Рішення № 89387581, 22.05.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 травня 2020 року м. Ужгород№ 260/516/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2142) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.07.2018 р.; 2) зобов`язати Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2142) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.07.2018 р.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу в Державній прикордонній службі України та є учасником бойових дій. Разом з тим, з часу отримання такого статусу і до звільнення в 2018 році з військової служби жодного разу передбачена законодавством додаткова відпустка йому не надавалась, а грошова компенсація за таку при звільнені виплачена не була. Вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки право на отримання військовослужбовцями додаткової відпуски гарантується законодавством України, а тому у разі невикористання такої особа має право на отримання грошової компенсації у рік звільнення.

06 квітня 2020 року відповідач надіслав до Закарпатського окружного адміністративного суду відзив №14/2915 від 01.04.2020 р., в якому проти позову заперечує. Вважає, що з моменту прийняття Президентом України указу «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. №303 і по теперішній час в Україні діє особливий період. Нормами п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток в особливий період під час дії воєнного стану. Одночасно положеннями ст. 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що додаткова відпустка для учасників бойових дій не підлягає грошовій компенсації в разі звільнення, адже вона не зазначена серед відпусток, які слід компенсувати у випадку звільнення у разі їх невикористання. Окрім того, звертає увагу суду на те, що позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог не надано доказів невикористання додаткової відпустки за 2018 рік після звільнення, а тому вимога про нарахування та виплату компенсації за 2018 рік є недоцільною. Також вважає, що позивач звернувся з даним позовом з пропущенням встановленого ст. 122 КАС України строку звернення.

15 квітня 2020 року позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій доводи відповідача вважає безпідставними. Зокрема, зазначає, що позови про стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. Звертає увагу суду на позицію Верховного Суду, висловлену у зразковій справі №Пз/9901/4/19, відповідно до якої визнано право учасників бойових дій на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, тривалістю 14 календарних днів на рік, після звільнення, незважаючи на дію особливого періоду. Вважає, що зазначений висновок підлягає застосуванню і в даній адміністративній справі.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що старший прапорщик ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) проходив службу в органах Державної прикордонної служби України (далі – ДПС України) та отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 25.02.2015 р. (арк. спр. 6).

Наказом начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України (по особовому складу) від 14.06.2018 р. №201-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії – снайпера 2 відділення інспекторів прикордонної служби мобільної прикордонної застави «Мукачеве», звільнено з військової служби у запас за п. «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (арк. спр. 9).

Наказом начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України (по особовому складу) від 13.07.2018 р. №240-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії – снайпера 2 відділення інспекторів прикордонної служби мобільної прикордонної застави «Мукачеве», звільненого за п. «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особливого складу та всіх видів забезпечення з 15 липня 2018 року (арк. спр. 8).

Із зазначеного наказу вбачається, що при звільненні грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойових дій, ОСОБА_1 виплачено не було.

Дана обставина відповідачем не заперечується.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати під час звільнення передбаченої нормами законодавства України грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку протиправною, з метою належного захисту порушеного права позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч.ч. 1, 5 ст. 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» №661-IV від 03.04.2003 р. передбачено, що до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства. Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.

Право військовослужбовців на відпустки гарантується нормами ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 р. (далі – Закон). Так, зокрема, ч. 8 ст. 101 Закону передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Ст. 162 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 передбачено надання, в тому числі, учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Вказане кореспондується також з положеннями п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993.

Отже, законодавством гарантовано право військовослужбовців, які мають статус учасника бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та має статус учасника бойових дій, а отже на нього поширюються гарантії щодо отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 2015 року, така додаткова відпустка позивачу не надавалась з підстав, передбачених ч. 19 ст. 101 Закону.

Вказана обставина позивачем не заперечується.

Так, зокрема, ч. 17 ст. 101 Закону передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Відповідно до ч. 19 ст. 101 Закону, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-XII, згідно з яким таким є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Відповідно ч. 14 ст. 101 Закону, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Зазначені положення кореспондуються також з нормами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №425 від 20.05.2008 р. (далі – Інструкція) (чинній, в момент виникнення спірних правовідносин).

Так, п. 4.9.4 Розділу 4.9 Інструкції встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки за поточний рік до одержання органом Держприкордонслужби наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби, оплачується тривалість щорічної основної відпустки, що надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право за кожний повний місяць служби в році звільнення.

У рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у підпунктах 4.9.3 та 4.9.4 цієї Інструкції, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (п. 4.9.5 Розділу 4.9 Інструкції).

Аналіз зазначених законодавчих норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Тому суд вважає, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 101 Закону у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст. 101 Закону, ст. 162 Закону України «Про відпустки».

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у зразковій справі щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям у період мобілізації у рішення від 16 травня 2019 року (справа №620/4218/18), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 мав право на отримання при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а тому позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо не підтвердження позивачем факту невикористання додаткової відпустки за 2018 рік після звільнення, оскільки нормами КАС України обов`язок доведення правомірності своїх дій покладено саме на суб`єкта владних повноважень.

Окрім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки згідно з висновком Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям у період мобілізації не обмежується жодним строком.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати такого.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код – НОМЕР_2 ) до Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: вул. Недецеї Яноші, буд. 45, м. Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600, код ЄДРПОУ – 14321676) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2142) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.07.2018 р.

3. Зобов`язати Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2142) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.07.2018 р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII “Перехідних положень” КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).

СуддяР.О. Ващилін