Рішення № 89350298, 14.05.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/413/20Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Лайко О.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідачів – Чемерис В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

24 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про скасування наказу від 23.12.2019 №4154/к поновлення на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Полтавській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказ Міністерства юстиції України №4154/к від 23.12.2019 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки мала місце не ліквідація юридичної особи публічного права Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, а її реорганізація з переходом майна, прав та обов`язків до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), а також зважаючи на те, що Міністерство юстиції України у порушення вимог ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України не запропонувало позивачу вакантні посади у новоутвореній установі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/413/20, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 11:00 год. 27.02.2020.

13.02.2020 до суду надійшов відзив Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на позовну заяву, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області ліквідоване як юридична особа публічного права, а компетенція новоутвореної юридичної особи Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) поширюється на територію кількох областей на відміну від ліквідованого Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. Вказує, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статей 40, 49-2 КЗпП України, оскільки із Закону України "Про державну службу" у редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу (після 25.09.2019), виключено норму про те, що на припинення державної служби поширюється законодавство про працю, натомість статтями 22, 87 Закону України "Про державну службу" врегульовано спірні правовідносини, зокрема, визначено, що у разі реорганізації чи ліквідації переведення державного службовця на рівнозначну чи нижчу посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється на розсуд суб`єкта призначення.

20.02.2020 до суду надійшов відзив Міністерства юстиції України на позовну заяву, у якому представник відповідача Міністерства юстиції України просить у задоволенні адміністративного позову відмовити, посилаючись на те, що у зв`язку зі змінами до Закону України "Про державну службу" у редакції, чинній на час винесення спірного наказу, процедура звільнення державного службовця у випадку реорганізації чи ліквідації державного органу є ідентичною, із Закону України "Про державну службу" виключено положення про поширення на ці випадки законодавства про працю, що відповідає позиції Національного агентства України з питань державної служби у роз`ясненні від 06.02.2020 №85, де зазначено, що під час вивільнення державних службовців державного органу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону не застосовуються положення ч. 2 ст. 40 КЗпП України. Вказує, що Законом України "Про державну службу", який є спеціальним нормативно-правовим актом, врегульовано підстави та процедуру припинення державної служби, а тому приписи КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Зазначає, що Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області ліквідоване як юридична особа публічного права, а компетенція новоутвореної юридичної особи Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) поширюється на територію кількох областей на відміну від ліквідованого Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.

11.03.2020 до суду надійшла відповідь на відзиви відповідачів, у якій позивачем зазначено про незгоду зі змістом відзивів відповідачів на позовну заяву, оскільки позивач вважає, що на спірні правовідносини поширюються приписи КЗпП України, так як Законом України "Про державну службу" не була врегульована процедура звільнення державних службовців, про що зазначено у роз`ясненнях Національного агентства України з питань державної служби від 06.02.2020 №85.

16.03.2020 до суду надійшли заперечення відповідачів на відповідь на відзив, у яких представник відповідачів посилається на приписи ч. 4 ст. 40 КЗпП України, ч. 1 ст. 3, ч.2, 3 ст. 5, приписи ст.ст. 83, 87 Закону України "Про державну службу", та робить висновок про те, що спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про державну службу", який є спеціальним нормативно-правовим актом, прийнятим пізніше, ніж відповідні приписи КЗпП України, Законом України "Про державну службу" не встановлено обов`язку суб`єкта призначення щодо переведення державного службовця на іншу посаду відповідно до його кваліфікації.

Позивач у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просив задовольнити позов повністю.

Представник відповідачів у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідачів, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Наказом Міністерства юстиції України від 25.05.2015 №1683/к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Полтавській області із збереженням 9 рангу державного службовця, у порядку переведення /а.с. 24/.

23.10.2019 ОСОБА_1 вручено попередження про вивільнення /а.с. 11/.

Наказом Міністерства юстиції України від 23.12.2019 №4154/к "Про звільнення" звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 24.12.2019 відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, з припиненням державної служби /а.с. 79/.

У трудовій книжці ОСОБА_1 24.12.2019 зроблено запис за №22 про звільнення відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, з припиненням державної служби /а.с. 25/.

Позивач не погодився з наказом Міністерства юстиції України №4154/к від 23.12.2019 "Про звільнення" та звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному наказу Міністерства юстиції України №4154/к від 23.12.2019 "Про звільнення", суд дійшов наступних висновків.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулюються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015, №889-VIII /далі - Закон №889-VIII/.

Згідно частини першої - третьої статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87 1 цього Закону).

Приписами пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області ліквідовано.

Частиною першою статті 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" наказано в.о. Державного секретаря Міністерства, директору Департаменту публічного права Кравченко Л.М. забезпечити вжиття комплексу заходів, передбачених законодавством, щодо реалізації цього наказу, у тому числі, письмове персональне попередження про звільнення керівних працівників головних територіальних управлінь юстиції в областях та місті Києві, призначення яких здійснюється Державним секретарем Міністерства, не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, у строк до 25 жовтня 2019 року.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 вручено попередження про вивільнення /а.с. 11/.

Відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами другою та третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Разом з тим, згідно з приписами частини п`ятої статті 40 Кодексу законів про працю України (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 113-IX від 19.09.2019) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Таким чином, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини другої статті 40 КЗпП України частини другої і третьої статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Станом на час прийняття оскаржуваного наказу 23.12.2019 Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Натомість, були внесені відповідні зміни, зокрема, до статті 22 та 87 Закону України "Про державну служб", якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Так, частиною третьою статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 23.12.2019 №4154/к "Про звільнення") встановлено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Частиною п`ятою статті 22 цього Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX від 19.09.2019) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Вказані норми закону неконституційними не визнавалися.

Суд зазначає, що у позовній заяві позивач наводить редакцію частини п`ятої статті 22 Закону України "Про державну службу", що діяла до внесення в неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-IX, тобто цитує норму у редакції, що є нечинною на час виникнення спірних правовідносин та винесення оскаржуваного наказу.

Отже, Законом України "Про державну службу" (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 23.12.2019 №4154/к "Про звільнення"), який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено право за рішенням суб`єкта призначення, а не його обов`язок щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, без обов`язкового проведення конкурсу.

Станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другою статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України "Про державну службу", оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону України "Про державну службу", що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за рішенням суб`єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.

Суд критично ставиться до доводів позивача про те, що фактично відбулася реорганізація Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, тобто Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. Так, з прийняттям Закону України від 19.09.2019 №117-IX положення статті 87 Закону, що регулює підстави та порядок припинення державної служби у разі ліквідації, реорганізації державного органу, скорочення штату або чисельності, не містять обов`язку суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації.

Крім того, з 25.09.2019 (тобто з дати набрання чинності Законом №117-ІХ) ліквідація державного органу як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, не містить будь яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення.

Разом з тим, судом встановлено у судовому засіданні, що наказом Міністерства юстиції України "Про оголошення конкурсу на заняття посад державної служби" оголошено конкурс на заняття вакантних посад державної служби, зокрема, вакантних посад Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

Таким чином, суб`єкт призначення прийняв рішення здійснювати призначення в державному органі, якому передаються повноваження та функції Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, з обов`язковим проведенням конкурсу.

Із пояснень позивача, судом встановлено, що ОСОБА_1 за підсумковим рейтингом кандидата на посаду вищевказаний конкурс не пройшла.

Суд критично оцінює доводи позивача про протиправність оскаржуваного наказу з посиланням на висновки Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм права, сформовані у постановах, перелік яких наведено у позовній заяві, оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-IX були внесені зміни до Закону України "Про державну службу" та до статті 40 КЗпП України (статтю 40 доповнено частиною п`ятою), а у наведених позивачем постановах Верховним Судом України та Верховним Судом не формувалися правові висновки щодо застосування норм Закону України "Про державну службу" (статей 22, 87) та статті 40 КЗпП України у редакціях після внесення до них змін Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-IX.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про припинення державної служби позивача відповідає вимогам статті 22 Закону України "Про державну службу", не порушує вимог частини другої статті 40, частин другої, третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в силу приписів частини п`ятої статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України "Про державну службу", при цьому відповідачем дотримано вимоги частини першої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо належного персонального попередження позивача не пізніше ніж за два місяці про наступне вивільнення, тому відсутні підстави для поновлення позивача на посаді заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Полтавській області з 24.12.2019 та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

А тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення (з дня складення повного судового рішення у разі проголошення скороченого рішення), з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне рішення складено 21 травня 2020 року.

Суддя С.С. Бойко