Рішення № 89364629, 18.05.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/7061/19

Провадження № 2/206/331/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.

представника відповідача Гусакової О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень представника відповідача.

Відповідно до укладеного договору № б/н від 29.11.2008, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором, а саме повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав, внаслідок чого має заборгованість. З огляду на те, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину сума заборгованості за кредитом, представник позивача просив стягнути на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 125070,98 грн., яка станом на 30.04.2019 складається з наступного: 6781,70 грн. - заборгованість за кредитом, 118289,28 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом в період з 29.11.2008 по 31.03.2018 та судовий збір.

Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву згідно змісту якого остання зазначила, що форма укладення договору шляхом приєднання до нього обирається лише у разі коли такий договір може бути укладено лише таким шляхом, тому не підлягає застосуванню у даному випадку. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме «Умови та правила надання банківських послуг» відповідач зрозумів підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови. Списання коштів та розподілення їх на борг чи відсотки здійснювалось позивачем на власний розсуд, без волевиявлення відповідача, оскільки відповідач вносив гроші на картку, а банк самостійно утримував їх. Строк дії картки встановлено до вересня 2010 року, відтак у позивача для звернення до суду було 3 роки до вересня 2013. В зв`язку із чим, представник позивача просила застосувати строк позовної давності, відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі та покласти на позивача судові витрати, зокрема на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Представником позивача було подано відповідь на відзив на позовну заяву згідно змісту якого останній зазначив, що між банком та позичальником було укладено договір у письмовій формі, укладення якого не суперечить чинному законодавству України. З моменту оформлення кредитного договору пройшло 11 років, позичальник в банк не звертався за фактом неправильного нарахування відсотків, він знав про розмір процентних ставок і повністю з ними погодився, про що свідчать факт підписання кредитного договору, користування кредитними грошовими засобами та погашення, які він здійснював. Факт укладення кредитного договору підтверджується наданими доказами. Відповідач ОСОБА_1 особистим підписом засвідчив, що згоден з тим, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Також відповідач підтвердив, що ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Сторонами при укладені договору були обговорені усі істотні умови. Розрахунок заборгованості не спростований відповідачем. Відповідачем активно використовувався кредитний рахунок. Відповідач мав можливість самостійно знайомитися з балансом свого карткового рахунку та змінами Умов та Правил надання банківських послуг шляхом отримання інформації через інтернет. Зарахування коштів на погашення заборгованості здійснюється відповідно до положень ЦК України. Кредитний рахунок діє до повного виконання договору, кредитний договір пролонгується кожні 12 місяців, відтак є чинним. Строк дії перевипущеної картки до 07 місяця 2018 року, відтак позивач звернувся до суду до спливу строку позовної давності.

Представником відповідача було подано заперечення на відповідь на відзив згідно змісту якого остання зазначила, що позивач не надає доказів видачі банківських карток зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня липня 2018 року. Відповідачем не підписувався кредитний договір з позивачем. В зв`язку із чим, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, просила відмовити в повному обсязі, зазначила, що відповідач не підписував кредитний договір, а підписував заяву на отримання кредитної картки, банк самостійно збільшив кредитний ліміт, проте такі зміни банк не оформлював ні шляхом листування, ні підписанням угод, відповідач користувався кредитними коштами банку, тому що це не заборонено.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

26.12.2019 представником позивача подано до суду позовну заяву з додатками. Разом з позовною заявою подано заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача (а.с. 1-35).

27.12.2019 постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в тому числі, з підстав не зазначення у позовній заяві обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються (а.с. 38).

08.01.2020 представником позивача, на виконання ухвали судді від 27.12.2019, подано до суду заяву про усунення недоліків з додатками (а.с. 39-49).

21.01.2020 у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи по суті на 20.02.2020 (а.с. 51).

14.02.2020 на електрону адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками (а.с. 54-65).

20.02.2020 на електрону адресу суду від представника позивача надійшла заява про відкладення судового засідання (а.с. 66-68).

20.02.2020 у зв`язку із клопотанням представника позивача, судове засідання було відкладено на 06.03.2020.

02.03.2020 на електрону адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 72).

03.03.2020 на електрону адресу суду від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив (а.с. 74-80).

04.03.2020 представником відповідача подано відповідь на відзив з додатками та клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу (а.с. 81-106).

06.03.2020 представником позивача подано заяву про відкладення судового засідання (а.с. 107-108).

06.03.2020 у зв`язку із клопотання представника позивача та неявкою усіх сторін по справі, судове засідання було відкладено на 09.04.2020.

09.04.2020 на електрону адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання (а.с. 113-114).

09.04.2020 у зв`язку із клопотанням представника відповідача, судове засідання було відкладено на 28.04.2020.

27.04.2020 на електрону адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання (а.с. 133-134).

28.04.2020 у зв`язку із клопотання представника позивача та неявкою усіх сторін по справі, судове засідання було відкладено на 18.05.2020.

17.05.2020 представником позивача подано клопотання про доручення письмових доказів до матеріалів справи (а.с. 138-165).

Під час розгляду справи судом заслухано вступне слово представника відповідача, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

18.05.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем та представником відповідача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Відповідно до частин першої, другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до умов кредитного договору та вимог частини другої статті 1050, частини другої статті 1054 ЦК України, у разі порушення позичальником зобов`язання щодо повернення чергової частини кредиту позивач, як позикодавець, має право вимагати дострокового повернення частини суми кредиту, що залишилася, а також сплати належних процентів.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

В той же час, базова процентна ставка по кредитному ліміту на момент підписання договору у 3% в місяць з розрахунку 360 днів на рік зазначена у заяві № б/н від 29.11.2008, однак у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру та інші умови, щодо порядку нарахування відсотків, комісії та строків внесення щомісячних платежів (а.с. 19).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.

В той же час, як вбачається із наданих: розрахунку заборгованості за договорм № б/н від 29.11.2008, виписки за договором № б/н від 29.11.2008 та виписок по картці НОМЕР_1 за період з 01.01.1999 по 31.12.2019 та за період з 01.11.2008 по 19.02.2020 по картках: № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 (а.с. 8-18, 42-48, 92-97, 139-145), нарахована заборгованість по відсоткам за користування кредитом в період з 29.11.2008 по 31.03.2018 у розмірі 118289,28 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, включає також нарахування у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором № б/н від 29.11.2008, посилався на Витяг з Тарифів Банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на офіційному сайті: https://privatbank.ua невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29.11.2008) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (26.12.2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд визнає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника ОСОБА_1 , яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 342/1801/17 від 03.07.2019 року зазначила, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Враховуючи позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду №342/1801/17 від 03.07.2019 року, суд вважає, що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29.11.2008 року шляхом підписання заяви.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Така позиція суду повністю узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/1801/17.

Також, суд звертає увагу, що після подання позовної заяви у даній цивільній справі, остання була залишена суддею без руху, в тому числі, у зв`язку із не зазначенням у позовній заяві обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються.

Однак, на виконання ухвали судді, представником позивача було подано заяву про усунення недоліків з додатками, і в тому числі, виписку по особовому рахунку відповідача, з метою встановлення судом обставин нарахування та погашення складових заборгованості.

Суд дослідивши відповідний розрахунок представника позивача вважає, що останній не може вважатись обґрунтованим з тих підстав, що останній не містить обчислення, порядок нарахування сум (множення, додавання, нарахування процентів та інше), а відтак суд не може вважати заявлену до стягнення суму обґрунтованою.

Отже, відсутність обґрунтованого розрахунку, свідчить про не доведення позивачем розміру грошових вимог пред`явлених до відповідача в частині стягнення відсотків.

Тому, щодо стягнення на користь банку заборгованості в частині 118289,28 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом в період з 29.11.2008 по 31.03.2018, суд відмовляє позивачу в цій частині позовних вимог за відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття відповідачем цих умов, що є неприпустимим.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 29.11.2008 у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

В той же час, судом відхиляються доводи представника відповідача щодо того, що банк не погоджував збільшення кредитного ліміту з відповідачем та відсутні докази видачі відповідачу банківських карток зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня липня 2018 року, оскільки на підтвердження даних обставин позивачем було надано докази, а саме: довідку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 19.02.2020, згідно якої клієнт ОСОБА_1 відповідно до кредитного договору № б/н від 29.11.2008 отримав картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня липня місяця 2018 року (а.с. 89), довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК», згідно якої за кредитним договором № б/н від 29.11.2008 було видано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 зі строком дії до липня місяця 2018 року (а.с. 147), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на відповідача ОСОБА_1 (договір № б/н), згідно якої у період 01.12.2008 по 14.01.2020 кредитний ліміт на картковому рахунку відповідача неодноразово змінювався та станом на 01.08.2013 становив 6900,00 грн. (а.с. 146), копію заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 24.03.2015 (а.с. 130), а також розрахунком заборгованості за договорм № б/н від 29.11.2008, виписки за договором № б/н від 29.11.2008 та виписками по картці НОМЕР_1 за період з 01.01.1999 по 31.12.2019 та за період з 01.11.2008 по 19.02.2020 по картках: № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 (а.с. 8-18, 42-48, 92-97, 139-145) згідно яких вбачається, що відповідач ОСОБА_1 активно користувався наданим йому кредитним лімітом у розмірі 6900,00 грн., що також підтвердила у судовому засіданні представник відповідача.

Також судом відхиляються доводи представника відповідача щодо неправомірного розподілення на погашення заборгованості та утримання коштів, які відповідач вносив на картку, оскільки такі внесення здійснювались на кредитну картку, яка мала від`ємний баланс, та окрім цього у більшості таких платежів було зазначено їх призначенням саме погашення заборгованості.

Окрім цього, процедура черговості погашення вимог за грошовим зобов`язанням передбачена ст. 534 ЦК України, згідно змісту якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Так, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом в сумі 6781,70 грн., що становить заборгованість за кредитом.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 по справі № 342/180/17.

Окрім цього, щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно ст. 260 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Верховний Суд України неодноразово висловлювався відносно строку виконання зобов`язання по кредитам, що надаються у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитні картки, зокрема у своїх постановах від 19.03.2014 у справі № 6-14цс14 та від 18.06.2014 у справі № 6-61цс14.

Так, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

В той же час, судом встановлено, що строк дії перевипущеної картки визначено до останнього дня липня місяця 2018 року, відтак сплив строку позовної давності мав би місце лише останнього дня липня місяця 2021 року, а в свою чергу позивач звернувся з позовом до відповідача лише 22.12.2019, тобто до закінчення строків позовної давності.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до обґрунтованого висновку, що заява представника відповідача щодо застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу слід зазначити, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 справа № 826/1216/16.

Так у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому, ч. 2 ст. 137 ЦПК України встановлює, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Ч. 3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Натомість, представник відповідача відповідних доказів, а саме доказів оплати гонорару у розмірі 15000,00 грн. та попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат до закінчення судових дебатів надано суду не було та не зроблено заяву, що такі докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Так, статтями 77 - 80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність. При цьому, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, ч.ч. 2, 4, 5 ст. 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Таким чином, оскільки жодна копія подана представником відповідача, а саме: копія договору № 10 про надання правової допомоги від 04.02.2020 (а.с. 58-59), копія квитанції до прибуткового касового ордеру № 06 від 04.02.2020 (а.с. 60), копія квитанції до прибуткового касового ордеру № 10 від 02.03.2020 (а.с. 78), копія акта виконаних робіт № 1 за договором про надання правової допомоги № 10 від 14.02.2020 (а.с. 63), копія акта виконаних робіт № 2 за договором про надання правової допомоги № 10 від 02.03.2020 (а.с. 77), копія детального опису робіт від 02.03.2020 (а.с. 79) не засвідчена належним чином, відтак суд приходить до висновку, що всі вони підлягають відхиленню, як належні, допустимі та достовірні докази підтвердження обставин викладених представником відповідача, щодо наявності підстав для стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Також, суд звертає увагу, що всі вищезазначені документи направлялися на електрону адресу суду з поштової адреси ls@legal.net.ua, а не з офіційної електронної адреси з mail.gov.ua, як цього вимагає Порядок надсилання електронних документів до суду.

Окрім цього, що стосується квитанцій до прибуткового касового ордеру, то за змістом пункту 1.2 постанови правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 15 грудня 2004 року № 637 касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форми касових ордерів, що використовуються спеціалізованими підприємствами та установами Національного банку України, які не мають оборотної каси, установлюються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку України.

Бланк прибуткового касового ордера (форма № КО-1, далі - ПКО) затверджено «Положенням про ведення касових операцій в Україні» від 15 грудня 2004 року № 637 (далі - положення) і є первинним документом, який використовується для оформлення надходжень грошових коштів у касу підприємства.

Даний документ має дві частини: «корінець» ПКО і відривна квитанція до ПКО . Обидві частини цього документа обов`язково підписуються касиром підприємства або особою, що здійснює його функції і головним бухгалтером підприємства. Після чого документ скріплюється печаткою підприємства.

Після отримання готівки до каси підприємства відривна квитанція видається особі, яка здійснила це внесення. «Корінець» ПКО залишається в касі підприємства і обов`язково реєструється в журналі прибуткових і видаткових касових документів.

Обов`язковими реквізитами при заповненні «корінця» і відривної квитанції цього бланка є: назва підприємства, податковий код підприємства, порядковий номер документа, дата складання документа, кореспондуючий рахунок бухгалтерського обліку, що використовується при проведенні даної операції, сума, яка вноситься до каси підприємства (проставляється цифрами), найменування організації або прізвище, ім`я та по батькові того, від чийого імені вноситься готівка в касу підприємства, сума прописом (дублюється отримана сума прописом), назва документа, на підставі якого вноситься готівка, підписи уповноважених на це осіб (касира підприємства або особи, що здійснює його функції і головного бухгалтера підприємства).

Посилання представника відповідача, адвоката Гусакової О.Б., на прибутковий касовий ордер, як на письмовий докази сплати послуг за договором пpo надання правової допомоги, суд не бере до уваги, оскільки зазначений документ не містить всіх обов`язкових реквізитів, передбачених положенням, зокрема, податкового коду підприємства, кореспондуючого рахунку бухгалтерського обліку, що використовується при проведенні даної операції, суми, яка вноситься до каси підприємства (проставляється цифрами).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13.02.2019 по справі № 335/8855/15-ц.

Відтак, зі сторони відповідача не було надано жодного належного доказу, який би свідчив про отримання гонорару у заявленому розмірі, а саме: квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку, посвідчення про відрядження.

Крім того, у відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Відповідна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 справа № 922/1163/18.

Так, відповідачем та його представником у договорі № 10 про надання правової допомоги від 04.02.2020 було визначено п. 3 вартість гонорару та спосіб оплати у розмірі 15000,00 грн., який сплачується наступним чином: 7500,00 грн. в день підписання договору, решту 7500,00 грн. до 04.03.2020, а за три дні перед кожним судовим засіданням сплачується по 500,00 грн., однак будь яких належних та допустимих доказів сплати платежів за договором, ані відповідачем, ні його представником до суду надано не було.

Окрім цього, суд звертає увагу, що представником відповідача взагалі було здійснено подвійні розрахунки, так у детальному описі робіт (наданих послуг) від 02.03.2020 представником відповідача здійснювався розрахунок погодинної оплати, а в той же час у вищезазначеному договорі було розраховано погодинний та фіксований розмір оплати послуг адвоката.

Так, зі сторони відповідача, не було долучено належних та допустимих доказів розрахунку правових витрат та детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (кількість витраченого адвокатом часу, вартість вчинення конкретної послуги, тощо), що є також підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відтак, враховуючи вищевикладене, а також з огляду на той факт, що в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту позов підлягає задоволенню, суд приходить до висновку що вимога представника відповідача про відшкодування судових витрат задоволенню не підлягає.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами, встановленими статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом частини 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат між сторонам суд вирішує згідно ст. 141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат: судового збору в сумі 1921,00 грн., сплачений ним при подачі позову, оскільки позов підлягає задоволенню частково, суд з врахуванням положень статті 141 ЦПК України вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати в сумі 104,16 грн., пропорційно частині задоволених вимог - 5,4% (6781,70*100/125070,98*1921/100 = 104,16).

В той же час, витрати відповідача на правову допомогу стягненню з позивача не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 253, 256-257, 260, 509, 526, 530, 534, 610, 611, 612, 623, 634, 903, 1050, 1054-1055 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 95, 134, 137, 141, 263, 264, 265, 279 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570), заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.11.2008 року в розмірі - 6781,70 грн. (заборгованість за простроченим тілом кредиту).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в сумі - 104,16 грн.

В задоволенні інших позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення буде складено 21.05.2020.

Головуючий суддя: К.С. Маштак