Рішення № 89375928, 19.05.2020, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/1116/18

провадження 2/216/463/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

19 травня 2020 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Бутенко М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Крейси О.О.,

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,-

СУТЬ СПОРУ:

13.03.2018 ОСОБА_1 звернулась до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про розподіл майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У позовній заяві зазначено, що 11.08.2000 між нею та відповідачем в відділі реєстрації актів громадського стану виконкому Центрально-Міської районної ради м. Кривого Рогу Дніпропетровської області зареєстровано шлюб, про, що 11.08.2000 року зроблено відповідний актовий запис №251 та видано свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 . 02.02.2001 під час шлюбу вони з відповідачем за спільні сімейні кошти придбали квартиру за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири серії АБО №958009 від 02.02.2001, посвідченим приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Глущенком О.А. та зареєстрованим в реєстрі нотаріальних дій за №78. Відповідно до вказаного договору відповідач ОСОБА_2 , на момент перебування в шлюбі зі мною, придбав у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 трикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 , яка підлягає поділу, як спільне майно подружжя. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.12.2015 у справі №216/7309/15-ц, яке набрало законної сили 02.02.2016, мій з відповідачем шлюб розірвано. Угоди про розподіл спільної квартири за адресою АДРЕСА_1 , ми не досягли. Крім того, відповідач не бажає розподілити спільне майно у добровільному порядку, у зв`язку з чим вона вимушена звернутись до суду.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Максимов Р.І., які належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились, представник позивача просив розглянути справу у їх відсутності, про що надав письмову заяву, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був сповіщений належним чином.

Відповідно до вимог частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, не повідомив про причини своєї неявки та не подав відзив, а представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у заочному порядку.

Під час розгляду справи судом були встановлені наступні фактичні обставини справи.

Відповідно до Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 11.08.2000 відділом реєстрації актів громадського стану виконкому Центрально-Міської районної ради м. Кривого Рогу Дніпропетровської області зареєстровано шлюб між сторонами (а.с.14).

Договором купівлі продажу квартири від 02.02.2001 року встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 з однієї сторони та ОСОБА_2 з іншої сторони уклали договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Глущенком О.Л. 02.02.2001 та зареєстрований в реєстрі під номером 78 (а.с.15).

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 23 грудня 2015 року, яке набрало законної сили 02.02.2016 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний (а.с.16).

Відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 30.01.2018, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 169992 грн. без ПДВ (а.с.17-26).

Довідкою наданою КП ДОР «Криворізьке БТІ» встановлено, що відповідно до архівної справи станом на 31.12.2012 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване в КП ДОР «Криворізьке БТІ» в реєстровій книзі № 123, сторінка 195, запис 195 на ім`я: ОСОБА_2 на підставі договору-купівлі продажу, посвідченого 02.02.2001 Глущенком О.А., приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 78.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до положень ч.ч. 1-3 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно положень Глави 26 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Наведені вище норми гарантують кожному із співвласників право на поділ (виділ) в натурі майна, яке знаходиться у їх спільній частковій власності і після здійснення якого, право спільної власності припиняється, кожен із співвласників набуває право особистої приватної власності на майно, що утворюється в результаті його поділу (виділу).

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991р. «Про застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на житловий будинок» (надалі - Постанова № 7), у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

Статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При цьому частиною 2 ст. 372 СК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги позивача ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що узгоджуються з нормами цивільного законодавства, через що такі вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Отже з урахуванням задоволення позову в повному обсязі з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню сума судових витрат, які позивач понесла у зв`язку із розглядом справи та складається із суми сплаченого нею судового збору в розмірі 849,97 грн.

Керуючись ст. ст. 5-8, 12-19, 23, 89, 128, 131, 141, 223, 258-259, 263, 265, 268, 354-355 ЦПК України, ст. 319, 321, 367 ЦК України, ст. ст. 87, 88, 158 ЗК України, п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України у від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», Постановою Пленуму Верховного суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, яке регулює право приватної власності громадян на житловий будинок», суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя - задовольнити.

Визначити частки у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на квартиру за адресою АДРЕСА_1 в розмірі 1/2 частини квартири за кожним.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 849 грн. 97 коп. (вісімсот сорок дев`ять гривень дев`яносто сім копійок) - суми судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддя: М.В. Бутенко