Рішення № 89384723, 29.04.2020, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 29.04.2020

Справа № 2-779/11

Провадження № 2/334/129/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Лапі М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2010 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,яке згідно Наказу Міністерства фінансів України № 519 від 21.05.2018 року змінило зазву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитним договором, в обґрунтування якого зазначило, що 16.12.2006 року між ЗАТ «Комерційний Банк «Приватбанк», правонаступником якого було ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ZPVCRX02090033, на підставі якого відповідач отримав кредит в розмірі 2296,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,0 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення 16.12.2008 року.

Позивачем умови кредитного договору були виконані в повному обсязі.

Відповідач взяті на себе обов`язки щодо виконання умов договору належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на18.08.2010 року мав заборгованість 20186,92 грн., яка складалася з: 2296,00 грн. - заборгованості за кредитом; 7729,60 грн. – заборгованості по процентам за користування кредитом; 1212,24 грн. – заборгованості по комісії за користуванням кредитом; 7511,61 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафів, відповідно до пункту 6.3 Умов та правил надання банківських послуг: фіксованої частини - 500,00 грн. та процентної складової - 937,47 грн., які банк просив стягнути на свою користь, а також понесені судові витрати.

Справа неодноразово розглядалась у суді.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.09.2011 року (справа №0814/2-779/2011) з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» було стягнуто заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 20186,92 грн., а також судовий збір у розмірі 201,87 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 грн.

Крім того, ухвалою суду від 15.02.2013 року (справа №334/929/13-ц, провадження №6/334/98/2013) було задоволено подання державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та ОСОБА_1 було тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до виконання ним своїх зобов`язань, встановлених вищевказаним рішенням суду.

Ухвалою суду від 06.11.2013 року (справа №2п/334/103/13) заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення була задоволена та рішення суду від 26.09.2011 року було скасовано, справу призначено до нового розгляду.

18.11.2013 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку Закону України «Про захист прав споживачів», в якому просив: визнати факт відсутності істотних умов - річної ставки та детального розпису сукупної вартості кредиту, необхідних для договорів такого типу у кредитному договорі № ZPVCRX0209033; визнати недійсним положення кредитного договору № ZPVCRX0209033 про нарахування ОСОБА_1 10,33% в місяць на непогашену заборгованість за кредитом; визнати незаконним підвищення відсоткової ставки до 123,96% річних на заборгованість ОСОБА_1 ПАТ КБ «Приватбанк» за відсутності будь-яких повідомлень від банка з цього приводу; визнати незаконним нарахування заборгованості на ОСОБА_1 за відсотковою ставкою 123,96% річних у сумі 7729, 60 грн.; визнати недійсним положення кредитного договору № ZPVCRX0209033 про щомісячну винагороду у сумі 50,51 грн. за надання фінансового інструменту, як безпідставний платіж за відсутності будь-яких послуг; визнати незаконним нарахування на ОСОБА_1 заборгованості за комісією на загальну суму 1212,24 грн. за відсутності користування ним будь-яким фінансовим інструментом «ПриватБанку»; визнати незаконним нарахування неустойки на загальну суму 8949,08 грн. та зобов`язати ПАТ КБ «ПриватБанк» зробити перерахунок пені та штрафу у відповідності до ЗУ «Про захист прав споживачів».

Ухвалою суду від 19.11.2013 року вказану зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення кредитної заборгованості.

26.11.2013 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав заперечення на позовну заяву, в яких просив відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № ZPVCRX0209003 від 16.12.2006 року у розмірі 20186,92 грн., врахувати при винесенні остаточного рішення по справі розрахунок представника відповідача, відповідно до якого остаточна сума відшкодування ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» за Договором № ZPVCRX0209003 від 16.12.2006 року має становити 3766,65 грн., з яких накопичена заборгованість за період з 16.12.2006 року по 16.08.2007 року складає 2511,10 грн., та пеня у розмірі 50 % від загальної заборгованості 2511,10 грн.

Також 26.11.2013 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності до нарахованих пені і штрафу відповідно до п.п. 6.3, 6.5 Умов Договору, беручи за точку його зворотного відліку дату звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» із позовом (26.08.2010 року).

02.12.2013 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

26.02.2014 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя (провадження №2/334/389/2014) позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» були задоволені частково: з відповідача ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 13000,00 грн., а також судовий збір у розмірі 321,87 грн.Згідно мотивувальної частини вказаного рішення, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою суду від 10.04.2014 року у вказаному рішенні було виплавлено описку у вступній та резолютивній частині та вказано: розглянувши цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічному позові ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 26.08.2014 року (справа №22-ц/778/2051/14) рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.02.2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.01.2015 рокурішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.02.2014 року та ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 26.08.2014 року були скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.Підставами для скасуваннястало те, що рішення першої суду інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 не відповідає вимогам, встановленим до змісту судового рішення, оскільки у ньому взагалі не містяться обґрунтування відмови в задоволенні цих вимог. Резолютивна частина судового рішення також не містила висновків щодо вирішення спору в частині зустрічного позову. Крім того, судом першої інстанції не вирішено клопотання представника ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності та клопотання про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.03.2014 року (провадження №6/334/98/2013) заява ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржника була задоволена, встановлене ухвалою суду від 15.02.2013 року тимчасове обмеження було скасоване.

15.06.2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подав суду заяву про збільшення позовних вимог, в яких просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 15.05.2015 року у розмірі 20290,67 грн., яка складалася з: 1407,82 грн. - заборгованості за кредитом; 12360,54 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 707,14 грн. – заборгованості з комісії; 4372,76 грн. - заборгованості з пені (за період з 23.10.2009 року по 22.10.2010 року); 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина); 942,41 грн. - штрафу (процентна складова), а також судові витрати: судовий збір у розмірі 243,60 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 грн.

30.07.2015 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з остаточною редакцією зустрічної позовної заяви, в якій просив стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь матеріальні збитки у розмірі 6997,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн., судові витрати у розмірі 393,40 грн.

07.08.2015 року представник Банку звернувся до суду з заявою про застосування до зустрічних позовних вимог строку позовної давності, оскільки предметом спору є кредитний договір, укладений сторонами 16.12.2006 року та з умовами якого не погоджується відповідач, а натомість взагалі вважає його неукладеним згідно вимог законодавства та укладеним з ознаками обману.

11.08.2015 року Банк надав суду заперечення на зустрічну позовну заяву, в яких просив у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити у повному обсязі, у зв`язку з недоведеністю обставин, викладених у ньому. Вважає, що надані ОСОБА_1 докази того, що він сплатив за послуги туристичнійфірмі грошові кошти у розмірі 6997,00 грн. не підтверджені жодним належним письмовим доказом, оскільки договір на отримання туристичного продукту був укладений з ОСОБА_3 , а не з ОСОБА_1 , крім того, останнім не було надано жодного доказу того, що йому у зв`язку з наявністю ухвали суду про тимчасове обмеження було спричинено моральної шкоди у розмірі саме 10000,00 грн.

18.08.2015 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з запереченнями на поновлені позовні вимоги та додатковими поясненнями до остаточної редакції зустрічної позовної заяви, в яких просив у задоволенні позовних вимог Банка відмовитиу зв`язку з недоведеністю, а поданий ним зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

27.08.2015 року представником Банку було подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користьзаборгованість за кредитним договором, яка станом на 15.05.2015 року складала 31260,47 грн., яка складалася з: 2296,00 грн. - заборгованості за кредитом; 21414,69 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 1212,24 грн. – заборгованості з комісії; 4372,76 грн. - заборгованості з пені (за період з 23.10.2009 року по 22.10.2010 року); 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина); 1464,78 грн. - штрафу (процентна складова), а також судові витрати: судовий збір у розмірі 312,61 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.01.2016 року (провадження № 2/334/74/16) , позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» були задоволені частково: з ОСОБА_1 на користь Банку стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 188448,26 грн., яка складалась з: 1407,82 грн. - заборгованості за кредитом; 12360,54 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 707,14 грн. – заборгованості з комісії; 4372,76 грн. - заборгованості з пені (за період з 23.10.2009 року по 22.10.2010 року). Також ж відповідача на користь Банку стягнуто судові витрати: судовий збір у розмірі 201,87 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог– відмовлено.

У задоволенні зустрічного ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення матеріальної та моральної шкоди – відмовлено у зв`язку з недоведеністю.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14.04.2016 року, апеляційна скарга ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 була відхилена, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.01.2016 року – залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.10.2016 року, касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 було задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.01.2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14.04.2016 року було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.Підставами для скасування рішення стало те, що з наданої Банком копії Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка, «Стандарт» не вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений саме з цими умовами, а крім того, у вказаній справі зміст п.4.2 долучених до позову Умов надання споживчого кредиту фізичним особам містить розбіжності щодо відповідальності позичальника за порушення зобов`язань зі сплати кредиту, тому суд першої інстанції не перевірив та не з`ясував належним чином фактичних обставин справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов передчасного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог саме в зазначеному у рішенні розмірі.

19.12.2016 року представник Банку надав суду уточнення розміру позовних вимог, в яких з посиланням на розрахунок заборгованості доданий до раніше поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог від 27.08.2015, остаточно просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором, яка станом на 15.05.2015 року склала 31260,47 грн. з яких: 2296,00 грн. - заборгованість за кредитом; 21414,69 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1212,24 грн. – заборгованість з винагороди за надання фінансового інструменту; 4372,76 грн. - заборгованість з пені (за період з 23.10.2009 року по 22.10.2010 року); 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1464,78 грн. - штраф (процентна складова), а також судові витрати: судовий збір у розмірі 312,61 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 грн.

09.11.2017 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про застосування позовної давності, виходячи з того, що перше прострочення платежу по Договору № ZPVCRX0209003 від 16.12.2006 року відбулося 23.01.2007 року, а з позовом банк звернувся до суду лише 26.08.2010 року.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

У відповідності до п. 9 п.1 Розділу ХІІІПерехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 19.06.2018 року надав суду відзив на позов та заяву про залишення позовних вимог Банку без розгляду з підстав їх недоведеності.

22.06.2018 року від представника ПАТ КБ «ПриватБанк» надійшла відповідь на відзив, в якій просив відмовити в задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_1 через їх недоведеність.

Розпорядженням керівника апарату Ленінського районного суду м. Запоріжжя № 56 від 25.10.2018 року на підставі Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи, матеріали вказаної справи надійшли в провадження судді Турбіної Т.Ф.

15.03.2020 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав суду письмові пояснення, вказуючи що єдиним узгодженим особистим підписом ОСОБА_1 є Заява позичальника від 16.12.2006 року. Будь-яких інших письмових доказів того, що позичальник був обізнаним про Умови та Правила кредитування, а також Тарифи Банку, представником позивача під час розгляду справи не було надано. Позивач не надавав жодного первинного документу на підтвердження передачі ОСОБА_1 кредитних коштів при поданні позову, а копії меморіальних ордерів, додані до матеріалів справи із порушенням процесуального порядку, також не можуть бути належними та допустимими доказами, з огляду на їх невідповідність чинному законодавству. Також надав додаткове обґрунтування вимог зустрічного позову, вказавши на порушення Банком п.7 ч.11 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Щодо відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 зазначено, що згідно зі ст.1-1, п.5 ч.1 ст.4 ЗУ «Про захист прав споживачів», у разі порушення Банком чинного законодавства під час надання ним послуг, клієнт має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої їм внаслідок протиправної поведінки службових осіб банку. За змістом ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Будь-яке порушення банком вимог Цивільного кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів - є недоліком фінансовій послуги в розумінні законодавства про захист прав споживачів, і відповідно до ст.ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» має наслідком відшкодування моральної шкоди, завданої клієнту таким недоліком. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Так, абсолютно неочікуване затримання на перетині кордону ОСОБА_1 і позбавлення його, внаслідок цього можливості продовжити подорож із коханою, спричинило неабиякі душевні страждання, виражені як у переживаннях за те, що його дівчина, ОСОБА_6 сама вимушена здійснювати переліт, при чому, у дуже розстроєних почуттях, так і за те, що вимушений був залишити її одну у чужій країні. Зазначені обставини і переживання з цього приводу - це неабиякий стрес та випробування для психіки. Обґрунтувавши вимогу з компенсації матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок порушення Банком прав як споживача банківських послуг, заявник вважає, що вимоги з компенсації моральної шкоди саме у розмірі 10000,00грн. будуть відповідати тим моральним стражданням, які було спричинено ОСОБА_1 коли його вигнали з літака та заборонили покидати межі країни, в той час як його кохана вимушена була самостійно здійснити переліт до чужої країни та відпочивати там.

01.04.2020 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав суду заяву, в якійпросив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки у розмірі 6497,00 грн., що відповідає половині вартості туристичної путівки, якою останній не зміг скористатись з причин тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, які були встановлені ухвалою суду від 15.02.2013 року, а також моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн., та судовий збір у розмірі 1053,89 грн., який складається з сплачених коштів за подачу заяви про перегляд заочного рішення, судового збору за подачу зустрічного позову, судових зборів за подачу апеляційних та касаційних скарг, судового збору за отримання технічних записів судових засідань.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» в останнє судове засідання не з`явився, 16.03.2020 року подав заяву про слухання справи без його участі, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог Банку просив відмовити з підстав, викладених у запереченнях та відзиві на позов. Щодо законності вимог зустрічного позову, представник ОСОБА_1 зазначив, що збитки, які зазнав ОСОБА_1 внаслідок відмови йому у перетині державного кордону були спричинені внаслідок порушень з боку ПАТ КБ «ПриватБанк» ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки за допомогою обману позичальнику було нав`язано підписання несправедливою та дискримінаційної умови надання кредиту, що призвело до незаконного звернення до суду з позовом після спливу строку позовної давності, що в свою чергу привело до прийняття судом незаконного рішення суду про стягнення кредитної заборгованості та ухвали про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України. В останнє судове засідання представник ОСОБА_1 не з`явився, подав заяву про слухання справи без його участі, просив задовольнити вимоги зустрічного позову в повному обсязі, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та з`ясувавши обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх позовних вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності. Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлено, що 16.12.2006 року ОСОБА_1 звернувся до Закритого акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», яке згідно Наказу Міністерства фінансів України № 519 від 21.05.2018 року змінило зазву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», та просив надати йому строковий кредит в сумі 2296,00 грн. строком на 24 місяці (з 16.12.2006 року по 16.12.2008 року) включно, з умовами сплати за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,0% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 50,51 грн. та єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 246,00 грн. в обмін на зобов`язання Позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в зазначені в Заяві, Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка», «Стандарт») строки. Погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з «16» по «21» число кожного місяця позичальник повинен надавати Банку грошві кошти (щомісячний платіж) у сумі 158,77 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами.

Для виконання зобов`язань Банк відкрив Позичальнику рахунок № НОМЕР_1 для зарахування коштів, направлених на погашення заборгованості. (Заява позичальника ZPVCRX0209033, зворот).

Згідно вказаної Заяви, Позичальник зобов`язувався повернути суму кредиту, відсотків, винагороди, відповідно до вказаного документу та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка», «Стандарт»).

У заяві зазначено, що згідно п.4.2 Умов, при порушенні Позичальником зобов`язань із погашення Кредиту, Позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 10,33 % в місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом. Відсоткова ставка за кредитом може змінюватись в залежності від змін облікової ставки НБУ чи в інших випадках, відповідно до п.3.3. Умов.

Заява позичальника, передбачала, що Позичальник доручає Банку, без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту: В сумі 2050,00 грн. на поточний рахунок № НОМЕР_2 з ПриватБанк, МФО 313399, ЗКПО 02641911551 з призначенням платежу «Перерахування коштів згідно з рахунком-фактурою №033 від 16.12.2006 року, ут.ч. ПДВ 341,67 грн. В сумі 246,00 грн. на поточний рахунок № НОМЕР_3 , в ПриватБанк, МФО 313393, ЗКПО 23788752. Призначення платежу «Сплата єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту за кредитним договором №ZPVCRX0209033 від 16.2.2006 року».

На підтвердження доводів позову Банком до матеріалів справи долучено підписану ОСОБА_1 . Заяву позичальника від 16.12.2006 року. Надані суду Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка», «Стандарт»), затверджені Наказом № 391 від 21.03.2006 року та Тарифи Банку за послугою Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка», «Стандарт») чинними станом на грудень 2006 року, не містять підпису ОСОБА_1 .

Зобов`язання щодо надання коштів банком були виконані: Банк надав Позичальнику кредит на придбання мобільного телефону «SonyEricssonK790i» у розмірі 2296,00 грн., з яких 2050,00 грн. – вартість телефону, що підтверджується Заявою Позичальника від 16.12.2006 року, Рахунком №320 від 16.12.2006 року ПП ОСОБА_7 , копією Меморіального ордеру № 61218В04А4 від 18.12.2006 року, копії яких долучено до матеріалів справи, та здійснив перерахунок коштів на рахунок ПП ОСОБА_7 у розмірі 2050,00 грн., а також здійснив сплату єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту за кредитним договором №ZPVCRX0209033 від 16.2.2006 року у розмірі 246,00 грн., що підтверджується Меморіальним ордером № 04А5 від 18.12.2006 року, копію якого також долучено до справи.

ОСОБА_1 в порушення умов договору жодних платежів на погашення заборгованості за кредитним договором не здійснював.

Вищевказані обставини підтверджуються долученою до позову Випискою по рахунку № НОМЕР_4 , відкритому у АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 за період з 16.12.2006 року по 20.12.2006 року.

У зав`язку з невиконанням обов`язків щодо погашення кредиту та сплати відсотків, станом на 15.05.2015 року виникла заборгованість по сплаті кредиту, яка згідно розрахунку Банку становить 31260,47 грн., та складається з: 2296,00 грн. - заборгованості за кредитом; 21414,69 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 1212,24 грн. – заборгованості з винагороди за надання фінансового інструменту; 4372,76 грн. - заборгованості з пені (за період з 23.10.2009 року по 22.10.2010 року); 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина); 1464,78 грн. - штрафу (процентна складова).

Таким чином, спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості за кредитом, комісією, відсотками та пенею, а також штрафу (фіксованої частини та процентної складової) після спливу передбаченого договором строку кредитування.

Як вбачається з умов підписаного договору, сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, судом встановлено, що за умовами договору відповідач отримав строком до 16.12.2008 року включно кредитні кошти у національній валюті у розмірі 2296,00 грн., які зобов`язався повернути зі сплатою відсотків у розмірі 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві з «16» по «21» число кожного місяця грошві кошти (щомісячний платіж) у сумі 158,77 грн.упродовж строку кредитування.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов`язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами впродовж 24 місяців до 16.12.2008 року включно.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 24 місяці - до 16.12.2008 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 16.12.2008 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 27 числа кожного місяця.

Починаючи з 17.12.2008 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач просить стягнути проценти, нараховані на поточну заборгованість з розрахунку 12% річних в межах строку кредитування, тобто до 17.12.2008 року, у розмірі 307,84 грн., та проценти на прострочену заборгованість, розраховану з лютого 2007 року по 15.05.2015, з розрахунку 123,96% річних, у розмірі 20401,99 грн., а всього 21414,69 грн.

В обґрунтування вимог про стягнення процентів на прострочену заборгованість з розрахунку 123,96 % річних позивач посилається на зазначений у заяві позичальника п.4.2 Умов, згідно якого при порушенні Позичальником зобов`язань із погашення Кредиту, Позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 10,33% в місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом. Зазначені вимоги суд вважає необґрунтованими і такими що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови таких договорів розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Як встановлено судом, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), тарифи банку за такою послугою, не містять підпису відповідача, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника.

Такий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відповідно до якого без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику умови надання споживчого кредиту фізичним особам, їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору.

Відтак, вимога про стягнення процентів на прострочену заборгованість з розрахунку 123,96 % річних є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Також суд вважає необґрунтованими вимоги позову про стягнення заборгованості пені та штрафів, оскільки підписані позичальником умови кредитного договору № ZPVCRX0209033 не містять положень про розмір та порядок нарахування штрафних санкцій банком за порушення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором. Позивач при поданні позову посилався на умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які не є частиною кредитного договору.

У зв`язку з вищенаведеним позов банку до відповідача про стягнення штрафних санкцій є безпідставним, а тому у задоволенні позову в цій частині також слід відмовити.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з винагороди за надання фінансового інструменту (комісії) у загальному розмірі 1212,24 грн. за період з січня 2007 року по 15.05.2015 з розрахунку 50,51 грн. на місяць.

Умови договору визначаються і погоджуються на розсуд сторін, крім тих, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених «Керівних принципах для захисту інтересів споживачів» визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Такого висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/13.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відповідно до пункту 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Послуга у розумінні Закону України № 1023-ХІІ від 12.05.1991 року - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п.17 статті 1 Закону).

Дії ПАТ КБ «ПриватБанк» по наданню фінансового інструменту за кредитним договором не є послугою у визначенні Закону № 1023-ХІІ від 12.05.1991 року, тому умова кредитно-заставного договору про сплату такої винагороди за такі дії є нікчемною.

З наведених підстав вимога банку про стягнення з ОСОБА_1 винагороди за надання фінансового інструменту (комісії) у загальному розмірі 1212,24 грн. за період з січня 2007 року по 15.05.2015 не підлягає задоволенню.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині заборгованості відповідача за кредитом у розмірі 2296,00 грн. та процентів на поточну заборгованість за користування кредитом, нарахованим в межах строку кредитування, тобто до 16.12.2008 року, з розрахунку 12% річних, у розмірі 307,84 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, суд виходить до наступного.

Положеннями ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подання позовної заяви до суду.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч.1 ст. 259 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Враховуючи те, що Банк звернувся до суду 22.10.2010 року, суд вважає, що правомірним є стягнення заборгованості з відповідача в межах строку загальної позовної давності три роки (ст. 257 ЦК України), а саме, за період з 23.10.2007 року по дату розрахунку (15.05.2015 року), яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 1407,82 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 109,71 грн. (за період з 23.10.2007 по 16.12.2008).

У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в іншій частині слід відмовити з наведених вище підстав.

При вирішенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк» існували відносини з приводу кредитного договору від 16.12.2006 року, який відповідав вимогам чинного на той час законодавства та вільному волевиявленню сторін, умови якого не передбачали наслідки порушення зобов`язань у виді відшкодування збитків та моральної шкоди.

В обґрунтування спричинення матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_1 зазначає, що протизаконними діями банку йому було завдана шкода, оскільки він не зміг скористатись туристичною путівкою, вартість якої склала 800 доларів США у зв`язку з тим, що йому було відмовлено в перетині державного кордону на виїзд на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2013р. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України за поданням державного виконавця, на виконання заочного рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.09.2011р. ПАТ КБ «ПриватБанк» у даному виконавчому провадженні виступав стороною а не виконавцем, відповідальність якого встановлена ст. 1174 ЦК України.

В судовому засіданні встановлено, що ухвала суду про обмеження у виїзді відповідача за межі України постановлена 15.02.2013 року у зв`язку з примусовим виконанням державним виконавцем заочного рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.09.2011 року, яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» кошти в розмірі 13000 грн., та судові витрати, яке на той час не було ніким скасовано та перебувало відповідно на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби. При цьому, ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.03.2015 року скасовано заходи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України відносно ОСОБА_1 .

Також позивачем не доведено, що він поніс витрати у зв`язку з оплатою туристичної путівки, оскільки з квитанції про сплату туристичних витрат вбачається, що оплата за туристичну путівку здійснена ОСОБА_3 .

Таким чином, проаналізувавши у сукупності надані докази, суд вважає недоведеним спричинення ОСОБА_1 діями ПАТ КБ «ПриватБанк» матеріальної та моральної шкоди, та приходить до висновку, що зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати, які складаються з витрат на оплату судового збору в розмірі 15,16 грн. (пропорційно задоволеним вимогам), та передбачених нормами ЦПК україни на момент звернення з позовом витати на інформаційно-технічне забезпечення справи в сумі 120,00 грн.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 76-81, 89, 141, 263-265, 352 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» (рах. № НОМЕР_6 МФО № 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № ZPVCRX02090033 від 16.12.2006 року у розмірі 1517,53 грн. (одна тисяча п`ятсот сімнадцять гривень 53 коп.), яка складається з: 1407,82 грн. – заборгованості за кредитом; 109,71 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь АТ КБ «ПриватБанк» (рах. № НОМЕР_6 МФО № 305299, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 15,16 грн. (п`ятнадцять гривень 16 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення справи у розмірі 120,00 грн. (сто двадцять гривень 00 коп.).

В іншій частині позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Турбіна Т. Ф.