосується лише організацій, що здійснюють виплату та доставку пенсій, однак не стосується виплати пенсії через установи банків.

Крім того, відповідачем не враховано, що пункт 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання пенсіонера за кордоном втратив чинність як такий, що є неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року.

Відтак, суд критично ставиться до обгрунтування відповідачем відмови у призначенні пенсії з посиланням на непроживання позивача в Україні.

Також, відповідач обгрунтовує відмову у призначенні пенсії тим, що представником позивача не було подано паспорт (або інший документ, що підтверджує місце проживання (реєстрації) або вік).

Пунктом 2.9 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (надалі за текстом - Порядок) передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до п. 2.22 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Під час відмови у призначенні пенсії відповідачем не було враховано положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», відповідно до якого паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 22 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України для виїзду за кордон містить відомості про дату народження.

Паспорт позивача для виїзду за кордон містить всі необхідні відомості щодо засвідчення особи, її громадянства, дати народження (віку), а також постійного місця проживання в Ізраїлі.

З огляду на зазначене, суд критично ставиться до обгрунтування відповідачем відмови у призначенні пенсії з посиланням на те, що представником позивача не було надано паспорт під час звернення за призначенням пенсії.

Відповідач також обгрунтовує відмову у призначенні пенсії тим, що позивачем не було подано документи про трудовий стаж та заробіток. Водночас, представником позивача було подано трудову книжку останнього.

Згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Крім того, відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Однак, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити обставини, які дають позивачу право на зменшення пенсійного віку, зокрема в частині підтвердження заробітної плати останнього (на підставі відомостей персоніфікованого обліку або на підставі інших документів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необгрунтованість відмови відповідача у призначенні пенсії позивачу та наявність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії позивачу із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 18.02.2016 року.

Щодо вимоги в частині проведення індексації і компенсації втрати частини доходів суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, необхідною ознакою при вирішенні спору, є встановлення факту нарахування доходу, про що вказано в ст. 3 цього Закону, а також його розміру.

За змістом ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

При цьому, як вже було зазначено, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Тобто, за наявності визначених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Аналогічний висновок міститься в Постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі №6-43цс14.

З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин, право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Отже, позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Ураховуючи зазначене, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, а саме, в частині зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу пенсії, та відмову в частині проведення індексації і компенсації втрати частини доходів.

Керуючись ст. ст. 5, 6, 7, 9, 77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про зобов`язання призначити виплату пенсії - задовольнити частково;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 18.02.2016 року;

В решті позовних вимог відмовити;

Повне найменування:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: Ізраїль , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, б. 64, код ЄДРПОУ 42098368);

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя В.В. Гребенюк