Рішення № 89350108, 21.05.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2020 р. № 400/997/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устнова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Центральне територіальне управління Національної гвардії України (Військова частина 3006), вул. Надії Алексєєнко, 46,Дніпро,Дніпропетровська область,49008

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - відповідач) звернувся до суду з позовом до Центрального територіального управління Національної гвардії України (Військової частини 3006) (далі - відповідач) з вимогами про :

- визнати протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України (Військової частини 3006) щодо невиплати ОСОБА_1 , компенсації за речове майно та зобов`язати Центральне територіальне управління Національної гвардії України (Військова частина 3006) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію за речове майно та середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за речове майно по день фактичного розрахунку;

- визнати протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України (Військової частини 3006) щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та зобов`язати Центральне територіальне управління Національної гвардії України (Військова частина 3006) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , невиплачену при звільненні грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 липня 2019 року та середній заробіток за весь час затримки виплат даної грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку по день фактичного розрахунку;

- визнати протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України (Військової частини 3006) в частині не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди січень 2015 року - квітень 2015 року, серпень 2015 року-листопад 2018 року та зобов`язати Центральне територіальне управління Національної гвардії України (Військова частина 3006) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення січень 2015 року - квітень 2015 року, серпень 2015 року - листопад 2018 року та середній заробіток за весь час затримки виплати даної індексації грошового забезпечення з січня 2015 року по день фактичного розрахунку.

Ухвалою суду від 03.03.2020 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що станом на день прийняття наказу про звільнення позивача зі служби та виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідач не провів з ним йому розрахунків, а саме щодо: виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2019 рік передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551), не отримав належним чином необхідне йому речове майно, що є порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 "Про затвердження порядку виплати військовослужбовцям Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" (далі – Постанова КМУ № 178), яка передбачає військовослужбовцю при звільненні зі служби грошову компенсацію за неотримане речове майно, у виплаті якого відповідач відмовив в зв`язку з відсутністю відповідного фінансування від головного розпорядника коштів – Головного управління Національної Гвардії України на рахунок відповідача. А також позивач зазначив, що не отримав належну виплати щодо індексації грошового забезпечення, яка є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, також підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Проте, в порушення вимог Закону України від 03.07.1991 № 1282 XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282) та пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), за періоди січень 2015 року - квітень 2015 року, серпень 2015 року-листопад 2018 року відповідач не здійснював індексацію грошового забезпечення та не виплачував належні йому суми. Крім того, позивач , що відповідач зобов`язаний виплатити йому всі належні суми та середній заробіток за весь час затримки всіх зазначених вище виплат по день фактичного розрахунку.

Відповідач в задоволенні позову просив відмовити, та зазначив у відзиві на позовну заяву, що вимоги позивача є незаконними, необґрунтованими та безпідставними. Відповідач зазначив, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно згідно Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі – Порядок № 178) фактично була перерахована на картковий рахунок позивача 02 квітня У 2020 року, у сумі 12 тисяч 946 гривень 51 копійка. Крім цього, Центральне територіальне Управління Національної гвардії України забезпечується речовим майном військовою частиною 3054 Національної гвардії України, вона ж здійснює компенсацію вартості за неотримане речове майно.

В своєму відзиві відповідач зазначив, що відповідно до Закону України «Про відпустки» не передбачено порядок перенесення на інший період або продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, тому невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Крім того, позивач, під час проходження військової служби та після свого звільнення, жодного разу не звертався до командування Центрального територіального управління Національної гвардії України щодо надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій чи виплати компенсації за її ненадання. Також відповідач пояснив, що індексація нараховується та виплачується в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Військова частина є бюджетною організацією та являються структурним підрозділом Міністерства Оборони України. Фінансування відповідача здійснюється виключно з Державного бюджету України.

У відзиві відповідач вказав, що позивач проходив службу та одержував грошове забезпечення за рахунок держави, тобто, не знаходився в трудових відносинах з Центральним територіальним управлінням Національної гвардії України, то відносно нього не розповсюджуються положення статей 116, і 17 Кодексу законів про працю України, а тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, є необгрунтованими, та в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

Позивач надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив докази, суд дійшов висновку про таке.

ОСОБА_1 року проходив військову службу за контрактом у Центральному територіальному управлінні Національної гвардії України (Військова частина 3006) на посаді старшого офіцера (заступника командира групи) спеціального призначення (бойового та матеріально-технічного забезпечення) окремого загону спеціального призначення у військовому званні «капітан».

Відповідно до Наказу командира військової служби А3767 (по особовому складу) № 16-РС (по особовому складу) від 14.04.2017р. позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до п.8 підпункту «ї» ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Згідно Витягу з Наказу начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України (по строковій частині) від 06.06.2019 року № 119 з позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження служби та виключено позивача зі списків особового складу окремого загону спеціального призначення Центрального територіального управління Національної гвардії України та всіх видів грошового забезпечення.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 19.05.2015р. (а.с. 6) та Довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України від 28.05.2019р. № 1078 (а.с.10).

Щодо вимоги позивача про не нарахування грошової компенсації за невикористану соціальну відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік суд зазначає наступне.

Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Визначення учасника бойових дій надає ст. 5 Закону № 3551, яким є особа, яка брала участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено п. 12 ст. 12 Закону № 3551.

Службовий час і час відпочинку військовослужбовців регулюється ст. 101 Закону № 2011.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (п. 14).

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин (п. 17).

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п. 18).

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує

домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п. 19).

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п. 21).

Визначення особливого періоду містить ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 р. № 1126, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 , припиняється.

Відповідно до ч. 8 ст. 101 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі

служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 за період з 2015 р. по 06.07.2019 р.

Аналогічна правова позиція висловнена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Частиною 3 ст. 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Тому справа № 400/997/20 в частині позовних вимог є типовою справою, і суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо не нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за періоди січень 2015 року - квітень 2015 року, серпень 2015 року-листопад 2018 року, суд зазначає слідуюче.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ передбачено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно із пунктом 1-1 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається

за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з пунктом 11 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом пункту 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що, відповідно до вимог законодавства, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Нормами Закону № 1282 та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Частиною 4 статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

В свою чергу, відповідач не довів відсутність у 2015 -2019 роках відповідних асигнувань для проведення індексації грошового забезпечення позивача; не надав суду доказів на підтвердження вжиття ним відповідних заходів для збільшення асигнувань (звернень до керівних органів тощо).

Також, суд вважає безпідставними посилання відповідача на ст. 5 Закону № 1282-ХІІ, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, оскільки будь-яких застережень щодо нездійснення в зв`язку з цим індексації з дати, з якої позивач просить нарахувати індексацію, вказана норма не містить.

Аналогічний висновок підтверджується постановою Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі № 825/874/17.

Крім того, така позиція узгоджується з практикою Європейського Суду.

Так, при розгляді справи "Кечко проти України" Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв`язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Тобто, аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов`язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, оскільки вони мають рекомендаційний характер, а тому не може бути підставою для не нарахування та не виплати позивачу індексації за період за спірний період.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 при звільненні індексації грошового забезпечення за періоди січень 2015 року - квітень 2015 року, серпень 2015 року-листопад 2018 року, тому суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача ненарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення січень 2015 року - квітень 2015 року, серпень 2015 року - листопад 2018 року.

Щодо вимог позивача про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та по день фактичного розрахунку та невиплат індексації грошового забезпечення з січня 2015 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 3 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Разом з тим, ні ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.

При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З вищевикладеного слідує, що передбачений частиною першою ст. 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вимогу позивача щодо визнання протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України (Військової частини 3006) щодо невиплати ОСОБА_1 , компенсації за речове майно та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за речове майно та середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за речове майно по день фактичного розрахунку, суд залишає без задоволення виходячи з наступного.

Виплата грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу виплачена відповідачем згідно Порядку №1078, що підтверджується платіжним дорученням №304 від 01.04.2020р. та була перерахована на картковий рахунок позивача 02 квітня 2020 року у сумі 12 тисяч 946 гривень 51 копійка. Тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Центрального територіального управління Національної гвардії України (Військова частина 3006) (вул. Надії Алексєєнко, 46, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49008, код ЄДРПОУ 25575747) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України (Військової частини 3006) щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

2. Зобов`язати Центральне територіальне управління Національної гвардії України (Військова частина 3006), (код ЄДРПОУ 25575747) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) невиплачену при звільненні грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.07.2019 року.

3. Визнати протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України (Військової частини 3006) в частині не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди січень 2015 року - квітень 2015 року, серпень 2015 року-листопад 2018 року.

4. Зобов`язати Центральне територіальне управління Національної гвардії України (Військова частина 3006), (код ЄДРПОУ 25575747) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період: січень 2015 року - квітень 2015 року, серпень 2015 року - листопад 2018.

5. В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов