Рішення № 89349367, 21.05.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2020 року справа №640/1096/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоотриманої суддівської винагороди,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року;

- стягнути з Окружного адміністративного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2020 року матеріали позовної заяви судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 , зареєстровані за єдиним унікальним номером 640/1096/20 передано до Шостого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року визначено територіальну підсудність адміністративної справи №640/1096/20 за позовом судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів Київському окружному адміністративному суду.

30 січня 2020 року матеріали адміністративної справи №640/1096/20 надійшли на адресу Київського окружного адміністративного суду та внаслідок автоматизованого розподілу були передані для розгляду судді Кушновій А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року відкрито спрощене провадження у справі №640/1096/20 без проведення судового засідання та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державну судову адміністрацію України (далі - третя особа, ДСА України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що він є суддею Окружного адміністративного суду міста Києва, який був призначений на вказану посаду згідно Указу Президента України від 16.07.2010 №769/2010 строком на п`ять років, в подальшому постановою Верховної Ради України від 17.05.2012 №4737-VІ обраний суддею безстроково.

Позивач вважає, що відповідач неправильно здійснював йому виплату суддівської винагороди у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.

Так, позивач зазначив про те, що відповідач здійснив обрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 не у відповідності до норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, як це визначено пунктом 23 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIІІ, тобто виходячи не з встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а на підставі норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIІІ, який передбачає здійснення такого обрахунку виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Позивач наголосив на тому, що 04.12.2018 Конституційний суд України прийняв рішення №11-р/2018, яким, серед іншого, визнано таким, що не відповідає Конституції України положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ та встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Отже, рішенням Конституційного суду України була підтверджена правомірність застосування до спірних правовідносин виключно первинної редакції частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, яка передбачає, що посадовий оклад судді місцевого суду, починаючи з січня 2015 року, встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом. А тому, на думку позивача, саме такий розмір заробітної плати має застосовуватись для призначення та виплати йому суддівської винагороди.

Враховуючи часткову виплату суддівської винагороди позивач вважає, що ним було недоотримано таку, у зв`язку з чим вона має бути стягнута на його користь.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Водночас надав пояснення у справі, у яких зазначив про те, що при обрахунку суддівської винагороди ОСОБА_1 мали застосовуватися положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у його первинній редакції, відповідно до якої посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат. У цих же поясненнях відповідач просив суд розглянути справу на власний розсуд з урахуванням наведеної ним правової позиції.

Третьою особою надано пояснення по справі та зазначено про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Так, третьою особою вказано, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII прийнято пізніше, ніж Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI.

Третьою особою також зазначено, що рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 не впливає на спірні правовідносини.

У зв`язку з цим, третя особа вважає, що розмір суддівської винагороди, який був нарахований та виплачений позивачу у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

ОСОБА_1 призначено на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду Указом Президента України від 21.05.2007 №432/2007.

Згідно із Указом Президента України від 16.07.2010 №769/2010 суддю Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 переведено на роботу на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку (а.с. 15).

Відповідно до наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2010 №209/к ОСОБА_1 зараховано на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києві з 18 серпня 2010 року (а.с. 16).

Наказом адміністративного суду міста Києва від 01.03.2012 №60/к відповідно до статті 22 Закону України «Про державну таємницю», пункту 66 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах та організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №1561-12, пункту 8 статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ОСОБА_1 надано доступ до секретної інформації в обсязі, необхідному для своєчасного і якісного виконання службових обов`язків (розпорядження УСБУ від 17.02.2012 №46Д/дск) та встановлено з 01 березня 2012 року щомісячну доплату за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 10% посадового окладу (а.с. 17).

Постановою Верховної Ради України від 17.05.2012 №4737-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково (а.с. 18).

Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2014 суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 призначено на посаду заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на один рік з 20.05.2014 по 19.05.2015 (а.с. 20).

На підставі наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2014 №121/к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на 1 рік з 20.05.2014 по 19.05.2015, із встановленням щомісячної доплати за обіймання посади заступника голови суду у розмірі 5 відсотків посадового окладу (а.с. 21).

Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2015 суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 обрано на посаду заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на два роки з 20.05.2015 по 19.05.2017 (а.с. 22).

На підставі наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2015 №114/к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на два роки з 20.05.2015 по 19.05.2017, із встановленням щомісячної доплати у розмірі 5 відсотків посадового окладу судді за перебування на адміністративній посаді (а.с. 21).

Згідно із наказом Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2016 №387/к ОСОБА_1 , заступнику голови Окружного адміністративного суду міста Києва, з 19 вересня 2016 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 відсотків посадового окладу (стаж роботи більше 20 років) (а.с. 24).

Відповідно до наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2017 №85/к ОСОБА_1 припинено виплату щомісячної доплати у розмірі 5 відсотків посадового окладу судді за перебування на адміністративній посаді (а.с. 106).

Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2017 суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 обрано на посаду заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на три роки з 23.05.2017 по 22.05.2020 (а.с. 25).

На підставі наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2015 №90/к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на три роки з 23.05.2017 по 22.05.2020, із встановленням щомісячної доплати у розмірі 5 відсотків посадового окладу судді за перебування на адміністративній посаді (а.с. 26).

Відповідно до довідки від 27.12.2019 №04-48/157/19, виданої Окружним адміністративним судом міста Києва, посадовий оклад позивача у період з 01.01.2014 по 31.08.2015 розмір складав 12180,00 грн., з 01.09.2015 по 30.04.2016 - 13780,00 грн., з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 14500,00 грн., з 01.12.2016 по 31.12.2017 - 16000,00 грн., з 01.01.2018 по 03.12.2018 - 17620,00 грн., з 04.12.2018 по 31.12.2018 - 26430,00 грн., 01.01.2019 по 24.12.2019 - 28815,00 грн.; доплата позивача за вислугу років у період з 01.01.2014 по 14.09.2016 становила 40% посадового окладу, з 15.09.2016 по 07.04.2019 - 50% посадового окладу; доплата позивача за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці у період з 01.01.2014 по 07.04.2019 становила 10% посадового окладу; доплата позивача за перебування на адміністративній посаді в суді у період з 20.05.2014 по 07.04.2019 становила 5% посадового окладу; встановлені обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди у період з 03.08.2014 по 30.03.2015 - 15 розмірів мінімальних заробітних плат; на час відсторонення від здійснення правосуддя зупинено всі виплати доплат до посадового окладу у період з 08.04.2019 по 24.12.2019 (а.с. 28-33).

Згідно із розрахунком суми суддівської винагороди судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 посадовий оклад в період з 01.01.2017 по 31.12.2017 складав 48000,00 грн.; в період з 01.01.2018 по 03.12.2018 - 55845,00 грн. (а.с. 89).

Не погоджуючись із розміром суддівської винагороди, яка була виплачена позивачу за період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року, останній звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (втратив чинність частково; далі - Закон №2453-VI) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1402-VIII), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Серед таких гарантій виділено: особливий порядок його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №2453-VІ, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Так, відповідно до положень Європейської хартії про Закон «Про статус суддів» від 1998 року, рівень винагороди за виконання суддями професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку і, таким чином, вплинути на їхню незалежність та неупередженість. Також у Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року №(94)12 та від 17 листопада 2010 року №(2010)12 передбачено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Тому суддівську винагороду необхідно розглядати і як «запобіжник» вчинення корупційних правопорушень суддями.

Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Також Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя від 1983 року установлює, що строк перебування суддів на посаді, їхня незалежність, соціальні гарантії, адекватна оплата і умови праці гарантуються законом і не можуть скорочуватися.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Згідно із частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до пункту 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№18-20, ст. 132 із наступними змінами).

За умовами пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст.529; 2015 р., №№18-20, ст.132 із наступними змінами).

Так, відповідно до частини третьої статті 129 Закону №2453-VI (в первинній редакції від 07.07.2010) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Згідно із частиною третьої статті 129 Закону №2453-VI (в редакції Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.12.2013 №716-VII, який набрав чинності з 01.01.2014) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Отже, Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.12.2013 №716-VII, який набрав чинності з 01.01.2014, було виключено положення щодо виплати суддям місцевого суду посадового окладу з 1 січня 2014 року у розмірі 12 мінімальних заробітних плат.

Верховною Радою України 12.02.2015 прийнято Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VIII, яким Закон №2453-VI викладено у новій редакції.

Так, частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, який набрав чинності з 28.03.2015) передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Судом встановлено та визнається сторонами, що позивач станом на день виникнення спірних правовідносин ще не пройшов кваліфікаційного оцінювання суддів відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.

04 грудня 2018 року Конституційним Судом України було прийнято рішення №11-р/2018 (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.12.2015 №192-VIII.

Зазначено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.

11 березня 2020 року Конституційним Судом України було прийнято рішення N 4-р/2020 (справа за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року N 1402-VIII та інш.), в якому проаналізувавши положення частини першої статті 124 Основного Закону України про те, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя, Конституційний Суд України констатував, що наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Тому суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу, яка згідно з частиною другою статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Отже, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, розмір посадового окладу судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання має визначатись відповідно до положень Закону №2453-VI у первинній редакції та становити 15 мінімальних заробітних плат.

Щодо посилання ДСА України про необхідність застосування Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який прийнятий пізніше, ніж Закон №2453-VI, суд зазначає таке.

Пунктом 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України передбачено, що законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII передбачено, що з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн.

Відповідно до статті 8 цього ж Закону установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 3200,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 визначено, що з 1 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1762,00 грн.

У 2018 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня становить 3723,00 грн. (стаття 8 вказаного Закону).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Згідно із частиною першою статті 8 вказаного Закону держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 (далі - Закон №1774-VIII), встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

З аналізу положень Закону №1774-VIII вбачається, що вказаний нормативно-правовий акт передбачав внесення змін до великої кількості законодавчих актів України (зокрема, Кодексу законів про працю України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про державну службу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про прокуратуру», «Про судову експертизу», «Про оплату праці» тощо), а отже, не може вважатися спеціальним законом з питань судоустрою та статусу суддів, а є загальним законодавчим актом.

Окрім цього, пунктом 53 Закону №1774-VIII не передбачено внесення змін до Закону №2453-VI щодо необхідності застосування розрахункової величини у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, для визначення посадового окладу судді.

Тобто, цим законом не внесено відповідних змін до Закону №2453-VI.

Суд вважає, що положення Закону №2453-VI, що передбачають механізм визначення посадового окладу судді в залежності від розміру мінімальної зарплати, необхідно розглядати як спеціальний нормативно-правовий акт.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №2453-VI, а положення Закону №1774-VIII вважати загальними нормами.

Також про пріоритетність спеціальних норм права над загальними зазначено і в судовій практиці Європейського суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Фадєєва проти Росії» від 9 червня 2005 року, зазначено, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку необхідності втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції.

Наведена правова позиція відповідає принципу правової визначеності, що спрямований на реалізацію принципу верховенства права, проголошеного в статті 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, та надає право державі встановлювати на національному рівні спеціальні механізми правового регулювання певного кола суспільних відносин (відмінні від загальних), і зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані у таких випадках.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що починаючи з 1 січня 2017 року розрахункова величина у розмірі 1600,00 грн., що визначена у Законі №1774-VIII, який не є спеціальним нормативно-правовим актом у питаннях регулювання правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад при визначенні суддівської винагороди обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої.

Такий висновок відповідає правовій позиції Конституційного Суду України у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, за яким положення частин 3 і 10 статті 133 Закону №2453-VI було визнано неконституційними.

У зв`язку з цим суд вважає, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.01.2017 по 04.12.2018 у якості розрахункової величини мала застосовуватись мінімальна заробітна плата, розмір якої був встановлений на 1 січня 2017 року та 1 січня 2018 року.

Натомість, під час визначення розміру посадового окладу позивача в якості розрахункової величини було застосовано мінімальний прожитковий мінімум для працездатних осіб, який був встановлений на 1 січня 2017 року та 1 січня 2018 року відповідними законами про Державний бюджет України.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що Окружний адміністративний суд міста Києва протиправно не здійснив нарахування та виплату ОСОБА_1 у період з 01.01.2017 по 04.12.2018 посадового окладу та відповідних надбавок, які загалом складають суддівську винагороду, обчислену на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати.

У зв`язку з цим суд вважає обґрунтованою позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльності Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.

Щодо позовних вимог у частині стягнення з Окружного адміністративного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 суми недоотриманої суддівської винагороди з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно із частиною четвертою статті 148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до підпункту 16 пункту 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 №12, ДСА України відповідно до покладених на неї завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.

Суд зазначає, що ДСА України є розпорядником вищого рівня і безпосередньо не здійснює розрахунок та виплату суддівської винагороди суддям, у той час як розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, є саме суд, в якому працює суддя, тобто, у цьому випадку Окружний адміністративний суд міста Києва.

Відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 10 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.

Згідно із абзацом 7 пункту 1.2 глави 1 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012 №1407 (далі - Порядок №1407), мережа розпорядника коштів державного бюджету згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня, що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.

За змістом Порядку №1407 розпорядники нижчого рівня поділяються на бюджетні установи, що мають власну мережу, та на бюджетні установи, що не мають мережі.

Отже, місцеві суди включені до реєстру розпорядників бюджетних коштів як бюджетна установа, що не має власної мережі, а функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів та територіальних управлінь ДСА здійснює безпосередньо ДСА України.

Така побудова мережі розпорядників державних коштів відповідає вимогам Бюджетного кодексу України та дозволяє забезпечити високу якість та оперативність судочинства у місцевих судах. Маючи повноваження розпорядників бюджетних коштів, ці суди мають змогу оперативно і невідкладно вирішувати питання щодо матеріально-технічного, кадрового забезпечення потреб суду, що напряму впливає на якість та оперативність вирішення спорів.

У зв`язку з цим суд вважає, що саме на Окружний адміністративний суд міста Києва покладено обов`язок щодо нарахування та виплати суддівської винагороди суддям цього суду.

Враховуючи те, що саме на Окружний адміністративний суд міста Києва покладено обов`язок щодо нарахування та виплати суддівської винагороди суддям цього суду та те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача недоотриманої суддівської винагороди у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.

Згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов до висновку, що позов позивача необхідно задовольнити повністю.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.

3. Стягнути з Окружного адміністративного суду міста Києва (ідентифікаційний код 34414689, місцезнаходження: 01010, м. Київ, вул. Болбочана Петра, буд. 8, корп. 1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму недоотриманої суддівської винагороди з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано - 21.05.2020 р.

Суддя Кушнова А.О.