Ухвала суду № 89383347, 21.05.2020, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/16535/19

1-кс/569/2718/20

УХВАЛА

21 травня 2020 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в особі

слідчого судді Головчака М.М.,

з участю секретаря Муляр О.М.,

прокурора Станкевича О.К.,

слідчого Міщук А.Ю.,

підозрюваного ОСОБА_1 ,

та його захисника адвоката Волошина Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Рівне клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Рівненській області капітана поліції Мазура Ю.В., яке погоджено з прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному проваджені прокуратури Рівненської області Козінською Ю.В., про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Первомайський, Первомайського району, Харківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , проживаючого АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, не працюючого, не одруженого, судимого, підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127 КК України,

в с т а н о в и в:

До Рівненського міського суду надійшло клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Рівненській області капітана поліції Мазура Ю.В., яке погоджено з прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному проваджені прокуратури Рівненської області Козінською Ю.В., про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 .

На обґрунтування клопотання зазначено, що 19 травня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127 КК України.

Так, досудовим розслідуванням встановлено, що з грудня 2016 року, точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_2 , виконуючи роль організатора в організованій злочинній групі, маючи єдиний злочинний умисел на незаконне швидке збагачення за рахунок осіб з різного роду залежностями (алкогольною, наркотичною, ігровою залежністю, тощо), спільно з особами, які були залучені в якості виконавців в організованій злочинній групі, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Касумовим Теймуром Мусахиб ОСОБА_6 , Жаровим Романом Олеговичем, Акулініним Петром Сергійовичем, Ратушним Павлом Юрійовичем, Гурою Євгеном Миколайовичем, Лукашенко Віктором Олексійовичем, Череватенко Юрієм Олександровичем, Савичем Дмитром Сергійовичем, Сорочинським Андрієм Валентиновичем, Крихом Віталієм Методійовичем, Дригайло Дмитром Леонідовичем, Гурським Павлом Петровичем, Степаненко Дмитром Олексійовичем, Бабаєвим Георгієм Олексійовичем, Козіним Кирилом Юрійовичем, Кравчиком Олександром Нестеровичем, ОСОБА_7 Сергієм Миколайовичем, ОСОБА_8 Діаною Борисівною, ОСОБА_9 Вікторією Петрівною, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та інших невстановлених досудовим слідством осіб, забезпечили діяльність громадської організації «Здорова ОСОБА_12 – Рівне», під приводом функціонування якої, за грошові кошти від родичів потерпілих осіб, за нібито проведення лікування від різного роду залежностей, хоча фактично такого лікування не проводилось, забезпечували діяльність так званих «Центрів реабілітації (Далі – «Центрів»)», не маючи жодних дозвільних документів на даний вид господарської діяльності.

Реалізуючи свій злочинний намір, з метою конспірування своїх справжніх намірів та для приховування своєї незаконної діяльності ОСОБА_2 13.01.2017 подавши необхідний пакет документів звернувся до Державного реєстратора в м. Рівне та Громадську організацію «Здорова Країна - Рівне» за унікальним ідентифікаційним номером 41081662 зареєстровано в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань та місцезнаходження юридичної особи вказано за адресою: АДРЕСА_3 .

Так, реалізуючи єдиний злочинний умисел на швидке збагачення за рахунок осіб з різного роду залежностями, забезпечували силове викрадення потерпілих та в подальшому незаконно поміщали у спеціально пристосовані приміщення за адресами: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , де утримували там проти їх волі, під виглядом надання платних медичних послуг з лікування від різного виду залежностей, хоча фактично такого лікування не проводилось, за що отримувати щомісячну плату у розмірі від 5 до 12 тисяч гривень з однієї особи. Усвідомлюючи, що розмір прибутку залежить від тривалості перебування, утримували потерпілих у центрах закритого типу протягом максимально тривалого часу.

Для реалізації єдиного злочинного умислу на незаконне позбавлення волі осіб, забезпечили цілодобовий нагляд за потерпілими, облаштування приміщень «Центрів» металевими гратами на вікнах, блокування їх шляхом демонтажу віконних ручок, встановлення металевих решіток в місцях, якими можна було залишити вказані будівлі, тобто пристосували засоби для незаконного позбавлення волі людей, які не могли фізично залишити приміщення за власною волею, а для подолання таких спроб передбачалось впровадження системи відповідних примусових заходів та покарань. Для встановлення контролю за поведінкою потерпілих, їх залякування, застосовувалась система жорстких правил поведінки під час перебування в «Центрах» заснованих на відносинах субординації, підпорядкування, ізоляції від навколишнього світу, які забезпечуватимуться системою покарань, обмежень прав потерпілих, зокрема й тих, які мали ознаки катувань.

Крім того за потерпілими здійснювався цілодобовий нагляд, забезпечувалась реалізація встановлених правил поведінки, примусово застосовувались покарання, психологічне та фізичне насильство щодо осіб, які не бажали перебувати в «Центрах» та підпорядковуватись вигаданій системі так званого лікування від залежностей.

Зазначені покарання застосувались за будь-які порушення встановлених правил, зокрема дріб`язкові, принижуючи честь і гідність осіб, завдаючи їм моральних та фізичних страждань, а саме: примус до виконання принизливих дій перед іншими особами, які незаконно утримувались разом з потерпілими, зокрема у присіданні в кількості до 2000 разів, носінні важких предметів, забороною курцям курити, примушуванню до написання однієї фрази або речення декілька тисяч разів, примушування до вживання невідомих таблеток, які викликали сонливість або різке погіршення стану здоров`я, а відмова від виконання яких тягнула в свою чергу до покарань у вигляді обмеження сну, відповідальності декількох осіб за дії одного та нанесення тілесних ушкоджень.

З метою максимально тривалого перебування осіб в «Центрах» передбачалось позбавлення утримуваних осіб доступу до інформації про події суспільного життя, можливості спілкуватися з людьми поза «Центром», що мало викликати в них страх перед навколишнім світом та реалізувалось шляхом відсутності телебачення, радіо, газет, доступу до мережі «Інтернет», примусовому вилученні особистих речей, грошових коштів та, зокрема, будь яких засобів зв`язку, в тому числі мобільних телефонів.

Водночас розуміючи, що реалізація злочинного умислу не можлива без введення в оману членів сімї та близьких родичів потерпілих щодо умов перебування в «Центрах» та стану здоров`я утримуваних осіб було встановлено жорсткі обмеження побачень та телефонних розмов потерпілих з родичами та особистої присутності при таких розмовах чи побаченнях представників центрів.

Пошук осіб з залежностями здійснювався завдяки розміщенню інформації в мережі «Інтернет», а також з використанням соціальних мереж Facebook, Instagram та паперових оголошень розміщених в лікувальних закладах та інших публічних місцях.

Учасники організованої злочинної групи за задумом ОСОБА_2 мали неухильно дотримувалися правил поведінки як між собою, так і у взаємовідносинах з потерпілими особами, які забезпечувались системою покарань за невиконання вимог. Крім того, при поміщенні до «Центрів» проводився обшук осіб, вилучались їх особисті речі та будь-які засоби зв`язку, зокрема мобільні телефони. Для додержання конспірації та унеможливлення розкриття незаконної діяльності з боку правоохоронних органів для обміну інформацією в спілкуванні учасниками групи використувались умовності та наперед обумовлені фрази та вислови відомі лише учасникам групи, крім того, спілкування проводилось за допомогою додатків – месенджерів, які функціонують з використанням ресурсів «Інтернет».

Усвідомлючи вимоги законодавства щодо неможливості здійснення громадською організацією підприємницької діяльності, учасники групи документально оформлювали відносини з потерпілими у вигляді підписання розписок про надання благодійної допомоги у вигляді послуг з реабілітації та ресоціалізації. Крім того, задля уникнення притягнення до відповідальності учасники групи шляхом погроз в тому числі і заподіяння тілесних ушкоджень вимагали в залежних осіб, написання письмових розписок щодо добровільності поміщення їх до «Центрів» та подяки за проведене так зване лікування, однак дані розписки не можуть свідчити про усвідомлену згоду особи на їх написання так як написані під примусом.

Таким чином, учасники організованої ОСОБА_2 злочинної групи свідомо порушували вимоги статей 28,29,32,43 Коституції України, згідно яких кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському, або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню. Кожна людина має право на особисту недоторканість. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Окрім цього, учасники організованої ОСОБА_2 злочинної групи свідомо ігнорували вимоги статті 16 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів та зловживання ними», згідно яких примусове лікування осіб, які визнані хворими на наркоманію, але ухиляються від добровільного лікування, але продовжують після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і відносно якої у зв`язку з їх небезпечною поведінкою до органів Національної поліції або прокуратури звернулися близькі родичі чи інші особи здійснюється за рішенням суду у спеціалізованих лікувальних закладах охорони здоров`я за рішенням суду. Підготовка матеріалів для направлення хворих на наркоманію на примусове лікування та передача цих матеріалів до суду здійснюються органами Національної поліції у порядку, визначеному нормативним актом Міністерства внутрішніх справ України, центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах охорони здоров"я, обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, Генеральної прокуратури України.

Також ОСОБА_2 достеменно відомо, що чинним законодавством примусове лікування осіб, які страждають на алкогольну залежність або залежність від ігроманії не передбачено.

ОСОБА_1 , виконуючи роль так званого консультанта та учасника так званої «мотиваційної групи» в м. Рівне, особисто та під час спілкування з використанням мобільного зв`язку, забезпечував функціонування системи незаконного утримання людей,

організовував доставку потерпілих осіб до місця розташування так званих «Центрів», забезпечував цілодобовий нагляд за поведінкою потерпілих та їх охорону та самостійно здійснював такий нагляд;

здійснював пошук осіб з залежностями, члени сім`ї чи близькі родичі яких мають змогу оплачувати їх утримання в «Центрах», повідомляв їм недостовірну інформацію щодо умов перебування, про що інформував організатора ОСОБА_2 ;

повідомляв членам сім`ї та близьким родичам потерпілих неправдиву інформацію щодо умов перебування останніх в «Центрах» та стан їх здоров`я, переконуючи їх у необхідності продовження перебування потерпілих в «Центрах»;

застосовував погрози та інше психологічне насильство до потерпілих;

організовував залучення потерпілих до примусової праці з прибирання, готування їжі та визначав конкретні види покарань та давав вказівки так званим консультантам та волонтерам щодо застосування до потерпілих покарань за відмову від праці;

виконував інші вказівки ОСОБА_2 .

На думку слідчого, враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_1 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127 КК України, а саме позбавлення волі строком до 10 років, є підстави вважати, що останній може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, з метою схиляння останніх до дачі неправдивих показів, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Позиція учасників провадження.

В судовому засіданні прокурор та слідчий клопотання підтримали та просили застосувати до ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою. Застосування більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити своєчасного проведення основних слідчих дій та контролю за місцем перебування підозрюваного.

Прокурор ОСОБА_13 вказав, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127 КК України.

В ході досудового розслідування здобуто ряд беззаперечних доказів діяльності організованої злочинної групи по незаконному позбавленню волі громадян і утримання їх в «так званих центрах реабілітації» під приводом лікування від різного роду залежності. Дана підозра підтверджується отриманими в ході розслідування доказами, а саме результати НСРД, показаннями потерпілих, свідків, протоколами впізнання по фотознімках, результатами тимчасових доступів до інформації, іншими даними по результатах обшуків, в ході чого вилучено ряд доказів.

Щодо обґрунтованості заявлених ризиків слідчий зазначив, що ОСОБА_1 ніде не працює, стримуючих соціальних зв"язків не має, раніше судимий, тому є ризик що після звільнення з-під варти поїде за місцем своєї реєстрації і не буде з"являтись на виклики слідчого та суду.

На території Рівненської області він проживає тимчасово, постійного джерела заробітку немає, що дає підстави вважати, що перебуваючи на волі буде перешкоджати кримінальному провадженню.

Підозрюваний ОСОБА_1 вказав, що він ніякого відношення до даної організації немає, сам з числа осіб, які проходили реабілітацію і залишився там допомагати, виводив людей на зарядку, на футбол. Ніяких протиправних дій не вчиняв.

Захисник підозрюваного ОСОБА_1 адвокат Волошин Л.С. вказав, що по справі немає доказів вчинення ОСОБА_1 злочинів, які йому інкримінуються, дані факти нічим не підтверджені, підозра не обґрунтована.

ОСОБА_1 сам проходив реабілітацію, після чого допомагав інших, ніяких коштів не отримував, і ризики, про які вказує прокурор, нічим не підтверджені.

Просить застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Мотиви суду щодо обґрунтованості підозри.

Слідчий суддя, заслухавши сторони кримінального провадження, дослідивши надані матеріали, дійшов висновку про наступне.

Слідчим управлінням ГУ НП в Рівненській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 12019180000000052 від 07.03.2019 за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28 , ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 186 КК України.

19.05.2020 об 11 год. 40 хв. за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127 КК України, на підставі статті 208 КПК України затримано ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127 КК України, повідомлено ОСОБА_1 як виконавця в складі організованої злочинної групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Частиною 1 статті 194 КПК на слідчого суддю під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу покладений обов`язок встановити існування наступних складових:

-чи доведені обставини, які свідчать про обґрунтованість підозри;

-чи наявні ризики, передбачені статтею 177 КПК, та на які вказує слідчий;

-чи не є достатнім застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

Тлумачення наведених вище процесуальних норм у їх логічному зв`язку з положеннями Глави 4 КПК приводить слідчого суддю до висновку, що під час вирішення питання щодо застосування до особи запобіжних заходів оцінка наданих сторонами доказів має спрямовуватися не на досягнення остаточного переконання у винуватості особи у вчиненні інкримінованого правопорушення, а має на меті встановити, чи є підозра обґрунтованою.

Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Оскільки чинне законодавство не розкриває поняття обґрунтованої підозри, враховуючи ст. 8, 9 КПК України, слід керуватися позиціями Європейського суду з прав людини. З точки зору практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). При чому факти, які викликали підозру, не обов`язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред`явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі «Murrаy v.United Kingdom», 14310/88, 28.10.1994, п. 55).

У п. 175 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява №42310/04, від 21.04.2011 ЄСПЛ зазначив: «обґрунтована підозра» означає, що «існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення».

Суд зауважує, що стандарт «обґрунтованої підозри», який використовується судом на стадії обрання підозрюваному ОСОБА_1 запобіжного заходу, є значно нижчим, аніж на стадії вирішення судом питання про винуватість чи невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення після отримання обвинувального акту. Оскільки, як зазначив ЄСПЛ у п. 184 рішення Великої Палати у справі «Мерабішвілі проти Грузії» (Merabishvili v. Georgia), заява №72508/13, від 28.11.2017 «обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри, не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку».

В цьому кримінальному провадженні ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127 КК України.

Для встановлення причетності ОСОБА_1 до подій кримінального правопорушення слідчим суддею досліджено докази, надані сторонами, зокрема:

- результатами проведених НСРД – зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, візуальне спостереження, зокрема щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,, ОСОБА_1 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ;

-даними, отриманими в ході контролю за вчиненням злочину у формі спеціальних слідчих експериментів;

-показаннями допитаних у кримінальному провадженні потерпілих, а саме ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , які повідомили обставини при яких були позбавлені волі та незаконно всупереч їх волі утримувалися в так званих центрах реабілітації тривалий час в шкідливих для здоров`я умовах без можливості їх самовільно залишити;

-показаннями допитаних у кримінальному провадженні свідків ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , які повідомили обставини позбавлення волі та незаконного, всупереч їх волі, утримання їх близьких родичів в так званих центрах реабілітації тривалий час в шкідливих для здоров`я умовах без можливості їх самовільно залишити;

-протоколами проведених впізнань за фотознімками за участю потерпілих та свідків у кримінальному провадженні;

-результатами проведених тимчасових доступів до інформації, яка знаходилась в операторів мобільного зв`язку, стосовно зєднань фігурантів кримінального провадження між собою;

-результатами тимчасового доступу до речей та документів, стосовно проведених операцій за банківською карткою ОСОБА_3 ;

-даними, отриманими в ході проведених обшуків від 19.05.2020 в місцях розташування реабілітаційних центрів та за місцями проживання фігурантів кримінального правопорушення, в ході чого вилучено блокноти, чорнові записи, банківські картки, документи, договори, так звані листи подяки, печатки, автотранспортні засоби фігурантів, інше.

Окрім того, Європейський Суд з прав людини у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» зазначив, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення.

Отже на початковій стадії розслідування, що має місце у даному випадку, суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих доказів таких же високих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направлені справи до суду.

З огляду на зазначене, слідчий суддя вважає, що наданими органом досудового розслідування матеріалами достатньою мірою підтверджується наявність в діях підозрюваного ОСОБА_1 ознак інкримінованих злочинів.

Щодо ризиків, наявність яких виправдовує застосування запобіжного заходу.

Крім «обґрунтованої підозри» обов`язковою умовою за наявності якої до особи може бути застосовано запобіжний захід, є існування хоча б одного з ризиків, передбачених у ч. 1 ст. 177 КПК.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного, слідчий суддя відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

Надаючи оцінку можливості підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування, слідчий суддя вважає, що такі дії цілком ймовірними з огляду на покарання, яке загрожує підозрюваному у випадку визнання його винуватим у скоєнні інкримінованого злочину.

Керуючись наведеним, суд враховує суспільну небезпеку інкримінованого кримінального правопорушення, особу підозрюваного, обставити вчиненого кримінального правопорушення.

Судом з`ясовано, що підозрюваний ОСОБА_1 на території Рівненської області проживає тимчасово, не одружений, судимий, не працюючий.

При цьому, враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_1 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127 КК України, а саме позбавлення волі строком до 10 років, є підстави вважати, що останній може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, з метою схиляння останніх до дачі неправдивих показів, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Так, злочини, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_1 є тяжкі, за вчинення яких передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років. І зазначена обставина сама по собі дійсно може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду.

Матеріали клопотання містять докази про існування інших ризиків неналежної процесуальної поведінки, зокрема можливості ОСОБА_1 незаконно впливати на потерпілих та свідків, перебуваючи на волі вчинити інше кримінальні правопорушення, які поряд із ризиком можливості переховуватися від органів досудового розслідування та суду теж існують та вірогідність їх настання є досить високою.

Наведене вище нівелює доводи захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та свідчить про відсутність підстав для застосування відносно підозрюваного більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

У силу ст. 178 КПК слідчий суддя враховує вагомість доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, його репутацію, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому діяння.

Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини висновки про ступінь ризиків та неможливості їм запобігання більш м`якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки під час попередніх розслідувань (способу життя, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Слідчий суддя вважає, що до підозрюваного в даному випадку не підлягають застосуванню запобіжний захід у виді домашнього арешту у зв`язку з тим, що він не буде дієвим і не зможе перешкодити настанню вищевказаних ризиків.

ОСОБА_1 розуміючи, що за вказане кримінальне правопорушення передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, буде уникати відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування, прокуратури та суду, незаконно впивати на потерпілих та свідків з метою спонукання до зміни показів і як наслідок вчинити інше кримінальне правопорушення.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 3 роки.

Зазначене приводить до висновку, що встановлені вище обставини є вагомими для обрання відносно підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

З урахуванням фактичних обставин справи, даних, які характеризують особу підозрюваного, вимог кримінального процесуального законодавства України та практики Європейського суду з прав людини, а також з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки, слідчий суддя вважає за необхідне не визначати розмір застави при постановленні ухвали про застосування до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки він підозрюється в участі у організації, створеній для вчинення кримінальних правопорушень із застосуванням насильства.

На підставі викладеного, керуючись ст. 176-179, 183, 193, 194, 309 КПК України, слідчий суддя,

постановив

Клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Рівненській області капітана поліції Мазура Ю.В., яке погоджено з прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному проваджені прокуратури Рівненської області Козінською Ю.В., про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 - задовольнити.

Застосувати відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 60 (шістдесят) днів.

Строк тримання під вартою рахувати з моменту затримання, а саме з 11 год. 40 хв. 19 травня 2020 року.

Строк дії ухвали – до 17 липня 2020 року.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя М.М.Головчак