Рішення № 89357248, 30.04.2020, Сарненський районний суд Рівненської області

Справа № 572/73/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2020 року Сарненський районний суд Рівненської області

в складі:

головуючого судді – Ведяніної Т.О.

за участю

секретаря судових засідань – Вознюк М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в м. Сарни без виклику сторін цивільну справу №572/73/20 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором без номеру від 20 серпня 2013 року у розмірі 29711 грн. 78 коп. та понесені судові витрати в розмірі 2102 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на підставі заяви б/н від 20 серпня 2013 року відповідач отримав кредит в розмірі 5000,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві.

Банк свої зобов`язання за Договором виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язувався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, двома шляхами - шляхом списання банком коштів з його рахунку та внесення коштів у готівковій або безготівковій формі в розмірі мінімального обов`язкового платежу на поточний рахунок для якого відкрито кредитну картку до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредитного ліміту. Однак, відповідач умови договору щодо належного виконання зобов`язань порушив, оскільки не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами, які передбачені договором, в зв`язку з чим просить стягнути з відповідача вказану заборгованість по кредитному договору.

Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п.2.1.1.2.5, п.2.1.1.2.6 Договору, де зазначено, що клієнт дає свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредиту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Відповідно до п. 1.1.1.67, 1.1.5.2. банк скористався правом зміни умов Договору: змінив відсоткову ставку із 01 вересня 2014 року до 34.8 % річних, 01 квітня 2015 року розмір відсотків збільшено до 43,2 % річних. Після чого, з 01 вересня 2015 року банком, впроваджена зміна Умов та правил надання послуг, в частині нарахування відсотків, а саме, відповідно до п.2.1.1.3.1. передбачено доручення списання грошей з рахунку клієнта, в тому числі, за рахунок кредитного ліміту. З 01 квітня 2019 року впроваджено зміни Умов та прали надання банком послуг в частині нарахування відсотків, а саме відповідно до п.2.1.1.2.12 в разу порушення зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів за користуванням кредитом, неустойки, починаючи з 181 дня з моменту - 86,4 % для картки «Універсальна», та 84,0 % 0- для картки «Універсальна голд».

Відповідно до вимог ч.5 ст.279 ЦПК України сторони в судове засідання не викликалися, проте відповідачу було встановлено строк в п`ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подачу відзиву на позовну заяву. Про час та місце розгляду справи ОСОБА_1 повідомлявся відповідно до закону.

Відповідачем, відповідно до ч.7 ст.178 ЦПК України, не подано до суду відзив на позовну заяву, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що відповідає вимогам ч.8 ст.178 ЦПК України.

Суд дослідивши надані докази, дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

За частиною першою ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У відповідності до ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до приписів норми ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним.

Згідно ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Таким чином, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі у вигляді одного документа (що містить усі істотні умови), підписаного обома сторонами, або у вигляді декількох документів, якими сторони обмінялися (листи, телеграми, телетайпне чи електронне повідомлення тощо). При цьому документи, якими сторони обмінюються, також мають містити підписи відправників.

Право кредитора вимагати повернення кредиту наступає у разі прострочення позичальником повернення кредиту та сплати процентів за користування ним.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивач посилався на те, що відповідач 20.08.2013 року підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк", в якій зазначено, що вказана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг.

У анкеті - заяві ОСОБА_1 виявив намір приєднатись до Умов та Правил надання банківських послуг в Приват Банку. Разом з тим, досліджена в судовому засіданні анкета - заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 20 серпня 2013 року є стандартним бланком, у якому відсутні відомості щодо суми встановленого кредитного ліміту, не зазначений розмір процентів, комісії, пені і штрафів, порядку користування кредитними коштами, тобто відсутні істотні умови кредитного договору, на яких він міг бути укладений. Крім цього, у вказаному документі відсутня назва платіжної картки, яку мав відкрити позивач на ім`я відповідача.

До матеріалів справи долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», проте вказаний документ не містить підпису відповідача. В той же час Витяг з Тарифів обслуговування передбачає тарифи обслуговування саме кредитних карт «Універсальна», яких є чотири види, що різняться між собою умовами нарахування, зазначеними періодами, ставками, умовами нарахування пені та штрафів.

В матеріалах справи відсутні документи, в тому числі, первинного бухгалтерського обліку, які б дали змогу суду встановити, що відповідачем дійсно було отримано кредит, його розмір, встановлений банком ліміт кредитної картки, термін її дії та на підставі якого договору вона видавалася.

На думку позивача, істотні умови договору сторони узгодили в Умовах та правилах надання банківських послуг у Приват Банку, однак надані позивачем Умови не містять підпису відповідача ОСОБА_1 .

З огляду на вище наведені обставини, суд позбавлений можливості встановити на який тариф надано згоду відповідачем, відповідно чи було досягнуто згоди щодо істотних умов Договору, на що посилається позивач.

Враховуючи досліджені докази, суд дійшов висновку про те, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно, брав на себе зобов`язання зі сплати процентів, комісії, пені, штрафів у разі порушення зобов`язання.

З огляду на це, обставини ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг у ПриватБанку не доведені позивачем, а самі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Так як роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) (Постанова N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, який міститься в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" (а.с. 17) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 18-34), які не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20.08.2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17.

У Рішенні Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 490/3555/16-ц від 02.10.2019 року, за яким відмовлено в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за процентами та пені за кредитним договором, суд дійшов висновку, що зміст кредитного договору зафіксовано у заяві позичальника. Відповідно, до п.19 Резолюції керівні принципи для захисту інтересів споживачів № 39/2148 від 09.04.1985 року споживачі мають бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладено у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки останні – це значний за обсягом документа потребує значного часу і відповідної фахової підготовки для розуміння цих прав і з огляду на їх мінливий характер, не можуть застосовуватись щодо будь-яких інших встановлених ними умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів , що збільшують вартість кредиту чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної з сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також , якщо ці умови не передбачені, як у даному випадку, в анкеті - заяві позичальника. Лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що Умови та правила надання банківських послуг не враховуються при визначенні прав та обов`язків сторін за договором., оскільки не підписані позичальником, а тому банк не може здійснювати нарахування сум процентів за користування кредитними коштами, комісії та штрафів, що передбачені Умовами та правилами надання банківських послуг.

Відповідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновки щодо застосування відповідних норм права викладені у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.

У рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року проведено конституційно-правовий аналіз правовідносин зі сплати пені, що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування. Так, Конституційний суд України вважає що відповідно до ч.4ст.42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з ч.1ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Зі змісту вказаного рішення слідує, що правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов`язання та договір, так і приписи його частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до п.3.2. Рішення Конституційного суду України, положеннями ч.1,2 ст.18 Закону про захист прав споживачів встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. В ч.3,ч.4ст. 18 Закону про захист прав споживачів наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому п.4ч.1ст.21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН „Керівні принципи для захисту інтересів споживачів“ від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених „Керівних принципах для захисту інтересів споживачів“ визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та викання повинні підпорядковуватися таки засадам, згідно з яким особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Беручи до уваги встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених вимог, зокрема відсутність у заяві - анкеті від 20.08.2013 року суми кредитного ліміту, яку позичальник виявив намір отримати, а також яку з декількох видів карток мав намір отримати чи отримав позичальник, з чого б суд міг зробити висновок про суму отриманого позичальником кредиту та умови його обслуговування, оскільки Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» ( їх є 4 види) також не підписано відповідачем. З огляду на що суд не може прийняти до уваги долучений до матеріалів справи у якості доказу Розрахунок заборгованості за договором без номеру від 20.08.2013 року, оскільки доказів про вихідні дані розміру отриманого кредитного ліміту суду не надано.

В зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача, згідно до ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, ст.ст. 525, 526, 610, 625, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 141, 258-268 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (місцезнаходження : вул.Грушевського, 1Д, м.Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 14360570) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків для фізичних осіб - НОМЕР_1 ) - про стягнення боргу в розмірі 29711 грн. 78 коп. та судових витрат в розмірі 2102 грн.00 коп. - відмовити повністю, за безпідставністю заявлених вимог.

Рішення суду може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Сарненський районний суд Рівненської області. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: